Постанова

від 23.05.2019 по справі 826/9653/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2019 року

Київ

справа №826/9653/17

адміністративне провадження №К/9901/38165/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року (колегія у складі суддів: О.І. Шурка, Я.М.Василенко, А.Г.Степанюк) у справі №826/9653/17 за позовомГоловного управління Державної фіскальної служби у Київській області доТовариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг , Товариства з обмеженою відповідальністю Калабрія Плюс провизнання правочину недійсним, ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області звернулось до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати недійсним правочин, укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю Калабрія Плюс (далі - ТОВ Калабрія Плюс ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг (далі - ТОВ Хаскі Аутсорсинг ), за наслідками якого було складено податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16, від 19 вересня 2016 року № 13 та від 17 жовтня 2016 року № 118.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі № 755/4734/17 керівника ТОВ Калабрія Плюс було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців).

У зв`язку з зазначеним, позивач вважає, що правочин, що мав місце між відповідачами, за наслідком вчинення якого були складені податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16, від 19 вересня 2016 року № 13 та від 17 жовтня 2016 року № 118, мають бути визнані недійсними в судовому порядку на підставі вимог ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний правочин не можливо визнати недійсним, оскільки відсутні докази його вчинення. Також суд першої інстанції виходив з того, що саме статус фіктивного підприємства може свідчити про недодержання вимоги щодо відповідності правочину, укладеного таким підприємством, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та, відповідно, бути підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року та прийнято нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний правочин вчинено поза волею номінального директора ТОВ Калабрія Плюс ОСОБА_1 , оскільки остання вказала що фінансово-господарською діяльністю підприємства не займалась. Вироком Дніпровського районного суду м Києва від 12.04.2017 по кримінальній справі 755/4734/17 затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_1 на підставі ст. 469 КПК України.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ Хаскі Аутсорсинг подало касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, а також скаржнику є не зрозумілим, яким чином суд апеляційної інстанції зміг дійти висновку про невідповідність змісту правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам навіть не дослідивши його. Разом з тим, ТОВ Хаскі Аутсорсинг наголошує на тому, що вирок Дніпровського районного суду м Києва від 12.04.2017 по кримінальній справі 755/4734/17 не може бути підставою для задоволення позову, оскільки предметом дослідження кримінальної справи були лише обставини внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи-підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також обставини подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ Калабрія Плюс (постачальник, продавець) було виписано на користь ТОВ Хаскі Аутсорсинг (отримувач, покупець) податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16 на загальну суму 243846, 00 грн., з яких 40641,00 грн. ПДВ, від 19 вересня 2016 року № 13 на загальну суму 168948,00 грн., з яких 28158,00 грн. ПДВ, від 17 жовтня 2016 року № 118 на загальну суму 250623, 13 грн., з яких 41770,52 грн. ПДВ.

Вказані накладні, згідно наявних у них даних, були складені директором ТОВ Калабрія Плюс ОСОБА_1 .

На думку податкового органу, оскільки ОСОБА_1 , яка є директором ТОВ Калабрія Плюс та яка, згідно вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, жодних документів фінансово-господарської діяльності підприємства не підписувала, то всі документи, виписані від імені ТОВ Калабрія Плюс , з моменту створення підприємства є недійсними, а отже вказане свідчить про недійсність правочину укладений між ТОВ Калабрія Плюс і ТОВ Хаскі Аутсорсинг , за наслідками якого складено податкові накладні від 31 липня 2016 року №16, від 19 вересня 2016 року № 13, від 17 жовтня 2016 року №118.

Так, за змістом підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першої статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом вказаних норм суд, при розгляді позову про застосування юридичних наслідків вчинення недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Разом з тим, відповідно до пункту 201.1 статті 201, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно дефініції наведеної в підпунктом 14.1.185, та 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на зазначене, системний аналіз вказаних норм свідчить, що передумовою для складання податкової накладної є існування договірних відносин між сторонами, тобто факт укладення правочину.

Приписи частин 4,5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Поняття доказів визначено положеннями статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції), згідно якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас, відповідно до ч.ч. 4-6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На виконання наведених вимог та у зв`язку з тим, що в якості доказів вчинення відповідачами правочину, недійсність якого просить визнати позивач, останнім до матеріалів справи долучено лише податкові накладні судом першої інстанції вживалися заходи щодо витребування доказів від сторін по справі, а саме: у позивача судом витребовувалось наявні додаткові докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а відповідачів було зобов`язано надати суду, в тому числі, належним чином засвідчену копію правочину, укладеного між ними, який є предметом розгляду даної справи та за наслідком якого було складено податкові накладні від 31 липня 2016 року № 16, та від 17 жовтня 2016 року № 118, та належним чином завірені копії документів, що підтверджують: оплату товару; наявність на підприємствах транспортних засобів, трудових ресурсів та основних засобів виробництва; укладання та виконання договорів з третіми особами щодо виконання своїх зобов`язань по правочину, який є предметом розгляду даної справи, виконання таких зобов`язань самостійно. Проте, за час розгляду справи сторонами вказаних вимог суду виконано не було.

Таким чином, надані позивачем до суду податкові накладні жодним чином не свідчать про обставини вчинення відповідачами конкретного правочину, який просить визнати недійсним контролюючий орган.

Водночас, з урахуванням приписів Податкового кодексу (зокрема, ст.61-62, 75, 78) суд касаційної інстанції вважає правильними доводи суду першої інстанції, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого законодавства (в тому числі не врегульованого цим Кодексом, зокрема, вироку суду) контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів. Натомість, позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, у свою чергу, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, проте, що контролюючим органом, який є суб`єктом владних повноважень, не дотримано вимог Кодексу адміністративного судочинства України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції.

При цьому, Верховний Суд також вважає необхідним звернути увагу, що контролюючий орган в якості підстави для визнання правочину, укладеного між відповідачами, недійсним, посилається на наявність вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у кримінальній справі №755/4734/17, яким керівника ТОВ Калабрія Плюс було визнано винним в умисному вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України, оскільки таким вироком не встановлені обставини вчинення ТОВ Калабрія Плюс та ТОВ Хаскі Аутсорсинг спірного правочину.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Калабрія Плюс та ТОВ Хаскі Аутсорсинг , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення.

Більш того, судом першої інстанції встановлено, що вказаним вироком суду керівника ТОВ Калабрія Плюс було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), а не статтею 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона).

За наведених обставин суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у кримінальній справі №755/4734/17не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Хаскі Аутсорсинг , обвинуваченої за вироком особи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинною на час ухвалення постанови судом першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

В даному випадку, позивачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Хаскі Аутсорсинг задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.Васильєва С.С.Пасічник Судді Верховного Суду