Ухвала

від 31.08.2017 по справі 813/3803/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2017 рокуЛьвів№ 876/7550/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Гінди О. М., Кушнерика М. П.,

за участю секретаря - Андрушківа І. Я.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Андріїва М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі № 813/3803/16 за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30 червня 2016 року № 11746-13, № 11748-13, № 11749-13, № 11750-13, № 11751-13, № 11752-13, № 11753-13, № 11756-13, № 11757-13, № 11758-13, № 11759-13, № 11760-13, № 11761-13, № 11762-13 та від 21 жовтня 2016 року №-13 (в результаті зменшення податкового зобов'язання за повідомленням - рішенням № 11747-13), №-13 (в результаті зменшення податкового зобов'язання за повідомленням рішенням №11754-13).

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем протиправно визначено йому суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 270649.35 грн у 2015 році, оскільки внесені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи (далі - Закон № 71-VIII) до Податкового кодексу України зміни щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовуються з 01 січня 2016 року. Крім цього зазначав, що належне йому нерухоме майно належить до будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що ним правомірно винесено вказані вище податкові повідомлення - рішення, оскільки належне позивачу нерухоме майно в 2015 році було об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відповідно до статті 266 Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній обставини, просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 є власником нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: будівлі водонасосної станції (корпус № 33) загальною площею 121.2 кв. м., механічної майстерні (корпус № 47 ) загальною площею 452.00 кв. м., будівлі корпусу № 1 (лабораторний) загальною площею 2855.3 кв. м., будівлі котельні загальною площею 1258.1 кв. м., будівлі контори № 2 (корпус № 44) загальною площею 131.6 кв. м., будівлі корпусу № 93 загальною площею 4139.00 кв. м., будівлі корпусу № 85 загальною площею 3800.8 кв. м., будівлі корпусу № 41 загальною площею 191.3 кв. м., будівлі газорозподільного пункту загальною площею 19.9 кв. м., будівлі прохідної загальною площею 26.4 кв. м., будівлі контори № 1 (корпус № 30) загальною площею 151.4 кв. м., будівлі лабораторного корпусу № 75 загальною площею 1800.8 кв. м., будівлі установки № 15 (корпус 10) загальною площею 591.8 кв. м., будівлі окислювального піролізу (корпус № 20) загальною площею 163.6 кв. м., будівлі трансформаторної електропідстанції загальною площею 99.00 кв. м.

30 червня 2016 року Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 11746-13, № 11747-13, № 11748-13, № 11749-13, № 11750-13, № 11751-13, № 11752-13, № 11753-13, № 11754-13, № 11755-13, № 11756-13, № 11757-13, № 11758-13, № 11759-13, № 11760-13, № 11761-13, № 11762-13, якими відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 272348.45 грн.

21 жовтня 2016 року відповідачем здійснено перерахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та прийнято податкове повідомлення - рішення №-13 (в результаті зменшення податкового зобов'язання за повідомленням - рішенням № 11747-13 та №-13 (в результаті зменшення податкового зобов'язання за повідомленням рішенням № 11754-13), та скасовано податкове повідомлення - рішення № 11755-13.

Не погодившись із вказаними вище податковими повідомленнями - рішеннями, ОСОБА_3 оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що норми Податкового кодексу України, з урахуванням змін внесених Законом № 71-VIII щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовуються лише з 2016 року. Крім цього судом першої інстанції вказано, що належне позивачу нерухоме майно належить до будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 71-VIII, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, зокрема, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до підпунктів 266.3.1., 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1. пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до підпункту 266.7.1. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Згідно з пунктом 1 статті 10 Податкового Кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону № 71-VIII), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до Податкового Кодексу України є місцевим податком.

Разом з тим пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону № 71-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Водночас, підпунктом 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Отже вказані норми передбачають обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.

Окрім цього зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Відтак, виконуючи рекомендацію Закону № 71-VІІІ та приймаючи рішення про встановлення місцевих податків та зборів, орган місцевого самоврядування зобов'язаний дотримуватись обов'язкових приписів статті 12 Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Оскільки Закон № 71-VІІІ набрав чинності з 01 січня 2015 року, то лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення податку на майно. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові місцеві податки і збори практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, оскільки місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З аналізу викладеного слід зробити висновок, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році.

Як видно з матеріалів справи відповідне рішення прийняте місцевою радою 31 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, а відтак застосування контролюючим органом положень Податкового Кодексу України з урахуванням внесених Законом № 71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно винесено податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року № 11746-13, № 11748-13, № 11749-13, № 11750-13, № 11751-13, № 11752-13, № 11753-13, № 11756-13, № 11757-13, № 11758-13, № 11759-13, № 11760-13, № 11761-13, № 11762-13 та від 21 жовтня 2016 року №-13 в результаті зменшення податкового зобов'язання за повідомленням - рішенням № 11747-13, №-13 в результаті зменшення податкового зобов'язання за повідомленням рішенням №11754-13, якими позивачу визначено зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 270649.35 грн.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2017 року у справі № 813/3803/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А. І. Рибачук судді М. П. Кушнерик О. М. Гінда

Повний текст судового рішення виготовлено 04 вересня 2017 року.