Постанова

від 10.04.2018 по справі 813/3803/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2018 року

Київ

справа №813/3803/16

адміністративне провадження №К/9901/35350/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 (головуючий суддя - Грень Н.М.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 (головуючий суддя - Рибачук А.І., судді - Гінда О.М., Кушнерик М.П.)

у справі № 813/3803/16

за позовом ОСОБА_2

до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

01 листопада 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Дрогобицька ОДПІ), в якому просив:

- визнати протиправними дії та скасувати податкові повідомлення-рішення Трускавецького відділення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 30.06.2016 № 11746-13 на суму 1476,22 грн., № 11748-13 на суму 34777,55 грн., № 11749-13 на суму 15323,66 грн., №11750-13 на суму 1602,89 грн., № 11751-13 на суму 50413,02 грн., № 11752-13 на суму 46293,74 грн., № 11753-13 на суму 23366,11 грн., № 11756-13 на суму 58756,32 грн., №11757-13 на суму 242,38 грн., № 11758-13 на суму 321,55 грн., № 11759-13 на суму 1844,05 грн., № 11760-13 на суму 21933,74 грн., № 11761-13 на суму 7208,12 грн., № 11762-13 на суму 1992,65 грн. та від 21.10.2016 №-13 на суму 4192,97 грн., №-13 на суму 904,37 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що Дрогобицькою ОДПІ протиправно визначено йому суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 270 649,35 грн., оскільки внесені Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи (далі - Закон № 71-VIII) до Податкового кодексу України (далі - ПК України) зміни щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, застосовуються з 01.01.2016. Крім цього також вказав, що належне йому нерухоме майно відноситься до будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 ПК України.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 18.05.2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 року, адміністративний позов задовольнив повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення Бориславської міської ради Львівської області про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте 31.01.2015, тобто після 15.07.2014, а тому застосування відповідачем норм ПК України з урахуванням змін, внесених Законом № 71-VIII, щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Дрогобицька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

При цьому в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень керувався нормами ПК України та не має інших повноважень, окрім як нарахувати податок на нерухоме майно відповідно до норм чинного законодавства. Також послався на те, що рішення Бориславської міської ради Львівської області від 31.01.2015 №1722 не скасоване та не є предметом оскарження чи визнання незаконним у даній справі. Більш того вказаним рішенням Бориславська міська рада внесла зміни до свого попереднього рішення №297 від 30.06.2011, яким вже визначались ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому посилання позивача на відсутність підстав нарахування податку є необґрунтованими.

Позивач своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

07.03.2018 справу в порядку, передбаченому пунктом 4 частини 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (у редакції, що діє з 15.12.2017) передано до Верховного Суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 30.05.2011, укладених між ВАТ Науково-дослідний інститут Синтез з дослідним заводом та позивачем, є власником нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: будівлі водонасосної станції (корпус №33) загальною площею 121,2 кв.м., механічної майстерні (корпус №47) загальною площею 452,00 кв. м., будівлі корпусу № 1 (лабораторний) загальною площею 2855,3 кв.м., будівлі котельні загальною площею 1258,1 кв.м., будівлі контори № 2 (корпус № 44) загальною площею 131,6 кв.м., будівлі корпусу № 93 загальною площею 4139,00 кв.м., будівлі корпусу № 85 загальною площею 3800,8 кв.м., будівлі корпусу № 41 загальною площею 191,3 кв.м., будівлі газорозподільного пункту загальною площею 19,9 кв.м., будівлі прохідної загальною площею 26,4 кв.м., будівлі контори №1 (корпус № 30) загальною площею 151,4 кв.м., будівлі лабораторного корпусу №75 загальною площею 1800,8 кв.м., будівлі установки № 15 (корпус 10) загальною площею 591,8 кв.м., будівлі окислювального піролізу (корпус № 20) загальною площею 163,6 кв.м., будівлі трансформаторної електропідстанції загальною площею 99,00 кв.м.

30.06.2016 Дрогобицька ОДПІ самостійно визначила позивачу суму грошових зобов'язань за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та прийняла податкові повідомлення-рішення, якими визначила йому податкове зобов'язання за 2015 рік у розмірі 270649,35 грн., а саме: № 11746-13 на суму 1476,22 грн., № 11748-13 на суму 34777,55 грн., № 11749-13 на суму 15323,66 грн., №11750-13 на суму 1602,89 грн., № 11751-13 на суму 50413,02 грн., № 11752-13 на суму 46293,74 грн., № 11753-13 на суму 23366,11 грн., № 11756-13 на суму 58756,32 грн., №11757-13 на суму 242,38 грн., № 11758-13 на суму 321,55 грн., № 11759-13 на суму 1844,05 грн., № 11760-13 на суму 21933,74 грн., № 11761-13 на суму 7208,12 грн., № 11762-13 на суму 1992,65 грн.

При цьому 21.10.2016 відповідач здійснив перерахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та прийняв податкове повідомлення-рішення №-13 на суму 4192,97 грн. (в результаті зменшення податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням №11747-13) та №-13 на суму 904,37 грн. (в результаті зменшення податкового зобов'язання за повідомленням рішенням №11754-13), а також скасував податкове повідомлення-рішення №11755-13.

Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, з чим погоджується колегія суддів, виходили з того, що Дрогобицька ОДПІ протиправно нарахувала позивачу податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 71-VIII, яким було внесено зміни до ПК України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Пунктом 10.1 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки відповідне рішення прийняте місцевою радою 31 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом №71-VIII змін щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень та визначення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Разом з тим, колегія суддів також погоджується з судами попередніх інстанцій, що з огляду на наявні матеріали справи належне позивачу нерухоме майно відноситься до будівель промисловості, а тому в силу пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова