Ухвала

від 06.09.2017 по справі 910/1434/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

06.09.2017Справа № 910/1434/15-г

Суддя Господарського суду міста Києва Князьков В.В.,

за участю секретаря судового засідання Коваленко О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє

на дії та рішення Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві з виконання наказу від 02.09.2015 по справі №910/1434/15-г

за позовом: Підприємства Господарське управління Федерації профспілок України

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє

про стягнення 618 193,78 грн.

За участю представників:

від стягувача: Глушенко О.М.

від боржника: Хлівнюк О.О.

від ВДВС: Кравець О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 задоволено позовні вимоги Підприємства Господарське управління Федерації профспілок України до Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє , стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє на користь Підприємства Господарське управління Федерації профспілок України борг у сумі 618 193,78 грн. та 12 363,88 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2015 залишено без змін.

02.09.2015 Господарським судом міста Києва видано наказ на примусове виконання рішення у справі № 910/1434/15-г.

19.06.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє на дії та рішення Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якій боржник просив суд:

- визнати неправомірними (незаконними) дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в особі старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцової Олени Сергіївни щодо винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31.01.2017 в межах виконавчого провадження №48971459, а саме транспортного засобу марки Chevrolet , модель Express Cargo , 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2;

- скасувати винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцовою Оленою Сергіївною постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31.01.2017 в межах виконавчого провадження №48971459, а саме транспортного засобу марки Chevrolet , модель Express Cargo , 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2;

- визнати неправомірними (незаконними) дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві в особі старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцової Олени Сергіївни щодо винесення постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31.01.2017 в межах виконавчого провадження №48971459, а саме технічного обладнання;

- скасувати винесену старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцовою Оленою Сергіївною постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31.01.2017 в межах виконавчого провадження №48971459, а саме технічного обладнання.

В обґрунтування поданої скарги боржник зазначає, що державним виконавцем в порушення вимог Закону України Про виконавче провадження було накладено арешт на транспортний засіб, який не є власністю боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє . За твердженнями скаржника, державний виконавець безпідставно керувався рішенням суду, яке набрало законної сили, про визнання за боржником права власності на арештований транспортний засіб, оскільки на момент накладення арешту такий транспортний засіб був зареєстрований за іншою юридичною особою - Товариством з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє . Обґрунтовуючи неправомірність накладення державним виконавцем арешту на рухоме майно - технічне обладнання, скаржник зазначає, що арешт було накладено лише за підставі заяви стягувача, за відсутністю правовстановлюючих документів на майно.

Разом зі скаргою Товариством з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє подано також заяву про відновлення строку для подання скарги.

У зв'язку із закінченням повноважень судді Гулевець О.В. та відповідно до п. 4.3 Засад використання автоматизованої системи документообігу, розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва призначено повторний автоматичний розподіл матеріалів судової справи №910/1434/15-г.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу матеріали судової справи №910/1434/15-г передано судді Князькову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 прийнято скаргу до провадження та призначено її розгляд на 19.07.2017, зобов'язано Печерський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві у строк до 17.07.2017 надати суду пояснення щодо скарги та копії матеріалів виконавчого провадження №48971459.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2017, враховуючи неявку представника скаржника та державного виконавця, у зв'язку з невиконанням вимог суду, розгляд скарги відкладено на 02.08.2017.

28.07.2017 до суду надійшли письмові пояснення Підприємства Господарське управління Федерації профспілок України , в яких стягувач проти задоволення скарги заперечив та просив суд розглянути справу без участі його представника.

24.07.2017 та 01.08.2017 від Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві до суду надійшли письмові пояснення, в яких державний виконавець просив суд відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє та розглянути скаргу без участі представника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2017, у зв'язку з неявкою державного виконавця, а також невиконанням вимог суду, розгляд скарги відкладено на 06.09.2017.

30.08.2017 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла направлена Печерським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві копія матеріалів виконавчого провадження №48971459.

06.09.2017 скаржником надані додаткові письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи. Додатково до раніше наданих пояснень заявником зазначено, що державним виконавцем було неправомірно накладено арешт на рухоме майно, право власності на яке у 2010 році перейшло до фізичної особи ОСОБА_6.

Представник божника (скаржника) у судове засідання з'явився, просив скаргу задовольнити.

Представник стягувача та державний виконавець у судове засідання з'явились, проти задоволення скарги надали заперечення.

Розглянувши заяву скаржника про відновлення строку для подання даної скарги, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Пунктом 9.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що встановлений у частині 1 статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Скарга, пропущений строк подання якої не відновлений, залишається без розгляду, про що з посиланням на статті 53 і 121-2 Господарського процесуального кодексу України судом без виклику сторін виноситься ухвала. Якщо ж скаргу було подано з пропуском згаданого строку без заяви про його відновлення, суд без виклику сторін виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає повторному поданню скарги із заявою про відновлення строку такого подання.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду.

Як свідчать матеріали справи, заявник вперше звернувся до суду зі скаргою на дії та постанову від 31.01.2017 Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві у строк, встановлений ч. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, проте скаргу було повернуто судом без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. Повторно подану скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє було залишено судом без розгляду у зв'язку з порушенням встановленого законом строку для її подання за відсутності заяви про поновлення такого строку.

За таких обставин, з огляду на поважність причин пропуску процесуального строку, встановленого ч. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє про відновлення строку для подання даної скарги підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників боржника (скаржника), стягувача та державного виконавця всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, господарський суд зазначає наступне.

За приписами статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Згідно зі ст. 1 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України Про виконавче провадження випадках - на приватних виконавців.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців у процедурі виконання рішення господарського суду передбачено статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №48971459, 12.10.2015 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кравцової Олени Сергіївни відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 у справі №910/1434/15-г.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження , який набув чинності на момент здійснення спірних виконавчих дій, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону України Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються, зокрема, якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо (ч. 3 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження ).

Судом встановлено, що 31.07.2017 старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцовою Оленою Сергіївною винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні №48971459 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 у справі № 910/1434/15-г, відповідно до якої описано та арештовано транспортний засіб марки Chevrolet , модель Express Cargo , 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, встановлено заборону його відчуження, а також призначено відповідального зберігача майна - представника за довіреністю Державного підприємства СЕТАМ Іващенка Олександра Олександровича (довіреність б/н від 10.01.2017).

Згідно з актом приймання-передавання майна від 31.01.2017 державний виконавець передав, а представник Державного підприємства СЕТАМ прийняв арештоване та описане майно - транспортний засіб марки Chevrolet , модель Express Cargo , 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, на зберігання за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, буд. 56 В описі майна від 31.01.2017 (додаток до акту приймання-передавання майна від 31.01.2017) відповідальним зберігачем зафіксовано характеристики та особливі ознаки арештованого транспортного засобу.

Зі змісту постанови від 31.01.2017 вбачається, що державний виконавець при її винесені керувався рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2005 у справі №910/8276/15-г, яке набрало законної сили, про визнання Товариство з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє власником автомобіля, який було описано та арештовано.

Одночасно з цим, в обґрунтування поданої скарги Товариством з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє надано суду копію акту опису й арешту майна від 10.02.2015, складеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Київ у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №5011-41/1278-2012 від 21.08.2012. За змістом вказаного акту, транспортний засіб марки Chevrolet , модель Express Cargo , 2004 року випуску, сірого кольору, державний номер НОМЕР_2, було описано та арештовано державним виконавцем як майно, що належить іншій юридичній особі - Товариству з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє .

На думку скаржника, постанова про опис та арешт транспортного засобу від 31.01.2017 у виконавчому провадженні №48971959, є неправомірною, оскільки державним виконавцем було арештовано майно, яке не є власністю боржника. При цьому, як вказує скаржник, право власності на арештований транспортний засіб належить Товариству з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє , оскільки саме за вказаною юридичною особою зареєстровано арештований транспортний засіб у базі органів Міністерства внутрішній справ України.

З приводу вказаних тверджень скаржника господарський суд зазначає, що вирішуючи питання про належність описаного та арештованого майна, застосуванню підлягають загальні норми цивільного законодавства, які діяли на час придбання майна, що регулюють право власності та його захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2005 у справі №910/8276/15-г, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє до Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє та визнано Товариство з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє власником автомобіля марки Сhevrolet Express Cargo , 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_1, з 30.12.2010.

У даному випадку господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 і 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України). Стаття 392 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах , у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України в постанові від 06.07.2016 у справі №3-576гс16.

Як зазначено Верховним Судом України в постанові від 16.12.2015 у справі №6-688цс15, позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто, вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2005 у справі №910/8276/15-г вбачається, що 27.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє та Товариством з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє було укладено договір купівлі-продажу основних засобів №2/3. 30.12.2010 відповідно до акту приймання-передачі Товариством з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє було передано Товариству з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє автомобілі, у тому числі, автомобіль Chevrolet Express Cargo , 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

В силу норми частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини набуття скаржником права власності на транспортний засіб Chevrolet Express Cargo , 2004 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на підставі договору купівлі-продажу основних засобів №2/3 від 27.12.2010, є встановленими та не підлягають доказуванню у даній справі.

При цьому, Господарським судом міста Києва при розгляді справи №910/8276/15-г було встановлено, що право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє виникло з 30.12.2010, тобто в силу частини 1 статті 334 Цивільного кодексу України з моменту передачі майна.

Розглянувши доводи скаржника про наявність права власності на арештований транспортний засіб у Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобільна група Каділлак, Шевролє , за яким автомобіль обліковується в органах Міністерства внутрішніх справ України, господарський суд дійшов висновку про помилковість таких тверджень, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 34 Закону України Про дорожній рух державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - Порядок) затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України №1371 від 23.12.2009). Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій .

Тобто, чинне законодавство передбачає здійснення реєстрації (обліку) транспортних засобів та відомостей про їх власників, проте ані приписи статті 34 Закону України Про дорожній рух , ані приписи Порядку не містять положень щодо пов'язування моменту реєстрації транспортного засобу із набуттям особою права власності на нього. Так, положення вказаних актів регулюють та встановлюють обов'язки продавців та покупців транспортних засобів (зняття з реєстраційного обліку, обов'язок реєстрації транспортного засобу, тощо), водночас, не містять положень щодо виникнення права власності на транспортний засіб з моменту його державної реєстрації у відповідних реєстраційних органах.

Аналогічні висновки викладено Вищим господарським судом України в постанові від 13.11.2013 у справі №903/379/13.

При цьому, скаржник помилково ототожнює поняття реєстрація транспортного засобу в Єдиному державному реєстрі МВС та державна реєстрація правочину . Посилання скаржника на положення частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації, є безпідставними, оскільки чинним законодавством не передбачено вимоги щодо здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Таким чином, твердження скаржника про те, що державним виконавцем було описано та накладено арешт на транспортний засіб, власником якого є інша особа, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

До того ж, матеріали виконавчого провадження №48971459 містять копію заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє від 26.01.2016, в якій боржник стверджує, що саме він є власником арештованого транспортного засобу та просить повернути йому вилучене майно.

Також судом встановлено, що 31.01.2017 старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцовою Оленою Сергіївною винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні №48971459, відповідно до якої описано та накладено арешт на наступне майно:

1) двостійковий електрогідравлічний підйомник автомобільний з позначенням на табличці, закріпленій на стійці: MODEL SPO40MT585, CAP. kg - 4000, serial number CIF05H0004 made in USA;

2) двостійковий електрогідравлічний підйомник автомобільний з позначенням на табличці, закріпленій на стійці: MODEL SPO40MT587, CAP. kg - 4000, serial number CIH05B0001 made in USA;

3) двостійковий електрогідравлічний підйомник автомобільний з позначенням на табличці, закріпленій на стійці: MODEL SPO40MT587, CAP. kg - 4000, serial number CIH05L0004 made in USA;

4) чотиристійковий електрогідравлічний підйомник автомобільний з написом на стійках: 48971459 ROTARY LIFT, made is USA, на табличці, закріпленої на стійці: MODEL AR12E-902, number JJJ06I0001;

5) шиномонтажний комплект, до складу якого входить: шиномонтажний стенд, балансувальний стенд, компресор,

а також встановлено заборону вказаного відчуження та призначено відповідального зберігача майна - представника за довіреністю Державного підприємства СЕТАМ Іващенка Олександра Олександровича (довіреність б/н від 10.01.2017).

Згідно з актами приймання-передавання майна від 31.01.2017 державний виконавець передав, а представник Державного підприємства СЕТАМ прийняв арештоване та описане майно - технічне обладнання на зберігання за адресою: м. Київ, Залізничне шосе, 21.

Зі змісту письмових пояснень державного виконавця, поданих до суду 24.07.2017, вбачається, що підставою для винесення спірної постанови про опис та арешт технічного обладнання від 31.07.2017 стала заява стягувача вих.№01-25-169 від 18.10.2012, яка надійшла до відділу державної виконавчої служби 24.10.2016.

Скаржник, в свою чергу, вказує, що такі дії державного виконавця є неправомірними, оскільки спірну постанову про опис та арешт було накладено за відсутністю правовстановлюючих документів на майно, виключно на підставі заяви стягувача, чим порушено, на думку скаржника, ч. 2 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження .

Стосовно таких тверджень скаржника господарський суд зазначає, що згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, всупереч викладеним вище нормам закону, скаржником не було доведено неправомірності дій державного виконавця, зокрема не надано належних та допустимих доказів того, що державним виконавцем було арештовано майно, яке боржнику не належить, а також не обґрунтовано, яку саме норму частини 2 статті 56 Закону України Про виконавче провадження було порушено при здійсненні виконавчих дій.

Зокрема, надані 06.09.2017 боржником копії наказів директора підприємства про зняття майна з балансу та копії видаткових накладних на майно судом до уваги не приймаються, оскільки вказані документи не підтверджують відчуження товариством саме того рухомого майна, яке було арештовано відповідно до спірної постанови державного виконавця від 31.01.2017.

В свою чергу, матеріали виконавчого провадження №48971459 містять копії акту огляду та приймання-передачі (повернення) нежитлових приміщень, складеного 12.01.2015 представниками стягувача (як орендаря) та боржника (як орендодавця) за договором оренди нерухомого майна №104 від 31.12.2012, а також акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000001 від 19.01.2015 та акту від 17.01.2015 про демонтаж, переміщення речей та опечатування нежитлового приміщення. Зі змісту вказаних документів вбачається, що в тимчасовому користуванні боржника перебували нежитлові приміщення, належні стягувачу, в яких боржником було розміщено рухоме майно - обладнання, на яке в подальшому державним виконавцем накладено арешт. Іншого скаржником не доведено суду.

Щодо посилань скаржника на відсутність правовстановлюючих документів на арештоване майно, господарський суд зауважує, що для здійснення такої виконавчої дії як арешт рухомого майна законом не передбачено обов'язкового отримання державним виконавцем правовстановлюючих документів на нього, що, в свою чергу, зумовлено ознаками рухомого майна як об'єкта цивільних прав та правовим регулюванням обігу такого майна (наприклад, можливість укладення договорів в спрощений порядок, відсутність вимог про державну реєстрацію прав на рухоме майно тощо). Відповідно до вимог частини 2 статті 56 Закону України Про виконавче провадження для можливості накладення арешту на майно боржника визначальними є факти виявлення майна та здійснення його опису, що державним виконавцем і було виконано.

При цьому, судом також прийнято до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Однак, скаржник фактично звернувся до суду з даною скаргою, стверджуючи, що державним виконавцем неправомірно накладено арешт на майно інших осіб , тобто подано скаргу на захист не свого права.

У даному випадку господарський суд звертає увагу боржника, що з метою недопущення порушення прав третіх осіб законодавцем включено до частини 1 статті 59 Закону України Про виконавче провадження норму, відповідно до якої особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відтак, особа, права якої можуть бути порушені постановою державного виконавця про опис та арешт майна, не позбавлена права та можливості самостійно звернутись до суду з відповідними вимогами. Однак, ані матеріали даної справи, ані матеріали виконавчого провадження не містять відомостей (заяв, листів, клопотань) від інших осіб (у тому числі, фізичної особи ОСОБА_6) про порушення їх права власності на майно.

Більше того, судом враховано, що виконавче провадження №48971459 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 у справі № 910/1434/15-г триває з 12.10.2015, тобто майже 2 роки, що не відповідає принципу здійснення правосуддя у розумні строки, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач, Підприємство Господарське управління Федерації профспілок України .

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008 та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010 Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

Судом також зазначалось, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично (рішення Суду у справі Чіжов проти України, заява №6962/02).

За висновками суду, дії державного виконавця, з приводу яких подано розглядувану скаргу, не можуть розцінюватись судом як неправомірні, оскільки вони спрямовані на виконання законного рішення суду з метою захисту та реалізації прав стягувача. В свою чергу, поведінка скаржника, який є боржником у виконавчому провадженні, може бути оцінена судом як така, що спрямована на затягування виконавчого провадження з метою ухилення від виконання судового рішення.

Враховуючи викладене вище, приймаючи до уваги усі обставини справи у їх сукупності, з огляду на відсутність доказів неправомірних дій державного виконавця, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів скаржника, у зв'язку з чим скарга про визнання неправомірними (незаконними) дій та скасування постанов старшого державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кравцової Олени Сергіївни державного про опис та арешт майна (коштів) боржника від 31.01.2017 в межах виконавчого провадження №48971459, а саме транспортного засобу марки Chevrolet , модель Express Cargo , 2004 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1, державний номер НОМЕР_2, та технічного обладнання, не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачу, боржнику, прокурору та органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю. Ухвала може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку.

Керуючись ст. ст. 53, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Український торговий дім Каділлак, Шевролє , яка надійшла до суду 19.06.2017, на дії та рішення Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Ухвала може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя В.В. Князьков