Рішення

від 06.09.2017 по справі 722/284/17

СОКИРЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 722/284/17

Номер провадження 2/722/166/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого - судді Римлянської Г.О.

при секретарі Сімак О.І.

з участю: представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокиряни цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства Класикбанк , третя особа на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання звільнення незаконним, зміну дати звільнення, стягнення середнього заробітку за вимушені прогули внаслідок незаконного звільнення та затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд:

Визнати незаконним її звільнення 31.08.2016 року згідно наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Уповноважена особа) на ліквідацію публічного акціонерного товариства Класикбанк (надалі - ПАТ Класикбанк ) від 31.08.2016 року №8-к "Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією ПАТ "Класикбанк".

Змінити дату її звільнення на 02.11.2016 року, зарахувавши строк попередження з 01.09.2016 року по 01.11.2016 року включно, до періоду її роботи в ПАТ "Класикбанк".

Визнати її, ОСОБА_3, звільненою 02.11.2016 року в порядку п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією ПАТ "Класикбанк".

Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за вимушений прогул по причині незаконного звільнення та компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 73 робочих дні в сумі 86447,33 грн.

Стягнути з відповідача на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати за серпень 2016 року у зв'язку із затриманням термінів її виплати в сумі 2575,62 грн.

Стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди в зв'язку із незаконним звільненням з роботи та затримкою розрахунку при звільненні в сумі 22500 грн.

Стягнути з відповідача на її користь відшкодування сплаченого судового збору.

Допустити негайне виконання рішення з частині зміни дати звільнення.

Представник відповідача - ПАТ Класикбанк та представник третьої особи на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб викликалися до суду в порядку, встановленому ЦПК України, проте в судове засідання повторно не з'явилися.

В письмовому поясненні на позов уповноважений представник відповідача ПАТ Класикбанк ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала з наступних підстав:

1. Щодо повноважень.

Згідно рішення Правління Національного Банку України від 11.08.2016 року №209-рш, а також рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонду) від 12.08.2016 року №1493 відкликано банківську ліцензію у ПАТ Класикбанк та розпочато процедуру ліквідації банку. Уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Класикбанк призначено ОСОБА_5, який у своїй діяльності керується Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Закон).

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Таку правову позицію підтримав та виклав у своїй постанові в справі №6-1123цс16 від 13.06.2016 року Верховний Суд України.

2. Стосовно тверджень позивача щодо затримки розрахунку при її звільненні.

Відповідно до абзацу 9 частини 6 статті 36 Закону зобов'язання банку, передбачені пунктами 1-4 частини 6 статті 36 Закону, тобто зобов'язання по виплаті заробітної плати, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

Ч.2 ст.52 Закону передбачено, що оплата витрат на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку, проводиться позачергово.

Погашення заборгованості перед всіма кредиторами банку, в тому числі і перед всіма без виключення працівниками банку, відбувається виключно завдяки спрямуванню коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку, на погашення такої заборгованості.

Станом на день введення процедури ліквідації банку (12.08.2016 року) залишок коштів, що знаходилися на кореспондентському рахунку ПАТ Класикбанк , з якого відбувалися розрахунки по заробітній платі з працівниками банку, становив 14948,70 грн.

Суми залишку на кореспондентському рахунку станом на 31.08.2016 року (день звільнення ОСОБА_2А.) було недостатньо для проведення розрахунку належних виплат позивачу та всім іншим працівникам банку, оскільки залишок коштів не змінився.

Тобто, наявні на момент звільнення позивача фінансові ресурси банку об'єктивно позбавляли Уповноважену особу можливості провести всім без виключення працівникам банку, у тому числі і позивачу, виплати по заробітній платі, вихідній допомозі та інших платежах.

Станом на 14.12.2016 року заборгованість відповідача по виплаті заробітної плати та прирівняних до неї платежів перед всіма працівниками, у тому числі перед позивачем, в межах фінансових можливостей, погашена в повному обсязі, що відповідало положенням ст.36 Закону.

Таким чином, вважає, що в діях Уповноваженої особи відсутня вина по затримці розрахунку по заробітній платі та прирівняних до неї виплатах перед позивачем, яка є необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.117 КЗпП України, на яку посилається позивач.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це спрятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Ч.3 ст.46 Закону передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Ч.6 ст.36 Закону передбачено, що обмеження, встановлене п.1 ч.5 ст.36 Закону не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати.

Кошти, про стягнення яких позивач звернулася до суду, не є заробітною платою, а тому у відповідності до ч.6 ст.36 Закону у відповідача відсутні зобов'язання щодо їх виплати позивачу.

Вважає, що в даному спорі положення ст.117 КзПп України можна вважати економічними санкціями по відношенню до відповідача, які відповідно до Закону під час ліквідації не застосовуються.

3. Щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари та послуги.

Згідно ч.1 ст.36 Закону з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

П.п.3 ч.5 ст.36 Закону встановлено, що під час дії тимчасової адміністрації не застосовується нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.

Ч.3 ст.36 Закону передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

4. Стосовно тверджень позивача щодо незаконного звільнення, не попередження про наступне вивільнення, заміни дати звільнення та затримки видачі трудової книжки.

Всі твердження позивача щодо отримання трудової книжки лише 01.09.2016 року та ознайомлення із наказом про звільнення з роботи 01.09.2016 року вважає неправдивими.

Так, записи в наказі про звільнення з роботи як щодо начальника відділу по роботі з персоналом ОСОБА_6, так і щодо ОСОБА_2 вчинені рукою останньої.

Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що позивач, виконуючи записи на витягах з наказу була з ним ознайомлена, а відсутність самої відмітки про ознайомлення з наказом 31.08.2016 року не може вказувати на необізнаність позивача щодо звільнення з роботи, тому твердження позивача вважає неправдивими.

Крім того, запис в трудовій книжці ОСОБА_2 про її звільнення з роботи вчинено начальником відділу по роботі з персоналом ОСОБА_6, яка також, як і позивач, з 31.08.2016 року була звільнена з роботи у відповідача, і ця обставина також підтверджує факт ознайомлення позивача з наказом про звільнення, а також факт вручення останній трудової книжки саме 31.08.2016 року.

Також, ОСОБА_6 була звільнена з роботи, як і позивач, з 31.08.2016 року, тому не могла 01.09.2016 року вручати позивачу трудову книжку.

Крім того, 17.06.2016 року позивача відповідачем було попереджено про наступне звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, що спростовує твердження ОСОБА_2 про її начебто необізнаність про звільнення із займаної посади.

5. Стосовно стягнення моральної шкоди.

Під час звільнення представником відповідача позивачу було запропоновано укласти договір цивільно-правового характеру зі збереженням попередньої оплати праці, однак позивач відмовилася від пропозиції, мотивуючи це тим, що їй вигідніше буде звернутися до Державної служби зайнятості.

Сам факт завчасного, за два місяці, попередження позивача про наступне звільнення, надав їй можливість зайнятися пошуком роботи, не є раптовим, який би спричинив нанесення позивачу важкої фізичної, душевної і психічної травми.

Просила у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В письмовому поясненні уповноважений представник третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_7 зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_2 вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав:

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Ч.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить вказаному Закону.

Отже, у спорах, пов'язаних з банком, в якому введена тимчасова адміністрація чи розпочата процедура ліквідації, норми Закону є спеціальними, а даний Закон є приорітетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Інформація щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та початок процедури ліквідації була загальнодоступною та розміщена на сайті Фонду та сайті ПАТ Класикбанк .

П.2 ст.52 Закону передбачено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться почергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать і витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку.

Позивачу відповідачем, в межах фінансових можливостей, до 14.12.2016 року було погашено заборгованість по сплаті всіх виплат.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб запроваджується тимчасова адміністрація тільки на підставі рішення Правління Національного банку України, про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку.

Позивачем не надано і не може бути надано суду належні і допустимі докази, які б підтверджували факт доведення банку до стану неплатоспроможності саме Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Класикбанк і що це призвело до неможливості своєчасної виплати заробітної плати позивачу.

Вважає, що вина Уповноваженої особи в неможливості виплати належних позивачу коштів в день звільнення, відсутня.

Проте, такими доказами по справі встановлено, що Уповноваженою особою в межах законодавства здійснювалися дії, спрямовані на погашення заборгованості.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди також вважає необгрунтованими, оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами факт спричинення їй діями відповідача моральної шкоди.

Просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала повністю з підстав, зазначених в позовній заяві та доповнила, що позивача відповідачем звільнено з роботи у зв'язку з ліквідацією банку без належного попередження, яке повинно бути їй вручено за 2 місяці до звільнення. Так, у врученому позивачу попередженні від 17.06.2016 року зазначено про її звільнення з роботи у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації ПАТ Класикбанк , а тимчасова адміністрація була припинена з 12.08.2016 року.

Тобто, на день винесення наказу про звільнення ОСОБА_2 з роботи - 31.08.2016 року, тимчасової адміністрації відповідача вже не існувало, ОСОБА_5, як тимчасовий адміністратор, відкликаний Фондом гарантування вкладів, тому з цієї дати всі його накази втрачають чинність.

Крім того, п.1 ст.40 КЗпП не передбачена така підстава звільнення, як введення тимчасової адміністрації .

У зв'язку з наведеним, вважала, що попередження позивача про наступне звільнення було неналежним, а звільнення - незаконним.

Крім того, вважала, що відповідач необгрунтовано посилається на відсутність коштів для проведення остаточного розрахунку з позивачем в день звільнення, оскільки розрахунковий рахунок банку був закритий, а накопичувальний рахунок був відкритий тільки 06.09.2016 року.

Здійснюючи з 15.06.2016 року всі розпорядчі функції по управлінню ПАТ Класикбанк , попередивши всіх працівників банку про наступне звільнення, ОСОБА_5 не прийняв міри щодо наявності у банку на день такого звільнення грошових коштів, необхідних для виплати повного розрахунку звільненим працівникам.

Однак, останній без врахування даної обставини витратив всі кошти банку та невчасно виплатив розрахункові кошти позивачу.

В письмовому поясненні по суті заперечення представника відповідача ОСОБА_5 позивач зазначила наступне:

1. Не можна погодитися із твердженням представника відповідача про те, що Уповноважена особа керується у своїй діяльності виключно Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки ч.5 ст.3 даного Закону передбачено, що у своїй діяльності Фонд керується Конституцією та законодавством України.

Ч.3 ст.16 Закону передбачено, що працівники Фонду під час виконання покладених на Фонд функцій не несуть відповідальність за будь-які дії чи бездіяльність, якщо вони діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, Уповноважена особа ОСОБА_5 повинен був у своїй діяльності дотримуватися вимог КЗпП України.

Необгрунтованим вважає посилання представника відповідача на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові по справі №6-1123цс16 від 13.06.2016 року, оскільки дана правова позиція стосується кредитно-договірних відносин, а не трудових правовідносин, як в даній справі.

2. П.п.2 та п.6 ч.6 ст.36 Закону встановлено, що зобов'язання банку, передбачені пунктами 2,6 ч.6 цієї статті виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Тобто, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку і зазначене обмеження не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати працівникам банку.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

Також, в платіжному дорученні від 13.12.2016 року зазначено призначення платежу: остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2016 року , що підтверджує правомірність її вимог щодо компенсації втрати частини заробітної плати.

Така ж законодавча норма передбачена і п.5 ч.1 ст.48 Закону, який передбачає, що Уповноважена особа звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю.

Виходячи з вищенаведеного, вважає, що порушивши законодавство про працю, відповідач повинен нести відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП.

3. Ч.2 ст.52 Закону передбачено, що оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку, в межах коштористу витрат, затвердженого Фондом. До цих витрат, зокрема, належать витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку.

Враховуючи, що вихідна допомога є одним із видів розрахунку при звільненні, то слід вважати, що розрахунок із звільненими працівниками банку законом віднесено до витрат, безпосередньо пов'язаних із здійненням ліквідаційної процедури і аж ніяк не до виплат кредиторам, тому термін економічні санкції до даних правідносин застосований бути не може.

Ст.112 Господарського Кодексу України передбачено, що у разі ліквідації юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 2). У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами.

Визнала, що дійсно 31.08.2016 року вона бачила проект наказу про своє звільнення, який готувався начальником відділу по роботі з персоналом ОСОБА_6 Однак, це був тільки проект, а під кінець робочого дня, близько 17-ої години їй стало відомо, що нібито ОСОБА_5 прийшов і підписав даний наказ. Та підписавши наказ, він відразу ж покинув приміщення, відмовившись дочекатися, поки будуть внесені записи в трудові книжки звільнених працівників. За одну годину часу неможливо було встигнути внести записи до 8 трудових книжок, зробити 8 витягів із наказу про звільнення та нарахувати і виплатити розрахункові кошти.

Саме тому 01.09.2016 року їй було надано для ознайомлення наказ про звільнення та видано трудову книжку. В цей день вона дійсно допомагала ОСОБА_6 готувати витяги з наказу про звільнення працівників і дійсно своєю рукою здійснила запис про її посаду, однак підписувала витяг сама ОСОБА_6

На її думку, Уповноважена особа ОСОБА_5 мав право винести їй 2-місячне попередження про наступне звільнення тільки 12.08.2016 року, коли набув повноважень щодо ліквідації банку. При цьому вважає, що попередження, вручене їй про наступне звільнення у зв'язку із введенням тимчасової адміністрації, не може бути належним попередженням, оскільки тимчасова адміністрація була припинена з 12.08.2016 року.

В письмовому поясненні по суті заперечення представника третьої особи ОСОБА_7 позивач зазначила наступне:

1. Не можна погодитися з твердженням представника третьої особи про те, що Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальним і приорітетним по відношенню до інших законодавчих актів. П.5 ч.1 ст.48 цього Закону передбачено право Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ Класикбанк та звільнення працівників банку відповідно до законодавства України про працю. Тобто, навіть вищевказаний Закон, що за твердженням представника третьої особи є спеціальним, зобов'язує Уповноважену особу під час звільнення працівників банку дотримуватися законодавства про працю.

2. Не можна виправдовувати невиплату позивачу розрахункових коштів в день звільнення випискою із залишком на рахунку банку станом на 12.08.2016 року коштів в сумі 14948,70 грн., оскільки Уповноважена особа ОСОБА_5 ще з 15.06.2016 року виконував щодо ПАТ Класикбанк організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції та приймав рішення одноосібно в межах своїх повноважень.

Згідно Закону повноваження по звільненню з роботи працівників банку, проведенню з ними розрахунку та відкриттю накопичувального рахунку покладається на Уповноважену особу. Виплата звільненим працівникам розрахункових коштів повинна проводитися виключно із накопичувального рахунку, оскільки особовий рахунок банку був заблокований НБУ 12.08.2016 року. Однак, Уповноважена особа тільки 06.09.2016 року закрила коррахунок банку і в цей же день залишок коштів в сумі 14948,70 грн. перераховано НБУ на відкритий накопичувальний рахунок відповідача. Тобто, станом на 31.08.2016 року накопичувальний рахунок відповідача не було відкрито і Уповноважена особа апріорі не мав можливостей виплатити розрахункові кошти звільненим працівникам, у тому числі і позивачу.

Також, позивача було незаконно звільнено з роботи у зв'язку з ліквідацією на підставі якогось попередження про вивільнення працівників, без дотримання вимог ст.49-2 КЗпП України.

Оголосивши позовну заяву, заслухавши представника позивача, оголосивши заперечення на позов представників відповідача та третьої особи, письмові пояснення на заперечення на позов позивача, дослідивши надані сторонами та наявні в справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини:

З копії трудової книжки АХ №791842 від 24.02.2006 року судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 13.09.2011 року працювала на посаді начальника відділу супроводження клієнтських та банківських операцій в ПАТ Класикбанк (а.с.33-35).

14.06.2016 року рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1004 запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ Класикбанк по 14.07.2016 року, яку згодом було продовжено по 14.08.2016 року, а також призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Класикбанк - ОСОБА_5 (а.с.19, 18, 17).

Ч.5 ст.34 Закону передбачено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Ч.1 ст.36 Закону передбачено, що Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Тобто, Уповноважена особа ОСОБА_5, діючи в межах своїх повноважень, передбачених Законом, набула всі повноваження органів управління ПАТ Класикбанк , в тому числі і право на звільнення його працівників.

Ч.1 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При цьому, вимогами даної статті передбачено обов'язкове попередження працівників про наступне вивільнення, однак не розмежовано та не передбачено різницю в попередженні працівників у випадку змін в організації виробництва і праці, чи попередженні про ліквідацію підприємства, установи, організації, тому твердження позивача щодо неналежного повідомлення її про наступне вивільнення суд не приймає до уваги.

17.06.2016 року Уповноважена особа видав наказ №31 "Про скорочення штату працівників" згідно якого позивача ОСОБА_2 шляхом вручення їй особисто письмового попередження, було попереджено про майбутнє звільнення з 19.08.2016 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації у ПАТ Класикбанк (а.с.20).

Згідно рішення №1493 від 12.08.2016 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру ліквідації ПАТ Класикбанк (а.с.17). Згідно даного рішення виконавча дирекція призначила ОСОБА_5 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Класикбанк .

П.1 ч.3 ст.37 Закону передбачено, що Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду та має право, зокрема, призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю.

Згідно наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Класикбанк" ОСОБА_5 від 31.08.2016 року №8-к (а.с.23-24, 25) позивача ОСОБА_2 було звільнено з роботи 31.08.2016 року в порядку п.1 ст.40 КЗпП в зв'язку із ліквідацією. Також, згідно даного наказу позивачу наказано виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за 40 календарних днів невикористаної відпустки.

Витягом із відповідного журналу ПАТ Класикбанк підтверджується, що ОСОБА_2 було ознайомлено з наказом про звільнення та вручено їй трудову книжку 01.09.2016 року (а.с.26-27).

При цьому, суд вважає необгрунтованими твердження позивача щодо неналежного попередження її відповідачем про наступне вивільнення, оскільки і під час попередження (як Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Класикбанк ), так і в момент видачі наказу про звільнення позивачки (як уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Класикбанк ), ОСОБА_5 був наділений повноваженнями щодо здійснення організаційно-розпорядчих функції відповідача, у тому числі і щодо звільнення працівників банку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 слід визнати звільненою за п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України з 01.09.2016 року з посади начальника відділу супроводження клієнтських та банківських операцій в публічному акціонерному товаристві Класикбанк .

При цьому, з підстав, зазначених вище, суд вважає безпідставними та не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконним її звільнення 31.08.2016 року та зміну дати її звільнення на 02.11.2016 року, зарахувавши строк попередження з 01.09.2016 року по 01.11.2016 року включно, до періоду її роботи в ПАТ Класикбанк , тому в даній частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставні.

Відповідно до ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників , затвердженої наказом Міністерства праці України, наказом Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається новий наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку визначеному п. 2.10 цієї Інструкції.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Крім того при припиненні трудового договору з підстави, зазначеної пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (стаття 44 КЗпП).

Згідно з положеннями ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч.6 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, судом встановлено, що позивача ОСОБА_2 було звільнено Уповноваженою особою 01.09.2016 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП, тобто в день вручення їй трудової книжки, без виплати всіх сум, що належать їй від відповідача в день звільнення.

Ст. 240-1 КЗпП передбачено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу.

В результаті затримки видачі трудової книжки у позивача ОСОБА_2 мав місце вимушений прогул 01.09.2016 року.

Крім того, з 01.09.2016 року - з дня звільнення позивача ОСОБА_2, останній не були виплачені всі суми, що належали їй від відповідача.

Згідно досліджених судом письмових доказів останніми повністю відпрацьованими позивачем ОСОБА_2 місяцями є липень та серпень 2016 року. В липні позивач відпрацювала 21 робочий день і заробітна плата без утримання з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством склала 22500 грн. В серпні 2016 року позивач відпрацьовано 17 робочих днів та 5 робочих днів - тимчасової непрацездатності і заробітна плата без утримання з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством склала 22500. Таким чином, нарахована заробітна плата без утримання з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством за останні 2 місяці склала 45000 за 38 робочих днів. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 1184,21 грн. (45000 грн. / 38 =1184,21 грн.).

Також, період за який позивачу ОСОБА_2 не проведено виплату всіх сум, що належать їй від відповідача в день звільнення - з 01.09.2016 року по 13.12.2016 року (день остаточного розрахунку - а.с.95) складає 73 робочих дні.

Таким чином, сума, що належать позивачу від відповідача в день звільнення становить 86447,33 грн.(73 дні х 1184,21 грн. = 86447,33 грн.).

При цьому судом встановлено, що відповідач протягом часу з 01.09.2016 року по 13.12.2016 року виплачував частково позивачу заборгованість по заробітній платі: 27.10.2016 року - 13644,00 грн. (а.с.92); 10.11.2016 року - 16151,00 грн. (а.с.93); 30.11.2016 року - 9230,00 грн. (а.с.94); 13.12.2016 року (призначення платежу - остаточний розрахунок по заробітній платі за серпень 2016 року - а.с.95) - 10502,06 грн., чим підтверджується факт непроведення відповідачем з позивачем повного розрахунку на момент звільнення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача - ПАТ Класикбанк на користь позивача ОСОБА_2 слід стягнути 86447,33 грн. середнього заробітку за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум з утриманням з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством.

Разом з тим, позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по причині незаконного звільнення не підлягають до задоволення, оскільки судом не встановлено самого факту незаконного звільнення позивача відповідачем.

Згідно ст.34 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Ст.1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 року № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Ст.2 вищевказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст.3 даного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Дослідженими судом доказами, наявними в даній цивільній справі, встановлено, що на день звільнення, за серпень 2016 року, виплаті позивачу відповідачем підлягала сума 49527,06 грн, а розрахунок відповідачем позивачу перераховано платіжними дорученнями: №71 від 27.10.2016 року - в сумі 13644,00 грн.; №130 від 10.11.2016 року - в сумі 16151,00 грн.; №194 від 30.11.2016 року - в сумі 9230,00 грн.; 13.12.2016 року - в сумі 10502,06 грн. (а.с.92-95), тобто мала місце затримка виплати заробітної плати на строк більше одного календарного місяця, яка дає позивачу право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати за серпень 2016 року у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Індекс зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги становив: за вересень 2016 року - 101,8; за жовтень 2016 року - 102,8%; за листопад 2016 року - 101,8%.

Суд визначає суму компенсації наступним чином:

в—Џза вересень 2016 року: 49527,06 грн. х 1,0180% = 50418,55 - 49527,06 = 891,49 грн.;

в—Џза жовтень 2016 року: 49527,06 грн. - 13644,00 = 35883,06 х 1,0280% = 38887,79 - 35883,06 = 1004,73 грн.;

в—Џза листопад 2016 року: 35883,06 грн. - 16151,00 - 9230,00 = 10502,06 х 1,0180% = 10691,10 - 10502,06 = 189,04 грн.;

в—Џза грудень 2016 року: 10502,06 грн. х 1,0090% = 10596,58 - 10502,06 = 94,52 грн.

Тобто, загальна сума компенсації за затримку виплати ОСОБА_2АП. заробітної плати за період з 01.09.2016 року по 13.12.2016 року становить 2179,78 грн.

Дана сума, на думку суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а позовні вимоги в цій частині, заявлені в сумі 2575,62 грн. - до часткового задоволення.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Вина відповідача у спричиненні позивачу ОСОБА_2 моральної шкоди з наведених вище підстав, підтверджена в судовому засіданні дослідженими судом письмовими доказами, в їх сукупності та взаємозв'язку.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

П.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем та його представниками в порушення ст.60 ЦПК України не були надані докази, що позивач ОСОБА_2 була звільнена 31.08.2016 року і їй в день звільнення було виплачено всі належні їй суми при звільненні.

Судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачем прав позивача ОСОБА_2 на повний розрахунок при звільненні, позивачу ОСОБА_2 спричинено моральну шкоду, яка виразилася в перенесенні позивачем душевних страждань в зв'язку із порушенням її трудових прав, вимушених змінах в її житті, оскільки остання змушена звертатися до суду для захисту своїх прав, має підвищене психологічне навантаження, порушені її конституційні права.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача ПАТ Класикбанк моральної шкоди підлягають задоволенню саме в частині стягнення моральної шкоди з підстав затримки виплати розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_2, суд враховує характер правопорушення, вчиненого відповідачем, обсяг та глибину фізичних, душевних і психічних страждань позивача, вимоги розумності, виваженості та справедливості, характер і тривалість страждань, які переносила позивач, стан її здоров'я, істотність вимушених змін в її життєвих стосунках.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню частково і з відповідача ПАТ Класикбанк на користь позивача ОСОБА_2 слід стягнути 5000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, на думку суду, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з підстав незаконного звільнення, задоволенню не підлягають виходячи із обставин, встановлених судом та вказаних вище.

Суд відхиляє доводи представників відповідача та третої особи про те, що в діях Уповноваженої особи відсутня вина по затримці виплати позивачу розрахунку при звільненні, а також про відсутність підстав для застосування ст.117 КЗпП України, оскільки дані доводи повністю спростовані поясненнями представника позивача, вимогами Закону та дослідженими доказами.

Також, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що кошти, про стягнення яких позивач звернулася до суду, не є заробітною платою, тому у відповідності до ч.6 ст.36 Закону у відповідача відсутні зобов'язання щодо їх виплати позивачу, оскільки згідно ч.3 ст.16 та п.5 ч.1 ст.48 вищезазначеного Закону, виниклі між сторонами правовідносини регулюються також законодавством України про працю, зокрема, Кодексом законів про працю, ст.ст.116,117, 235 ч.6, 237-1, 240-1 якого передбачено можливість стягнення вказаних в позовній заяві сум.

Суд також відкидає доводи представників відповідача та третьої особи щодо того, що Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальним законом, який до правовідносин, що виникли між сторонами не застосовується, а виплата заборгованості перед кредиторами проводиться в межах фінансових можливостей банку, оскільки п.5 ч.1 ст.48 Закону передбачено, що Уповноважена особа звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю. Тобто, при звільненні позивача з роботи Уповноважена особа повинна була діяти у відповідності до вимог КЗпП України та за невиконання своїх зобов'язань повинна нести відповідальність, передбачену даним Кодексом.

Суд погоджується з твердженням позивача щодо того, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачена ст.117 КЗпП України, не є економічними санкціями, які нібито не можуть бути застосовані під час Тимчасової адміністрації за невиконання чи неналежне виконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами - бувшими працівниками, по виплаті заборгованості по заробітній платі, тому доводи представників відповідача та третьої особи в цій частині суд вважає необгрунтованими.

Суд відкидає доводи позивача про те, що саме Уповноважена особа ОСОБА_5 своїми діями та бездіяльністю довів ПАТ Класикбанк до стану неплатоспроможності, оскільки вони не підтверджені в судовому засіданні належними та допустимими доказами.

Суд вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності та відсутність коштів на рахунку ПАТ Класикбанк не виключає вини Уповноваженої особи в невиплаті позивачу розрахункових сум в день звільнення та не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. При цьому, представник відповідача необгрунтовано посилається на відсутність у банку коштів на день звільнення позивача, оскільки йому, як особі, що виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції в ПАТ Класикбанк , було відомо, що накопичувальний рахунок, з якого мали б виплачуватися розрахункові кошти позивачу, на момент звільнення позивача відкрито не було (його відкрито тільки 06.09.2016 року), в той час як останній мали бути виплачені розрахункові кошти на день звільнення - 31.08.2016 року. Термін процедури ліквідації банку дозволяв звільнити працівників банку, у тому числі і позивача, поетапно, після відкриття накопичувального рахунку, за наявності на ньому необхідних коштів.

Суд також відхиляє доводи представника відповідача щодо ознайомлення позивача з наказом про звільнення та вручення останній трудової книжки 31.08.2016 року, оскільки з досліджених судом письмових доказів (копія наказу про звільнення від 31.08.2016 року № 8-к, копії журналу обліку трудових книжок) вбачається, що з наказом про звільнення від 31.08.2016 року №8-к, в якому зазначалося про звільнення позивача ОСОБА_2 31.08.2016 року, позивач ОСОБА_2 була ознайомлена лише 01.09.2016 року і цього ж дня отримала трудову книжку.

Суд відхиляє доводи позивача ОСОБА_2 про не попередження її відповідачем у встановленому законом порядку про звільнення у зв'язку з ліквідацією, так як 17.06.2016 року позивача було попереджено про наступне вивільнення, що узгоджується з ч.1 ст. 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Тобто, відповідачем дотримано вимоги закону про попередження про вивільнення і та обставина, що в наказі відповідача зазначено у зв'язку із скороченням чисельності штату , а фактично відбувається процедура ліквідації а не скорочення чисельності штату, і позивача звільнено у зв'язку з ліквідацією, не є підставою для визнання звільнення незаконним та встановлення днем звільнення 2 листопада 2016 року.

В даній частині позовні вимоги суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом встановлено, що про порушення своїх прав, зокрема про своє звільнення з 31.08.2016 року позивач дізналася 01.09.2016 року, коли їй були врученні їй копія наказу про звільнення та трудова книжка.

Позовну заяву до суду вона подала 09.03.2017 року, тобто з порушенням передбачених ст.233 КЗпП України строків , про їх поновлення суд не просила.

При цьому, пояснені представником позивача причини пропуску строку позовної давності, як попереднє звертання до Кельменецького районного суду з позовом до неналежного відповідача суд вважає не поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Ч.4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Своїм клопотанням, яке надійшло на адресу суду 04.09.2017 року, представник відповідача ОСОБА_5 просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_2 позовну давність та відмовити їй в позові.

У зв'язку з наведеним, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання її звільненою за п.1 ст.40 КЗпП України з 01.09.2016 року з посади начальника відділу супроводження клієнтських та банківських операцій в публічному акціонерному товаристві Класикбанк слід відмовити саме у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно рішення Конституційного Суду України по справі №4-рп/2012 від 22.02.2012 року та з урахуванням інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №282/0/4-12 від 02.03.2012 року ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з ст.ст.116,117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У зв'язку з наведеним, суд вважає що до позовних вимог про відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за 73 робочих дні давність звернення до суду не застосовується, тому вони підлягають до задоволення.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати заявлені до суду в строк, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП, тому підстав для застосування щодо них строків давності не вбачається і дані позовні вимоги підлягають до задоволення.

П.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз'яснено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (ст. 233 КЗпП).

Оскільки порушення трудових прав позивача у виді незвоєчасної виплати їй розрахунку при звільненні, на думку суду, є триваючим порушенням, яке припинилося тільки в момент перерахунку їй відповідачем заборгованості по заробітній платі, який відбувся 13.12.2016 року, суд вважає що остання 09.03.2017 року звернулася до суду в строк, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП, тому в частині моральної шкоди позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до ст.88 ч.3 ЦПК України з відповідача ПАТ Класикбанк на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1600 грн. пропорційно до розміру задоволених судоми позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

У відповідності до ст.88 ч.1 ЦПК України з відповідача ПАТ Класикбанк на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 142 грн. 22 коп., оскільки при подачі позову розмір судового збору в частині відшкодування моральної шкоди становив 640,00 грн.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст.ст. 4,35,36,37,46,47,48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 № 4452-VI, ст.34 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР, ст.ст.1,2,3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 року № 2050-III, ч.1 ст.40, ст.ст.47, 115, 116, 117, 231, 232, 233, 237-1 КЗпП, ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Класикбанк , 01601, м.Київ, вул. Прорізна, буд.8, 4 поверх, код ЄДРПОУ 23926846, накопичувальний рахунок 32073119601026 в Національному банку України на користь позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки належних звільненому працівникові сум - 86447 (вісімдесят шість тисяч чотириста сорок сім) гривень 33 копійки, з утриманням з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Класикбанк , 01601, м.Київ, вул. Прорізна, буд.8, 4 поверх, код ЄДРПОУ 23926846, накопичувальний рахунок 32073119601026 в Національному банку України на користь позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 компенсацію втрати частини заробітної плати за серпень 2016 року у зв'язку з порушенням термінів її виплати - 2179 (дві тисячі сто сімдесят дев'ять) гривень 78 копійок, без утримання з даної суми обов'язкових податків та інших платежів, передбачених законодавством.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Класикбанк , 01601, м.Київ, вул. Прорізна, буд.8, 4 поверх, код ЄДРПОУ 23926846, накопичувальний рахунок 32073119601026 в Національному банку України на користь позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди - 5000 (п'ять тисяч) гривень.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Класикбанк , 01601, м.Київ, вул. Прорізна, буд.8, 4 поверх, код ЄДРПОУ 23926846, накопичувальний рахунок 32073119601026 в Національному банку України на користь держави судовий збір - 1600 (тисяча шістсот) гривень.

Стягнути з публічного акціонерного товариства Класикбанк , 01601, м.Київ, вул. Прорізна, буд.8, 4 поверх, код ЄДРПОУ 23926846, накопичувальний рахунок 32073119601026 в Національному банку України на користь позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 142 (сто сорок дві) гривні 22 копійки.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Чернівецької області через Кельменецький районний суд. Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Сокирянського

районного суду ОСОБА_8.

Повний текст рішення підписано головуючим 07.09.2017 року.