Ухвала

від 06.09.2017 по справі 127/2488/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/2488/15-ц Провадження № 22-ц/772/748/2017Головуючий в суді першої інстанції Прокопчук А. В. Категорія 48Доповідач Рибчинський В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Панасюка О.С.,

за участі секретаря Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02.02.2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Бета-В , товариство з обмеженою відповідальністю В.Р.Е.М.Я. і К. , товариство з обмеженою відповідальністю Вінмост і К , приватне підприємство Фірма Вінмост , ОСОБА_5, ОСОБА_6, про поділ майна подружжя,-

встановила:

12 лютого 2015 року до Вінницького міського суду Вінницької області звернувся представник позивача ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_4, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Бета-В , товариство з обмеженою відповідальністю В.Р.Е.М.Я. і К. , товариство з обмеженою відповідальністю Вінмост і К , приватне підприємство Фірма Вінмост , ОСОБА_5, ОСОБА_6, про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що з 26 січня 2002 року перебував у шлюбі із ОСОБА_4, який 06 березня 2014 року було розірвано. У шлюбі сторонами було набуто певне майно, а саме: частка в розмірі 50% статутного фонду ТОВ БЕТА-В , номінальною вартістю 1 млн. грн..; частка у розмірі 49% статутного фонду ТОВ В.Р.Е.М.Я. і К. номінальною вартістю 1 млн. 960 тис. грн..; частка у розмірі 10% статутного фонду ТОВ ВІНМОСТ і К номінальною вартістю 20 тис. грн. та частка у розмірі 49% власності ПП Фірма ВІНМОСТ номінальною вартістю 3 млн. 920 тис. грн.

Вищевказані частки у статутних фондах були оформлені на відповідача, яка 07 листопада 2013 року без погодження з ним передала майнові права щодо ТОВ В.Р.Е.М.Я. і К , ТОВ ВІНМОСТ і К ,ПП Фірма ВІНМОСТ ОСОБА_7

У зв'язку з тим, що згоди про поділ спільної власності між ним та відповідачем не досягнуто, позивач просив поділити в натурі майно, що є об'єктом спільної власності подружжя, шляхом визнання за ним права власності на частку у розмірі 50% статутного фонду ТОВ БЕТА-В та стягнути із ОСОБА_4 2 млн. 450 тис. грн., в якості компенсації за продані майнові права, що були об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Бета-В , товариство з обмеженою відповідальністю В.Р.Е.М.Я. і К. , товариство з обмеженою відповідальністю Вінмост і К , приватне підприємство Фірма Вінмост , ОСОБА_5, ОСОБА_6, про поділ майна подружжя - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, поділити в натурі майно, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом визнання права власності на частку в розмірі 50% Статутного фонду ТОВ БЕТА-В за ОСОБА_2 та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2450000 (два мільйона чотириста п'ятдесят тисяч) грн., в якості компенсації за майнові права, які були об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2, його представників ОСОБА_3, ОСОБА_8, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_9, представника ПП Фірма ВІНМОСТ - Усова Ю.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року вказаним вимогам закону відповідає з огляду на наступне.

Під час вирішення справи судом першої інстанції встановлено, що з 26 січня 2002 року до 06 березня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2014 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано.

В період шлюбу ОСОБА_4 стала засновником (учасником) наступних юридичних осіб: ПП ФІРМА ВІНМОСТ , ТОВ ВІНМОСТ І К , ТОВ В.Р.Е.М.Я. І К , ТОВ БЕТА-В . Свої частки у статутних фондах ПП ФІРМА ВІНМОСТ , ТОВ ВІНМОСТ І К , ТОВ В.Р.Е.М.Я. І К ОСОБА_4 в подальшому передала ОСОБА_7 та вийшла із числа засновників (учасників) цих юридичних осіб.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.06.2014 р. ОСОБА_4 не є засновником (учасником) юридичної особи: ПП ФІРМА ВІНМОСТ , ТОВ ВІНМОСТ І К , ТОВ В.Р.Е.М.Я. І К .

В матеріалах реєстраційних справ цих юридичних осіб містяться заяви ОСОБА_4 від 07.11.2013 р. про її вихід зі складу засновників цих товариств з передачею прав ОСОБА_7.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4 є засновником (учасником) ТОВ БЕТА-В з розміром внеску до статутного фонду 1000000 грн., що становить 50% статутного капіталу товариства (п.5.1 змін до статуту ТОВ БЕТА В від 06.06.2013 р.).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна і це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб. У разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства чи господарства, заснованих одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги у тому числі й виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя. Право такої виплати в разі поділу майна подружжя може настати в тому разі, коли до статутних фондів товариств внесене майно, яке належало подружжю, тобто являлось спільною сумісною власністю.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Законом України Про господарські товариства , з яких вбачається, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК України).

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи - громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (ст. 62 ГК України).

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (ст. 63 ГК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (ст. ст. 62, 66 ГК України).

Відносини стосовно майна приватного підприємства та прав учасників регулюються нормами ст. 115, 116 ЦК України та ст. ст. 66, 67, 113 ГК України.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України) та Законом України Про господарські товариства .

За змістом ст. 113 ЦК України та ст. 1 Закону України Про господарські товариства товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно зі ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;) одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про господарські товариства товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

За положеннями ст. 10 Закону України Про господарські товариства та ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 147 ЦК України та ч. 1 ст. 53 Закону України Про господарські товариства встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Таким чином, об'єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу його учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації.

Разом з тим, розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового власника частки, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України від 03.07.2013р. по справі №6-61цс13).

У п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя зазначено, що статтею 12 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Пунктом 29 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що відповідно до положень статей 57, 61 СК України,ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, що у випадку, коли один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Разом з тим, право виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя може настати лише в тому разі, коли до статутних фондів товариства та підприємства було внесено майно, яке належало подружжю, тобто являлось спільною сумісною власністю.

Зазначені висновки повністю узгоджуються з з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02 жовтня 2013 року по справі №6-79цс13, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування при розгляді справи судом.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 СК України передбачено що, дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК визначено, що особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Пункти 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 р. № 11 звертають увагу судів на те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, якою були скасовані попередні судові рішення, ухвалені у даній справі, а справа була направлена на новий судовий розгляд, міститься вказівка перевірити чи вказані частки у статних фондах товариств та передані до статутних фондів товариств кошти набуті відповідачем за рахунок належних подружжю коштів, тобто чи були вони набуті в період шлюбу, чи відносяться вони до спільного сумісного майна подружжя (нажиті спільною участю подружжя або працею).

В правовій позиції Верховного суду України від 3 червня 2015 року у справі №6-38цс15 зазначено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:

1) час набуття такого майна,

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

При вирішенні зазначеного питання судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу цінних паперів від 19.09.2001 року вбачається, що ОСОБА_4 (після одруження прізвище ОСОБА_4) продала, а представник Karel Holoubek a. s., trade group та представництво Карел Холоубек А.С. купило цінні папери на загальну суму 1 950 000 німецьких марок, що становило 4 960 800 гривень.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що до укладення шлюбу ОСОБА_4 володіла достатніми особистими грошовими коштами, необхідними для здійснення внеску до статутних фондів ПП ФІРМА ВІНМОСТ , ТОВ ВІНМОСТ І К , ТОВ В.Р.Е.М.Я. І К , ТОВ БЕТА-В , що в силу пункту 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України є її особистою власністю.

Посилання в апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції зробив лише припущення в оскаржуваному рішенні, що відповідач мала достатньо особистих коштів для внесення до статутних фондів є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 58 ЦПК належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували факт внесення коштів до статутних фондів ТОВ БЕТА-В , ТОВ В.Р.Е.М.Я. і К , ТОВ ВІНМОСТ і К , ПП Фірма ВІНМОСТ , учасником яких була та є на теперішній час ОСОБА_4, за рахунок спільного майна подружжя ОСОБА_4, що виключає можливість вважати цю обставину доведеною.

Натомість відповідач ОСОБА_4 та її представник надали належні та допустимі докази того , що ОСОБА_4 до укладення нею шлюбу із ОСОБА_2 володіла достатньою сумою коштів, необхідних для внесення своєї частки до статутних фондів підприємств, засновником якх вона була у період шлюбу з ОСОБА_2

Також, безпідставним являється твердження представника позивача ОСОБА_3 про те, що грошові кошти, які були внесені до статутних фондів ТОВ БЕТА-В , ТОВ В.Р.Е.М.Я. і К , ТОВ ВІНМОСТ і К , ПП Фірма ВІНМОСТ являються спільною сумісною власністю.

Як вбачається з рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року у справі №127/23351/15-ц (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ПП Фірма ВІНМОСТ , Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання незаконним та скасування заяви про передачу майна, як внесок статутного фонду, рішення зборів учасників приватного підприємства, рішення про державну реєстрацію права та їх обтяження, свідоцтва про право власності на нерухоме майно на номер запису про право власності, а.с. 219-226 том ІІ), яке є чинним на день розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 не доведено, що вклад до статутного фонду ПП Фірма ВІНМОСТ був здійснений ОСОБА_4 за рахунок спільних коштів та в інтересах сім'ї, будь-які документи та докази, які б свідчили, що ОСОБА_2 вносились кошти до статутного фонду ПП Фірма ВІНМОСТ відсутні.

Також, таких доказів ОСОБА_2 не надано при розгляді даних позовних вимог.

Посилання представника позивача ОСОБА_3 на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформованих за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічно позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року по справі №6-61цс13.

Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог щодо поділу в натурі майна та визнання права власності на частку у розмірі 50% статутного фонду ТОВ БЕТА-В за ОСОБА_2, оскільки вказане товариство, в силу ст. 115 ЦК України, ст.ст. 55, 112 ГК України, являється суб'єктами господарювання, створеним відповідно до ЦК України, якому належить право власності на майно.З моменту внесення майна до статутного фонду товариство є єдиним власником майна і це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, надавши належну оцінку доказам у справі дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий /підпис/ Рибчинський В.П.

Судді /підпис/ Голота Л.О.

/підпис/ Панасюк О.С.

З оригіналом згідно.

Суддя Апеляційного суду

Вінницької області Рибчинський В.П.