Рішення

від 04.09.2017 по справі 753/5060/16-ц

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5060/16-ц

провадження № 2/753/532/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2017 р. Дарницький районний суд м.Києва в складі судді Вовка Є.І., при секретарі Крамарчук А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 щодо визнання договору недійсним з поверненням грошової суми, та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Дарницьким районним судом м. Києва було розглянуто вказаний позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс та Товариства з обмеженою відповідальністю Туристична компанія Анекс Тур , третя особа - Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, щодо визнання недійсним договору про надання туристичних послуг від 25 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс та ОСОБА_2, зі стягненням сплаченої ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 1050 доларів США з кожного з відповідачів, та стягнення моральної шкоди з кожного з відповідачів на користь позивача в сумі 20000 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові, зокрема зазначено наступне.

Договір про надання туристичних послуг від 25 грудня 2015 року був укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс (далі - ТОВ Богемія сервіс ), згідно з яким цей відповідач зобов язався надати позивачу комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), за надання яких позивач сплатив Товариства з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс 1050 доларів США 25 грудня 2015 року. 28 грудня 2015 року позивач засобами електронної пошти звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс з вимогою про повернення вказаних грошових коштів, оскільки пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що позивач має право відмовитися від замовленого турпродукту, при цьому, сплативши Товариству з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс реально понесені останнім витрати, пов язані з виконанням зобов язань за даним договором. Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс йому вказані кошти не повернуло, як і Товариство з обмеженою відповідальністю Туристична компанія Анекс Тур .

Крім того, в позові зокрема міститься посилання на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс положень Закону України Про захист прав споживачів , а саме п.4) ч.1 ст.4, ч.1 ст.6, п.15) ч.1 ст.1, ч.9 ст.15, п.2) ч.1 ст.21, п.4) ч.1 ст.21, п.5) ч.1 ст.21, п.8) ч.1 ст.21, ч.1 ст.19, п.14) ст.1, ч.2 ст.19, ч.4 ст.19, ч.5 ст.19, ч.6 ст.19, ч.1 ст.17, ч.1, ч.2, ч.3, ч.8, ч.9, ст.18, ст.4, а також ч.10 ст.20 Закону України Про туризм , з конкретизацією безпосереднього зв язку з умовами вказаного договору в частині застосування штрафу в сумі 100% у разі відмови позивача від турпродукту (в контексті підстав для визнання вказаного договору недійсним).

Відповідно до положень ч.1 ст.157 ЦПК України - суд розглядає цивільні справи вказаної категорії не більше двох місяців з дня відкриття провадження по справі (яке було відкрито згідно з ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Парамонова М.Л. 01 квітня 2016 року а.с.37), а відповідно до положень ст.1 ЦПК України - завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Справу було передано в провадження судді Вовка Є.І. 07.08.2017 року (вх.№1205 а.с.1).

До суду було надано заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс , в якій останній просить розглядати справу у його відсутність, відмовити в задоволенні позову, як і в письмових запереченнях.

В письмових запереченнях Товариства з обмеженою відповідальністю Туристична компанія Анекс Тур міститься вимога про відмову в задоволенні позову.

В заяві представника Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, останній просить розглядати справу у його відсутність.

Позивач та його представник не з явилися у судове засідання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, як і його представник також не з явилися і у судові засідання, які були призначені на 29 липня 2016 року (а.с.156) та 13 жовтня 2016 року (а.с.167), про яке повідомлялися згідно з судовими повістками, а отже це не перша неявка сторони позивача, проте не поспіль - щодо ознак повторності. При цьому, відповідно до положень ст.77 ЦПК України: сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Проте, з поштового відправлення вбачається, що позивач належним чином повідомлявся про судовий розгляд цієї справи Дарницьким районним судом м. Києва поштою - рекомендованим листом із повідомленням за адресою, яка саме позивачем зазначена як його поштова адреса - АДРЕСА_1, при цьому, з відповідного поштового відправлення з повідомленням судом позивача щодо даного судового розгляду справи (яке було повернуто поштовим відділенням до суду) вбачається відсутність останнього за вказаною адресою - вказане поштове відправлення було повернуто "За закінченням терміну зберігання".

При цьому, відповідно до положень ч.5 ст.74 ЦПК України: у разі ненадання фізичною особою, яка бере участь у справі інформації щодо її адреси, судова повістка надсилається цій особі за адресою її місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, при цьому, у разі відсутності особи, яка бере участь у справі за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

При цьому судом враховано, що стороною позивача не заявлено клопотань про відмову від вказаного позову або про залишення його без розгляду (щодо дійсного волевиявлення позивача), а тому, враховуючи викладене, вищенаведені імперативні вимоги ст.157 ЦПК України та вимог п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважав за належне розглянути справу по суті.

В тому числі, судом було враховано, що в силу вимог п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції (параграф 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, відповідно до положень ч.3 ст.27 ЦПК України - особи, які беруть участь у справі, зобов"язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права.

Проаналізувавши наведені дані, всі інші матеріали справи, враховуючи положення ч.2 ст.64 ЦПК України, розглянувши позов в межах позовних вимог та його обгрунтування, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити як у необгрунтованих та безпідставних, і доводи сторони позивача та надані нею документи не спростовують такого висновку суду.

Договір про надання туристичних послуг від 25 грудня 2015 року був укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс (далі - ТОВ Богемія сервіс ), згідно з яким цей відповідач зобов язався надати позивачу комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), за які позивач сплатив ТОВ Богемія сервіс 1050 доларів США 25 грудня 2015 року.

Пунктом 4.2.2 вищевказаного Договору від 25 грудня 2015 року (а.с.18-20) зокрема передбачено, що: турист має право відмовитися від замовленого турпродукту, при цьому, сплативши Товариству з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс (Турагенту) реально понесені останнім витрати, пов язані з виконанням зобов язань за даним договором; заява про відмову туриста від туристичних послуг в письмовій формі приймається Турагентом до виконання з дня отримання такої заяви (проте в позовній заяві позивач зазначив, що 28 грудня 2015 року він засобами електронної пошти звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс з вимогою про повернення вказаних грошових коштів, що вказаним пунктом (Договором) не передбачено, а отже факт відповідного, належного за формою звернення позивачем не доведений); в даному випадку для Туриста настають наслідки передбачені п.6.1 Договору, яким передбачено, що за відмову Туриста від Турпродукту (частково або повністю) з будь-яких причин, Турист зобов язується сплатити Турагентувитрат за послуги, понесені останнім у зв язку з виконанням замовлення Туриста), а отже безпідставними та недоведеними є посилання позивача на застосування у даному випадку умови саме вищевказаного Договору щодо застосування штрафу в сумі 100% у разі відмови позивача від турпродукту, враховуючи також, що судом не встановлено наявність і у решті вказаного договору умови що настання таких наслідків, на що огульно посилається позивач.

Крім того, суд вважає, що численні паперові роздруківки, надані позивачем до суду, які декларуються ним як витяги щодо спілкування сторін засобами електронної пошти, не є належними та допустимими доказами, оскільки ці роздруківки не завірені жодною особою, при цьому, не надано доказів, як щодо джерела їх походження, так і щодо приналежності такої електронної пошти.

Позивачем не наведено і даних щодо наявності договірних відносин (укладення договорів) між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Туристична компанія Анекс Тур (щодо безпідставності вимог до цього відповідача). Як не наведено позивачем в обгрунтуванні позову і конкретизації щодо комплексу туристичних послуг (туристичний продукт), на який в позові міститься лише вищевказане огульне посилання, від якого за твердженням позивача він відмовився не конкретизуючи цієї обставини, яка вочевидь відноситься до безпосереднього предмету судового розгляду, який позивачем в цій частині конкретно не визначений, а отже і недоведений.

Крім того, в позові міститься посилання на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс положень Закону України Про захист прав споживачів , а саме п.4) ч.1 ст.4, ч.1 ст.6, п.15) ч.1 ст.1, ч.9 ст.15, п.2) ч.1 ст.21, п.4) ч.1 ст.21, п.5) ч.1 ст.21, п.8) ч.1 ст.21, ч.1 ст.19, п.14) ст.1, ч.2 ст.19, ч.4 ст.19, ч.5 ст.19, ч.6 ст.19, ч.1 ст.17, ч.1, ч.2, ч.3, ч.8, ч.9, ст.18, ст.4, а також ч.10 ст.20 Закону України Про туризм , проте без посилання на наявність таких порушень в контексті змісту конкретних пунктів вищевказаного договору (саме в контексті вимоги про визнання договору недійсним), з конкретизацією безпосереднього зв язку з умовами вказаного договору лише в частині застосування штрафу в сумі 100% у разі відмови позивача від турпродукту, без посилання на наявність у вищевказаному договорі пункту (його номер, чи на інші ідентифікуючи ознаки місцезнаходження), який би містив таку умову, як і без конкретизації відповідного турпродукту і в цій частині обгрунтування позову.

Проте, з обгрунтування позву вбачається, що в ньому позивач не визначив від якого саме туристичного продукту він відмовився, і встановлення цієї обставини без волевиявлення позивача на думку суду суперечило б принципам змагальності, які визначені в ст.10 ЦПК України.

Так, ст.10 ЦПК України встановлено: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до положень ст.60 ЦПК України: кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", ця стаття передбачає можливість визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача та, зокрема встановлює наступне.

1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2 ) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

7. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

9. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній діяльності.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач був належним чином повідомлений про усі можливі ризики й умови вказаного договору, в якому викладені всі істотні умови (що стороною позивача не спростовано) та погодився з ними, підписавши договір.

Встановлено, що позивач з пропозиціями про внесення змін до умов вказаного договору не звертався, що також свідчить про його згоду з усіма умовами спірного договору.

Cт.217 ЦК України передбачає можливість визнання окремих пунктів правочину саме недійсними, проте при укладенні з відповідачем Договору кредиту позивачу були відомі усі його умови, ніяких обставин, які б примушували позивача прийняти їх в безумовному порядку, не існувало (позивачем про це у позові не зазначено і нічим не доказано).

При цьому, відповідно до положень ст.203 ЦК України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України:

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним;

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, з обгрунтування позову не вбачається посилання сторони щодо недотримання конкретних вимог ст.ст.203, 215 ЦК України при укладанні вказаного спірного Договору, і вказане обгрунтування викладене навіть без посилання на положення цих спеціальних норм ЦК України.

Більш того, згідно з положеннями ч.1 ст.627 ЦК України в Україні презюмується свобода договору - в тому числі, сторони є вільними в укладанні договору та вибору контрагента.

Проте, наявності правового обгрунтування щодо підстав визнання спірного договору недійсними, які були б передбачені нормами ЦК України, як і щодо іншого похідного обгрунтування стороною позивача не наведено та наявність відповідних обставин не доведено. Враховуючи викладене, що інші позовні вимоги є також і похідними (щодо двохсторонньої реституції), суд вважає, що в задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України, належить судові витрати у виді судового збору віднести за рахунок держави.

Суд вважає, що стороною відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс не доведено факт сплати 6600 грн. за надання правової допомоги саме по цій справі саме Товариству з обмеженою відповідальністю Юридична фірма АРС за договором №010316-01 про юридичне обслуговування, оскільки цим договором не визначено розмір конкретної оплати за юридичні послуги, а крім того, згідно з наявними платіжними дорученнями вказана сума сплачена на користь ТОВ ЮФ АРС , при цьому доказів, що вказана назва також належить Товариству з обмеженою відповідальністю Юридична фірма АРС стороною відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Богемія сервіс не надано всупереч вищенаведеним положенням ст.60 ЦПК України, а отже вимога останнього щодо віднесення цієї суми до судових витрат є недоведеною і задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.208, 209, 214, 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

Судові витрати у виді судового збору віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом 10-ти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: