Постанова

від 06.09.2017 по справі 915/298/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2017 р.Справа № 915/298/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді Принцевської Н.М.

суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.

При секретарі судового засідання - Криворучко В.В.;

за участю представників сторін:

Від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення №031420, від 19.01.15;

від ПП "Агро-Південь-Н" - ОСОБА_2, довіреність №б/н, від 10.04.17;

від КМУ - ОСОБА_3, довіреність №7/12, від 21.02.17;

директор ДП «Володимирівське лісове господарство» - ОСОБА_4

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агро-Південь-Н»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2017 року

по справі №915/298/17

за позовом Прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до відповідачів :

1) Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство»

2) Приватного підприємства «Агро-Південь-Н»

про визнання договору недійсним на майбутнє та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 р. прокурор Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» та до Приватного підприємства «Агро-Південь-Н» про:

- визнання недійсним на майбутнє договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи від 14.01.2013 р. № 2 та додатку до нього від 23.05.2016 р. № 29;

- зобов'язання Приватного підприємства «Агро-Південь-Н» повернути у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки державного лісового фонду загальною площею 576,5 га, грошовою оцінкою 11 676 546,3 грн., які розташовані в межах території Володимірівської сільської ради Казанківського району.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірний договір укладено між відповідачами з порушенням чинного законодавства, оскільки із суті договірних відносин вбачається, що договір є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

ОСОБА_5 з тим, прокурор в своєму позові зазначає, що договір від 14.01.2013 р. № 2 має всі істотні умови договору оренди землі.

Крім того, зміст цього договору суперечить вимогам Цивільного та Земельного законодавства України та не спрямований на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на майбутнє на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки Державне підприємство «Володимирівське лісове господарство» не мало права розпоряджатись цією земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2017 р. позов прокурора Миколаївської області задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд погодився з твердженням прокурора Миколаївської області щодо того, що спірний договір від 14.01.2013 р. № 2 не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, який суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка поверненню власнику.

Не погодившись з наведеним судовим рішенням, Приватне підприємство «Агро-Південь-Н» оскаржило його до Одеського апеляційного господарського суду.

В обґрунтування своїх вимог Приватне підприємство «Агро-Південь-Н» посилається на те, що прокурором подано позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування підстав такого представництва.

Ще одним доводом апеляційної скарги є те, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу строку позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено у суді першої інстанції.

В поданих відзивах, прокурор Миколаївської області , Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області та Державне підприємство «Володимирівське лісове господарство» проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечують та просять суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 06.09.2017 року представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники прокуратури, Кабінету Міністрів України та ДП Володимирівське лісове господарство заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації від 04.08.2009 р. № 395-р, Державному підприємству «Володимирівське лісове господарство» видано акти від 19.08.2010 р. серії ЯЯ № 193689 та ЯЯ № 193690 на право постійного користування земельними ділянками площею 696,89 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області.

14.01.2013 р. між Державним підприємством «Володимирівське лісове господарство» та Приватним підприємством «Агро-Південь-Н» укладено договір про спільну діяльність без утворення юридичної особи № 2.

Відповідно до п. 1.1 договору, його предметом є спільна діяльність сторін в сфері ведення товарного сільськогосподарського виробництва для досягнення господарських і комерційних цілей, зокрема виробництва, транспортування, зберігання, переробки та реалізації виробленої сільськогосподарської продукції.

Приписами п. 3.1 цього договору передбачено, що Приватне підприємство «Агро-Південь-Н» здійснює:

- належну охорону вирощуваних за договором сільгоспкультур;

- самостійно визначає асортимент вирощуваних сільськогосподарських та інших культур сівозміни, необхідний цикл агрономічних робіт, строки та обсяги їх виконання;

- під час виконання робіт за договором зберігає за собою право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур на земельних ділянках, що використовуються за договором, на вироблену за договором сільськогосподарську продукцію.

Згідно з п. 4.1.1, п. 4.1.4 та п. 6.2.1 наведеного договору, Державне підприємство «Володимирівське лісове господарство» надає Приватному підприємству «Агро-Південь-Н» масив земельних ділянок площею 696,89 га в межах території Володимировської сільської ради із земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які перебувають в постійному користуванні підприємства.

Пунктом 7.1.1 договору передбачено, що Приватне підприємство «Агро-Південь-Н» щорічно сплачує Державному підприємству «Володимирівське лісове господарство» кошти із розрахунку 600 грн. за один гектар переданих для здійснення спільної діяльності земельних ділянок.

Відповідно до п. 5.1 договір укладено терміном на 7 років з дня його підписання.

Також 14.01.2013 р. між сторонами договору № 2 підписано акт прийому - передачі земельної ділянки площею 696,89 га.

В подальшому між Державним підприємством «Володимирівське лісове господарство» та Приватним підприємством «Агро-Південь-Н» укладалися додаткові угоди до договору від 14.01.2013 р. № 2, якими сторони, зокрема, змінювали розмір та строки платежів.

Крім того, додатковою угодою від 23.05.2016 р. № 29 внесені зміни до п. 6.2.1 основного договору та зменшено площу земельних ділянок, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до 576,5 га та підписано акт прийому - передачі цієї земельної ділянки.

За результатами розгляду матеріалів справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Агро-Південь-Н» задоволенню не підлягає за наступними підставами.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, саме невідповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі спірного договору Державне підприємство «Володимирівське лісове господарство» передало Приватному підприємству «Агро-Південь-Н» земельну ділянку площею 546,5 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для досягнення господарських і комерційних цілей, зокрема виробництва, транспортування, зберігання, переробки та реалізації виробленої сільськогосподарської продукції.

Загальні умови здійснення спільної діяльності встановлені статтями 1130 -1131 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 2 цього Закону відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Проаналізувавши зміст спірного договору про спільну діяльність без утворення юридичної особи та приписи Закону України „Про оренду землі» , суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що оскаржуваний договір містить ознаки договору оренди землі, оскільки останній взагалі не містить в собі елементів координації або ведення спільних справ контрагентами, не визначає правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій тощо.

Водночас, в оспорюваному договорі наявні усі основні умови договору оренди землі, а саме об'єкт оренди (п.6.2.1 договору), строк договору (п.5.1), плату за користування (п.6.2.2), умови використання та цільове призначення ділянки (п. п. 1.1,6.2.1), існуючі обмеження щодо використання землі (п. п. 3.1.10, 3.1.11, 3.1.12, 3.1.13), визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкту оренди або його частини (п. 3.1.6), відповідальність сторін (п.8).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та в оренду врегульовано ст. 123 та ст. 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 - ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення або формування нових земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України земельні ділянки із земель державної власності у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації передає Кабінет Міністрів України.

Згідно з п. 2 ст. 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України КМУ здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Відповідно до наявних в матеріалах справи державних актів на право постійного користування земельними ділянками від 19.08.2010 р. серії ЯЯ № 193689 та серії ЯЯ № 193 690 цільове призначення земельних ділянок площею 536,41 га та 655,16 га - для ведення лісового господарства.

За приписами ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Як вбачається зі спірного договору, земельні ділянки були передані Приватному підприємству «Агро-Південь-Н» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Тобто, Державне підприємство «Володимирівське лісове господарство» передаючи Приватному підприємству «Агро-Південь-Н» за договором про спільну діяльність від 14.01.2013 р. № 2 земельні ділянки фактично змінила цільове призначення цих земель.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

За приписами ч. 2 ст. 8 Лісового кодексу України право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до Закону.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України постійні землекористувачі (лісокористувачі) зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель та правил і норм використання лісових ресурсів.

Згідно з п. «б» статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, Кабінет Міністрів України не приймав рішення щодо передачі Приватному підприємству «Агро-Південь-Н» земельної ділянки у використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» та рішень щодо зміни цільового призначення цих земель.

Поряд з цим, матеріали справи також свідчать, що прокуратурою Казанківського району за результатами проведеної перевірки розпочато кримінальне провадження № 42015150240000004 за фактом зловживання службовими особами Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» службового становища шляхом незаконного надання земельних ділянок державного лісового фонду у користування суб'єктам господарювання для ведення сільськогосподарського виробництва.

Також, 03.11.2015 р. Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області складено акт планової виїзної ревізії питань фінансово - господарської діяльності Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2015 р.

Цим актом встановлено, що Державним підприємством «Володимирівське лісове господарство» протягом періоду, який підлягає ревізії, з суб'єктами господарської діяльності, фізичними особами-підприємцями укладалися договори «Про спільну діяльність без утворення юридичної особи» , предметом яких є організація спільної діяльності в сфері ведення товарного сільськогосподарського виробництва для досягнення господарських і комерційних цілей: виробництва сільськогосподарської продукції, транспортування, зберігання, переробка та реалізація виробленої сільськогосподарської продукції.

Основною метою спільної діяльності є отримання прибутку.

Даним актом визначено, що укладання договорів проводилось підприємством в порушення вимог п. 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 11.04.2012 р. № 296, а саме - без погодження з Державним агентством лісових ресурсів України та Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи той факт, що надання земельних ділянок державної форми власності лісогосподарського призначення у користування Приватному підприємству Агро-Південь-Н шляхом укладення спірного договору суперечить вимогам законодавства, оскільки вчинене за відсутності у Державного підприємства Володимирівське лісове господарство необхідного обсягу цивільної дієздатності, оспорюваний договір про спільну діяльність підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - поверненню державі в особі уповноваженого нею органу Кабінету Міністрів України.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Таким чином, з урахуванням наведених приписів, договір про спільну діяльність від 14.01.2013 р. № 2 разом з укладеними до нього додатковими угодами підлягають визнанню недійсними на майбутнє.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання Приватного підприємства Агро-Південь-Н , що у прокурора відсутні підстави для здійснення представництва інтересів держави у даній справі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 - 1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду' в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до абз. 2, 3 п. 5 рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно зі ст. 13 Конституції України та ст. 1 Лісового кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство Агро-Південь-Н з 2013 р. на підставі договору про спільну діяльність від 14.01.2013 р. № 2 користується земельною ділянкою, призначеною для ведення лісового господарства, з метою виробництва на ній сільськогосподарської продукції.

Проте, незважаючи на незаконне набуття Приватним підприємством Агро-Південь-Н права користування земельною ділянкою державного лісового фонду, яка також використовується не за цільовим призначенням і до моменту пред'явлення прокурором позову до суду, Кабінетом Міністрів України не вжито заходів усунення наявних порушень самостійно.

Отже, звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах спрямовано саме на задоволення суспільної потреби у попередженні незаконного використання земель лісогосподарського призначення.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурором попередньо, до звернення до суду, скеровано 04.04.2017 до Кабінету Міністрів України лист, яким повідомлено про намір вжиття заходів представницького характеру. Зазначений лист долучений до позовної заяви.

Таким чином, прокурором пред'явлено зазначений позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з повноваженнями передбаченими ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Також суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності з огляду на наступне.

Як вбачається з позову, Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб, про факт порушення інтересів держави саме внаслідок укладання оскаржуваного договору відомо не було.

Вказане підтверджується доданою до матеріалів позову інформацією секретаріату Кабінету Міністрів України від 15.02.2017 р.

ОСОБА_5 із тим, як зазначалося вище, прокуратурі Миколаївської області про допущені порушення законодавства при укладенні спірного договору стало відомо за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016150000000147, розпочатому 12.03.2015 р., та після надходження акту планової виїзної ревізії, складеного Державною фінансовою інспекцією в Миколаївській області 03.11.2015 р.

Після виявлення порушень вимог законодавства прокуратурою направлено відповідний запит до Кабінету Міністрів України, з якого зазначений орган дізнався про укладення оспорюваного договору та лише з цього часу міг виявити допущенні при його укладенні порушення.

З письмових пояснень Кабінету Міністрів України також вбачається, що про факт порушення інтересів держави внаслідок укладення оскаржуваного договору уряду стало відомо з запиту Генеральної прокуратури України від 15.02.2017 р.

Крім того, згідно листа Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» від 24.05.2017 р № 160, останнє не готувало, а також не надавало жодних звітів стосовно укладених договорів про спільну діяльність, як того вимагає наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 19.11.2012 р. № 1307 «Деякі питання виконання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» , який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2012 року за № 2063/22375.

Державне підприємство «Володимирівське лісове господарство» також не зверталося і до Державного агентства лісових ресурсів з приводу погодження укладання договору про спільну діяльність з Приватним підприємством Агро-Південь-Н .

Також листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 24.02.2017 р. № 1480/0/2-17 вбачається, що питання стосовно проведення перевірок Державного підприємства «Володимирівське лісове господарство» з приводу укладення договорів про спільну діяльність не порушувалось.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частини першої статті 261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським, що встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності щодо позовних вимог по даній справі про визнання недійсним договору про спільну діяльність позивачем не пропущений.

Інші доводи апеляційної скарги судовою колегією розглянуті і відхилені, як такі, що спростовуються вищевикладеним.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства «Агро-Південь-Н» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2017 року по справі №915/298/17 залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агро-Південь-Б на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2017 року по справі № 915/298/17 - без задоволення

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.06.2017 року по справі № 915/298/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

ОСОБА_5