Постанова

від 05.09.2017 по справі 925/200/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року Справа № 925/200/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Бакуліна С.В., Корсак В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного сільськогосподарського підприємства "Плай" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі№ 925/200/17 Господарського суду Черкаської області за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Плай" доГоловного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання права оренди земельних ділянок та визнання додаткової угоди укладеною за участю представників:

- від позивача: Шестаков С.М;

- від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Плай" (далі за текстом - ПСП "Плай", підприємство) звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі за текстом - ГУ ДГК у Черкаській області, Держгеокадастр) про визнання права оренди земельних ділянок та визнання додаткової угоди укладеною.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі №925/200/17 (суддя Скиба Г.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (головуючий суддя - Гончаров С.А., Скрипка І.М., Куксов В.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою апеляційного суду, ПСП "Плай" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 та рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги наголошує на порушенні судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права. Так, в основу оскаржуваних рішень покладені висновки судів щодо виникнення права на оренду земельної ділянки виключно з моменту державної реєстрації такого права, що суперечить приписам статей 629, 638, 639, 640 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про оренду землі". Судами залишено поза увагою доводи позивача стосовно того, що дії Держгеокадастру щодо виокремлення та продажу частини земельної ділянки, переданої йому в оренду не відповідають статті 526 Цивільного кодексу України та статті 24 Закону України "Про оренду землі", статті 116 Земельного кодексу України та порушують його права. Судами також не дотримано вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Крім цього, судами не враховано правову позицію Верховного суду України, викладену у постанові від 13.06.2016 у справі №6-643цс16.

Відповідно до протоколу Вищого господарського суду України від 01.09.2017, у зв'язку із запланованою відпусткою судді Ходаківської І.П., для розгляду касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Плай" у справі №925/200/17, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляк О.І., судді - Бакуліна С.В., Корсак В.А.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між Уманською РДА та приватним сільськогосподарським підприємством "Плай" 24.12.2009 було укладено договір оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, згідно якого ПСП "Плай" тривалий час використовувало для вирощування сільськогосподарської продукції земельні ділянки державної власності - площею 26,8500 га (кадастровий №7124386200:02:000:0060) та площею 8,6634 га (кадастровий №7124386200:02:000:0061), які розташовані за межами села Піківець Уманського району Черкаської області.

Строк дії договору до 24.12.2014. У червні 2014 року позивач звернувся до Головного управління Держземагентства у Черкаській області із листом від 19.06.2014, в якому повідомив останнього про намір продовжити строк дії договору.

Відмова у подовженні строку дії договору мала наслідком звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.12.2014 у справі №925/2119/14 за ПСП "Плай" визнано право на поновлення наведеного договору та зобов'язано Головне управління Держземагентства у Черкаській області поновити договір оренди земельних ділянок площею 25,7291 га (кадастровий №7124386200:02:000:0060 та № 7124386200:02:000:0061) шляхом укладення додаткової угоди в строк до 01.02.2015.

На підставі рішення суду, 31.01.2015 між ПСП "Плай" та Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області було укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі. П.2.1. договору викладено в новій редакції, яким визначено, що площа земельної ділянки за кадастровим №7124386200:02:000:0060 складає 17,0657 га, та за кадастровим №7124386200:02:000:0061 - 8,6634 га. Також пунктом 3.1 додаткової угоди встановлено, що він поновлений терміном на 5 років та діє до 24.12.2019.

Позивач звернувся до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права оренди. Однак, у проведенні держреєстрації було відмовлено у зв'язку з тим, що орендованим ділянкам було присвоєно інші кадастрові номери - земельна ділянка за кадастровим №7124386200:02:000:0060 зменшилась до 11,0657 га та їй присвоєно новий кадастровий номер 7124386200:02:000:1540, а земельна ділянка за кадастровим №7124386200:02:000:0061 зменшилась до 2,6634 га та її присвоєно новий кадастровий номер - 7124386200:02:000:1532.

Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про внесення змін до договору оренди від 24.12.2009, зокрема в частині площі та кадастрових номерів земельних ділянок. Листом від 08.12.2016 №16635/2-16 Держгеокадастр повідомив ПСП "Плай" про відсутність у останнього права оренди спірних земельних ділянок, оскільки таке право ним втрачено у зв'язку з відсутністю державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі від 2009 року.

Предметом спору у справі, що переглядається є дві вимоги ПСП "Плай" - про визнання права оренди на земельні ділянки з кадастровим номером 7124386200:02:000:1540 (7124386200:02:000:0060) та кадастровим номером 7124386200:02:000:1532 (7124386200:02:000:0061), а також визнання додаткової угоди про внесення змін до договору оренди від 24.12.2009 в частині заміни кадастрових номерів - укладеною.

Розглядаючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися приписами статей 5, 13, 16, 651 Цивільного кодексу України, статей 20,188 Господарського кодексу України, з огляду на встановлені судами обставини відсутності державної реєстрації змін до договору оренди земельних ділянок, що свідчить про нечинність договору, а відтак і втрату позивачем будь-яких прав на орендовану ним землю, дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів вважає висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог передчасною у зв'язку з наступним.

Щодо позовної вимоги про визнання права оренди на земельні ділянки з кадастровим номером 7124386200:02:000:1540 (7124386200:02:000:0060) та кадастровим номером 7124386200:02:000:1532 (7124386200:02:000:0061).

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставі і в порядку, передбачених Земельним Кодексом, Цивільним кодексом, цим та іншими законами і договором оренди землі (ч.1 ст.6 ЗУ "Про оренду землі").

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач орендує спірні земельні ділянки з 2009 року. При цьому, площа цих ділянок постійно зменшується. Так, рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.12.2014 у справі №925/2119/14 за ПСП "Плай" визнано право на поновлення договору оренди земельних ділянок загальною площею 25,7291 га, кадастровий №7124386200:02:000:0060 та № 7124386200:02:000:0061) шляхом укладення додаткової угоди в строк до 01.02.2015 з урахуванням того, що площа земельної ділянки за кадастровим №7124386200:02:000:0060 зменшилась з 26,8500 га на 17,0657 га.

Такий договір на виконання рішення суду було підписано сторонами 31.01.2015.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Водночас цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині судами вказано на відсутність проведення державної реєстрації права оренди, що, за висновком судів, свідчить як про нечинність договору, так і про втрату позивачем права оренди земельних ділянок, з чим не може погодитися колегія суддів Вищого господарського суду України.

За замістом наведених норм вбачається, що державна реєстрація права оренди земельної ділянки визначає момент виникнення такого права, а не підставу його набуття, а тим більше чинність укладеного договору, строк дії якого не закінчився.

Так, судами не досліджено обставини за яких державна реєстрація не була проведена: чи звертався позивач до державного реєстратора із відповідною заявою, якщо так, коли саме. Що слугувало підставою відмови у проведенні державної реєстрації. Судами також не з'ясовано протягом якого часу позивач зобов'язаний звернутися до державного реєстратора із заявою про проведення державної реєстрації. Чи було відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення. Чи обумовлена відмова у реєстрації протиправними діями позивача. І на сам кінець чи втрачено позивачем право на таку реєстрацію.

Встановлення цих обставин є необхідним для з'ясування обставин порушення відповідачем прав позивача на спірні земельні ділянки.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації та інші юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх не тільки порушених або оспорюваних прав, а і охоронюваних законом інтересів. Сам по собі факт не реєстрації права оренди при наявності укладеного договору оренди не свідчить про відсутність порушеного права чи охоронюваного інтересу позивача. Згідно практики Верховного суду України право очікування - обмежене речове право, яке є складовою частиною майна, як об'єкта цивільних прав, що підлягає судовому захисту (постанова ВСУ у справі № 6-265цс16).

Судами також залишено поза увагою приписи статті 115 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Право оренди позивача на земельні ділянки загальною площею 25,7291 га, кадастровий №7124386200:02:000:0060 та № 7124386200:02:000:0061 надані в оренду за договором від 24.12.2009 встановлено господарським судом у справі №925/2119/14.

Відповідно до статті 79 1 формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї .

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Судами встановлено, що орендовані позивачем земельні ділянки були зменшені шляхом поділу, присвоєно нові кадастрові номери. При цьому, судами залишено поза увагою, що земельні ділянки з кадастровими номерами №7124386200:02:000:0060 та № 7124386200:02:000:0061 також були зареєстровані ще у 2010 році.

Відповідно до пункту 135 Постанова КМ України від 17.10.2012 № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку в разі її поділу чи об'єднання з іншою земельною ділянкою, а також відновлення її меж здійснюється шляхом внесення таких відомостей до відповідної Поземельної книги.

У разі коли відомості вносяться до Державного земельного кадастру про земельну ділянку (в разі її поділу чи об'єднання з іншою земельною ділянкою, а також відновлення її меж), на яку відповідно до цього Порядку Поземельна книга не відкривалася, такі відомості вносяться до відповідної Поземельної книги після її відкриття відповідно до пунктів 49 - 54 цього Порядку.

Відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку в разі її поділу чи об'єднання з іншою земельною ділянкою вносяться на підставі заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, яка утворилася в результаті такого поділу чи об'єднання, шляхом здійснення Державним кадастровим реєстратором таких дій:

1) скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом закриття Поземельної книги відповідно до пункту 60 цього Порядку із скасуванням кадастрового номера земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;

2) здійснення державної реєстрації земельної ділянки, яка утворилася в результаті поділу чи об'єднання, згідно з пунктами 107 - 111 і 113 цього Порядку;

3) внесення до Поземельної книги на земельну ділянку, сформовану в результаті поділу чи об'єднання земельних ділянок, запису про такий поділ чи об'єднання із зазначенням скасованого кадастрового номера земельної ділянки шляхом:

проставлення на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначки про утворення земельної ділянки в результаті поділу чи об'єднання за формою згідно з додатком 28, в якій зазначаються скасований кадастровий номер земельної ділянки, підстава для поділу чи об'єднання земельної ділянки, дата такого поділу чи об'єднання, відомості про Державного кадастрового реєстратора, який зробив позначку;

проставлення на титульному аркуші Поземельної книги в електронній формі відповідної електронної позначки за власним електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора;

4) внесення до Поземельної книги на земельну ділянку, сформовану в результаті поділу чи об'єднання земельних ділянок, запису про обмеження у використанні земельної ділянки, яка поділена чи об'єднана з іншою (крім випадків, коли обмеження поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої земельної ділянки).

Як встановлено судами, у справі, що переглядається має місце(формування) зменшення розміру земельних ділянок шляхом їх поділу. За умови надання відділених частин у власність іншим особам, враховуючи Порядок ведення Державного земельного кадастру, у будь-якому випадку має місце присвоєння нових кадастрових номерів як земельній ділянці, що відділилася, так і тій, право на оренду якої встановлено рішенням Господарського суду Черкаської області у справі №925/2119/14. При цьому, судами не надано належної юридичної оцінки доводам позивача стосовно того, що виокремлення та відчуження частини земельної ділянки не позбавляє його права на оренду тієї частини земельної ділянки, що залишилася.

Таким чином, присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці на підставі пунктів 135,136 Постанови КМ України від 17.10.2012 № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" не свідчить про виникнення нового, у розумінні закону, об'єкту цивільних прав, а відтак і про втрату позивачем права на орендовані ним за договором земельні ділянки з кадастровим номером 7124386200:02:000:0060 (новий - 7124386200:02:000:1540 та кадастровим номером 7124386200:02:000:0061 (новий - 7124386200:02:000:1532).

Щодо позовної вимоги про визнання додаткової угоди укладеною, то, беручи до уваги викладене, колегія суддів не може погодитися з висновками судів, що додаткова угода містить нові істотні умови про новий предмет договору та нові об'єкти цивільних прав.

Так, судами не надано належної юридичної оцінки тій обставині, що позивач просить змінити кадастрові номери орендованих ним на підставі договору земельних ділянок на ті, що відповідають відомостям, вміщеним у Державному земельному кадастрі.

За приписами статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі зокрема є кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки. Норми статей 651, 652 Цивільного кодексу України надають стороні договору можливість вносити зміни до договору у тому числі і у судовому порядку.

Розглядаючи позовну вимогу про внесення змін до договору, суди не досліджували можливість внесення змін до існуючого договору в контексті приведення його у відповідність до даних про орендовані позивачем земельні ділянки, вміщених у Державному земельному кадастрі.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків.

В силу вимог статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і залежно від цього прийняти обґрунтоване, законне рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Плай" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі №925/200/17 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі №925/200/17 та рішення Господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 у справі №925/200/17 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

В.А. Корсак