Рішення

від 11.09.2017 по справі 910/11461/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2017Справа №910/11461/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Ізумруд

до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво імені Олени Теліги

про стягнення заборгованості в розмірі 47 888,15 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Іванова О.А., за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Ізумруд (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво імені Олени Теліги (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 47 888,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору оренди нежилого приміщення № 18 від 01.01.2015 позивач передав відповідачу в оренду майно, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання з оплати орендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 30 354,40 грн. за період з 01.11.2015 по 31.12.2016.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 9 657,44 грн., інфляційні втрати в розмірі 6 692,92 грн., 3 % річних в розмірі 1 183,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11461/17, розгляд справи призначено на 31.07.2017.

26.07.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник позивача у судове засідання 31.07.2017 з'явився, представник відповідача не з'явився.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання, а також у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 14.07.2017 про порушення провадження у справі № 910/11461/17, розгляд справи було відкладено на 11.09.2017.

Представник позивача у судове засідання 11.09.2017 з'явився, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в засідання господарського суду своїх представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.09.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Завод Ізумруд (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Видавництво імені Олени Теліги (далі - орендар, відповідач) було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 18 (далі - Договір), відповідно умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в тимчасове платне користування наступне (наступні) приміщення, згідно з п. 1.1. розташоване за адресою: 03134, м. Київ, вул. Сім`ї Сосніних, 11 та своєчасно сплачувати орендодавцю орендну плату.

Приміщення, що орендується: розташоване на першому поверсі будівлі літера В площею 57, 70 кв.м. Загальна площа приміщення, що орендується складає - 57, 70 кв.м. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, приміщення, що орендується надається орендарю для розміщення: книговидавничої діяльності площею 57,70 кв.м.

Передача приміщення, що орендується, здійснюється за актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін, який свідчить про фактичну передачу приміщення в оренду. У вищезазначеному акті сторони зобов'язуються зазначити технічний стан приміщення, а також засобів та комунікацій, що знаходяться в ньому (п. 3.3 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору, щомісячний розмір орендної плати за користування приміщення визначається орендодавцем та орендарем у Протоколі погодження розміру орендної плати (Додаток № 1), який є невід'ємною частиною.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що оплата за цим договором здійснюється у національній валюті України. Оплата орендної плати починає здійснюватись з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення.

За умовами п. 4.3 Договору, орендна плата за поточний місяць вноситься орендарем шляхом перерахування грошовий коштів на розрахунковий рахунок орендодавця, вказаний у цьому договорі щомісячно не пізніше 10-го (десятого) числа поточного місяця. У разі порушення порядку сплати орендної плати за поточний термін, орендодавець вправі перевести орендаря на авансову форму розрахунку.

Відповідно до п. 4.7 Договору, сума вартості комунальних послуг (водовідведення, теплопостачання та ін.), отриманих орендарем, входить до суми орендної плати за користування приміщенням, що визначається у Протоколі погодження розміру орендної плати (Додаток №1), який є невід`ємною частиною цього договору, та оплачується орендарем в повному обсязі у порядку, визначеному у Розділі 4 договору. Вартість електроенергії та водопостачання оплачується додатково, згідно показників контрольно-вимірюючих приборів, встановлених на комунікаціях приміщення і тарифу організації яка надає цю послугу.

У разі зміни тарифів організацій, які надають комунальні послуги, вартість комунальних послуг буде змінена за письмовою згодою сторін, шляхом зміни Протоколу погодження розміру орендної плати (Додаток № 1) на підставі додаткових угод.

Згідно з п. 6.1.3 Договору орендар зобов'язується, зокрема своєчасно здійснювати орендні платежі, згідно п. 4.1. та протоколу погодження розміру орендної плати (додаток № 1), комунальні платежі, згідно п. 4.7. та калькуляції вартості комунальних послуг (додаток № 2), своєчасно погашати вартість електроенергії, згідно п. 4.7. та інші платежі, що обумовлені в договорі та додаткових угодах.

Після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 3 (трьох) діб з моменту закінчення терміну оренди за актом приймання-передачі (п. 7.1 Договору).

Відповідно до п. 7.2 Договору, протягом терміну за п. 7.1. даного договору орендар зобов'язаний провести повний розрахунок по орендній платі, за фактично отримані комунальні та експлуатаційні послуги та ін., залишити приміщення, що орендується та підгодовувати його до передачі орендодавцю.

За умовами п. 7.3 Договору, повернення орендарем приміщення, що орендується,оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. В акті зазначається технічний стан приміщення, а також засобів та комунікацій, в якому приміщення було повернено орендодавцю.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування приміщення розташоване за адресою: 03134, м. Київ, вул. Сім?ї Сосніних, 11: площею 57,70 кв.м. розташоване на першому поверсі будівлі Літера В , загальна площа приміщення, що орендується складає - 57,70 кв.м., що підтверджується Актом приймання-передачі приміщення від 01.01.2015.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили протокол погодження розміру орендної плати, відповідно до якого з 01.01.2015 по 31.03.2015 включно щомісячний розмір орендної плати за користування приміщенням площею 57,70 кв.м. складає 2 159 грн. 83 коп.

Позивач зазначає, що відповідач орендував приміщення у період з 01.01.2015 по 31.12.2016, а також споживав комунальні послуги, при цьому у період з листопад 2015 року по грудень 2016 року свої зобов'язання з оплати орендних платежів та відшкодування вартості спожитих комунальних послуги належним чином не виконав, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 30 354,40 грн.

Листом від 10.11.2016 № 1.03/518 позивач звернувся до відповідача з проханням сплати заборгованість за оплати орендних платежів за Договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача. Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містить ст. 759 ЦК України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 5 ст. 762 ЦК України та ч. 3 ст. 285 ГК України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У відповідності до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу (приватизації) об'єкта оренди;

ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря;

загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Згідно зі ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Отже, зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Аналогічна правова позиція також викладена в п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" (далі - Постанова).

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

В контексті наведених норм про припинення договору оренди будь-якій із сторін достатньо заявити протягом місяця після закінчення терміну дії договору. Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Частиною другою статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином Договір був автоматично пролонгований з 01.04.2015 по 30.06.2015, з 01.07.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 31.12.2015, з 01.01.2016 по 31.03.2016, з 01.04.2016 по 30.06.2016, з 01.07.2016 по 30.09.2016 та з 01.09.2016 по 31.12.2016.

Доказів зворотного суду не надано.

В подальшому, Листом від 10.11.2016 № 1.03/518 позивач звернувся до відповідача з проханням сплати заборгованість за оплати орендних платежів за Договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, а також зазначив про відмову від зазначеного Договору оренди та вимагав повернути приміщення у порядку, передбаченому розділом 7 Договору.

Відтак, судом встановлено, що Договір припинив свою дію 31.12.2016 у зв'язку із відмовою позивача від його продовження.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач в свою чергу оренду плату та витрати по сплаті за спожиті комунальні послуги у період з 01.04.2015 по 31.12.2016 у повному обсязі не сплатив, в зв'язку з чим, за ним обліковується заборгованість в розмірі 30 354,40 грн.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 30 354,40 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 9 657,44 грн., 3 % річних в розмірі 1 183,39 грн. та інфляційні втрати в розмірі 6 692,92 грн.

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 8.2 Договору, у випадку прострочення сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період невиконання зобов'язання, від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань N 14від 17 грудня 2013 року, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що позивачем нараховується пеня по день фактичної сплати, що суперечить згаданим приписам, а також нараховується пеня на суму спожитих відповідачем комунальних послуг, що умовами Договору не передбачено.

Здійснивши власний розрахунок пені, суд дійшов висновку, про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 9 019,52 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, позивачем не враховано дефляцію при здійсненні розрахунку інфляційних втрат та здійснено помилку при розрахунку 3% річних за січень 2015 року.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6 689,99 грн. та 3 % річних у розмірі 1 084,23 грн.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавництво імені Олени Теліги (01033, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 44-Е; ідентифікаційний код: 21638468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Ізумруд (03134, м. Київ, вулиця Сім'ї Сосніних, будинок 11; ідентифікаційний код: 38440985) заборгованість в розмірі 30 354 (тридцять тисяч триста п'ятдесят чотири) грн. 40 коп., пеню в розмірі 9 019 (дев'ять тисяч дев'ятнадцять) грн. 52 коп., 3 % річних в розмірі 1 084 (одна тисяча вісімдесят чотири) грн. 23 коп., інфляційні втрати в розмірі 6 689 (шість тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 99 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 584 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

3. В інші частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.09.2017.

Суддя О.А. Грєхова