Рішення

від 22.08.2017 по справі 521/14384/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1603/17

Номер справи місцевого суду: 521/14384/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Кононенко Н.А., Сегеди С.М.,

при секретарі: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельне управління Південне про стягнення безпідставно набутих коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року позов задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 35 500 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот) євро 00 євроцентів, що еквівалентно 984 447 гривень 94 копійки за офіційним курсом євро до гривні, встановленим Національним Банком України на 13 грудня 2016 року (2773,0928 гривні за 100 євро).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 6890 (шість тисяч вісімсот дев'яносто) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2подав до суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 рокута ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Так, відповідно обставин справи, 29.12.2012 року, позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 65 000 євро для гарантування оплати за рахунок бюджетних коштів проведення ремонтних робіт в школі м.Теплодар у період з березня по квітень 2013 року, які виконувались ТОВ Паритет як субпідрядником за замовленням третьої особи, про що відповідач написав позивачу розписку.

13.05.2013 року відповідач повернув позивачу частину коштів в розмірі 29500 євро, тому, позивач просив стягнути з відповідача на підставі ст.. 1212 ЦК України, залишок, який складає 35 500 євро.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін збереження майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та зазначених норм права, суд першої інстанції вірно зазначив, що факт передання грошей в сумі 65000 євро відповідачу не свідчить про існування та виконання між сторонами по справі будь-якого договірного зобов'язання, у зв'язку з чим, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку, що не підлягає задоволенню заява представника відповідача про застосування строку позовної давності.

Так, відповідно ст..251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія , яка має юридичне значення.

Згідно ст.. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Положення цивільного законодавства про позовну давність поширюється лише на випадки пред`явлення обґрунтованого позову.

Пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Право вимоги повернення майна, набутого без достатніх правових підстав, виникає з моменту отримання набувачем такого майна або з моменту, коли підстава його отримання відпала.

Зміст ст. 261 ЦК України свідчить про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції, що міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 р. у справі N 6-2469цс16.

Суд першої інстанції встановив, що, оскільки відповідач відповідно до розписки на а.с. 91 повернув частину коштів, а тому перебіг позовної давності перервався 13.05.2013 року вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання боргу, та почався заново, й сплив 13.05.2016 року, позовна заява була подана до суду 22.08.2016 року, тобто через 3 років та 5 місяців.

При цьому, суд першої інстанції враховує нетривалий час, що минув між терміном закінчення строку позовної давності та пред'явленням позову до суду, та приходить до висновку про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Однак позивач з відповідною заявою про визнання поважними причин пропуску позовної давності до суду не звертався.

Європейський суд з прав людини, рішення якого застосував Верховний Суд України, зокрема у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №6-68цс15, стосовно позовної давності висловив наступну позицію: позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ Нафтагаз компанія Юкос проти Росії ; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Отже, застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на до кази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу

Тому, враховуючи вищенаведені норми права, той факт, що позивач не звертався до суду з заявою про поновлення йому пропущеного строку, а така ініціатива суду є недопустимою, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, судова колегія вважає, що позивач ОСОБА_4 без поважних причин пропустив строк позовної давності, звернувшись до суду з відповідним позовом лише 22 серпня 2016 року.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3з підстав пропуску строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2016 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Ремонтно-будівельне управління Південне про стягнення безпідставно набутих коштів - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М. Сегеда

ОСОБА_5