Постанова

від 12.09.2017 по справі 910/23411/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р. Справа№ 910/23411/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Шипов К.Ю. (дов. № 20/07-3153 від 06.03.2017 р.);

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум"

на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017р.

по справі № 910/23411/16 (суддя Марченко О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум"

про стягнення 417 460,32 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Альфа-Преміум про стягнення 435 684,22 грн., з яких 387 072,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 7 582,80 грн. 3 % річних та 41 029,42 грн. інфляційних втрат.

20.02.2017 р. позивачем до суду першої інстанції було подано розрахунок штрафних санкцій, який за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 417 460,32 грн., з яких 387 072,00 грн. - сума основного боргу, 5 615,72 грн. - 3 % річних, 24 772,60 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2017 р. у справі № 910/23411/16 позов публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" на користь публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" 387 072,00 грн. заборгованості; 23 643 грн. 48 коп. втрат від інфляції; 5 344 грн. 78 коп. 3% річних.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що пунктом 4.2 договору передбачено порядок розрахунку за товар, поставлений позивачем; відповідач, отримавши від позивача товар, не виконав умови договору та не здійснив оплату товару на суму 387 072,00 грн., у зв'язку з чим у підприємства виникла заборгованість перед заводом, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 387 072,00 грн. заборгованості є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Крім того, суд першої інстанції здійснив власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Альфа-Преміум звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017 р. у справі № 910/23411/16 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що судом першої інстанції невірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/23411/16.

11.07.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли пояснення.

В судових засіданнях 13.06.2017 р. та 11.07.2017 р. було оголошено перерви до 11.07.2017 р. та 12.09.2017 р. відповідно.

В судове засідання 12.09.2017р. представник відповідача не з'явився, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомленні належним чином (а.с. 137), проте 12.09.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить відкласти розгляд справи.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що представник відповідача в даний час перебуває у відрядженні та не має можливості направити іншого представника для участі у розгляді справи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зазначивши, що останній зловживає процесуальними правами.

Колегія суддів, заслухавши думку присутнього представника позивача стосовно клопотання відповідача про відкладання розгляду справи, ухвалила клопотання залишити без задоволення з наступних мотивів.

У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання не можуть бути визнані судом поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Юридична особа, як учасник судового процесу, не позбавлена права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів підприємства у суді.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за певних обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 12.09.2017р. за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 12.09.2017 р. представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22 лютого 2016 року між публічним акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 03/12-16 (договір) ( а.с. 8).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, виготовити на поставити арматуру трубопровідну (продукція), кінцевим споживачем якої є відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених Договором, прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.1. договору сума договору становить 387 072,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 64 512,00 грн.

Пунктом 4.1. сторони договору обумовили, що покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Оплата поставленої продукції по специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору строк поставки продукції зазначений в специфікації. За погодженням з покупцем, допускається дострокова поставка продукції.

Згідно з п. 5.2. договору поставка продукції згідно специфікації здійснюється на умовах FCA - м. Івано-Франківськ, згідно Інкотермс 2000.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує передачу продукції, згідно п. 5.2. договору (п. 5.4. договору).

Водночас, на підставі п. 6.1. договору покупець, окрім іншого, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.

Строк дії договору передбачено п. 10.1., відповідно до якого цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.12.2016 р., а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку.

Як вбачається з специфікації №1, що є додатком до договору № 03/12-16 від 22.02.2016 р., постачальник зобов'язався виготовити та поставити протягом 55 днів від дати укладення договору арматуру трубопровідну - затвор зворотний поворотний ИА 44077-600м-03 на загальну суму 387 072,00 грн. з ПДВ. (а.с. 14)

На підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи долучено видаткову накладну № 59 від 13.04.2016 року, згідно якої постачальник відвантажив, а покупець отримав партію продукції по специфікації №1 до договору поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 р. на загальну суму 387 072,00 грн. з ПДВ (а.с. 15). Видаткова накладна підписана представниками обох сторін без зауважень.

Отримання зазначеного товару по специфікації № 1 також підтверджується видатковою накладною № 7 від 15.04.2016 р. та актом приймання-передачі ТМЦ, укладених між відповідачем та Рівненським відділенням ВП Складське господарство ДП НАЕК Енергоатом , що також оформлена належним чином.

29.09.2016 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив в строк до 10.10.2016 р. перерахувати на рахунок позивача 386 072,00 грн. заборгованості за договором поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 р. (а.с. 22)

Проте, зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач заборгованість за поставлений товар не погасив, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до відповідача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, про стягнення з останнього 417 460,32 грн., з яких 387 072,00 грн. - сума основного боргу, 5 615,72 грн. - 3 % річних, 24 772,60 грн. - інфляційні втрати.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що пунктом 4.2 договору передбачено порядок розрахунку за товар, поставлений позивачем; відповідач, отримавши від позивача товар, не виконав умови договору та не здійснив оплату товару на суму 387 072,00 грн., у зв'язку з чим у підприємства виникла заборгованість перед заводом, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 387 072,00 грн. заборгованості є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Оскільки зобов'язання щодо сплати за отриманий товар своєчасно виконано не було суд першої інстанції стягнув також 3 % річних та інфляційних втрат,здійснивши власний розрахунок.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, на підтвердження постачання товару відповідно до специфікації № 1, позивачем було надано видаткову накладну № 59 від 13.04.2016 року (а.с. 15), згідно якої постачальник відвантажив, а покупець отримав партію продукції по специфікації № 1 до договору поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 р. на загальну суму 387 072,00 грн. з ПДВ.

Крім того, отримання зазначеного товару по специфікації № 1 також підтверджується видатковою накладною № 7 від 15.04.2016 р. (а.с. 18) та актом приймання-передачі ТМЦ (а.с. 19), укладених між відповідачем та Рівненським відділенням ВП Складське господарство ДП НАЕК Енергоатом , як кінцевим споживачем по договору поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 р.

Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача зазначеного товару за накладною № 59 від 13.04.2016 р.

Враховуючи вищевикладене, факт поставки позивачем відповідачу 13.04.2016 р. товару на суму 387 072,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Оплата поставленої продукції по специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п.4.2. договору).

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що за договором поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 р. позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 387 072,00 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар взагалі не був оплачений, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 р. у сумі 387 072,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача за поставлений товар у сумі 387 072,00 грн., а тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи те, що відповідно до п. 4.2. договору прострочення оплати за видатковою накладною № 59 від 13.04.2016 року мало місце з 25.06.2016 р. (50 робочих днів згідно з п.4.2 договору поставки), колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 25.06.2016 р. по 09.12.2016 р., погоджується з здійсненим судом розрахунком, та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 643,48 грн. інфляційних втрат та 5 344,78 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2017 року у справі № 910/23411/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Альфа-Преміум на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017 року у справі № 910/23411/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017 року у справі № 910/23411/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/23411/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.Г. Смірнова

М.А. Дідиченко