Постанова

від 22.11.2017 по справі 910/23411/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Справа № 910/23411/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В., суддівАлєєвої І.В., Корсака В.А. за участю представників: позивача, відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі№910/23411/26 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" доТовариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" простягнення 417 460,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" про стягнення 435 684,22 грн., з яких 387 072,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 7 582,80 грн. 3 % річних та 41 029,42 грн. інфляційних втрат.

20.02.2017 позивачем до суду першої інстанції було подано розрахунок штрафних санкцій, який за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 417 460,32 грн., з яких 387 072,00 грн. - сума основного боргу, 5 615,72 грн. - 3 % річних, 24 772,60 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2017 (суддя Марченко О.В.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" на користь Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" 387 072,00 грн. заборгованості, 23 643,48 грн. втрат від інфляції, 5 344,78 грн. 3% річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 (головуючий суддя Руденко М.А., судді Смірнова Л.Г., Дідиченко М.А.) рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017 залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2017, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що постанова апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, при цьому судами не в повному обсязі з'ясовані обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно досліджені докази, а також невірно застосовано норми як матеріального так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2017 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя -Данилова М.В., судді Алєєва І.В., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.11.2017 касаційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

22.11.2017 до Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія визнала за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутністю представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Зі змісту статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2016 між Публічним акціонерним товариством "Івано-Франківський арматурний завод" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" (покупець) було укладено договір поставки № 03/12-16.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, виготовити на поставити арматуру трубопровідну (продукція), кінцевим споживачем якої є відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція " державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом " , а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених Договором, прийняти і оплатити продукцію.

Згідно з п. 1.2. договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.1. договору сума договору становить 387 072,00 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 64 512,00 грн.

Пунктом 4.1. сторони договору обумовили, що покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.

Оплата поставленої продукції по специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору строк поставки продукції зазначений в специфікації. За погодженням з покупцем, допускається дострокова поставка продукції.

Згідно з п. 5.2. договору поставка продукції згідно специфікації здійснюється на умовах FCA - м. Івано-Франківськ, згідно Інкотермс 2000.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує передачу продукції, згідно п. 5.2. договору (п. 5.4. договору).

Водночас, на підставі п. 6.1. договору покупець, окрім іншого, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції.

Строк дії договору передбачено п. 10.1., відповідно до якого цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.12.2016, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку.

Як вбачається з специфікації №1, що є додатком до договору № 03/12-16 від 22.02.2016, постачальник зобов'язався виготовити та поставити протягом 55 днів від дати укладення договору арматуру трубопровідну - затвор зворотний поворотний ИА 44077-600м-03 на загальну суму 387 072,00 грн. з ПДВ (а.с. 14).

На підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи долучено видаткову накладну № 59 від 13.04.2016, згідно якої постачальник відвантажив, а покупець отримав партію продукції по специфікації №1 до договору поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 на загальну суму 387 072,00 грн. з ПДВ (а.с. 15). Видаткова накладна підписана представниками обох сторін без зауважень.

Отримання зазначеного товару по специфікації №1 також підтверджується видатковою накладною № 7 від 15.04.2016 та актом приймання-передачі ТМЦ, укладених між відповідачем та Рівненським відділенням ВП "Складське господарство" ДП НАЕК "Енергоатом", що також оформлена належним чином.

29.09.2016 позивач звернувся до відповідача з вимогою, в якій просив в строк до 10.10.2016 перерахувати на рахунок позивача 386 072,00 грн. заборгованості за договором поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 (а.с. 22).

Проте, зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оскільки відповідач заборгованість за поставлений товар не погасив, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовними вимогами до відповідача з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог про стягнення з останнього 417 460,32 грн., з яких 387 072,00 грн. - сума основного боргу, 5 615,72 грн. - 3 % річних, 24 772,60 грн. - інфляційні втрати.

Приймаючи рішення по даній справі суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, на підтвердження постачання товару відповідно до специфікації № 1, позивачем було надано видаткову накладну № 59 від 13.04.2016 (а.с. 15), згідно якої постачальник відвантажив, а покупець отримав партію продукції по специфікації № 1 до договору поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 на загальну суму 387 072,00 грн. з ПДВ.

Крім того, отримання зазначеного товару по специфікації № 1 також підтверджується видатковою накладною № 7 від 15.04.2016 (а.с. 18) та актом приймання-передачі ТМЦ (а.с. 19), укладених між відповідачем та Рівненським відділенням ВП "Складське господарство" ДП НАЕК "Енергоатом", як кінцевим споживачем по договору поставки № 03/12-16 від 22.02.2016.

Водночас, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача зазначеного товару за накладною № 59 від 13.04.2016.

Враховуючи вищевикладене, факт поставки позивачем відповідачу 13.04.2016 товару на суму 387 072,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.

За частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Оплата поставленої продукції по специфікації здійснюється покупцем протягом 50 робочих днів з моменту підписання покупцем видаткової накладної на поставлену партію продукції (п.4.2. договору).

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 387 072,00 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар взагалі не був оплачений, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 03/12-16 від 22.02.2016 в сумі 387 072,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 387 072,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Враховуючи те, що відповідно до п. 4.2. договору прострочення оплати за видатковою накладною № 59 від 13.04.2016 мало місце з 25.06.2016 (50 робочих днів згідно з п.4.2 договору поставки), колегія суддів перевіривши здійснений судами розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 25.06.2016 по 09.12.2016 погоджується з тим, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 23 643,48 грн. інфляційних втрат та 5 344,78 грн. 3 % річних.

Частиною 1 статті 9 Конституції України визначено, що частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З огляду на викладене , колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів касаційної інстанції вирішуючи даний спір опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Альфа-Преміум" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №910/23411/26 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя М.Данилова

Судді І.Алєєва

В.Корсак