Рішення

від 15.09.2017 по справі 378/1160/15-ц

СТАВИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 378/1160/15-ц

Провадження № 2/378/1/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2017 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Марущак Н. М.

за участю секретаря: Карабань З.І.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

її представника ОСОБА_3,

третьої особи, яка заявляє

самостійні вимоги щодо

предмета спору в даній справі ОСОБА_4,

третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог приватного

нотаріуса Білоцерківського

нотаріального округу: ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ставище Київської області цивільну справу по справі

за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_6, треті особи: Ставищенська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу ОСОБА_5, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, тлумачення заповіту,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності окремих частин заповіту ,

та за позовом ОСОБА_4, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі, до ОСОБА_1 про тлумачення заповіту -

ВСТАНОВИВ:

До суду з первісним позовом звернулась ОСОБА_1, посилаючись на те, що її батько ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Його батьком був ОСОБА_8. Рішенням виконкому Ставищенської районної Ради №153 від 11.10.1988 року було вирішено оформити право власності на житлові будинки, які належать громадянам, згідно додатку, затвердженого рішенням рішенням Іванівської сільської ради №29 від 26.08.1988 року, в тому числі на житловий будинок по вулиці Червоноармійська, 33 в селі Іванівка,1958 року побудови, що належить двору, головою якого є ОСОБА_7.

На підставі вказаного рішення Іванівська сільська рада 01 серпня 1995 року видала свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок на ім'я ОСОБА_9, що було зареєстроване в Білоцерківському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №1 за реєстром №271. У вказаному свідоцтві та зазначеній реєстровій книзі БТІ була допущена помилка в прізвищі та по-батькові власника.

01 листопада 2001 року Іванівською сільською радою на бланку ІІ-КВ №081703 на підставі рішення виконкому Іванівської сільської ради від 28.09.2001 року №130 на ім'я ОСОБА_7 виданий державний акт на право приватної власності на землю на земельну ділянку загальною площею 0,4009 га, розташовану на території села Іванівка вулиця Червоноармійська,33, в т.ч. для ведення особистого підсобного господарства - 0,1509 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд - 0,2500 га.

11 червня 2008 року рішенням Іванівської сільської ради вулицю Червоноармійську в селі Іванівка перейменовано на сім'ї Демуцьких .

ОСОБА_7 15 липня 2013 року склав заповіт, що був посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 15 липня 2013 року за реєстром 1256,

яким заповів належні йому на праві власності:

- житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельну ділянку площею 0,1509 га, що знаходяться в селі Іванівка по вулиці Червоноармійській під №33; земельну ділянку, площею 0,7800 га, що знаходиться на території Іванівської сільської ради, - їй (позивачу);

- земельну ділянку, площею 3,580 га, що знаходиться на території Іванівської сільської ради - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 - в рівних частках кожному.

24 листопада 2013 року ОСОБА_7 помер.

До Ставищенської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися спадкоємці за вказаним заповітом.

Оформити свої спадкові права на заповіданий їй (позивачу) вищевказаний житловий будинок і земельну ділянку за цією ж адресою вона (позивач) позбавлена можливості через помилку в свідоцтві про право особистої власності на жилий будинок в частині імені власника, відмову Іванівської сільської ради в заміні правовстановлюючого документа, та вимогу нотаріуса про тлумачення волі спадкодавця, незрозумілість заповіту в цій частині, незазначення в тексті заповіту спадкодавцем вірної адреси заповіданого житлового будинку та земельних ділянок.

Ускладнення розуміння відтвореної в заповіті справжньої волі заповідача щодо долі спадщини зумовлене, перш за все, тим, що речення, яке стосується житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,4009 га, викладене двома абзацами, де зазначені дві площі земельної ділянки за різним цільовим призначенням, без зазначення загальної площі або ж в тому числі .

Позивач просить суд:

-встановити, що вищевказане свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, видане на ім'я ОСОБА_9 належить ОСОБА_7, який помер 24 листопада 2013 року;

-розтлумачити вищевказаний заповіт ОСОБА_7, а саме: положення, згідно якого, заповідач заповідає належні йому на праві власності:

- житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельну ділянку площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під №33; земельну ділянку, площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 32242800:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради, заповідаю ОСОБА_1

слід розуміти так,

що об'єктом спадкового майна за заповітом є будинок № 33 по вулиці сім'ї Демуцьких (колишня - Червоноармійська) в селі Іванівка Ставищенського району Київської області, розташований на земельній ділянці загальною площею 0,4009 га, в тому числі площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд) та площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), які належали ОСОБА_7 на праві власності на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок виданого 01.08.1995 року Іванівською сільською радою Ставищенського району Київської області і зареєстрованого в Білоцерківському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №1 за реєстром №271, та державного акту на право приватної власності на землю на бланку ІІ-КВ №081703 від 01.11.2001 року реєстр №108.

До суду ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом (т. 2 а. с. 186-197), в якому із урахуванням заяви про зміну зустрічних вимог (т. 5 а. с. 172-181) посилається на те, що державним нотаріусом Ставищенської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_10 листом від 17.02.2015 року № 252/02-4 позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за вищевказаним заповітом померлого ОСОБА_7 з посиланням на те, що в заповіті не вказана адреса заповіданого будинку та земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок, а також з тієї підстави, що з поданого правовстановлюючого документу на житловий будинок в селі Іванівка, вул. Червоноармійська, 33, вбачається, що будинок належить ОСОБА_11 .

Розпорядження заповідача ОСОБА_7 у цьому заповіті щодо земельної ділянки площею 3,580 га, що знаходиться на території Іванівської сільської ради на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_2 - в рівних частках кожному , є чітким, незрозумілостей чи суперечок не викликає. В цій частині оспорюваний заповіт від 15.07.2013 року недійсним чи нікчемним - за правовою позицією Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у вказаній ухвалі від 17.06.2015 року в справі № 276/1347/14-ц (справа ВССУ № 6-47782св15) - визнаний бути не може.

Натомість, істотні незрозумілості та суперечки у оспорюваному заповіті викликає розпорядження заповідача в частині наміру заповісти наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельну ділянку площею 0,1509 га, що знаходяться в селі Іванівка по вулиці Червоноармійській під № 33; земельну ділянку площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 3224283200:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради.

Відповідно до роздруківки з офіційного сайту Держкомзема України Кадастрова карта України , заповідана вищевказаним заповітом земельна ділянка площею 0.7800 га з вищевказаним кадастровим номером, насправі є земельною ділянкою площею 1.9704 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код А.01.01), яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_12 .

Відповідно до 1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

З урахуванням відомостей, що викладені в листі-відповіді від 17.02.2015 року державного нотаріуса Ставищенської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_10 про відмову видати свідоцтво на право на спадщину за вищевказаним заповітом, а також тієї обставини, що цим заповітом заповідано майно, яке належить іншій особі, - оспорюваний заповіт був складений так, що розпорядження заповідача ОСОБА_7 викликає незрозумілості та суперечки після відкриття спадщини; отже, цей заповіт складений з порушенням прямо встановленого законодавством порядку його (заповіту) нотаріального посвідчення, тобто з порушенням встановленої законом форми заповіту, а відтак, є нікчемним. Оспорюваний правочин (заповіт) не тільки суперечить положенням статті 56 Закону Про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, але й порушує публічний порядок, зазіхаючи, фактично, на майно, яке знаходиться у власності іншої особи. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

ОСОБА_2 просить суд (т. 5 а. с. 172-181) встановити нікчемність окремих частин заповіту ОСОБА_7, посвідченого 15.07.2013 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_13, а саме заповіт в частині щодо розпорядження наступним майном: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами та земельною ділянкою площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельною ділянкою площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33; земельною ділянкою, площею 0,7800 га (кадастровий номер 3224283200:03:004:0061, цільове призначення - для ведення ОСГ), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.

Після відкриття провадження у справі до суду звернувся як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_4 з позовом про тлумачення заповіту (т. 4 а. с. 98-105, т. 6 а. с. 169-176), посилаючись на те, що ОСОБА_7 був батьком його дружини ОСОБА_2 Оскільки він є чоловіком ОСОБА_2, яка вступила у спадщину за своїм померлим батьком, - в разі, якщо він переживе свою дружину, він буде спадкоємцем першої черги майна, яке лишиться в разі смерті дружини ОСОБА_2 Обсяг та склад такого майна перебуватиме у залежності від успадкування останньою майна після смерті батька. Останній склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_13 15.07.2013 року за реєстром № 1256, який скасував попередній його заповіт, за яким спадкове майно у випадку смерті підлягало розподілу між дітьми заповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_14, ОСОБА_1 та сином останньої, онуком заповідача, ОСОБА_15.

ОСОБА_7 за життя був розумною людиною; мав такий загальноосвітній та загальнокультурний рівень, який дозволяв йому вільно володіти українською мовою; без жодних труднощів розуміти українську мову як усну так і письмову; був здатний вільно, зокрема, викладати свої думки письмово, за життя написав безліч статей до місцевої (у місці свого постійного проживання) газети, протягом років вів щоденник.

З оспорюваного в даній цивільній справі заповіту померлого ОСОБА_7 від 15.07.2013 року випливає, що цей заповіт було складено на прохання заповідача за допомогою технічних засобів у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. На оспорюваному заповіті міститься власноручний напис заповідача ОСОБА_7 про те, що він його до підписання прочитав у голос, з його слів він записаний вірно. Одночасно, приватний нотаріус підтвердила у вказаному заповіті, що заповіт записаний нею зі слів ОСОБА_16, до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно підписаний ним у її присутності. Таким чином, не має підстав уважати, що оспорюваний заповіт не відображує волевиявлення ОСОБА_7 або спотворює його волю.

Для правильного розуміння тексту оспореного в даній цивільній справі заповіту ОСОБА_7 від 15.07.2013 року слід виходити з нормативних правил українського правопису, правил постановки розділових знаків, які викладені в чинній редакції Українського правопису та в наукових підручниках і наукових посібниках, допущених для підготовки учнів та випускників загальноосвітніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів.

З аналізу тієї волі заповідача за оспорюваним заповітом, яка була відображена в тексті цього заповіту, випливає, що зрозумілими частинами цього заповіту є його частини щодо розпорядження наступним майном:

- земельною ділянкою площею 0,7800 га, яку спадкодавець заповів ОСОБА_1,

- земельною ділянкою площею 3,580 га, яку спадкодавець заповів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 - в рівних частках кожному.

Інші частини оспорюваного заповіту згідно встановлених правил українського правопису не є зрозумілими.

ОСОБА_4 просить розтлумачити заповіт ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 15.07.2013 року за реєстром № 1256, а саме:

положення, згідно якого заповідач заповідає належні йому на праві власності: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований вказаний вище житловий будинок; земельну ділянку площею 0, 1509 га, що знаходяться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33; земельну ділянку площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 32242800:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради - ОСОБА_1,

слід розуміти так, що:

- земельну ділянку, площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 322428300:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, було заповідано ОСОБА_1;

- зазначені у вказаному заповіті житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний житловий будинок, та земельна ділянка площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства) - є майном, яке не охоплено зрозумілою частиною даного заповіту.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги за своїм позовом підтримала, позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 та позовом ОСОБА_4 - третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі, не визнала з підстав, викладених в своєму позові, підтвердила обставини, на які посилається в ньому.

В судовому засідання відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги за первісним позовом не визнали з підстав, викладених в письмових запереченнях (т. 3 а. с. 24-65) та в зустрічному позові (т. 2 а. с. 186-197, т. 5 а. с. 172-181, т. 7 а. с. 248-250), вимоги за зустрічним позовом підтримали, підтвердили обставини, викладені в ньому.

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не прибув, до суду подав клопотання про розгляд справи у його відсутність (т. 184, т. 6 а. с. 3).

Представник Іванівської сільської ради в судове засідання не прибув, до суду вказана сільська рада подала заяву про розгляд справи у відсутність їх представника (т. 7 а. с. 155).

В судовому засіданні третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі ОСОБА_4 проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечив, підтримав вимоги за своїм позовом т. 6 а. с. 169-176), підтвердив обставини викладені в ньому.

В судовому засіданні третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу ОСОБА_5 проти задоволення первісного позову не заперечила, проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, та позову ОСОБА_4, - третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, заперечила з підстав викладених в письмових запереченнях (т. 6. а. с. 135-136), зазначивши, що оскільки державним нотаріусом Ставищенської райдержнотконтори ОСОБА_10 було винесено постанову про відмову у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого нею 15 липня 2013 року за реєстровим № 1256, вона з власної ініціативи вимушена була завернутися до Державного підприємства "Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» , в якому 29 серпня 2016 р. проведено експертне дослідження тексту оспорюваного заповіту, відповідно до висновку якого текст заповіту, наданий для дослідження, дає лінгвістичні підстави стверджувати, що адреса по вулиці Червоноармійський під № 33 ( тридцять три) , стосується трьох об'єктів заповідального розпорядження : земельної ділянки площею 0,1509 га , житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,2500 га, на якій розташований цей житловий будинок. Всі вимоги закону при посвідченні вищевказаного заповіту нею було дотримано, запис тексту заповіту здійснено за допомогою загальноприйнятих технічних засобів та викладено на спеціальному бланку нотаріальних документів ВТК№ 056650. При посвідченні заповіту на дотримання вимог ст. 5 Закону України Про нотаріат нею було роз'яснено права і обов'язки за цим правочином та попереджено заповідача про наслідки вчиненої нотаріальної дії. Про роз'яснення вимог ст. 1241 та ст. 1307 ЦК України нею було зазначено безпосередньо у тексті заповіту. Заповідач прочитав заповіт уголос, підписав його після прочитання уголос, про що зробив власноручний запис, після чого нею було внесено відповідні відомості до спадкового реєстру та видано заповідачу витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Ставищенської районної державної нотаріальної контори в судове засідання не прибув, до суду нотаріальна контора направила клопотання про розгляд справи у відсутність їх представника (т. 7 а. с. 146).

Суд розглянувши вказану цивільну справу, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі

ОСОБА_4, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог приватного нотаріуса Білоцерківського нотаріального округу ОСОБА_13, покази свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач по справі ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_7, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження (т. 1 а. с. 30) та копією свідоцтва про укладення шлюбу (т. 1 а. с. 31).

Третя особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі ОСОБА_4 є чоловіком відповідача ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (т. 6 а. с. 178).

З архівного витягу встановлено, що рішенням виконкому Ставищенської районної Ради № 153 від 11.10.1988 року було вирішено оформити право власності на житлові будинки, які належать громадянам згідно додатку, затвердженого рішенням Розкішнянської сільської ради № 38 від 14.07.1988 року та рішення Іванівської сільської ради № 29 від 26.08.1988 року, в тому числі на житловий будинок по вулиці Червоноармійська, 33 в селі Іванівка Ставищенського району, 1958 року побудови, що належить двору, головою якого є ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 15).

На підставі вказаного рішення Іванівська сільська рада 01 серпня 1995 року видала свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по вулиці Червоноармійська, 33 в селі Іванівка Ставищенського району на ім'я ОСОБА_9, що було зареєстроване в Білоцерківському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №1 за реєстром №271 (т. 1 а. с. 11).

В судовому засіданні встановлено факт, що вказане свідоцтво про право особистої власності на зазначений жилий будинок, видане на ім'я ОСОБА_9, належить ОСОБА_7.

Позивачу ОСОБА_1 Встановлення вказаного факту належності правовстановлюючого документу необхідно для оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_7 і підтверджується:

- витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (т. 1 а. с. 16), копією свідоцтва про народження (т. 3 а. с. 103), відповідно до яких 10.11.1930 року в с. Іванівка Ставищенського району Київської області народився ОСОБА_7, його батьком зазначено ОСОБА_8;

- виписками з погосподарських книг № 2 Іванівської сільської ради за 1971-1973, 1977-1979, 1986-1990, 1991-1995 роки (т. 3 а. с. 210-211, т. 7 а. с. 156-160, т. 1 а. с. 43-46), відповідно до яких житловий будинок по вулиці Червоноармійська, 33 в селі Іванівка Ставищенського району, 1958 року побудови, належав до майна колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- вищевказаним рішенням виконкому Ставищенської районної Ради №153 від 11.10.1988 року (т. 1 а. с. 15),

- копією свідоцтва про смерть (т. 1 а. с. 26 зв.), відповідно до якого 24.11.2013 р. у віці 83 роки в с. Іванівка Ставищенського району помер ОСОБА_7,

- копією державного акта, відповідно до якого 01 листопада 2001 року Іванівською сільською радою на бланку ІІ-КВ № 081703 на підставі рішення виконкому Іванівської сільської ради від 28.09.2001 року № 130 на ім'я ОСОБА_7 видано державний акт на право приватної власності на землю на земельну ділянку загальною площею 0,4009 га, розташовану на території села Іванівка вулиця Червоноармійська, 33, в т.ч. для ведення для ведення особистого підсобного господарства - 0,1509 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд - 0,2500 га. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 108, що підтверджується (т. 4 а. с. 137),

- довідкою Іванівської сільської ради від 22.09.2016 року за № 1128, відповідно до якої згідно записів погосподарської книги Іванівської сільської ради за 2011-2015 роки, у цей період, та станом на 15.07.2013 року, за громадянином ОСОБА_7 рахується один житловий будинок, 1958 року побудови, який знаходиться за адресою: село Іванівна Ставищенського району Київської області, вулиця сім'ї Демуцьких, 33 (а.с.133),

- довідкою Іванівської сільської ради від 16.11.2015 за № 1401, відповідно до якої вулицю Червоноармійська в селі Іванівка перейменовано на вулицю сім'ї Демуцьких (т. 1 а. с. 17),

- довідкою Іванівської сільської ради від 21.09.2016 року за № 1122, відповідно до якої ОСОБА_9 в селі Іванівна Ставищенського району Київської області, не проживав (т. 4 а. с. 134),

- поками свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18, які суду показали, що ОСОБА_7 (батько позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Г.) до дня своєї смерті проживав у своєму будинку в с. Іванівка, ніхто інший з подібним прізвищем ім'ям та по-батькові в селі не проживав.

Іванівська сільська рада листом № 432 від 16.11.2015 р. відмовила позивачу ОСОБА_1 у заміні вищевказаного свідоцтва про право власності на житловий будинок, посилаючись на те, що здійснена його державна реєстрація та власник будинку помер (т. 1 а. с. 19).

З матеріалів спадкової справи (т. 1. а. с. 19-42) судом встановлено наступні обставини.

24 листопада 2013 року помер ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 26 зв.).

До Ставищенської районної державної нотаріальної контори у встановлений законом шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулися: 04.03.2014 р. ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 25), ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 25 зв.) та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 26).

На звернення позивача ОСОБА_1 про видачу в порядку спадкування за заповітом свідоцтва про право спадщину за заповітом на вищевказані житловий будинок в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійська, 33 і земельну ділянку за цією ж адресою державний нотаріус Ставищенської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_10 листом від 17.02.2015 р. відмовила з посиланням на те, що з наданого посвідченого 15.07.2013 року за р. 1256 приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 заповіту неможливо визначити справжню волю заповідача щодо складу заповіданого майна, та з тієї підстави, що відповідно до поданого правовстановлюючого документа житловий будинок належить ОСОБА_19, та роз'ясненням, що здійснення тлумачення заповіту і встановлення факту належності правовстановлюючого документа спадкодавцеві можливе в судовому порядку (т. 1 а. с. 41). 16 березня 2016 року за № 250/02-31 вказаний нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право спадщину за заповітом на вищевказане майно з підстав, викладених у вищевказаному листі даного нотаріуса (т. 4 а. с. 135). Вказана постанова позивачем не оскаржувалась у встановленому порядку.

Як встановлено судом, ОСОБА_7 15 липня 2013 року в місті Біла Церква Київської області на випадок своєї смерті зробив розпорядження (т. 1 а. с. 29), відповідно до якого останній належні йому на праві власності:

- житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га (цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд), на якій розташований вказаний вище житловий будинок;

- земельну ділянку площею 0,1509 га (цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства), що знаходяться в селі Іванівка Ставищенського району Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33 (тридцять три);

- земельну ділянку, площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 32242800:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області заповів ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженці ІНФОРМАЦІЯ_4 (податковий номер НОМЕР_1);

- земельну ділянку, площею 3,580 га (цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області заповів: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженці ІНФОРМАЦІЯ_4 - в рівних частках кожному.

Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 15 липня 2013 року за реєстром 1256 (т. 1 а. с. 29).

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру від 4.03.2014 вказаний заповіт є чинним (т. 1 а. с. 27).

Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_4 заявили до суду вимоги про тлумачення вказаного заповіту в частині заповідального розпорядження спадкодавця трьома об'єктами: житловим будинком з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельною ділянкою площею 0,2500 га, на якій розташований цей будинок, та земельною ділянкою площею 0,1509 га,

Зокрема позивач ОСОБА_1 обґрунтовує вказану вимогу, посилаючись на те, що ускладнення розуміння відтвореної в заповіті справжньої волі заповідача щодо долі спадщини зумовлене, перш за все, тим, що речення, яке стосується житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,4009 га, викладене двома абзацами, де зазначені дві площі земельної ділянки за різним цільовим призначенням, без зазначення загальної площі або ж в тому числі .

ОСОБА_4 обґрунтовує вимогу про тлумачення заповіту в цій частині, посилаючись на те, що оспорюваний заповіт в частині заповідального розпорядження вищевказаними трьома об'єктами згідно встановлених правил українського правопису не є зрозумілими, та зазначаючи, що для правильного розуміння тексту даного заповіту слід виходити з нормативних правил українського правопису, правил постановки розділових знаків, які викладені в чинній редакції Українського правопису та в наукових підручниках і наукових посібниках, допущених для підготовки учнів та випускників загальноосвітніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів, які не суперечать правилам, встановленим безпосередньо чинній редакції Українського правопису .

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову ОСОБА_20 про тлумачення заповіту та обґрунтовуючи зустрічний позов про визнання нікчемними вищевказаних частин заповіту посилається на нормативні правила українського правопису, правила постановки розділових знаків, які викладені в чинній редакції Українського правопису (т. 3 а. с. 147) та в наукових підручниках і наукових посібниках, допущених для підготовки учнів та випускників загальноосвітніх шкіл, студентів вищих навчальних закладів, в т. ч. в Методичних рекомендаціях з курсу „Видавнича справа та редагування» - Основні технічні правила набору текстів, затверджених вченою радою ЖДУ імені ОСОБА_21 (Житомир 2006) (Т.3 а.с. 150-197, т. 5 а. с. 169 -171). Також ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 посилаються при цьому на відповідь кандидата філологічних наук, старшого викладача кафедри української мови Національного університету „Києво-Могилянська академія» ОСОБА_22 від 4 жовтня 2016 року (т.5 а. с. 149-151), відповідь Інституту української мови від 3 жовтня 2016 року № 307/460, підготовлену доктором філологічних наук, професором ОСОБА_23 (т. 5 а.с. 230-231), висновки старшого викладача кафедри української мови Національного педагогічного університету імені ОСОБА_24 ОСОБА_25 від 21 вересня 2016 року та від 7 жовтня 2018 р., наданих на запит ОСОБА_2 (т.5 а.с. 233-235, 236-240), якими констатовано наявність граматичних помилок в оспорюваному заповіті, що має всі ознаки офіційно-ділового стилю.

Проте, вказані відповіді та висновки не містять відповіді на питання, чи є підстави стверджувати, що в тексті вищевказаного заповіту адреса по вулиці Червоноармійській під № 33» стосується і земельної ділянки площею 0,1509 га, і житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями.

Натомість, вказане питання було предметом експертного дослідження, проведеного Українським бюро лінгвістичних експертиз 29 серпня 2016 року, за висновком якого за № 056/369 (т. 4 а. с. 227-235) текст оспорюваного заповіту, наданий для дослідження, дає лінгвістичні підстави стверджувати, що адреса по вулиці Червоноармійській під № 33 (тридцять три) , стосується трьох об'єктів заповідального розпорядження: земельної ділянки площею 0,1509 га, житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельної ділянки площею 0,2500 га, на якій розташований цей будинок.

Суд вважає належним та допустимим доказом вказаний Висновок, оскільки він не викликає сумнівів в його правильності, так як він методологічно обґрунтований, відсутні будь-які підстави для визнання його необгрунтованим або таким, що суперечить матеріалам справи, в т. ч. вищевказаним відповідям та висновкам, наданим на запит ОСОБА_2 ОСОБА_3 експертне дослідження проведено Українським бюро лінгвістичних експертиз - державним підприємством, яке створене постановою Бюро президії національної академії наук України від 29.12.2016 року № 340 (т. 4, а. с. 227, 236) з метою ефективного вирішення питань, що виникають у сфері офіційно-правового функціонування української та інших мов, зокрема, для здійснення лінгвістичних експертиз, встановлення еквівалентності перекладів, надання широкого спектра консультативно-освітніх послуг державним і недержавним структурам, здійснення науково-дослідної та видавничої роботи з лінгвістично-правової тематики (Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 055362) (т. 4 а. с. 238, 237). При відповіді на питання, винесені на розгляд, експерт спирається на методологічні положення, викладені в наукових статтях ОСОБА_26 „Лінгвістичне підґрунтя юридичної визначеності» (Мовознавство, 2013, № 5, с. 69-83) та „Лінгвістична експертиза: статус і методологічні презумпції» (Мовознавство, 2012, № 3. с. 47 - 64), а також в наукових працях ОСОБА_27, ОСОБА_28 (Риторика і право. Юрислінгвістика-3. Проблеми юрислінгвістичної зкспертизи. Міжвузівський збірник нукових праць, 2002, с. 113).

Варто зазначити, що вищевказаний висновок Українського бюро лінгвістичних експертиз (т. 4 а. с. 227-236) повністю узгоджується відповіддю Інституту української мови від 3 жовтня 2016 року № 307/460, підготовлену доктором філологічних наук, професором ОСОБА_23 на запит ОСОБА_2, в якій зазначено, що текст оспореного заповіту є складним реченням з різними типами синтаксичного зв'язку. Друга його частина має спільний з першою частиною підмет, виражений займенником „Я» , і двічі повторений присудок „заповідаю» , перший із яких має чотири однорідні додатки із залежними від них узгодженими та неузгодженими означеннями: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,2500 га, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,7800 га. У другій частині складного речення після однорідних членів будинок.., ділянку.., ділянку.., ділянку... перед першим дієслівним присудком „заповідаю» потрібно поставити тире, бо завершено перелік однорідних членів і після них продовжено речення, а також кому, що засвідчує кінець підрядної частини. В тексті заповіту є й інші пунктуаційні помилки. Проте відсутність зазначених розділових знаків та неправильне вживання деяких із них не впливають на зміст тексту заповіту. Ці помилки свідчать про неналежну мовну компетенцію нотаріуса, оскільки він оформляє текст складеного кимсь заповіту (т. 5 а.с. 230-231).

Вищевказані відповідь кандидата філологічних наук, старшого викладача кафедри української мови Національного університету „Києво-Могилянська академія» ОСОБА_22, висновки старшого викладача кафедри української мови Національного педагогічного університету імені ОСОБА_24 ОСОБА_25 не спростовують вищезазначеного висновку експертного дослідження Українського бюро лінгвістичних експертиз, а лише, як зазначено вище, констатують граматичні помилки, що містяться в оспорюваному заповіті в цілому та в частині, в якій ОСОБА_1 та ОСОБА_4 просять його розтлумачити, а ОСОБА_2 просить визнати нікчемним.

Відповідно до ст. 1256 ЦК України спадкоємці вправі здійснити тлумачення заповіту з дотриманням правил тлумачення правочинів, встановлених ст. 213 ЦК України.

За відсутності згоди між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.

Виходячи з аналізу положень норм ст. ст. 213, 1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснюється з метою встановлення точної волі заповідача і може мати місце, якщо заповіт викликає питання у спадкоємців, має суперечливий характер, у зв'язку з чим необхідно уточнити його зміст.

При цьому ч. 2 ст. 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину.

Таким чином, при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у сам зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, майнових прав і обов'язків на випадок своєї смерті ( ст. 1233 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, оскільки при складанні спадкодавцем ОСОБА_7 вищевказаного заповіту спадковий будинок належав йому на праві приватної власності, заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин; із змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_1 в порядку спадкування три об'єкти заповідального розпорядження: земельну ділянку площею 0,1509 га, житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, на якій розташований цей будинок по вулиці Червоноармійській під № 33 в селі Іванівка Ставищенського району Київської області, - суд вважає, що правові підстави для тлумачення заповіту в контексті викладених позовних вимог ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_4 відсутні, а отже в задоволенні їх позовних вимог про тлумачення заповіту слід відмовити.

Заперечення проти позову (т. 3 а. с. 24-65) і обгрунтовання зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання нікчемними вищевказаних частин заповіту з посиланням на те, що оспорюваним заповітом було заповідано майно, неконкретизоване належним чином (житловий будинок), та майно, яке належить іншій особі, цей заповіт містить істотні незрозумілості в розпорядженні заповідача в частині наміру заповісти житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, земельні ділянки площею 0,2500 га, 0,1509 га та площею 0,7800 га, складений із порушенням прямо встановленого законодавством порядку його (заповіту) нотаріального посвідчення, тобто з порушенням встановленої законом форми заповіту, а відтак, є нікчемним в цій частині, суд вважає необгрунтованими з урахуванням наступного.

Так, ОСОБА_2 заперечуючи прогти позову ОСОБА_1 про тлумачення заповіту, зазначає, що у спадкодавця ОСОБА_7 було у власності відповідно до витягів з погосподарських книг за 1971-1973 (т. 3 а. с. 210-211), 1986-1990 р. (т. 1 а. с. 45-46) в дворі с. Іванівка, головою якого він був, крім житлового будинку, 1958 року побудови, ще й будинок, 1915 року побудови.

ОСОБА_7 міг набути право власності на вказаний позивачкою житловий будинок лише під цим своїм ім'ям. Він не набув власності на оспорюваний позивачкою в даній справі будинок, оскільки таке набуття могло мати місце виключно в разі здійснення відповідної державної реєстрації цього будинку саме під його правильним ім'ям.

Даючи оцінку вказаним доводам відповідача ОСОБА_2, суд вважає за необхідне зазначити, що як встановлено вище суд на підставі досліджених доказів дійшов висновку про доведеність факту належності спадкодавцю ОСОБА_7 вищевказаного свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок по вул. Червоноармійська, 33 с. Іванівка (т. 1 а. с. 11). Вказане свідоцтво ніким не оспорене та не скасоване.

Також, ОСОБА_2, обгрунтовуючи зустрічний позов зазначає, що з наявної роздруківки з офіційного сайту Держкомзема України Кадастрова карта України , вбачається, що заповідана вищевказаним заповітом земельна ділянка площею 0.7800 га, кадастровий номер 3224283200:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, насправі є земельною ділянкою площею 1.9704 га цільове призначення -для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код А.01.01), яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_12, на підтвердження чого посилається на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.09.2016 р. (т. 5 а. с. 215-217).

Відповідно до ст. 126 ЗК України в редакції, що діяла на 5 серпня 2005 року, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

З копії державного акта серії КВ № 075725, виданого 5 серпня 2005 року, судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 32242800:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області належала ОСОБА_7. Вказаний державний акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010534900694, та є чинним (т.1 а. с. 20).

Відповідно ж до довідки Відділу держгеокадастру у Ставищенському районі Київської області № 67 від 29.08.2016 року згідно відомостей внесених до Державного земельного кадастру земельна ділянка, загальною площею - 0, 7800 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, право на яку посвідчено державним актом серії КВ № 075725, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, дговорів оренди землі05.08.2005 року за № 010534900694 кадастровий номер земельної ділянки 3224283200:03:004:0061, в зв'язку з зміною номеру зони, кварталу та номеру земельної ділянки в кадастровому номері та зміною нумерації зон та кварталів в індексно кадастровій карті Ставищенського району Київської області, присвоєний інший кадастровий номер - 3224283200:03:006:0223 (т. 7 а. с. 234).

Твердження ОСОБА_2 про те, що вищевказаний заповіт складений із порушенням прямо встановленого законодавством порядку нотаріального посвідчення заповіту, з порушенням встановленої законом форми заповіту також не знайшло свого підтвердження при розгляді даної справи.

Зокрема, ОСОБА_2 в зустрічному позові посилається на те, що підтвердженням порушення порядку такого посвідчення є незрозумілості та суперечки у оспорюваному заповіті, викликані розпорядженням заповідача в частині наміру заповісти наступне майно: вищевказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,2500 га, земельну ділянку площею 0,1509 га, що знаходяться в селі Іванівка Ставищенського району, Київської області по вулиці Червоноармійській під № 33; земельну ділянку площею 0,7800 га (кадастровий номер земельної ділянки 3224283200:03:004:0061, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.

Проте, як встановлено судом вище, із змісту вищевказаного заповіту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_1 в порядку спадкування зазначені об'єкти заповідального розпорядження.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст. 1247 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Форма заповіту передбачає обов'язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (ч. 3 ст. 1247 ЦК України).

Згідно ст. 56 Закону Про нотаріат нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку ( 491-2011-п), затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 за № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 р. за № 282/20595, заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.

Частиною 2 статті 1248 ЦК України встановлено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Положеннями ч. 4 ст. 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 15 липня 2013 року за реєстром 1256, текст заповіту записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач письмово підтвердив, що заповіт записаний з його слів і ним вголос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис заповідача у заповіті (т. 1 а. с. 29).

Як встановлено вище судом, заповіт не ускладнений неоднаковим використанням у ньому слів, понять термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових відносин; із змісту заповіту чітко вбачається воля заповідача передати ОСОБА_1 в порядку спадкування чотири об'єкти заповідального розпорядження: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, земельну ділянку площею 0,1509 га, земельну ділянку площею 0,2500 га та земельну ділянку площею 0,7800 га

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що правові підстави для визнання нікчемними вказаних ОСОБА_2 частин заповіту відсутні, судом не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність зазначених нею окремих частин оспорюваного заповіту, а відтак у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Інші доводи, викладені в запереченнях та в зустрічному позові ОСОБА_2, зокрема, про те, що у спадкодавця ОСОБА_7 було у власності відповідно до витягів з погосподарських книг за 1971-1973 (т. 3 а. с. 210-211), 1986-1990 р. (т. 1 а. с. 45-46) в дворі с. Іванівка, головою якого він був, крім житлового будинку, 1958 року побудови, ще й будинок, 1915 року побудови, про невідповідність кадастрового номера, вказаного у вищевказаному державному акті про право власності на землю, та про високий загальноосвітній рівень спадкодавця, на підтвердження чого надано суду його статті у місцевій газеті (т. 2 а. с. 153-159), на переконання суду, правового значення для правильного вирішення справи не мають та не спростовують вищевказані висновки суду про необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_2

Варто також зазначити, що дійсність вищевказаного оспорюваного заповіту була предметом розгляду по іншій цивільній справі № 357/1098/15-ц, провадження 2/357/1152/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_6, Головне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину. По даній справі рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 березня 2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено. У вказаному рішенні, зазначено, що порушень вимог законодавства при складенні та посвідченні заповіту судом не встановлено. (т. 4 а. с. 148-150).

Крім того, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2014 року по справі № 357/6664/14-ц, провадження 2/357/2486/14, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Головне управління юстиції в Київській області, ОСОБА_6, про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті 24.11.2013 року батька ОСОБА_7 (т. 4 с. с. 138-141).

Таким чином, на підставі викладеного, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню лише в частині встановлення факту належності правовстановлюючого документа; в задоволенні її вимог про тлумачення заповіту, позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення нікчемності окремих частин заповіту , та вимог ОСОБА_4 про тлумачення заповіту слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 213, 1233, 1247, 1248 ч. 2, 1256, 1257 ч. 1 ЦК України, ст. 126 ЗК України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 213-215, 256 ч. 1 п. 6 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, тлумачення заповіту задовольнити частково.

Встановити факт, що свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, видане 01 серпня 1995 року виконавчим комітетом Іванівської сільської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Ставищенської районної Ради № 153 від 11.10.1988 року на житловий будинок № 33 по вулиці Червоноармійська в селі Іванівка на ім'я ОСОБА_9, що було 01 серпня 1995 року зареєстроване в Білоцерківському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 1 за реєстром № 271, належить ОСОБА_7, який помер 24 листопада 2013 року.

В решті частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про встановлення нікчемності окремих частин заповіту відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_4, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в даній справі, про тлумачення заповіту відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повне рішення виготовлено 18 вересня 2017 року.

Суддя Н. М. Марущак