Ухвала

від 19.09.2017 по справі 826/6762/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6762/16Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

20 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді:Чаку Є.В.,

суддів:Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаряМуханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаком» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Авіаком» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0001631402 від 13.04.2016 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 25 квітня 2017 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року та постановити нову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Протокольною ухвалою суд апеляційної інстанції продовжив розгляд даної справи на 15 днів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, співробітниками відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Авіаком» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

За результатом перевірки складено Акт № 94/26-15-14-02-03/30018730 від 21.03.2016 року (надалі - Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0001631402 від 21.03.2016 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток» в сумі 7 373 127 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 4 915 418 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2 457 709 грн.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду про визнання протиправним та його скасування.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як убачається з матеріалів справи, між ТОВ «Мана Трейд» (Постачальник), з однієї сторони, та ТОВ «Авіаком» (Покупець), з іншої сторони, було укладено Договір поставки № 160/М від 19.03.2013 року (надалі - Договір № 160/М).

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2 Договору № 160/М, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, які визначені даним договором, передати у власність (повне господарське відання) покупцю нафтопродукти - надалі товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість. Асортимент, кількість, якість, ціна товару, пункт відгрузки і пункт поставки товару, спосіб поставки, погоджуються сторонами в додатках/додаткових угодах, що є невід`ємною частиною даного договору і зазначається в ТТН та актах прийому - передачі, а також погоджується сторонами в рахунках, виписаних постачальником у відповідності до заявок покупця. Поставка товару відбувається шляхом самовивозу покупцем, доставки товару постачальником або передача товару в резервуари нафтобази з коду зберігання постачальника на код зберігання покупця.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до Договору, сторони вирішили пп. 5.11 п. 5 договору «Ціна і порядок розрахунків» викласти в наступній редакції: «Розрахунки за поставлений товар можуть провадитися шляхом передачі простих векселів на суму заборгованості».

В підтвердження виконання умов Договору позивачем надано суду наступні документи: видаткові накладні; податкові накладні; товарно-транспортні накладні; платіжні доручення; оборотно-сальдові відомості по місяцям та інші документи.

Відповідач звертав увагу суду на те, що під час перевірки, позивачем не надано доказів, куди постачався товар (пальне), а тому не можливо встановити реальність господарських взаємовідносинах між позивачем та контрагентом.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні, інформація про вантаж, пункти навантаження та розвантаження пального, інформація про автотранспорт, яким здійснювалося перевезення товару та інформація про осіб, відповідальних за перевезення товару та сертифікати відповідності, що в свою чергу спростовує висновки відповідача, які викладені в Акті перевірки.

Проведення розрахунків підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631, а оприбуткування товарів підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 281.

Отримані від ТОВ «Мана Трейд» нафтопродукти були використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, шляхом їх реалізації через мережу АЗС на підтвердження чого надано суду копії змінних звітів, фіскальних чеків, щоденних звітів, видаткових накладних на реалізацію товару по безготівковому розрахунку нафтопродуктів.

Так, товар реалізовувався наступним чином, а саме: відповідно до акту приймання передачі нафтопродуктів № 511 від 02.07.2013 року, які отримані у ТОВ «Мана Трейд», накладної № 511 від 02.07.2013 року, ТТН на відпуск нафтопродуктів № 130 від 02.07.2013 року, податкової накладної № 8 від 02.07.2013 року позивач придбав у зазначеного контрагента бензин А-95 в кількості 6830 літрів та бензин А-92 в кількості 25645 літрів.

02.07.2013 року відповідно до змінного звіту АЗС № 1 зміна № 2049 на АЗС (вул. Привокзальна, 1-а) зафіксовано надходження бензину А-92 в кількості 14 775 л, бензину А-95 6 830 л; по змінному звіту АЗС № 2 (Харківське шосе, 203) зміна № 2073 зафіксовано надходження бензину А-92 - 4890 л; по змінному звіту АЗС № 3 (вул. Празька, 18-в) зміна № 3000 на автозаправну станцію надійшов бензин А-92 в кількості 5980 л. Загальне оприбуткування підприємством бензину на АЗС № 1, 2, 3 складає: бензин А-95 - 6830 літрів; бензин А-92 25645 л (14775+4890+5980 = 25645 л). Отже, нафтопродукти придбані у ТОВ «Мана Трейд» 02.07.2013 року у повному обсязі оприбутковані.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, зазначені обсяги нафтопродуктів були реалізовані кінцевим споживачам за готівку через реєстратори розрахункових касових операцій, що має відображення у вищевказаних звітах АЗС та зведених фіскальних звітах по РРО. Крім того придбаний 02.07.2013 року бензин був реалізований покупцям по безготівковому розрахунку, по накладній № 3605 від 31.07.2013 року ТОВ «Автокард», по накладній № 3563 від 31.07.2013 року на ВКПП «Славутич».

Крім того, між ТОВ «Мана Трейд» (Кредитор), з однієї сторони, та ТОВ «Авіаком» (Боржник), з іншої сторони, укладено Договір на оформлення кредиторської заборгованості простими векселями від 01.10.2014 року (надалі - Договір від 01.10.2014 року).

У відповідності до умов Договору від 01.10.2014 року, ТОВ «Мана Трейд» в подальшому кредитор, в особі директора Ганчука Григорія Володимировича, який діє на підставі Статуту, з однієї сторони, та ТОВ «Авіаком», в подальшому боржник, в особі директора Ковальова Сергія Григоровича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, домовилися про те, що заборгованість ТОВ «Авіаком» перед ТОВ «Мана Трейд» за нафтопродукти за договором поставки № 160/М від 19.03.2013 року у сумі 4 288 000 грн. погашається передачею простих векселів, емітованих ТОВ «Авіаком».

В підтвердження виконання вищезазначеного Договору позивач надав суду наступні документи: акт прийому-передачі векселів від 01.10.2014 року (серія і номер векселів: АА 0948023 - АА 0948042); акт про погашення заборгованості простими векселями від 01.10.2014 року.

Крім того, позивачем надано суду докази того, що частина нафтопродуктів була передана безоплатно військовій частині НОМЕР_1 (договір, додатки, довіреність, накладна та інші документи), а останнім прийнято даний товар.

Судом досліджено первинну документацію та на її підставі встановлено, що між позивачем та контрагентом господарські взаємовідносини відбувалися в межах їх господарської діяльності, яка є реальною, відповідає дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи, оскільки в результаті придбання нафтопродуктів збільшилися активи (майно) позивача та відбулася сплата коштів за отриманий товар.

Що стосується посилань відповідача на ненадання платником податків до перевірки сертифікатів відповідності нафтопродуктів, придбаних у контрагента, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані сертифікати не є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Окремо, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки не встановлено відсутність у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Що стосується доводів апелянта про завищення позивачем адміністративних витрат, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, судом встановлено невідповідність щодо сум, які контролюючий орган вважає неправомірними, а саме: в Акті перевірки зазначено: «до складу витрат віднесено витрати майбутніх періодів в сумі 121 214 грн.».

Проте, в подальшому зазначається, що дане порушення призвело до завищення валових витрат підприємства за 2014 рік в сумі 470 824 грн.

Тобто, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що сума порушення не визначена відповідачем належним чином, оскільки відповідач в одному абзаці зазначає про різні суми завищення витрат.

Разом з цим, до витрат майбутніх періодів за П(С)БО № 16 «Витрати» належать наступні витрати: оплата страхового полісу; - передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання; - витрати на оплату патентів (торговельних патентів); тощо.

Розподіл витрат майбутніх періодів здійснюється залежно від терміну (кількості місяців), до якого вони відносяться, та інших факторів, на підставі первинних документів.

В підтвердження обґрунтованості понесення витрат майбутніх періодів позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії актів здачі-приймання робіт, рахунки, платіжні доручення, договори, додаткові угоди та бухгалтерські довідки на включення до складу витрат, витрат майбутніх періодів.

Витрати віднесені ТОВ «Авіаком» до складу витрат майбутніх періодів включають: обов`язкове навчання операторів, що дійсне 1 рік (Договір № 3/2012 «Про надання послуг з спеціального навчання та перевірки знань керівників та операторів АГЗП, АЗС з питань охорони праці та пожежної безпеки від 25.07.2012 року), навчання керівників з охорони праці на 3 роки; страхування персоналу (водіїв службових транспортів позивача, Договір № ОВL2855; Договір № 024993/254 обов`язкового страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) від 18.06.2013 року; супровід комп`ютерної системи обліку «Робот-бухгалтер ЕЛФІ» (Договір № 4/12 про надання послуг від 03.01.2012 року, з додатками); контроль за викидами в атмосферу повітря від стаціонарних джерел викидів (Договір № 20/02-2 від 20.02.2012 року) та інші документи.

Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що зазначені втрати позивачем є обґрунтованими, адже відповідно до абзацу «є» пп. 138.8.5 ПК України, витрати на охорону праці, понесені відповідно до законодавства, включаються до загальновиробничих витрат, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 140.1.3 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, при визначенні об`єкта оподаткування у складі витрат платника податку враховуються такі витрати, які пов`язані з навчанням працівників: на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників робочих професій (спеціальності, які можна вважати робочими, зазначено в розділах 6-9 Класифікатора професій ДК 003:2010), а також у разі, якщо законодавством передбачено обов`язковість періодичної перепідготовки або підвищення кваліфікації.

У складі витрат майбутніх періодів позивача відображено витрати на обов`язкове страхування перевезення небезпечних вантажів, страхування об`єкту пожежної небезпеки, дані витрати враховуються в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, як то передбачено пп. 140.1.6 Податкового кодексу.

Включення витрат на підписку періодичних видань, в тому числі підписка на газету «Податковий вісник» також кореспондується із нормами пп. 138.10.2 ПКУ.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позивачем правомірно віднесено суми до витрат в майбутніх періодів на тій підставі, що вони належним чином підтверджені документами первинного обліку, регістрами бухгалтерського обліку та за своєю сутністю і періодом використання відносяться до наступних звітних періодів, впродовж яких і були включені до складу адміністративних витрат.

Відносно взаємовідносин позивача з ТОВ «Сучасні медіа» судом встановлено, що ТОВ «Авіаком» отримало від ТОВ «Сучасні медіа» послуги з обробки і створення графічних матеріалів з метою використання на веб-сайті, послуги з просування веб-сайту.

Як зазначив позивач в підтвердження обґрунтованості даних витрат, для збільшення економічних вигоди підприємство змушене здійснювати витрати по просуванню, наповненню і обслуговуванню власного сайту, з метою залучення нових покупців і замовників.

Правомірність витратної частини за наслідками господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Сучасні медіа» підтверджується копіями належним чином оформлених актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), звіту про фактично надані інформаційні послуги, в якому відображено, які послуги виконувалися та їх вартість. Оплата підтверджується копіями платіжних доручень.

Щодо завищення позивачем адміністративних витрат в сумі 15 900 грн., які понесені в результаті отримання ТОВ «Авіаком» від ФОП ОСОБА_1 послуг з супроводження бухгалтерської програми «Робот-бухгалтер ЕЛФІ», в тому числі за 2013 рік 9 000 грн., за 2014 рік 6 900 грн., суд зазначає наступне.

В матеріалах справи містяться копії належним чином оформлених актів виконаних робіт, рахунків, договору з додатковими угодами, платіжні доручення, що підтверджують здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 .

Будь - яких обмежень, застережень, заборон відносно включення до складу адміністративних витрат, витрат по супроводженню програмного забезпечення, Податковий кодекс України не містить. Таким чином, за правилами Податкового кодексу України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Всі умови, передбачені чинним законодавством, для формування витрат позивачем було дотримано, а відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази не спростовано.

Дослідивши всі матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено того, що операції з придбання пального, отримання адміністративних послуг, є недійсними та/або такими, що не пов`язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Отже, віднесення позивачем сум до складу витрат на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку, є правомірним, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001631402 від 13.04.2016 року.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев

Повний текст ухвали виготовлено 20.09.2017 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Файдюк В.В.