Постанова

від 19.09.2017 по справі 925/1611/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 року Справа № 925/1611/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Данилова М.В., Мачульський Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голов'ятинське" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 у справі№925/1611/16 Господарського суду Черкаської області за позовомГромадської організації "Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ "Красносільська" до 1.Чигиринської районної державної адміністрації 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Голов'ятинське" проскасування розпорядження, визнання договору недійсним, за участю: ОСОБА_4, ОСОБА_5, В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 27.02.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 у справі №925/1611/16, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Визнано частково недійсним та скасовано розпорядження Чигиринської райдержадміністрації №268 від 10.12.2015 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)" в частині передачі в оренду земельних ділянок площею 19979 га. Визнано недійсним договір оренди землі від 15.12.2015, укладений між Чигиринською райдержадміністрацією та ТОВ "Голов'ятинське" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125482500:01:000:0590 з моменту його укладення. Скасовано державну реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору оренди землі від 15.12.2015, що укладений між Чигиринською райдержадміністрацією та ТОВ "Голов'ятинське" щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125482500:01:000:0590. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Голов'ятинське" з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодилось та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення господарського суду Черкаської області від 27.02.2017, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 у справі №925/1611/16, до закінчення його перегляду в порядку касації.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.09.2017 зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду. Заявлене скаржником клопотання в порядку ст. 121 1 ГПК України залишено без розгляду з огляду на відсутність доказів відкриття виконавчого провадження.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи касаційної скарги, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Голов'ятинське" підлягає частковому задоволенню.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 13.11.2015 розпорядженням Чигиринської районної державної адміністрації №268 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) передано в оренду ТОВ "Голов'ятинське" земельні ділянки загальною площею 313,6795 га нерозподілених земельних ділянок терміном на 15 років (до моменту отримання їх власниками документів на право власності на земельні ділянки) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в адміністративних межах Красносільської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

15.12.2015 на підставі вищезазначеного розпорядження №268, за договором оренди передано ТОВ "Голов'ятинське" 15 земельних ділянок загальною площею 313,6795 га нерозподілених земельних ділянок в оренду терміном на 15 років (до моменту отримання власниками земельних ділянок (паїв) документів на право власності на земельні ділянки) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в адміністративних межах Красносільської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Статтею 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 08.08.1995 №720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно з ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 ст. 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Згідно пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Як встановлено ст. 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом; приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Згідно ст. 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" підставами для виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Підсумовуючи вищевикладене, можливо дійти висновку, що власник сертифікату на земельну частку (пай) стає власником земельної ділянки після прийняття відповідною сільською, селищною, міською радою або районною державною адміністрацією рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), тобто до моменту пред'явлення вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) члени КСП є лише власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай), який не є правовстановлюючим документом та не посвідчує їх права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку .

При вирішенні спору у даній справі поза увагою господарських судів попередніх інстанцій без всебічної оцінки умов договору у сукупності та відповідного розпорядження залишилось те, що з предмету спірного розпорядження та договору оренди вбачається, що в оренду передавались нерозподілені земельні ділянки до моменту отримання власниками земельних ділянок (паїв) документів на право власності на земельні ділянки. Крім того, умовами договору визначено, що його дія припиняється у разі, зокрема, отримання власниками земельних ділянок (паїв) документів на право власності на земельні ділянки.

Також судова колегія касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів; через положення ч. 1 ст. 1 ГПК України реалізується принцип доступності правосуддя, відповідно до якого до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 2 ГПК України); відтак, за встановленим законодавчим приписом, право на звернення до господарського суду державних та інших органів повинно бути прямо передбачено законодавчими актами України.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Проте, зазначені обставини при розгляді справи господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що в свою чергу призвело до нез'ясування у повному обсязі фактичного обсягу прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про відсутність/наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, тобто, спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні цим обставинам відповідної правової оцінки.

В силу приписів ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голов'ятинське" - частково задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2017 та рішення господарського суду Черкаської області від 27.02.2017 у справі №925/1611/16 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя М.В. Данилова Суддя Г.М. Мачульський