Рішення

від 26.12.2017 по справі 925/1611/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року Справа № 925/1611/16

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - представник за довіреністю,

від першого відповідача - представник не з'явився,

від другого відповідача - ОСОБА_2 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом громадської організації «Спілка громадян-співвласників майна та

земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого

колективного сільськогосподарського підприємства АПВ

«Красносільська» , с. Красносілля, Чигиринського району,

Черкаської області

до 1. Чигиринської районної державної адміністрації, м. Чигирин,

Черкаської області

2. товариства з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» ,

с. Голов'ятине, Смілянського району, Черкаської області

про скасування розпорядження, визнання договору недійсним та

скасування його реєстрації

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулася громадська організація «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» до Чигиринської районної державної адміністрації та товариства з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» про:

- визнання частково недійсним та скасування розпорядження

Чигиринської райдержадміністрації №268 від 10 грудня 2015 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) в частині передачі в оренду земельних ділянок площею 199.79 га;

- визнання недійсним договору оренди землі від 15 грудня 2015 року, укладеного між Чигиринською райдержадміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125482500:01:000:0590 з моменту його укладення;

- скасування державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору оренди землі від 15 грудня 2015 року, що укладений між Чигиринською райдержадміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125482500:01:000:0590.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 27 лютого 2017 року позов задоволено повністю, визнано частково недійсним та скасовано розпорядження Чигиринської райдержадміністрації №268 від 10 грудня 2015 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» в частині передачі в оренду земельних ділянок площею 199,79 га.

Визнано недійсним договір оренди землі від 15 грудня 2015 року, укладений між Чигиринською райдержадміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125482500:01:000:0590 з моменту його укладення.

Скасовано державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договору оренди землі від 15 грудня 2015 року, що укладений між Чигиринською райдержадміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7125482500:01:000:0590.

Стягнуто 4 134 грн. витрат по сплаті судового збору пропорційно по: 2 067 грн. із Чигиринської районної державної адміністрації та 2 067 грн. із товариства з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» на користь Громадської організації «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 липня 2017 року рішення господарського суду Черкаської області від 27 лютого 2017 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду Черкаської області від 19 вересня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 липня 2017 року та рішення господарського суду Черкаської області від 27 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 жовтня 2017 року справу прийнято до свого провадження суддею Васяновичем А.В. та призначено розгляд справи на 02 листопада 2017 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

Викликаний в судове засіданні представник першого відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Позовні вимоги мотивовані тим, що земельні ділянки, які були передані в оренду на підставі спірного розпорядження та договору є землями пайового фонду бувшого КСП «Україна» і обліковувалися як землі спільної нерозподіленої власності громадян с. Красносілля, проте, перший відповідач в порушення чинного земельного законодавства, 10 грудня 2015 року прийняв розпорядження №268, яким без згоди власників передав в оренду другому відповідачу земельні ділянки - частки пайового фонду площею 199,79 га (пасовища і сіножаті). При цьому, збори стосовно розподілу землі не проводилися, а відтак райдержадміністрація передала в оренду земельні ділянки без визначення їх статусу як «нерозподілених земель» .

Позивач вказує, що земельні ділянки площею 199,79 га відповідно до державного акта на землю від 02 вересня 1994 року передано у колективну власність в числі 5 388,9 га і належать членам спілки на праві спільної часткової власності.

Крім того позивач зазначає, що договір оренди від 15 грудня 2015 року, який укладено між Чигиринською райдержадміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» на підставі спірного розпорядження від 10 грудня 2015 року №268, не містить істотних умов (відсутній об'єкт оренди; нормативно-грошова оцінка земельної ділянки не проводилась), а відтак, відповідно до положень ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України є недійсним.

Також 26 грудня 2017 року позивач надав до суду додаткові письмові пояснення в яких зокрема, зазначив, що статутом спілки передбачено, що метою створення і діяльності спілки є задоволення і захист інтересів її членів, пов'язаних з розпорядженням спільним майном, до складу якого входять спірні землі сіножатей та пасовищ, зокрема шляхом звернення до суду.

Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що громадська організація має право захищати законні інтереси своїх членів у спосіб, що не заборонений законом.

У відзиві на позов від 25 січня 2017 року (а.с. 1-9 т.2) перший відповідач зазначав, що оскаржуване розпорядження було прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України. При укладенні спірного договору Чигиринська районна державна адміністрація безпосередньо користувалася даними Державного земельного кадастру. Крім того перший відповідач зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують право власності позивача на земельний масив, на який претендує останній.

Позивач наданим йому правом вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) не скористався, не виконував покладений на нього обов'язок зі сплати земельного податку, із заявами до Чигиринської районної державної адміністрації про виділення земельної частки (паю) в натурі не звертався, про наміри укласти договір оренди, відповідно до належного йому сертифікату, не повідомляв.

Також перший відповідав зазначав, що до моменту пред'явлення вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) члени колишнього КСП АПВ «Красносільське» є лише власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай), який не є правовстановлюючим документом та не посвідчує їх права на земельну ділянку. Оскаржуване розпорядження не може вважатися таким, що порушує право позивача, оскільки прав на певну (конкретну) земельну ділянку, зареєстрованих у встановленому порядку, у позивача не виникло.

Позивачем не було наведено у позовній заяві в чому саме полягає порушення його прав та інтересів у зв'язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження та договору.

В зв'язку з вищенаведеним, перший відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник другого відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позов та зазначав, що на підставі розпорядження Чигиринської райдержадміністрації №268 від 10 грудня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» набуло право користування земельними ділянки загальною площею 313,6795 га, в тому числі і сіножаттями та пасовищами в адмінмежах Красносільської сільської ради в розмірі 199,79 га.

Прийняттю оскаржуваного розпорядження передувала процедура формування земельних ділянок та їх відведення, яка була проведена відповідно до норм законодавства, а договір оренди укладений згідно закону.

Згідно даних статистичної звітності за формою 6-зем. земельна ділянка мала визначені угіддя (188,6 га сіножатей та 13,2 га пасовищ) та обліковувалася як землі спільної нерозподіленої власності громадян за межами с Красносілля не надані у власність та користування. Зокрема, це підтверджується довідкою виданою відділом Держгеокадастру у Чигиринському районі № 14-28-100.4-1955-2-15 від 19 жовтня 2015 року.

При укладенні спірного договору Чигиринська РДА безпосередньо користувалася даними Державного земельного кадастру як основною інформаційною базою.

Згідно ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» , нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» вважає, що громадяни - мешканці с. Красносілля, отримавши державні акти на землю здавши при цьому сертифікати вже реалізували своє право, а тому відповідно втратили право на додаткове отримання ділянок сіножатей (том 3; а.с.119).

В судовому засіданні, яке відбулося 26 грудня 2017 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1611/16.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та другого відповідача, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Скасовуючи раніше прийняті постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 липня 2017 року та рішення господарського суду Черкаської області від 27 лютого 2017 року Вищий господарський суд України в своїй постанові від 19 вересня 2017 року зазначав, що при вирішенні спору у даній справі поза увагою господарських судів попередніх інстанцій без всебічної оцінки умов договору у сукупності та відповідного розпорядження залишилось те, що з предмету спірного розпорядження та договору оренди вбачається, що в оренду передавались нерозподілені земельні ділянки до моменту отримання власниками земельних ділянок (паїв) документів на право власності на земельні ділянки. Крім того, умовами договору визначено, що його дія припиняється у разі, зокрема, отримання власниками земельних ділянок (паїв) документів на право власності на земельні ділянки.

Також судова колегія касаційної інстанції у своїй постанові зазначила, що згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації та інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів; через положення ч. 1 ст. 1 ГПК України реалізується принцип доступності правосуддя, відповідно до якого до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Відтак, за встановленим законодавчим приписом, право на звернення до господарського суду державних та інших органів повинно бути прямо передбачено законодавчими актами України.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Проте, зазначені обставини при розгляді справи господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що в свою чергу призвело до не з'ясування у повному обсязі фактичного обсягу прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 316ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як вже зазначалося вище, звертаючись до суду, позивач зазначав, що оскаржуване розпорядження від 10 грудня 2015 року №268 прийнято з порушенням вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» , оскільки було передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які не були віднесені до нерозподілених, так як були виключені з площ земельних ділянок, що підлягали розподілу.

Судом встановлено, що 02 вересня 1994 року проведено роздержавлення земель КСП «Україна» та видано державний акт серії ЧР-18-3 на право колективної власності та право постійного користування землею площею 5 388,9 га.

У 1999 році проведено паювання земель колективної власності КСП «Україна» , видані земельні сертифікати на земельні частки ріллі, сіножатей та пасовищ.

У березні 1999 року КСП «Україна» було реорганізовано в агрофірму приватних власників (далі - АПВ) «Україна» .

Так, за рішенням 534 співвласників паїв була створена агрофірма приватних власників колективне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма приватних власників «Красносільська» . Проведено розподіл земель, за яким АПВ «Красносільська» отримала у колективну власність 1535.8 га та у постійне користування - 490,0 га. земель.

Проект реструктуризації КСП «Україна» затверджений зборами уповноважених членів АПВ «Україна» протоколом №3 від 14 березня 1999 року та розпорядженням Чигиринської РДА №137 від 14 липня 2000 року.

13 січня 2000 року власники земельних часток (паїв) уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження землею, що отримана в результаті паювання.

05 липня 2001 року зборами співвласників майна реорганізованого КСП «Україна» - члени «АПВ «Красносільська» було створено Спілку громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «АПВ «Красносільська» та затверджено її Статут.

Спілка громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «АПВ «Красносільська» у встановленому порядку зареєстрована.

Розпорядженням Чигиринської РДА від 14 липня 2000 року №137 затверджено проект реструктуризації агрофірми приватних власників «Україна» .

У 2003 році розроблена технічна документація по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних паїв на території Красносільської сільської ради.

Уточнені списки громадян, що мають право на земельний пай - 527 паїв (482 державних акта).

Визначений середній розмір паю - 2.48 га ріллі, сіножатей та пасовищ.

Розподіл земельних ділянок щодо ріллі між власниками земельних паїв затверджений загальними зборами власників паїв 03 грудня 2003 року (а.с.100-101 т.1).

У 2004 році, держпідприємством «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розроблена ОСОБА_3 документація на земельні ділянки спільної часткової власності співвласників землі в адмінмежах Красносільської сільської ради.

ОСОБА_3 документації на земельні ділянки спільної часткової власності (паї) вбачається, що при проведенні підготовчих робіт по складанню державних актів на право власності на землю виявилося, що сіножаті на площі 186,4 га та пасовищ на площі 13,4 га, розташовані в поймі р.Тясмин, зважаючи на негативні наслідки при їх подрібненні (частина може заболотитись, а з частини може взагалі зникнути трав'яний покрив і перетворитись в піски) були залишені в спільній частковій власності, але не з обов'язковим, а можливим їх подрібненням на земельні ділянки.

Розпорядженням №357 від 03 грудня 2003 року (а.с.100 т.1) затверджено остаточний розмір земельного паю в розмірі 2,33 га., затверджено протокол комісії по розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) від 03 грудня 2003 року №3 та передано в приватну власність громадян земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірах та по ділянках згідно з додатком до протоколу комісії, а п. 3 даного розпорядження було вирішено залишити в спільній частковій власності з можливим наступним поділом в натурі 186,44 га сіножатей вартістю 418 424,00 грн. та 1 336 га пасовищ вартістю 10 000,00 грн.

Також відповідно до Розпорядження №44 від 26 лютого 2004 року (а.с.45 т.1) залишено в спільній частковій власності 212,94 га земель (сіножаті та пасовища) з можливим наступним поділом в натурі.

Матеріалами справи підтверджується, що фізичним особам було видано сертифікати про право на земельний пай (рілля, сіножаті, пасовища).

В подальшому сертифікати було замінено на державні акти на право власності на землю щодо ріллі, а у спільній частковій власності пайовиків залишено сіножаті та пасовища площею 199,8 га з можливим наступним поділом в натурі, відповідно до розробленої спеціалістами Держкомзему методичних рекомендацій щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі.

19 жовтня 2016 року розпорядженням Чигиринської районної державної адміністрації №291 (надалі - Розпорядження №291) внесено зміни до розпорядження голови Чигиринської районної державної адміністрації від 03 грудня 2003 року №357 «Про затвердження остаточного розміру та вартості земельної частки (паю) колишнього КСП «Україна» та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) Красносільської сільської ради» шляхом виключення пункту 3.

Також, 19 жовтня 2016 року розпорядженням Чигиринської районної державної адміністрації №293 внесено зміни до розпорядження голови Чигиринської районної державної адміністрації від 26 лютого 2004 року №44 «Про землі спільної часткової власності в адміністративних межах Красносільської сільської ради» виклавши пункт 1 в новій редакції: «Земельні ділянки загальною площею 212, 94 га, в тому числі: сіножаті поліпшені - 85,4 га; сіножаті - 101,0 га; пасовища - 13,4 га; проектні польові шляхи - 13, 13, віднести до нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок» .

Вказані розпорядження є чинними.

10 грудня 2015 року розпорядженням Чигиринської районної державної адміністрації №268 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» земельні ділянки загальною площею 313,6795 га нерозподілених земельних ділянок терміном на 15 років (до моменту отримання їх власниками документів на право власності на земельні ділянки) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в адміністративних межах Красносільської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

15 грудня 2015 року між Чигиринською районною державною адміністрацією (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» (орендар) було укладено договір оренди землі, згідно умов якого орендодавець на підставі розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації від 10 грудня 2015 року №268 надав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку площею 29,2137 га кадастровий номер 7125482500:01:000:0590 (нерозподілені земельні ділянки членів колишнього колективного сільськогосподарського підприємства) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Красносільської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Договір оренди укладено терміном на 15 років (до моменту отримання власниками земельних ділянок (паїв) документів на право власності на земельні ділянки) (п. 8 договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, здійснюється за даними про середній розмір нормативної грошової оцінки одиниці площі землі по Черкаській області, що для цієї земельної ділянки становить 410 306 грн. 42 коп. з розрахунку за 1 га площі сіножаті - 14 045 грн. 00 коп. (п. 5 договору).

Пунктом 26 договору визначено, що передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав осіб на цю ділянку.

Дія договору припиняється у разі отримання власниками земельних ділянок (паїв) документів на право власності на земельні ділянки (п. 35 договору).

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В пункті 2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, зокрема, особи, що мають право на придбання земельної ділянки, яка є предметом спірного договору. При цьому інтерес такої особи стосовно придбання у власність земельної ділянки має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). (п. 2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» ).

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Частиною 3 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

У відповідності до статті 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Як визначено у пунктах 1, 6 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

Відповідно до Указу Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» , сертифікат на право на земельну частку (пай) визначено як правовстановлюючий документ, що підтверджує право спільної часткової власності на вказані в ньому умовні кадастрові гектари сільськогосподарських земель.

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Статтями 3 та 11 цього Закону визначено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. У разі подання заяв про виділення власників земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада чи районна державна адміністрація приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Тобто, в подальшому для осіб, які здійснюють оформлення державного акту на право приватної власності необхідно відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку.

Однак вказаний обов'язок визначений лише для власників земельних часток.

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим.

За своєю правовою природою поняття земельні частки (паї) не є тотожним земельними ділянками, а тому оренда земельної частки (паю) і оренда земельної ділянки мають суттєво різні якісні відносини, у випадку оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом.

Відповідно до приписів статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельні ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України N122 від 04 лютого 2004 року «Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» нерозподілені (не витребувані) земельні ділянки передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

При цьому, оренда нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є сталою і не може забезпечити постійну площу орендованої земельної ділянки, оскільки земельні ділянки надаються на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказане також унеможливлює розроблення проекту землеустрою та присвоєння кадастрового номера орендованої земельної ділянки.

Враховуючи положення пункту 3 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та вимоги до форми сертифіката на право на земельну частку (пай), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року N 801 «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)» , встановлення розмірів земельної частки (паю) передбачається в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Виходячи з нормативних положень Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» , Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» , нерозподілена (не витребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована в складі єдиного земельного масиву без визначення меж в натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців. Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.

З огляду на що, на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах. Місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Згідно з пунктом 17 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю.

Таким чином, земельна частка (пай) не є земельною ділянкою та не відноситься до об'єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , а норми статті 79 1 Земельного кодексу України та статті 3 Закону України «Про оренду землі» , відносно визначення об'єкта оренди - не поширюється на відносини щодо оренди земельної частки (паю).

При цьому, спеціальним законодавством не визначено спеціального порядку передачі не витребуваних земельних ділянок (паїв) відповідним державним адміністраціям, з яким пов'язане виникнення права на розпорядження ними згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» .

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок сіножатей та пасовищ.

Позивач звернувся до суду в грудні 2016 року.

Станом на 01 грудня 2016 року (т.4 а.с.182-185) до громадської організації «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» входило 360 членів, що мають право на земельні паї сіножатей та пасовищ.

Зі змісту спірного розпорядження вбачається, що 15 земельним ділянкам, загальною площею 313,6795 га було присвоєно кадастрові номери і затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Разом з тим, із зібраних у справі письмових доказів в їх сукупності вбачається, що в оренду другому відповідачу фактично було передано земельні ділянки (паї) членів колишнього сільськогосподарського підприємства на території Красносільскої сільської ради Чигиринського району Черкаської області за межами населеного пункту як нерозподілених (не витребуваних) земель.

При цьому слід вказати, що спеціальне законодавство України з спірних правовідносин не містить прямої імперативної норми про те, що отримання не витребуваних (нерозподілених) паїв (часток) в оренду здійснюється на підставі затвердженої документації із землеустрою певного виду.

Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) є необхідним лише в разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) за заявами останніх.

Позивач, як самостійна юридична особа ніколи не був та не є власником земельних паїв чи прав на них, оскільки відповідні сертифікати мали фізичні особи - члени колишнього КСП.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Статтями 1 та 21 Закону України «Про громадські об'єднання» громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 наведеного Закону є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (постанова Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року зі справи №922/2113/16).

Згідно статуту громадської організації «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» (затвердженого зборами членів громадської організації від 05 вересня 2016 року №3) метою створення і діяльності спілки є задоволення і захист законних економічних інтересів, пов'язаних з розпорядженням спільним майном, отриманим в результаті реорганізації КСП «АПВ «Красносільська» .

До складу спільного майна спілки входять земельні ділянки (пасовища і сіножаті), на які не виготовлені державні акти (п. 8 статуту).

Пунктом 9 статуту визначено завдання спілки до яких входять:

- прийняття рішень про передачу майна, зазначеного в пункті 8 цього статуту, в оренду, позику, про продаж, обмін, тощо;

- допомога в передачі в оренду;

- вирішення питання щодо оформлення права власності на земельні ділянки пасовищ та сіножатей спілки;

- здійснення контролю за ефективним і раціональним використанням майна і землі користувачами (орендарями);

- вирішення питань щодо переоцінки і списання майна, переданого у користування юридичним і фізичним особам, та продажу спільного майна;

- прийняття рішень про розподіл майна та землі між групами громадян-співвласників;

- вирішення та погодження з сільською радою та користувачами питань щодо соціального розвитку та благоустрою села з використанням спільного майна і землі та плати за їх користування, а також надання майнової допомоги окремим співвласникам за наявності відповідних обставин (складне матеріальне становище тощо.).

Пунктом 25 статуту спілки визначено, що голова спілки представляє інтереси громадян-співвласників з питань, що стосуються використання їх спільного майна і землі в державних органах та громадських організаціях, судах.

За змістом ст. ст. 1, 2 ГПК України (в редакції чинній на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду) до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Проте, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права. Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин .

При цьому, у відповідності до ст. 21 ГПК України (в редакції чинній на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду) позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Також чинною редакцією ч. 2 ст. 45 ГПК України визначено, що позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що громадська організація «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» є саме позивачем, а не представником фізичних осіб - власників земельних сертифікатів.

Також в позові не вказано, що громадська організація звертається до суду в інтересах фізичних осіб, та не вказано в інтересах кого саме з 360 членів спілки звертається до суду громадська організація, оскільки в такому б випадку статус позивачів мали б саме визначені спілкою фізичні особи - власники земельних сертифікатів і з урахуванням положень процесуального законодавства, суб'єктного складу та позиції Верховного Суду України зі справи №464/6255/14-ц від 13 вересня 2017 року даний спір підлягав вирішенню судам загальної юрисдикції.

Нормами господарського процесуального права не передбачено право юридичних осіб звертатись до суду від власного імені в якості позивача, але в інтересах третіх осіб. Юридичні особи, в тому числі громадські організації, які не є суб'єктами спірних правовідносин мають право лише представляти інтереси, зокрема, як представники сторін, але в будь-якому випадку позивачем має бути безпосередньо особа, права та охоронювані інтереси якої порушено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у особи - громадської організації, яка звернулася з позовом до суду саме як позивач відсутнє суб'єктивне матеріальне право на земельні паї пасовищ та сіножатей, власниками яких (прав на землю) є фізичні особи - члени колишнього сільськогосподарського підприємства, і які за спірними розпорядженням та договором були передані в оренду як нерозподілені землі, а тому права позивача на захист яких подано позов не є порушеними, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає незалежно від інших встановлених судом обставин.

Відповідно до ч. 7 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

З урахуванням викладеного позов громадської організації «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» до першого та до другого відповідачів задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові громадської організації «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» до Чигиринської районної державної адміністрації відмовити повністю.

2. В позові громадської організації «Спілка громадян-співвласників майна та земельних паїв (пасовища та сіножаті) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства АПВ «Красносільська» до товариства з обмеженою відповідальністю «Голов'ятинське» відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 04 січня 2018 року.

Суддя А.В.Васянович