Постанова

від 20.09.2017 по справі 922/189/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Справа № 922/189/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Гольцової Л.А.,

Козир Т.П.

за участю представників:

позивача - Мірошника С.Б.,

відповідача - Полтавського О.В.,

третьої особи - Музичук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2017

у справі № 922/189/16 господарського суду Харківської області

за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" про зобов'язання відповідача повернути ПАТ "Банк Національний кредит" грошові кошти в розмірі 1 015 295,50 грн., отримані без достатніх правових підстав, на накопичувальний рахунок № 32078111701026.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що 27.05.2015 з ініціативи вкладника депозитний договір було розірвано. 28.05.2015 банк повернув вклад та помилково виплатив проценти із розрахунку 17,00% річних в сумі 1 250 858,96 грн., при цьому не врахувавши умови депозитного договору, визначені п. 2.8 та п. 2.9 договору, відповідно до яких, сума процентів, що належала виплаті відповідачу при достроковому розірванні депозитного становить 147 159,88 грн. На день розірвання та повернення депозиту банк не перерахував проценти за зниженою відсотковою ставкою у розмірі 2,0% річних та не здійснив утримання суми раніше сплачених вкладнику процентів з суми вкладу та суми процентів, що належала до виплати за весь час зберігання коштів на рахунку. На думку позивача, у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою відповідач отримав від банку необґрунтовану виплату грошових коштів у розмірі 1 103 699,08 грн. Враховуючи те, що позивач здійснив списання 88 403,58 грн. з рахунків відповідача, сума у розмірі 1 015 295,50 грн., у відповідності до ст. 1212 ЦК України підлягає поверненню позивачу.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2017 (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено. Зобов'язано ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" повернути ПАТ "Банк національний кредит" грошові кошти в розмірі 1 015 295,50 грн. отримані без достатніх правових підстав на накопичувальний рахунок № 32078111701026. Стягнуто з ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" на користь ПАТ "Банк національний кредит" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 16 752,37 грн. та касаційної скарги в сумі 18 275,32 грн. Стягнуто з ТОВ "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" на користь Державного бюджету судовий збір в сумі 15 229,43 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 (колегія суддів у складі: суддя Істоміна О.А. - головуючий, судді Барбашова С.В., Пушай В.І.) вказане рішення господарського суду від 24.01.2017 скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2017, а рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 залишити а силі. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови порушено вимоги ст.ст. 3, 11, 387, 1212 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 34, 36 ГПК України. Скаржник посилається, зокрема на те, що відповідачем грошові кошти у розмірі 1 015 295,50 грн. одержані без достатніх правових підстав, а тому підлягають поверненню позивачу. Так, на думку позивача, господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач набув майно (в даному випадку гроші) за достатніх правових підстав, і дані правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, а не ст. 1212 ЦК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- 15.11.2011 Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" (вкладник), укладено договір про депозитний вклад № DU7/2011-148 строковий на 12 місяців + 14 днів (в національній валюті);

- відповідно до умов депозитного договору, вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок № 2652.5.070509.001/980 в Харківському відділенні ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702 грошові кошти в сумі 51 021,00 грн. на строк з 15.11.2011 до 28.11.2012 включно і повертає суму вкладу (депозит) та сплачує проценти по ньому в порядку відповідно до умов договору та правил обслуговування строкових вкладних (депозитних) рахунків суб'єктів господарювання та нерезидентів-інвесторів, відкритих в ПАТ "Банк національний кредит", розміщених на інформаційних стендах, що розташовані в приміщенні та на сайті банку httр://bnk.uа/;

- згідно з п. 1.2 договору депозитна ставка нарахування та виплата відсотків на суму депозиту здійснюються із розрахунку 17.00 (сімнадцять) відсотків річних на фактичний залишок коштів на депозитному рахунку.

- відповідно до п. 2.8 договору при вимозі з ініціативи вкладника дострокового повернення грошових коштів, проценти за весь час зберігання коштів на рахунку, вказаному у п. 1.1. договору, нараховуються із розрахунку 2.00 (два) проценти річних;

- 06.12.2011 банком та вкладником була укладена додаткова угода № 2 до договору, відповідно до п. 3 якої, у п. 2.8 договору закріплювалось, що у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі, визначеному у п. 1.2 договору за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, тобто із розрахунку 17% (сімнадцять) відсотків річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку;

- 27.05.2015 з ініціативи вкладника депозитний договір було розірвано ;

- 28.05.2015 банк повернув вклад та помилково виплатив проценти із розрахунку 17,00% річних в сумі 1 250 858,96 грн.

Крім того, господарськими судами додатково встановлено, що у якості доказу своїх позовних вимог, позивач надав копію додаткової угоди № 7 від 27.11.2014 до договору, відповідно до п. 2 якої в п. 2.8 договору вносились зміни щодо нарахування процентів в разі дострокового повернення грошових коштів із розрахунку 2,00 (два) проценти річних.

В свою чергу, відповідач наполягає на тому, що у своїй поточній діяльності його підприємство керувалось іншою редакцією додаткової угоди № 7 до договору, яка була підписана позивачем та відповідачем 27.03.2015, в якій немає жодної вказівки на зміну будь-якої ставки в договорі після укладання сторонами вищевказаної додаткової угоди, тоді як позивач у якості доказу своїх позовних вимог вказує, що до депозитного договору було укладено додаткову угоду № 8 від 27.03.2015, якою строк дії депозиту змінено з 30.11.2011 до 17.11.2015 (включно).

Приймаючи рішення про задоволення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими депозитним договором, оскільки відповідачем не доведено, що на момент дострокового розірвання договору, умови додаткової угоди № 7 від 27.11.2014 умови договору (зокрема п. 2.8, п. 2.9 депозитного договору) були змінені чи є рішення щодо визнання вказаної додаткової угоди недійсною, або окремих положень основного договору. Отже, відповідно, зобов'язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникають з депозитного договору і погодженої на його умовах депозитної ставки нарахування та виплати процентів на суму депозиту при вимозі з ініціативи вкладника дострокового повернення грошових коштів.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанцій про задоволення позову та відмовляючи у задоволення позову в повному обсязі, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що 11.04.2017 позивач надав апеляційному суду оригінал додаткової угоди № 7 від 27.11.2014 до договору про депозитний вклад, але оригіналу протоколу засідання № 252 Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ "Банк Національний кредит" від 18.06.2013 не надав. Будь-яких протоколів Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ "Банк Національний кредит", на підставі яких відсоткова ставка була б змінена на 2% відсотки, позивачем надано не було. У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, тому правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не погоджується з висновками, викладеними в постанові господарського суду апеляційної інстанції з огляду на таке:

Відповідно до ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Проценті передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Господарськими судами у цьому зв'язку були досліджені заперечення відповідача стосовно внесення змін до договору, згідно з якими сторони погодили, що і у разі дострокового повернення грошових коштів за депозитним договором з ініціативи вкладника, проценти за весь час зберігання коштів на рахунку, вказаному у п. 1.1. договору, нараховуються з розрахунку 17% річних.

Відповідно до ст.ст. 4 2 та 4 3 ГПК України правосуддя та судочинство в господарських судах здійснюється на засадах рівності та змагальності сторін. Відхилення доводів чи заперечень будь-якої зі сторін повинно ґрунтуватися на приписах чинного законодавства.

За ст.ст. 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Господарським судом першої інстанції було враховано вказані вимоги закону і встановлено, що позивачем належними доказами доведено, що на момент розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника умови договору про здійснення перерахунку процентів за ставкою 2% річних (п. 2.8) та утримання різниці раніше сплачених процентів із суми вкладу при поверненні (п. 2.9), були викладені в редакції додаткової угоди від 27.11.2014 № 7 (оригінал якої наявний в матеріалах справи т. 3, а.с. 82), які є обов'язковими для сторін. Крім того, позивачем також було подано копію протоколу засідання № 252 Комітету з питань управління активами і пасивами ПАТ "Банк Національний кредит" від 18.06.2013, на якому було вирішено змінити з 25.06.2013 відсоткові ставки за депозитним вкладом "Депозит стандартний в національній валюті", а також вирішено, що при достроковому розірванні депозитного вкладу з ініціативи вкладника відсоткова ставка встановлюється на 2,0% річних.

Отже, розмір процентів, які мав сплатити банк на користь відповідача визначена умовами договору у розмірі 2% річних, однак останнім помилково було сплачено 17% річних за користування коштами відповідача, тобто вказана сума була перерахована банком на рахунок відповідача поза межами договірних відносин.

Відповідно, зобов'язання щодо повернення цих грошових коштів за правовою природою є таким, що виникло у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, тобто є окремим від зобов'язань, які виникають з депозитного договору і погодженої на його умовах депозитної ставки нарахування та виплати відсотків на суму депозиту при вимозі з ініціативи вкладника дострокового повернення грошових коштів.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.10.2014 у справі № 917/2572/13.

В свою чергу господарський суд апеляційної інстанції наведені вище приписи законодавства та фактичні обставини справи не врахував, що призвело до прийняття неправильного рішення про відмову у задоволенні позову в силу неправильного застосування наведених вище норм матеріального права .

У той же час, з огляду на наведене, рішення місцевого господарського суду у даній справі є законними та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 скасувати.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2017 у справі № 922/189/16 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський регіональний фонд фінансування будівництва" (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 12, кім. 22; код ЄДРПОУ 34017001) на користь ПАТ "Банк національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, код ЄДРПОУ 20057663) 18 275,32 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя:В. Картере Судді: Л. Гольцова Т. Козир