Постанова

від 29.05.2007 по справі 53/364-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

53/364-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

29 травня 2007 р.                                                                                   № 53/364-06  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури території”, м. Харків (далі -  Дирекція)

на рішення господарського суду Харківської області від 23.11.2006 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2007

зі справи  № 53/364-06

за позовом дочірнього підприємства “Санаторій “Березівські мінеральні води” закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок країни “Укрпрофоздоровниця”, с. Березівське Дергачівського району Харківської області (далі -  Санаторій)

до Дирекції

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 492 566, 93 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Пшеничного Ю.Л., Радигіна Є.С.,

відповідача –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про:

- стягнення суми господарських санкцій у вигляді штрафу в сумі               479 604, 59 грн., збитків у сумі 12 962, 34 грн.;

- визнання недійсною частини другої пункту 10.2 договору на постачання теплової енергії від 01.10.2005 № 96 (далі –Договір) як такої, що порушує права та законні інтереси позивача і не відповідає чинному законодавству.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.11.2006 (суддя Прохоров С.А.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2007 (колегія суддів у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, судді Гончар Т.В. і Істоміна О.А.), позов задоволено повністю: визнано недійсною частину другу пункту 10.2 Договору, укладеного Дирекцією і Санаторієм; з Дирекції стягнуто на користь Санаторію 479 604, 59 грн. штрафу, 12 962, 34 грн. збитків та суму судових витрат зі справи. У прийнятті зазначених рішення та постанови  попередні судові інстанції з посиланням, зокрема, на статті 22, 215, 216, 509, 525, 526, 530, 610, 614, 623, 629, 630 Цивільного кодексу України (далі -            ЦК України), статті 207, 218, 230, 277 Господарського кодексу України (далі -  ГК України), статті 18, 24 Закону України “Про теплопостачання”, статті 5, 10 Закону України “Про природні монополії” виходили з обґрунтованості позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Дирекція просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права у розгляді даної справи.

У відзиві на касаційну скаргу Санаторій заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та невідповідність нормам чинного законодавства, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи і правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з Договором (і протоколом розбіжностей до нього) Дирекція зобов'язалася постачати  Санаторію теплову енергію в потрібних останньому обсягах, але не більше тих, що вказані у Договорі за окремий період;

- Санаторій сумлінно виконував свої зобов'язання за Договором, про що, зокрема, свідчить акт звірки від 01.07.2006;

- на порушення Договору Дирекція не поставила Санаторію обумовлену кількість теплової енергії. Так, у період з 15.06.2006 по 02.07.2006 подача теплової енергії у вигляді гарячої води була відсутня; з 03.07.2006 така подача здійснювалася Дирекцією частково за графіком               (2 години на добу) на певні об'єкти, а на інші об'єкти взагалі не постачалася; також не постачалася теплова енергія у вигляді пари, яка застосовувалась для підігріву води в басейні та прання білизни в пральній, що підтверджується актом-претензією та актом від 20.06.2006;

- Дирекція не заперечувала факти непостачання води Санаторію, посилаючись при цьому на відсутність необхідного для підігріву води природного газу, що, на думку Дирекції, є форс-мажорними обставинами. Однак доказів наявності таких обставин Дирекцією не подано, так само як і доказів неотримання нею з 15.06.2006 пального;

- у зв'язку з неналежним виконанням Дирекцією умов Договору Санаторій повернув частину отриманих від фізичних осіб коштів за придбані ними путівки на санаторно-курортне лікування, - з причин відсутності гарячої води в Санаторії та ненадання ним водних процедур, які неможливо було надати без гарячої води й пари. Розмір збитків склав суму                              12 962, 34 грн., що підтверджується копіями заяв відпочивальників та видатковими касовими ордерами про повернення коштів громадянам;

- згідно з пунктом 7.1.1 Договору Дирекція зобов'язалася в разі порушення безперебійного постачання теплової енергії у вигляді гарячої води та пари сплатити штраф у розмірі п'ятикратної вартості неотриманої теплової енергії; сума такого штрафу з урахуванням середньодобового споживання теплової енергії становить 479 604, 59 грн.;

- Дирекція є “природною монополією” у сфері централізованого постачання теплової енергії, що підтверджується листом Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.09.2006 № 02-26/1-2225;

- у частині другій пункту 10.2 Договору вміщено умову про одностороннє припинення Договору.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:

- Договір укладено сторонами з протоколом розбіжностей в редакції Санаторію, про що свідчить, зокрема, наявність печатки і підпису уповноваженої особи Дирекції на Договорі і додатках до нього та зазначення про підписання Договору з протоколом розбіжностей;

- Дирекція на порушення пункту 2 додатку № 3 до Договору (з протоколом розбіжностей), де зазначено, що теплопостачальна організація повинна повідомити споживача про причину та дату припинення подачі теплової енергії за 30 днів до моменту припинення, повідомила Санаторій про припинення подачі теплової енергії телефонограмою лише 15.06.2006, тобто в день відключення теплопостачання;

- Дирекція посилається на неправомірність застосування Санаторієм тарифу на послуги з теплопостачання 332, 47 грн. за 1 Гкал при розрахунку розміру штрафу з 15.06.2006 по 08.07.2006, посилаючись на те, що рішення Пересічанської селищної ради від 19.05.2006 про затвердження тарифів на ці послуги, запропонованих Дирекцією, набрало чинності з 08.07.2006 –з моменту його офіційного оприлюднення в газеті “Вісті Дергачівщини”. Це посилання спростовується додатковою угодою від 19.05.2006 до Договору, а також рахунком-фактурою від 27.06.2006 № 196, де вказано тариф                        332, 47 грн./Гкал; цей тариф згідно із зазначеною додатковою угодою застосовувався сторонами починаючи з 19.05.2006, в тому числі в період, коли теплова енергія постачалася Дирекцією Санаторію не у відповідності з умовами Договору.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно, зокрема, до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Стаття 611 названого Кодексу визначає як правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки і відшкодування збитків.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.  

Відтак попередні судові інстанції у розгляді даної справи мали вичерпно з'ясувати і перевірити усі обставини, пов'язані з наявністю вини Дирекції у неналежному виконанні Договору.

Названими судовими інстанціями встановлено, що таке неналежне виконання мало місце в період часу з 15.06.2006 по 02.07.2006.

Водночас з апеляційної скарги Дирекції (т. 2, а. с. 112-115) вбачається, що в обґрунтування своїх доводів скаржник посилався, зокрема, на таке: з 23.06.2006 по 02.07.2006 котельню було відключено у зв'язку з проведенням планово-попереджувальних робіт обладнання котельної та теплових мереж згідно з договором від 21.06.2006 № 09/06-06, укладеним Дирекцією і Санаторієм; про проведення цих робіт Санаторій було повідомлено 13.06.2006 та їх погоджено з головним лікарем Санаторію, про що свідчать відповідні документи.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Отже, апеляційний господарський суд за наявності наведених доводів скаржника мав встановити відповідні обставини і дати їм належну правову оцінку. Ці обставини мають значення для вирішення спору зі справи, оскільки можуть вплинути на вирішення питання про наявність вини відповідача і на розмір суми штрафу й збитків.

У викладі обставин справи, пов'язаних з оформленням сторонами протоколу розбіжностей до Договору, апеляційним господарським судом зазначено (за текстом оскаржуваної постанови): “позивач 12.01.2006р. у відповіді на заперечення, вих. № 20, зазначив, що відповідач, який відповідно до листа Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 02-261/1-2225 від 04.09.2006р… займає монопольне становище на ринку централізованого постачання теплової енергії, зокрема, у Дергачівському районі, не виконав вимогу п. 7    ст. 181 Господарського кодексу України …” Проте лист позивача від 12.01.2006 № 20 не міг містити посилання на лист органу Антимонопольного комітету України від  04.09.2006.

До того ж апеляційним господарським судом у застосуванні до спірних правовідносин приписів частини сьомої статті 181 ГК України (також при вирішенні питання щодо оформлення протоколу розбіжностей до Договору) не перевірено, чи була Дирекція визнана монополістом на певному ринку послуг на час укладення Договору й відтак чи може бути в даному разі застосована зазначена норма ГК України, в якій ідеться саме про укладення договору з протоколом розбіжностей за участю такого виконавця за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

Не встановивши належним чином обставини, що входять до предмету доказування в даній справі, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, в тому числі ЦК України  і ГК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін необхідну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківського обласного комунального підприємства “Дирекція розвитку інфраструктури території” задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2007 зі справи № 53/364-06 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов