Ухвала

від 20.09.2017 по справі 372/3173/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3173/15-ц Головуючий у І інстанції Мора О. М. Провадження № 22-ц/780/4448/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 26 20.09.2017

УХВАЛА

Іменем України

20 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Іванової І.В., Коцюрби О.П.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

у липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому зазначає, що 22 березня 2013 року він передав відповідачу в борг 32 000,00 доларів США з терміном повернення позики до 10 травня 2013 року , між сторонами було укладено договір позики у простій письмовій формі у вигляді розписки.

Оскільки, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, позивач, враховуючи 3% річних, просив стягнути з ОСОБА_2 загальну заборгованість за договором позики 34 109,36 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 22 липня 2015 року еквівалентно 751 429 гривень 20 копійок.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 22.03.2013 року у сумі 34 109,36 доларів США, що еквівалентно станом на 23.07.2015 року 751 429, 20 гривень, з яких: основний борг 32 000,00 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 23.07.2015 року 704 960,00 гривень; 3 проценти річних в розмірі (за період з 10 травня 2013 року по 23.07.2015 року) в розмірі 2 109,36 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ 46 469, 20 гривень. , а також судовий збір у сумі 3 654,00 гривень.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповноти встановлення обставин, які мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надана позивачем розписка не може бути підтвердженням укладання договору, так як відповідно до ст. 629 ЦК України договір повинен містити основні умови, а саме: найменування сторін, термін виконання зобов'язання та інше. Вважає, що договір позики, укладений між сторонами, не містить зобов'язань щодо повернення коштів, а тому суд дійшов необґрунтованого висновку про їх стягнення.

У судове засідання по розгляду апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не з'явились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення 25.08.2017р. представнику ОСОБА_4 судової повістки. Відповідно до ч. 5 ст. 76 ЦПК України, вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки цій особі. Від представника ОСОБА_4 до канцелярії апеляційного суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з її відрядженням, однак доказів про перебування у службовому відрядженні клопотання не містить. Крім того, відповідач ОСОБА_2 також не направив на адресу суду доказів про поважність причини своєї неявки, тому відповідно до положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу у відсутності відповідача та його представника.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 22 березня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 32 000,00 доларів США.

Укладання договору позики підтверджується розпискою відповідача по справі від 22 березня 2013 року, згідно якої строк повернення грошових коштів встановлено до 10 травня 2013 року.

У встановлений термін відповідач позику не повернув, внаслідок чого порушив прийняті на себе обов'язки, встановлені договором.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, борг у визначеній в розписці строки не повернув, а тому він підлягає стягненню з нього.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання.

Ухвалюючи рішення, суд врахував наведені вимоги закону та ухвалив законне і справедливе рішення про стягнення заборгованості за договором позики.

Також колегія суддів враховує, що наявність у позивача оригіналу розписки згідно з положенням частини третьої статті 545 цього Кодексу свідчить про неповернення боргу відповідачем.

Оскільки договір позики укладений у письмовій формі та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та зобов'язання останнього щодо їх повернення, доводи апеляційної скарги про існування інших правовідносин між сторонами, ніж боргових, є безпідставними.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що боргова розписка, на яку посилається у рішенні суд першої інстанції, не має правової природи укладеного між стронами договору позики.

Колегія суддів апеляційного суду не приймає до уваги дані заперечення, оскільки позичальник має право оспорити договір позики відповідно до чинного законодавства.

Однак, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень про невідповідність нормам законодавства договору позики.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Таргоній Д.О.

Судді: Іванова І.В.

ОСОБА_5