Рішення

від 15.09.2017 по справі 903/534/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2017Справа №903/534/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича

про припинення іпотеки

Суддя Щербаков С.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Таболін О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач) звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича (далі -відповідач) про визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 26.07.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Олейніковою О.В. та зареєстрованого за № 2046, припиненою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що на виконання зобов'язань за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 494 456, 30 грн., у зв'язку з чим, на думку позивача, основне зобов'язання за кредитним договором з повернення тіла кредиту та сплати процентів за користування кредитом є припиненим на підставі ст. 599 ЦК України, що є підставою для визнання іпотеки припиненою.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 10.07.2017 позовну заяву б/н від 05.07.2017 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича про припинення іпотеки надіслано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

17.07.2017 матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з додатками надішли до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2017 матеріали позовної заяви б/н від 05.07.2017 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 передані на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03.08.2017 за участю представників сторін.

03.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" подало заяву про припинення провадження у даній справі, яка обгрунтована тим, що договір іпотеки від 26.07.2013, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та фізичною особою ОСОБА_1.

Крім того, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки станом на день розгляду справи заборгованість позивача за кредитним договором становить 120 000, 00 грн.

Також, відповідач подав додаткові пояснення щодо необгрутованості позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2017 розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на 17.08.2017, зокрема зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" надати суду документально підтверджені відомості щодо розміру заборгованості Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 по тілу кредиту, процентам за користування кредитом тощо, станом на 17.07.2017.

10.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому позивач просить суд забезпечити проведення судового засідання з розгляду справи № 903/534/17 у режимі відеоконференції в Господарському суді Волинської області, у зв'язку з віддаленістю Господарського суду міста Києва та неможливістю прибути у м. Київ для участі у судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2017 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Волинської області, судове засідання призначено у Господарському суді міста Києва на 17.08.2017.

Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 31.08.2017.

Розглянувши у судовому засіданні 31.08.2017 заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про припинення провадження у справі, суд відхилив її, оскільки даний спір є господарським та відповідно підвідомчий господарським судам.

Розгляд справи відкладвся відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 12.09.2017.

У судовому засіданні 12.09.2017 оголошено перерву до 15.09.2017.

У даному судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та надав додаткові пояснення щодо необґрунтованості позовних вимог, в яких зазначив, що припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином.

Предстанк позивача у судове засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, однак про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання в режимі відеоконференції від 12.09.2017, в якому оголошено перерву до 15.09.2017.

Приймаючи до уваги, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 15.09.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.07.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - кредитор) укладено договір кредиту № КФ-ВКЛ-2021623, умовами якого передбачено, що кредитор надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов'язується своєчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання за цим договором.

Відповідно до п. 1.1.1. договору, надання кредиту здійснюється окремими частинами, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у сумі 800 000, 00 грн. та зменшенням максимального ліміту заборгованості у порядку, зазначеному в п. 1.1.2. цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,99 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 25.07.2016 включно, на умовах визначених цим договором.

Зменшення максимального ліміту заборгованості здійснюється рівними частинами до 10 числа кожного місяця, на суму 22 223, 00 грн., починаючи з 10.08.2013 та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом, визначеним в п. 1.1.1. цього договору. Останній платіж в рахунок погашення кредиту сплачується в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом (п. 1.1.2. договору).

Згідно п. 1.1.4. договору, у разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом, визначеного в п. 1.1.1. договору, процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 47,99 % річних та починає застосовуватись до взаємовідносин сторін за цим договором, починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) повернення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення простроченої заборгованості за кредитом. При цьому, сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру річної процентної ставки є заздалегіть погодженим.

Кредит надається позичальнику з метою фінансування поточної діяьності (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.6. договору передбачено, що погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами;

- прострочена заборгованість за нарахованими комісіями;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами;

- строкова заборгованість за нарахованими комісіями;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, комісій;

- штрафи.

В останю чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з пред'явленням вимоги за цим договором і звернення стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань позичальником за договорами, вказаними в п. 1.3. цього договору, а також відшкодуванням збитків, завданих порушенням позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Сторони погодили, що черговість погашення заборгованості позичальника за цим договором, що визначена в цьому пункті договору, може змінюватись кредитором самостійно, та сторони встановлюють, що зміна черговості погашення заборгованості не являється зміною умов цього договору, у зв'язку з чим такі дії кредитора не потребують двохстороннього погодження сторонами та відповідного письмового оформлення.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.6. договору).

26.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 26.07.2013, посвідчений Олєйніковою О.В., приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області, зареєстрований в реєстрі за № 2046, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання з повернення іпотекодержателю кредитних коштів у розмірі 800 000, 00 грн. в строк до 25.07.2016, що випливає з кредитного договору № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме:

- нежитлове приміщення, мийка автомобілів, загальною площею 561, 2 кв.м., що складається з: нежитлове приміщення, мийка автомобілів (А-2), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки-1);

- нежитлове приміщення, кафе-готель ІНФОРМАЦІЯ_1 , загальною площею 215, 7 кв.м., що складається з: кафе-готель ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки-2);

- земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки-1, предмет іпотеки-2, загальною площею 0,35 га цільове призначення - для будівництва, та обслуговування автозаправного комплексу, розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_1 (далі - предмет іпотеки - 3).

Даний договір діє до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань по кредитному договору та за цим договором (п. 10.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування останнім, Публічне акціонерне товариство Дельта Банк звернулося до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1, в якому просило суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 у розмірі 610 098, 34 грн., що складається з суми заборговності за строковим кредитом - 266 648, 00 грн., суми заборгованості за простроченим кредитом - 133 173, 92 грн., розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту - 21 933, 25 грн.; суми заборгованості за строковими процентами - 13 370, 81 грн., суми заборгованості за простроченими процентами - 81 263, 57 грн., розміру пені за несвоєчасне повернення процентів - 4 379, 80 грн., суми 3 % річних від суми простроченого кредиту - 1 109, 99 грн., суми 3 % річних від суми прострчених процентів - 219, 00 грн. звернути стягнення за іпотечним договором від 26.07.2013, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством Дельта Банк права власності на предмет іпотеки, а саме:

- нежитлове приміщення, мийка автомобілів, загальною площею 561, 2 кв.м., що складається з: нежитлове приміщення, мийка автомобілів (А-2), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки-1);

- нежитлове приміщення, кафе-готель ІНФОРМАЦІЯ_1 , загальною площею 215, 7 кв.м., що складається з: кафе-готель ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки-2);

- земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки-1, предмет іпотеки-2, загальною площею 0,35 га цільове призначення - для будівництва, та обслуговування автозаправного комплексу, розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер - НОМЕР_1 (далі - предмет іпотеки - 3).

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2015 у справві № 159/4709/15-ц у задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі того, що Публічним акціонерним товариством Дельта Банк не надав доказів того, що останнє зверталося у передбаченому законом порядку до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013.

З матеріалів справи вбачається, що після винесення рішення Ковельським міськрайонним судом Волинської області від 12.10.2015 у справві № 159/4709/15-ц позивачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 494 456, 30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 11.12.2015.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 24.12.2015 рішення Ковельського міськрайонного суду від 12.10.2015 року у справі № 159/4709/15-ц скасовано та ухвалено нове рішення. В позові Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено з підстав того, що відповідачем, на виконання умов укладеного з банком 26 липня 2013 року кредитного договору № КФ-ВКЛ-2021623 було сплачено 494 456, 30 грн., що більше половини заборгованості за строковим кредитом і станом на 17 грудня 2015 року загальний розмір заборгованості з врахуванням несплачених позивачем відсотків і штрафних санкцій становить 205 890, 67 грн., що, на думку колегії суддів, є неспівмірним із вартістю предмету іпотеки, загальний розмір якої відповідно до умов договору становить 2 101 000, 00 грн., тобто більше ніж в десять разів перевищує суму заборгованості по основному зобовязанню.

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.06.2016 рішення Апеляційного суду Волинської області від 24.12.2015 у справі № 159/4709/15-ц скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 06.10.2016 рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2015 року у справі № 159/4709/15-ц скасовано. Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві Дельта Банк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито на підставі того, що кредитні відносини виникли між юридичною особою ПАТ Дельта Банк та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1. Кредитний договір позичальник укладала не як громадянин України - фізична особа, а як спеціальний суб'єкт правовідносин у статусі фізичної особи-підприємця. Кошти за договором надавалися під конкретне цільове призначення - з метою фінансування поточної діяльності. У іпотеку банку було передане нерухоме майно, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності: мийка автомобілів, кафе-готель та земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування автозаправного комплексу. Вирішення питання про звернення стягнення на іпотечне майно нерозривно пов'язане із встановленням розміру заборгованості фізичної особи-підприємця перед банківською установою. За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку, що даний спір належить до юрисдикції господарського суду.

Крім того, 01.06.2017 позивачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 2 530, 93 грн., що підтверджується квитанцією № 3549846.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що зобов'язання за кредитним договором припинені у зв'язку із повним погашенням боргу з кредиту та штрафних санкцій, а тому наявні підстави для визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 26.07.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Олейніковою О.В. та зареєстрованого за № 2046, припиненою.

Крім того, як зазначає позивач, з моменту звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки минуло більше 1 (одного) року, а рішення про звернення стягнення так і не було прийняте, а тому строк позоної давності щодо додаткових (субсидіарних) вимог банку, а саме: про стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 4 379, 80 грн., 3 % річних від суми простроченого кредиту у розмірі 1 109, 99 грн., 3 % річних від суми прострочених відсотків у розмірі 219, 00 грн. та штрафу у сумі 88 000, 00 грн. сплив.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, у зв'язку з неналежним виконанням Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування останнім, Публічне акціонерне товариство Дельта Банк звернулося до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_1, в якому просило суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 у розмірі 610 098, 34 грн.. що складається з суми заборговності за строковим кредитом - 266 648, 00 грн., суми заборгованості за простроченим кредитом - 133 173, 92 грн., розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту - 21 933, 25 грн.; суми заборгованості за строковими процентами - 13 370, 81 грн., суми заборгованості за простроченими процентами - 81 263, 57 грн., розміру пені за несвоєчасне повернення процентів - 4 379, 80 грн., суми 3 % річних від суми простроченого кредиту - 1 109, 99 грн., суми 3 % річних від суми прострчених процентів - 219, 00 грн. звернути стягнення за іпотечним договором від 26.07.2013, шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством Дельта Банк права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2015 у справві № 159/4709/15-ц у задоволенні позовних вимог відмовлено, на підстав того, що Публічним акціонерним товариством Дельта Банк не надав доказів того, що останнє зверталося у передбаченому законом порядку до суду з позовом до Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013.

З матеріалів справи вбачається, що після винесення рішення Ковельським міськрайонним судом Волинської області від 12.10.2015 у справі № 159/4709/15-ц позивачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 494 456, 30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 11.12.2015.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 06.10.2016 рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2015 року у справі № 159/4709/15-ц скасовано. Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві Дельта Банк до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито, на підставі того, що кредитні відносини виникли між юридичною особою ПАТ Дельта Банк та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

01.06.2017 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 2 530, 93 грн., що підтверджується квитанцією № 3549846.

В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначає, що оскільки остання сплатила Публічному акціонерному товариству Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 у загальному розмірі 496 987, 23 грн. (494 456, 30 грн. + 2 530, 93 грн.), а тому дії відповідача по незаконному утриманню в іпотеці майна, що є предметом договору іпотеки є посяганням на права та законні інтереси позивача щодо вільного користування та розпорядження майном, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 26.07.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Олейніковою О.В. та зареєстрованого за № 2046, припиненою.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Як визначено ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Відповідно до ст. 3 Закону України Про іпотеку іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 6 ст. 3 Закону України Про іпотеку встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України Про іпотеку , майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України Про іпотеку , у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст. 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:

- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;

- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;

- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;

- визнання іпотечного договору недійсним;

- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Так, відповідно до 2.6. кредитного договору, погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами;

- прострочена заборгованість за нарахованими комісіями;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами;

- строкова заборгованість за нарахованими комісіями;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, комісій;

- штрафи.

Судом встановлено, що станом на 25.07.2017 року заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством Дельта Банк за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 року становить 120 000, 00 грн. штрафу, що підтверджується довідкою про стан кредиторської заборгованості від 25.07.2017 № 5140, наданої Публічним акціонерним товариством Дельта Банк .

Згідно з п. 4.1. договору у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту/траншу, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити в повному обсязі проценти і комісії, передбачені цим договором.

У випадку порушення позичальником вимог підпунктів 3.3.1, 3.3.6 - 3.3.14 цього договору позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 2 % від максимального ліміту зборгованості визначеного п. 1.1.1 цього договору, за кожний випадок порушення (пункт 4.2 договору).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 599 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження оплати Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заборгованості Публічному акціонерному товариству Дельта Банк за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 року у розмірі 120 000, 00 грн.

Стосовно твердження позивача про те, що з моменту звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки минуло більше 1 (одного) року, а рішення про звернення стягнення так і не було прийняте, а тому строк позоної давності щодо додаткових (субсидіарних) вимог банку, а саме: про стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 4 379, 80 грн., 3 % річних від суми простроченого кредиту у розмірі 1 109, 99 грн., 3 % річних від суми прострочених відсотків у розмірі 219, 00 грн. та штрафу у сумі 88 000, 00 грн. сплив, суд відзначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

В статті 253 даного Кодексу вказується, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Строк позовної давності в один рік підлягає застосуванню щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Разом з тим, вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за своїм характером є додатковими (похідними) вимогами щодо певного основного зобов'язання. Додатковими вимогами є вимоги, що забезпечують або обумовлюють виконання основного зобов'язання, які встановлені законом або договором. У випадку, якщо неустойкою (штрафом, пенею) забезпечується виконання зобов'язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені) фактично означає можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з пунктами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків.

Норма ч. 4 ст. 267 ЦК України покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові.

У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

Так, відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Згідно з п. 5 абзацу п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Згідно з п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

- визнання пред'явленої претензії;

- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів встановлено, оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України), то господарським судам слід мати на увазі таке.

До відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов'язань, які можуть бути встановлені договором або законом (частина друга статті 546 ЦК України). Водночас до них не відноситься гарантія, яка не залежить від основного зобов'язання.

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що інститут строку позовної давності чинним законодавством України визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду. При цьому, у разі заявлення відповідачем строків позовної давності до вимог позивача, вказане є підставою для відмови у позову.

В даному випадку у справі №903/534/17 позивачем є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, якою заявлено про спли строку позовної давності до вимог відповідача - Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про стягнення пені, 3 % річних та штрафу. Проте, жодних позовних вимог до позивача про стягнення пені, 3 % річних та штрафу у даній справі банк не заявляв. При цьому відповідач лише обґрунтовує свої заперечення на позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 даними доводами про наявність неоплачених штрафних санкцій за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013.

За таких підстав, суд звертає увагу, що виходячи з предмету та підстав позову у даній справі, за відсутності зустрічного позову, суд не може застосувати норми матеріального права про позовну давність, на які посилається позивач. При цьому відповідач не позбавлений права в загальному порядку звернутись до суду про стягнення штрафних санкцій, зокрема, які не входили до предмету розгляду у наведеній справі, а позивач у даній справі, - відповідно заявити про сплив позовної давності.

Крім цього, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до п. 4.1. та 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постановах від 15.05.2017 у справі № 6-786цс17, від 05.07.2017 у справі № 6-1840цс16, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України Про іпотеку ). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 цього Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, цей Закон не передбачає.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов'язання розділу І книги п'ятої Зобов'язальне право ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Сплив строку позовної давності як підстава для припинення зобов'язання нормами глави 50 Припинення зобов'язання ЦК України не передбачений.

Аналіз положень статті 17 Закону України Про іпотеку у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України дає підстави для висновку, що у разі, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку .

Відповідно до ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 - 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, позивачем не доведено що зобов'язання за кредитним договором виконані у повному обсязі, а тому відсутні правові підстави для визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 26.07.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Олейніковою О.В. та зареєстрованого за № 2046, припиненою.

Крім того, суд зазначає, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Дельта Банк , згідно з яким з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Дельта Банк строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "ДЕЛЬТА БАНК" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича.

З метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку АТ Дельта Банк , запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 147 від 03 серпня 2015 р. про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "ДЕЛЬТА БАНК" до 02 жовтня 2015 р. включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк Кадирова Владислава Володимировича до 02 жовтня 2015 р. включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 р. № 664 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства Дельта Банк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015р. № 181 Про початок процедури ліквідації АТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку . Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства Дельта Банк , призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ Дельта Банк , визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

Вказана інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі інтернет (www.fg.gov.ua) та є загальновідомою, а тому відповідно до норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича про визнання іпотеки припиненою задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 20.09.2017

Суддя Щербаков С.О.