Постанова

від 12.12.2017 по справі 903/534/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа№ 903/534/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явилась;

від відповідача: Таболін О.С.- за довіреністю № б/н від 12.11.2017,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи - підприємця Гриценко Наталії Юліївни на рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2017 у справі № 903/534/17 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом фізичної особи - підприємця Гриценко Наталії Юліївни, м. Ковель

до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича, м. Київ

про припинення іпотеки

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Гриценко Наталія Юліївна (надалі-позивач/ФОП Гриценко Н.Ю.) звернулася до господарського суду Волинської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича (надалі-відповідачбанк) про визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 26.07.2013, укладеного між банком та Гриценко Наталією Юліївною, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Олейніковою О.В. та зареєстрованого за № 2046, припиненою.

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначає, ним на виконання зобов'язань за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 було сплачено відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 494 456, 30 грн.. Таким чином, на думку ФОП Гриценко Н.Ю, основне зобов'язання за кредитним договором з повернення тіла кредиту та сплати процентів за користування кредитом є припиненим на підставі ст. 599 Цивільного кодексу України, а відтак, є підставою для визнання іпотеки припиненою.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 10.07.2017 позовну заяву б/н від 05.07.2017 фізичної особи-підприємця Гриценко Наталії Юліївни до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" - Кадирова Владислава Володимировича про припинення іпотеки надіслано за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

17.07.2017 матеріали позовної заяви фізичної особи-підприємця Гриценко Наталії Юліївни з додатками надішли до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2017 порушено провадження у справі № 903/534/17 та призначено її до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.09.2017 у справі № 903/534/17 (суддя Щербаков С.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з посиланням на ст.ст. 11, 509, 253, 256, 258, 261, 266, 267, 526, 546, 575, 593, 627, 629, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 7, 11, 12, 17 Закону України Про іпотеку , виходив з того, що позивачем не доведено те, що основне зобов'язання за кредитним договором виконано ним в повному обсязі, а тому відсутні правові підстави визнання іпотеки припиненою.

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду міста Києва, фізична особа - підприємець Гриценко Наталія Юліївна (надалі-апелянт) звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права, що виражено у неповному дослідженні доказів наданих позивачем; неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, а також порушенням норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 509, 549 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 відновлено ФОП Гриценко Н.Ю. пропущений процесуальний строк на звернення з апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2017 у справі № 903/354/17; скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.12.2017.

Встановлено, що у судове засідання представник апелянта не з'явився про поважні причини неявки суд не подовив.Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу викоання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача не надходило.

Представник відповідача у судовому засіданні пропив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги (ухвала Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 про прийняття апеляційної скарги до провадження була вручена 27.11.2017 особисто апелянту -Гриценко, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 04116 19131568), про те апелянт не скористався своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з того, що явка ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 сторін не визнавалася обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника апелянта (позивача).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності ч. 2 ст. 101 Господарького процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, що 26.07.2013 між ФОП Гриценко Н.Ю., як позичальником та ПАТ "Дельта Банк", як кредитором було укладено договір кредиту № КФ-ВКЛ-2021623 (надалі-кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. договору кредитор надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а позичальник зобов'язується своєчасно повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом, а також виконати інші зобов'язання за цим договором.

Надання кредиту здійснюється окремими частинами, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у сумі 800 000,00 грн. та зменшенням максимального ліміту заборгованості у порядку, зазначеному в п. 1.1.2. цього договору, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 27,99 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 25.07.2016 включно, на умовах визначених цим договором ( п. 1.1.1. кредитного договору).

Зменшення максимального ліміту заборгованості здійснюється рівними частинами до 10 числа кожного місяця, на суму 22 223,00 грн., починаючи з 10.08.2013 та з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом, визначеним в п. 1.1.1. цього договору. Останній платіж в рахунок погашення кредиту сплачується в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом (п. 1.1.2. договору).

У пункті 1.1.4. договору визначено, що у разі прострочення кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом, визначеного в п. 1.1.1. договору, процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 47,99 % річних та починає застосовуватись до взаємовідносин сторін за цим договором, починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) повернення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення простроченої заборгованості за кредитом. При цьому, сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру річної процентної ставки є заздалегіть погодженим.

Кредит надається позичальнику з метою фінансування поточної діяльності (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.6. договору сторони передбачили, що погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами;

- прострочена заборгованість за нарахованими комісіями;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами;

- строкова заборгованість за нарахованими комісіями;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, комісій;

- штрафи.

В останню чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з пред'явленням вимоги за цим договором і звернення стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань позичальником за договорами, вказаними в п. 1.3. цього договору, а також відшкодуванням збитків, завданих порушенням позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Сторони погодили, що черговість погашення заборгованості позичальника за цим договором, що визначена в цьому пункті договору, може змінюватись кредитором самостійно, та сторони встановлюють, що зміна черговості погашення заборгованості не являється зміною умов цього договору, у зв'язку з чим такі дії кредитора не потребують двохстороннього погодження сторонами та відповідного письмового оформлення.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.6. договору).

В забезпечення виконання за кредитним договором, 26.07.2013 між відповідачем, як іпотекодержателем та Гриценко Наталією Юліївною, як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір від 26.07.2013, який посвідчений Олєйніковою О.В., приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області, зареєстрований в реєстрі за № 2046 (надалі-іпотечний договір).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3. договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання з повернення іпотекодержателю кредитних коштів у розмірі 800 000, 00 грн. в строк до 25.07.2016, що випливає з кредитного договору № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме:

- нежитлове приміщення, мийка автомобілів, загальною площею 561, 2 кв.м., що складається з: нежитлове приміщення, мийка автомобілів (А-2), розташоване за адресою: Волинська область, Ковельський район, село Воля-Ковельська, вул. Волі, буд. 38 (далі - предмет іпотеки-1);

- нежитлове приміщення, кафе-готель "Берегиня", загальною площею 215, 7 кв.м., що складається з: кафе-готель "Берегиня", розташоване за адресою: Волинська область, Ковельський район, село Воля-Ковельська, вул. Волі, буд. 38 (далі - предмет іпотеки-2);

- земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки-1, предмет іпотеки-2, загальною площею 0,35 га цільове призначення - для будівництва, та обслуговування автозаправного комплексу, розташована за адресою: Волинська область, Ковельський район, село Воля-Ковельська, вул. Волі, земельна ділянка 38, кадастровий номер - 0722182600:01:001:0026 (далі - предмет іпотеки - 3).

Даний договір діє до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань по кредитному договору та за цим договором (п. 10.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, у зв'язку з неналежним виконанням ФОП Гриценко Наталією Юліївною своїх зобов'язань за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування останнім, ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з позовом до Гриценко Наталії Юліївни, в якому просило суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 у розмірі 610 098, 34 грн., що складається з суми заборговності за строковим кредитом - 266 648, 00 грн., суми заборгованості за простроченим кредитом - 133 173, 92 грн., розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту - 21 933,25 грн.; суми заборгованості за строковими процентами - 13 370,81 грн., суми заборгованості за простроченими процентами - 81 263, 57 грн., розміру пені за несвоєчасне повернення процентів - 4 379,80 грн., суми 3 % річних від суми простроченого кредиту - 1 109, 99 грн., суми 3 % річних від суми прострочених процентів - 219, 00 грн. звернути стягнення за іпотечним договором від 26.07.2013, шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, а саме:

- нежитлове приміщення, мийка автомобілів, загальною площею 561, 2 кв.м., що складається з: нежитлове приміщення, мийка автомобілів (А-2), розташоване за адресою: Волинська область, Ковельський район, село Воля-Ковельська, вул. Волі, буд. 38 (далі - предмет іпотеки-1);

- нежитлове приміщення, кафе-готель "Берегиня", загальною площею 215, 7 кв.м., що складається з: кафе-готель "Берегиня", розташоване за адресою: Волинська область, Ковельський район, село Воля-Ковельська, вул. Волі, буд. 38 (далі - предмет іпотеки-2);

- земельна ділянка, на якій розташований предмет іпотеки-1, предмет іпотеки-2, загальною площею 0,35 га цільове призначення - для будівництва, та обслуговування автозаправного комплексу, розташована за адресою: Волинська область, Ковельський район, село Воля-Ковельська, вул. Волі, земельна ділянка 38, кадастровий номер - 0722182600:01:001:0026 (далі - предмет іпотеки - 3).

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2015 у справі № 159/4709/15-ц у задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі того, що Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" не надав доказів того, що останнє зверталося у передбаченому законом порядку до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Гриценко Наталії Юліївни про стягнення заборгованості за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, що після винесення рішення Ковельським міськрайонним судом Волинської області від 12.10.2015 у справі № 159/4709/15-ц позивачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 494 456, 30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 11.12.2015.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 24.12.2015 рішення Ковельського міськрайонного суду від 12.10.2015 року у справі № 159/4709/15-ц скасовано та ухвалено нове рішення. В позові Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Гриценко Наталії Юліївни про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено з підстав того, що відповідачем, на виконання умов укладеного з банком 26 липня 2013 року кредитного договору № КФ-ВКЛ-2021623 було сплачено 494 456, 30 грн., що більше половини заборгованості за строковим кредитом і станом на 17 грудня 2015 року загальний розмір заборгованості з врахуванням несплачених позивачем відсотків і штрафних санкцій становить 205 890, 67 грн., що, на думку колегії суддів, є неспівмірним із вартістю предмету іпотеки, загальний розмір якої відповідно до умов договору становить 2 101 000, 00 грн., тобто більше ніж в десять разів перевищує суму заборгованості по основному зобов'язанню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.06.2016 рішення Апеляційного суду Волинської області від 24.12.2015 у справі № 159/4709/15-ц скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 06.10.2016 рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12.10.2015 року у справі № 159/4709/15-ц скасовано. Провадження у справі за позовом GFN "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" до Гриценко Наталії Юліївни про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито на підставі того, що кредитні відносини виникли між юридичною особою ПАТ "Дельта Банк" та фізичною особою-підприємцем Гриценко Наталією Юліївною. Кредитний договір позичальник укладала не як громадянин України - фізична особа, а як спеціальний суб'єкт правовідносин у статусі фізичної особи-підприємця. Кошти за договором надавалися під конкретне цільове призначення - з метою фінансування поточної діяльності. У іпотеку банку було передане нерухоме майно, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності: мийка автомобілів, кафе-готель та земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування автозаправного комплексу. Вирішення питання про звернення стягнення на іпотечне майно нерозривно пов'язане із встановленням розміру заборгованості фізичної особи-підприємця перед банківською установою. За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку, що даний спір належить до юрисдикції господарського суду.

Також позивачем, 01.06.2017 в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 2 530, 93 грн., що підтверджується квитанцією № 3549846.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що зобов'язання за кредитним договором припинені у зв'язку із повним погашенням боргу з кредиту та штрафних санкцій, а тому наявні підстави для визнання іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 26.07.2013, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та Гриценко Наталією Юліївною, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Олейніковою О.В. та зареєстрованого за № 2046, припиненою.

Крім того, як зазначає позивач, з моменту звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки минуло більше 1 (одного) року, а рішення про звернення стягнення так і не було прийняте, а тому строк позовної давності щодо додаткових (субсидіарних) вимог банку, а саме: про стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 4 379, 80 грн., 3 % річних від суми простроченого кредиту у розмірі 1 109,99 грн., 3 % річних від суми прострочених відсотків у розмірі 219,00 грн. та штрафу у сумі 88 000,00 грн. сплив.

Відмовлючи у задоволенні позовних вимог суд першої інтанції виходив того, що забезпечені іпотекою зобов'язання за договором кредиту позивачем було виконано у неповному обсязі, оскільки за ФОП Гриценко Н.Ю. рахується забоговарсть зі сплати штрафу відповідно до умов п. 2.6. вкащаного кредитного договору у розмірі 120 000,00 грн. Доказів відсутності такої заборгованості позивачем надано не було, а відтак, відсутні підстави для припинення договору іпотеки, передбачені ст. 17 Закону України "Про іпотеку .

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інтанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 4 ст. 509 ЦК України).

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інтанції про те, що на спірні правовідносини розповсюджуються, зокрема, вимоги ЦК України, вимоги Закону України "Про іпотеку" та умови укладеного сторонами іпотечного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договор (ст. 1054 ЦК України).

Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Чатисною 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 575 ЦК України , іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом ( ст. 3 Закону України Про іпотеку ).

Частиною 6 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід враховувати, що відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронювані зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

Підстави припинення іпотеки передбачено ст. 17 Закону України "Про іпотеку", до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її

Аналогічні подоження також закріплені у ст. 593 ЦК України.

Як вже зазначалось вище, позивачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором, було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 494 456, 30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 11.12.2015 та 2 530, 93 грн., що підтверджується квитанцією № 3549846 від 01.06.2016.

Відповідно до 2.6. кредитного договору, погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості:

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами;

- прострочена заборгованість за нарахованими комісіями;

- прострочена заборгованість за кредитом;

- строкова заборгованість за нарахованими процентами;

- строкова заборгованість за нарахованими комісіями;

- строкова заборгованість за кредитом;

- пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, комісій;

- штрафи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інтанції і судовою колегією апеляційного господарського суду, що станом на 25.07.2017 року заборгованість позивача перед відповідачем за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 року становить 120 000,00 грн. штрафу.

Вказане підтверджується довідкою про стан кредиторської заборгованості від 25.07.2017 № 5140, яка була надана відповідачем.

Згідно з п. 4.1. договору у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту/траншу, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити в повному обсязі проценти і комісії, передбачені цим договором.

У випадку порушення позичальником вимог підпунктів 3.3.1, 3.3.6 - 3.3.14 цього договору позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі 2 % від максимального ліміту зборгованості визначеного п. 1.1.1 цього договору, за кожний випадок порушення (п.4.2 договору).

Доказів, які б свідчили про те, що позивачем було оплачено заборгованість за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013 року у розмірі 120 000, 00 грн, не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції.

Крім того, позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів відсутності у ФОП Гриценко Н.Ю. заборгованості за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013.

Колегія суддів зазначає, що іпотека як вид забезпечення виконання зобов'язання має похідний характер від основного (забезпечуваного) зобов'язання і є дійсною до моменту припинення основного зобов'язання, а відтак, підставою для її припинення є припинення забезпечуваного нею зобов'язання.

Таким чином, місцевим господарським судом обґрунтовано встановлено відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених ст. 17 Закону України "Про іпотеку , у зв'язку з чим суд перщої інстанції, з яким погоджується судова колегія апеляційного господарського суду, дійшов правомірних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання іпотеки припиненою.

Стосовно тверджень позивача про те, що з моменту звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки минуло більше 1 (одного) року, а рішення про звернення стягнення так і не було прийняте, а тому строк позоної давності щодо додаткових (субсидіарних) вимог банку, а саме: про стягнення пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 4 379, 80 грн., 3 % річних від суми простроченого кредиту у розмірі 1 109,99 грн., 3 % річних від суми прострочених відсотків у розмірі 219,00 грн. та штрафу у сумі 88 000,00 грн. сплив, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Строк позовної давності в один рік підлягає застосуванню щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Разом з тим, вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за своїм характером є додатковими (похідними) вимогами щодо певного основного зобов'язання. Додатковими вимогами є вимоги, що забезпечують або обумовлюють виконання основного зобов'язання, які встановлені законом або договором. У випадку, якщо неустойкою (штрафом, пенею) забезпечується виконання зобов'язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені) фактично означає можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків.

Норма ч. 4 ст. 267 ЦК України покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові.

У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

Так, відповідно до п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Згідно з п. 5 абзацу п. 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з них, оскільки позовну давність законом визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Відповідно до п. 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Згідно з п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина першастатті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Пунктом 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України), то господарським судам слід мати на увазі таке.

До відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов'язань, які можуть бути встановлені договором або законом (частина друга статті 546 ЦК України). Водночас до них не відноситься гарантія, яка не залежить від основного зобов'язання.

Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів зазначає, що інститут строку позовної давності чинним законодавством України визначено саме для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду. При цьому, у разі заявлення відповідачем строків позовної давності до вимог позивача, вказане є підставою для відмови у позову.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, що дапній справі позивачем є фізична особа-підприємець Гриценко Наталія Юліївна, якою заявлено про сплив строку позовної давності до вимог відповідача - публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення пені, 3 % річних та штрафу.

Однак, жодних позовних вимог до позивача про стягнення пені, 3 % річних та штрафу у даній справі банк не заявляв.

При цьому відповідач лише обґрунтовує свої заперечення на позовну заяву фізичної особи-підприємця Гриценко Наталії Юліївни даними доводами про наявність неоплачених штрафних санкцій за кредитним договором № КФ-ВКЛ-2021623 від 26.07.2013.

За таких підстав, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з предмету та підстав позову у даній справі, за відсутності зустрічного позову, суд не може застосувати норми матеріального права про позовну давність, на які посилається позивач. Разом тим, відповідач не позбавлений права в загальному порядку звернутись до суду про стягнення штрафних санкцій, зокрема, які не входили до предмету розгляду у наведеній справі, а позивач у даній справі, - відповідно заявити про сплив позовної давності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України викладеної у постановах від 15.05.2017 у справі № 6-786цс17, від 05.07.2017 у справі № 6-1840цс16, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 цього Закону).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Зміст цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Натомість такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням, цей Закон не передбачає.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов'язання" розділу І книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Сплив строку позовної давності як підстава для припинення зобов'язання нормами глави 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України не передбачений.

Аналіз положень статті 17 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України дає підстави для висновку, що у разі, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, отже, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість тверджень заявника апеляційної скарги щодо спливу строку позовної давності, з підстав, викладених вище.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги інші твердження позивача, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, позивачем суду надано не було.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, пояснень представників сторін, дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гриценко Наталії Юліївни залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.09.2017 у справі № 903/534/17 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв