Постанова

від 13.09.2017 по справі 910/2033/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р. Справа№ 910/2033/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Майданевича А.Г.

за участі представників сторін:

від прокуратури: Колодяжна А.В. - представник за посвідченням №036177

від позивача: не прибув;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: не прибув;

від відповідача 3: Хома М.А. - керівник, Аксьонов О.В. - представник за дов. б/н від 05.03.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Мостиського товариства мисливців і рибалок

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року

у справі № 910/2033/17 (суддя: Мудрий С.М.)

за позовом Городоцької місцевої прокуратури Львівської області

до 1) Львівської обласної ради

2) Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства

3) Мостиського товариства мисливців і рибалок

про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014, визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Городоцька місцева прокуратура Львівської області (далі - прокуратура) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (далі - відповідач 1), Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач 2) та Мостиського товариства мисливців і рибалок (далі - відповідач 3) про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 року в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад, визнання недійсним договору в частині.

Позовні вимоги вмотивовано порушенням процедури надання в користування мисливських угідь при прийнятті спірного рішення та, відповідно, укладенні оспорюваного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року у справі №910/2033/17 позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 року "Про звернення щодо надання в користування мисливських угідь у Львівській області Мостиському товариству мисливців і рибалок" в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад. Визнано недійсним договір №46 про умови ведення мисливського господарства від 11.04.2014 року, що укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мостиським товариством мисливців і рибалок в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад.

Стягнуто з Львівської обласної ради на користь прокуратури Львівської області судовий збір в розмірі 1 066,66 грн.

Стягнуто з Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь прокуратури Львівської області судовий збір в розмірі 1 066,66 грн.

Стягнуто з Мостиського товариства мисливців і рибалок на користь прокуратури Львівської області судовий збір в розмірі 1 066,66 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Мостиське товариство мисливців і рибалок звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема дане судове рішення прийнято з порушенням правил предметної підсудності.

Так, скаржник вказав, що він звертався з відповідними запитами до сільських рад та отримав позитивні рішення, згоду на перезакріплення мисливських угідь, для ведення мисливського господарства.

Також, скаржник зазначив, що Городоцькою місцевою прокуратурою перевищені повноваження, щодо реагування на колективну заяву громадян села Старява Мостицького району Львівської області. Посилання прокурором на дану заяву як доказ, що обґрунтовують позовні вимоги є недопустимим.

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів та неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 13.09.2017 року представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник прокуратури у відзиві та судовому засіданні 13.09.2017 року заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зазначивши, що суд першої інстанції прийняв правомірне та обґрунтоване рішення.

Представники відповідачів 1, 2 у судове засідання 13.09.2017 року не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 03.08.2017 року на відповідні адреси.

Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 2 ст. 102 ГПК України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів 1, 2, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Мостиського товариства мисливців і рибалок - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Рішенням Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 року "Про звернення щодо надання в користування мисливських угідь у Львівській області Мостиському товариству мисливців і рибалок, надано в користування мисливські угіддя терміном на 15 (п'ятнадцять) років Мостиському товариству мисливців і рибалок у визначених межах, згідно з додатком до цього рішення.

Відповідно до додатку до рішення всього передано угідь 25 597 га, у тому числі польові - 19619 га, лісові - 5478,4 га, водно-болотні - 500 га. Межі мисливських угідь: від с. Владипів дорогою через с. Пнікут, с. Нагірне (за виключення земель Пнікутської та Раденицької сільських рад), далі до с. Гусаків, с. Поповичі до лінії інженерно-технічних споруд уздовж кордону з Республікою Польща, далі лінією інженерно-технічних споруд до р. Вишня, до її перетину з залізничним мостом біля с. Підгать, далі залізницею до границі Мостиського району, границею Мостиського з Городоцьким, Самбірськими районами (за виключенням земель Мостиської міської ради, Малокрянської, Підлісківської, Стоянцівської сільських рад), до с. Владипіль.

На виконання рішення, 11.04.2014 року між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мостиським товариством мисливців і рибалок було укладено договір №46 про умови ведення мисливських господарств.

Як вбачається з матеріалів Балицькою та Шегинівською сільськими радами Мостиського району згода на передачу Мостиському товариству мисливців і рибалок у користування мисливських угідь, які знаходяться в межах згаданих сільських рад терміном на 25 років не надавали та договорів не укладали.

Так, Твіржанською сільською радою 16.07.2012 року надавалася згода Мостиському товариству мисливців і рибалок на перезакріплення мисливських угідь для ведення мисливського господарства на території вказаної сільської ради терміном на 5 років, Шигинівською сільською радою 19.07.2012 року на 10 років, Балицькою сільською радою 18.07.2012 року на 15 років, водночас відповідно рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 року та договору №46 від 11.04.2014 року Мостиському товариству мисливців і рибалок надано в користування мисливські угіддя до 01.04.2029 року, які охоплюють в тому числі мисливські угіддя Твіржанської сільської ради, Шигинівської сільської ради та Балицької сільської ради.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що згода на ведення мисливського господарства всіма радами не надавалася, а ті які надавали в більшості були не на той строк. Зокрема, надана згода Чернівської сільської ради спливає у 2021 році, Твіржанської сільської ради у 2017 році, Шегинівської сільської ради у 2022 році, Балицької сільської ради у 2017 році.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд критично оцінює посилання позивача на відповідні відповіді голів сільських рад щодо ненадання згоди на передачу у користування мисливських угідь, так як під час розгляду відповідних пояснень Ст. ДОП Мостиського відділення поліції Яворівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області майором поліції Голець Р.М. та Заступником начальника Мостиського відділення поліції Яворівського відділу поліції ГУ НП у Львівській області підполковником поліції Чоба О.М. був зроблений висновок від 24.04.2017 року (наявний в матеріалах справи), що дані пояснення, які були надані, зокрема, сільськими головами сільських рад Мостиського району Гр. ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ) були надані на некоректно сформульовані запитання, чи в наслідок необізнаності.

Щодо твердження скаржника, що Городоцькою місцевою прокуратурою перевищені повноваження, щодо реагування на колективну заяву громадян села Старява Мостицького району Львівської області. Посилання прокурором на дану заяву як доказ, що обґрунтовують позовні вимоги є недопустимим, слід зазначити на наступне.

Так, 22.11.2016 року до Городоцької місцевої прокуратури надійшло колективне звернення жителів с. Старява Мостиського району Львівської області щодо незгоди із рішенням Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 року про передачу у користування мисливських угідь Мостиському товариству мисливців і рибалок, оскільки заявники є власниками земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського товариства, які в свою чергу знаходяться на території Чернівської сільської ради та у межах переданих згаданому товариству у користування мисливських угідь, що підтверджується листом відділу Держгеокадастру у Мостиському району №8-1313-0.1-5438/2-16 від 02.12.2016 року, на момент прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення, жодного погодження на ведення Мостиським товариством мисливців і рибалок мисливського господарства в межах їхніх земель не надавали.

Прийняття Львівською обласною радою всупереч ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" рішення №1046 від 01.10.2014 року без погодження надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь з власниками та користувачами земельних ділянок, і стало підставою для звернення прокурора з даним позовом.

Відповідно до вимог ст. ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави полягають у необхідності здійснення загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Статтями 13, 14 Конституції України, статтею 4 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу, а земля перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 5 Про охорону навколишнього природного середовища , державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до вимог ст. 5 Закону України Про тваринний світ , право власності на об'єкти тваринного світу набувається та реалізується відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. Об'єкти тваринного світу в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них.

Статтями 1, 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Виходячи із наведених норм законодавства, інтересом для звернення прокурора до суду із позовом такої категорії є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання передачі природних ресурсів у користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на природні ресурси Українського народу. Інтерес держави полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси.

У відповідності до вимог ч .3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Вирішуючи питання щодо визначення уповноваженого державою органу у вказаній сфері, встановлено, що забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, організації робіт з охорони використання і відтворення мисливських тварин, збереження та поліпшення стану мисливських угідь, встановлення відповідно до законодавства обмежень щодо використання державного мисливського фонду, подання документів з питань надання у користування мисливських угідь, на підставі ст.ст. 6, 6-1 Закону України Про мисливське господарство та полювання , віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Статтею 37 Закону України Про мисливське господарство та полювання визначено, що подання документів з питань надання у користування мисливських угідь, державний контроль за дотриманням законодавства в галузі мисливського господарства і полювання, організацію роботи з укладання з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства та контроль за виконанням цих договорів здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Відповідно до пунктів 1, 3, 7 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521, пунктів 1, 3 Положення про Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 12.11.2012 року № 404 Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом Держлісагентства України та вправі реалізувати повноваження останнього на території Львівської області.

Водночас, вказаний суб'єкт владних повноважень (відповідач-2), внаслідок порушення вимог чинного законодавства є співвідповідачем по даному позову, що свідчить про нездійснення належного захисту інтересів держави спеціально уповноваженим органом.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що як вищенаведеними, так і будь-якими іншими нормативно-правовими актами України не передбачено повноважень Держлісагентства України здійснювати контроль за законністю надання рішень органів місцевого самоврядування, у тому числі з питань надання у користування мисливських угідь.

Таким чином, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства треба було залучати до участі у справі у якості позивача.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що оскаржуване судове рішення було прийнято з порушенням правил предметної підсудності, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Статтею 13 Закону України Про прокуратуру визначені права керівника місцевої прокуратури, зокрема він представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.

Водночас, законом не передбачено жодного територіального чи предметного обмеження на пред'явлення позову, зокрема місцевою прокуратурою, окрім як представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністраі України та Національного банку України, яке згідно положень ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Відповідно до абз. 2 п. 1.2.4 постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 року Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин із яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Згідно ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Зазначене випливає із положень статей 78, 79 Земельного Кодексу України, які передбачають, що право власності на землю є правом володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правилами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України право власності загалом як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб".

Так, з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, право власності на землю (земельну ділянку) доцільно визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом - найбільш повним.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що у даному випадку, виходячи з контексту, поняття "закон" вживається у вузькому, буквальному розумінні - як акт парламенту, прийнятий за специфічною (законодавчою) процедурою.

Відповідно до ст. 134 Господарського Кодексу суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Тобто, власник належні йому правомочності здійснює на свій розсуд. Стосовно права власності, здійснення права на свій розсуд, у тому числі і розпорядження ним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що влада (воля) власника спирається безпосередньо на закон, існує незалежно від волі всіх інших осіб щодо цієї речі. Волевиявлення всіх інших осіб не лише спирається на закон, а й залежить від волі власника, зумовлене нею. Водночас у процесі реалізації права власності власник не повинен порушувати права і законні інтереси інших осіб, які в деяких випадках можуть суперечити інтересам власника.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя є ділянками суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Таким чином, запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких знаходиться мисливське угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.

Згідно ст. 22 Закону України „Про мисливське господарство та полювання" власники та користувачі земельних ділянок мають переважне право на користування мисливськими угіддями.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, право на користування мисливськими угіддями може виникнути за наявності згоди землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що в матеріалах справи наявна заява Львівської обласної ради вих. №02-вих-279 від 14.03.2017 року, в якій остання визнала позов Городоцької місцевої прокуратури Львівської області.

Відповідачами не надано документів та обґрунтувань на підтвердження спростування тверджень прокурора.

Таким чином, законом встановлено, що для ведення мисливського господарства необхідні погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 11.08.2010 року у справі №50/550-50/560).

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

В той же час, відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Львівська обласна рада, всупереч ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення №1046 від 01.04.2014 року "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Мостиському товариству мисливців і рибалок" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, тому є підстави відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" для визнання цього рішення незаконним та його скасування в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад.

Що стосується договору №46 про умови ведення мисливського господарства від 11.04.2014 року, що укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мисливським товариством мисливців і рибалок, то суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського суду України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Укладений на виконання вказаного рішення договір № 46 про умови ведення мисливського господарства від 11.04.2014 року, також суперечить ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки всупереч вимогам даної статті Закону на відведення земельної ділянки, щодо умов ведення мисливського господарства відповідачем-3 на якій було укладено спірний договір, погодження усіма землекористувачами, землевласниками та органами місцевого самоврядування не надавалося.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року у справі №910/2033/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Мостиського товариства мисливців і рибалок - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Мостиського товариства мисливців і рибалок залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 року у справі №910/2033/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2033/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.І. Тищенко

А.Г. Майданевич