Постанова

від 19.09.2017 по справі 904/12522/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 року Справа № 904/12522/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Поліщука В.Ю., Удовиченка О.С. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на постанову та рішенняДніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2017 у справі Господарського суду№ 904/12522/16 Дніпропетровської області за позовомПершого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" провитребування майна за участю в судовому засіданні прокурора Генеральної прокуратури України Савицької О.В. (посвідчення №041103 від 04.02.2016),

В С Т А Н О В И В :

30.12.2016 Перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі - позивача) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" (далі - відповідача) про витребування на користь позивача майна - будівель та споруд, що розташовані за адресою: місто Дніпро, вул. Путилівська, 20, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) від добросовісного набувача як такого, що вибуло від власника (уповноваженої ним особи) поза його волею з інших підстав; судові витрати стягнути з відповідача на користь Прокуратури Дніпропетровської області (том 1, а.с. 3 - 78).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2017 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду у судовому засіданні; залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська (далі - ВРЖЕП АНД району, третя особа-1) та залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" (далі - третя особа-2) (том 1, а.с. 1).

06.03.2017 відповідачем подано до місцевого господарського суду заяву про залишення позовної заяви прокурора в інтересах територіальної громади міста Дніпра без розгляду з огляду на недоведення прокурором наявності підстав для здійснення представництва інтересів Дніпровської міської ради в суді та подання позову про витребування комунального майна з чужого незаконного володіння (том 1, а.с. 133 - 135).

06.03.2017 до місцевого господарського суду надійшла заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами прокурора в інтересах територіальної громади міста Дніпра про витребування на користь Дніпровської міської ради будівель та споруд, що по вул. Путилівській, 20 у місті Дніпрі, обґрунтовану тим, що договори купівлі-продажу від 31.07.2013, за якими ТОВ "Маркетгруп" набуло права власності на спірне нерухоме майно з подальшим його відчуженням на користь ТОВ "Ренессанс-Клуб", укладено з Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, яке було засновано як комунальне підприємство Дніпропетровською міською радою, тому строк позовної давності у три роки, в межах якого позивач міг звернутися з вимогами про витребування у відповідача - ТОВ "Ренессанс-Клуб" спірного майна в порядку статті 388 ЦК України, сплив 01.08.2016, тоді як з позовними вимогами в інтересах Дніпровської міської ради Перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся в грудні 2016 (том 2, а.с. 1 - 37).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2017 (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено, витребувано від ТОВ "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради будівлі та споруди, розташовані по вул. Путилівській, 20 у місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98046112101); стягнено з відповідача на користь Прокуратури Дніпропетровської області витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, на суму 5 566, 28 грн. (том 2, а.с. 53 - 57).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач, як набувач спірного нерухомого майна за договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 11.07.2016, укладеними з ТОВ "Маркетгруп", яке придбало спірне майно в ліквідаційній процедурі третьої особи-1 з біржових торгів від 27.12.2012, результати яких визнано недійсними ухвалою місцевого господарського суду від 29.08.2016 у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство третьої особи-1, звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та за умов неповноти дослідження обставин справи, відмовивши у задоволенні позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кузнецов В.О., судді: Чус О.В., Науменко І.М.) апеляційну скаргу ТОВ "Ренессанс-Клуб" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2017 у даній справі - без змін (том 2, а.с. 115 - 118).

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 18.05.2017 та рішення суду першої інстанції від 06.03.2017, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статті 129 Конституції України, статей 15, 16, 215, 257, 258, 261, 267, 330, 387, 388, 660 ЦК України, статей 74, 78, 219 Господарського кодексу України (далі - ГК України) , статей 23, 25, 26, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції до 19.01.2013, статті 10 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 4 5 , 12, 16, 27, 33, 35, 43, 65, 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) . Скаржник зазначив про порушення судами положень цивільного законодавства щодо захисту права власності шляхом витребування майна від добросовісного набувача; про незастосування судами наслідків спливу позовної давності за вимогами позивача; про розгляд позовних вимог про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України без залучення до участі у справі в якості третьої особи ТОВ "Маркетгруп" як первісного набувача спірного майна за результатами біржових торгів в ліквідаційній процедурі третьої особи-1; про недотримання судами вимог господарського процесуального закону щодо необхідності розгляду спорів про витребування майна боржника з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство первісного власника (третьої особи-1).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 18.05.2017 та рішення суду першої інстанції від 06.03.2017 на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши прокурора Генеральної прокуратури України Савицьку О.В., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із статтями 319, 321, 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини 1 статті 388 ЦК України.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів. Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно Постанови від 03.10.2011 у справі №51/232 та Постанови від 17.10.2011 у справі №5002-8/5447-2010, а також роз'ясненнями згідно з пунктом 2.15. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами 5, 8 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини 1 статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Територіальна громада міста Дніпро, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Дніпровській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. З такою правовою позицією погодився Верховний Суд України у Постанові №16/092 від 05.10.2016.

Відповідно до статті 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави; прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.

Відтак, прокурор вправі звернутися з позовом про витребування комунального майна з чужого незаконного володіння в інтересах місцевої ради (територіальної громади міста), обґрунтувавши підстави такого звернення необхідністю здійснення належного захисту інтересів місцевої ради (її територіальної громади), як власника спірного комунального майна, що вибуло до третіх осіб за визнаним судом недійсним правочином. Прокурор на власний розсуд, діючи як позивач, обирає спосіб захисту майнових прав та інтересів територіальної громади (місцевої ради), як власника комунального майна, та не може бути обмежений в обранні способів захисту майнових прав територіальної громади міста виключно провадженням у справі про банкрутство щодо окремого комунального підприємства, якому таке майно передавалося на праві господарського відання, оскільки інститут права власності територіальної громади на комунальне майно має своє спеціальне законодавче регулювання, закріплене у Конституції України та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до статей 22 - 23 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін 19.01.2013, що застосовується до боржника ВРЖЕП АНД району), у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 Закону про банкрутство передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні об'єкти (будівлі та споруди, розташовані за адресою: вул. Путилівська, 20 в місті Дніпрі - реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 98046112101) вперше зареєстровано Дніпропетровським міським управлінням юстиції 07.06.2013 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за позивачем, як комунальне майно, на підставі рішень Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №46 від 27.11.1991, Дніпропетровської міської ради №26/23 від 26.09.2001 та рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська у справі №200/5829/13-ц від 14.05.2013, прийнятого за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту належності об'єктів територіальній громаді міста Дніпропетровська, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №46 від 27.11.1991 (том 1, а.с. 21, 24-27, том 2, а.с. 55, 116). Відтак, укладення правочинів з відчуження спірного комунального майна, зокрема, шляхом проведення публічних торгів у грудні 2012 року, могло мати місце тільки після його державної реєстрації відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Суди встановили прийняття рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 про передачу ряду об'єктів комунальної власності, зокрема, спірного нерухомого майна з балансу третьої особи-1 (Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська на баланс іншого комунального підприємства - КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" (том 1, а.с. 22 - 23, том 2 а.с. 55, 55 - зворот, 116, 116 - зворот).

Також, судами встановлено порушення ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012 справи про банкрутство №38/5005/6637/2012 третьої особи-1 та введення ліквідаційної процедури 14.08.2012 в цій справі. На час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 третьою особою-1 в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого спірне нерухоме майно обліковувалось на балансі підприємства-банкрута, що не оспорювалося сторонами у даній справі (том 2, а.с. 55 - зворот, 116 - зворот).

Суди встановили, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району задоволено скаргу від 31.08.2015 Прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора у справі про банкрутство (із доповненням до неї) та визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, в тому числі спірних будівель та споруд, що по вул. Путилівській, 20 у місті Дніпрі; визнано недійсними результати біржових торгів з продажу спірного нерухомого майна 27.12.2012 ТОВ "Маркетгруп" та визнано недійсними укладені на їх підставі договори купівлі-продажу нерухомого майна від 31.07.2013, зареєстровані нотаріусом Бондар І.М. за реєстром №5856 та №5859 між ВРЖЕП АНД району та ТОВ "Маркетгруп" (том 1, а.с. 35 - 38, 67 - 70, том 2, а.с. 55 - зворот, 56, 116 - зворот). Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017 у справі №38/5005/6637/2012 зазначена ухвала залишена без змін. Разом з тим, Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2017 постанова апеляційного суду від 12.01.2017 була скасована з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Судами встановлено, що набувач майна за недійсним правочином ТОВ "Маркетгруп" перепродав його відповідачу - ТОВ "Ренессанс-Клуб" у даній справі шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.07.2016, реєстровий номер 5765, 5767, приватний нотаріус Бондар І.М. (том 1, а.с. 39 - 42).

Отже, дії з перепродажу спірного майна відповідачу мали місце під час розгляду скарги Прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора від 31.08.2015 у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району, про що відповідач, проявивши належну обачність при укладенні правочинів з купівлі-продажу спірного майна, міг довідатися з Єдиного державного реєстру судових рішень, інформація якого є загальнодоступною, та встановивши первісного власника спірного майна в особі Дніпропетровської міської ради та його балансоутримувача в особі банкрута ВРЖЕП АНД району згідно даних реєстру права власності на нерухоме майно.

Вищий господарський суд України зазначає, що на момент розгляду спору про витребування спірного майна у даній справі в суді першої інстанції (06.03.2017) рішення судів у справі №38/5005/6637/2012 були чинними та мали преюдиційне значення відповідно до статті 35 ГПК України як на предмет встановлення обставин недійсності первісного правочину з відчуження майна від законного власника, так на предмет встановлення незаконності дій ліквідатора ОСОБА_8. щодо реалізації спірного комунального майна в ліквідаційній процедурі. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги преюдиційність фактів, встановлених зазначеними рішеннями судів у справі №38/5005/6637/2012.

При цьому, колегія суддів касаційного суду зазначає, що на час розгляду справи №904/12522/16 у Вищому господарському суді України за касаційною скаргою ТОВ "Ренессанс-Клуб" на рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову прокурора про витребування спірного комунального майна в порядку статті 388 ЦК України, за результатами нового апеляційного розгляду справи №38/5005/6637/2012 Дніпропетровським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 27.07.2017 , якою оскаржувану в апеляційному порядку ухвалу місцевого господарського суду від 29.08.2016 залишено без змін.

Відповідно статті 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Отже, неправомірність дій ліквідатора третьої особи-1 щодо включення спірного нерухомого майна до складу ліквідаційної маси та його реалізації в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство №38/5005/6637/2012 встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення при розгляді даного спору про витребування комунального майна з чужого незаконного володіння.

За змістом мотивувальної частини ухвали суду від 29.08.2016 у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство ВРЖЕП АНД району судами встановлено, що згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011 у справі №16/5005/15106/2011 за позовом Дніпропетровської міської ради було зобов'язано ВРЖЕП АНД району вчинити дії з передачі ряду об'єктів нерухомості на виконання Рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 про передачу ряду об'єктів комунальної власності Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" (том 1, а.с. 57).

З огляду на встановлення судами у справі про банкрутство №38/5005/6637/2012 незаконних дій ліквідаторів ОСОБА_8. та ОСОБА_7 щодо включення спірного комунального майна до складу ліквідаційної маси всупереч волі Дніпропетровської міської ради, яка була визначена її рішенням від 02.03.2011 та спрямована на передачу спірного комунального майна іншому комунальному підприємству, та встановлення загальновідомих обставин про задоволення рішенням суду від 06.12.2011 у справі №16/5005/15106/2011 позовних вимог Дніпропетровської міської ради про вчинення дій з передачі комунального майна третій особі, у складі якого були спірні об'єкти нерухомості, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство), є обґрунтованими.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи скаржника про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до статті 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням статей 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню.

Доводи скаржника про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на прийняття рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 №40/14 про ліквідацію ВРЖЕП АНД району та затвердження рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 №41/22 проміжного ліквідаційного балансу, які, на думку скаржника, змінили волевиявлення Дніпропетровської міської ради щодо передачі спірного майна Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими відповідно до статті 111 7 ГПК України як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі, оскільки суди відхилили зазначені докази та прийняли до уваги преюдиційні факти, встановлені рішенням суду про зобов'язання вчинення ВРЖЕП АНД району дій з передачі спірного майна третій особі та ухвалою суду про визнання незаконними дій ліквідатора з реалізації спірного комунального майна з публічних торгів всупереч волевиявленню міської ради.

Посилання скаржника на подібну судову практику касаційного суду у Постанові від 11.04.2012 у справі №5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від комунального майна, а отже, відносини не є подібними.

Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна ВРЖЕП АНД району в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна №16/9 від 02.03.2011 та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать положенням статей 22, 35, 54, 82, 111 7 ГПК України про преюдиційність судових рішень та виходять за межі предмета спору у даній справі.

Доводи скаржника про порушення судами положень статті 27 ГПК України, що полягало у розгляді позову прокурора до фактичного власника спірного нерухомого майна про його витребування на користь територіальної громади міста Дніпро в порядку статті 388 ЦК України без залучення до участі у справі ТОВ "Маркетгруп" в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими з огляду на таке. ТОВ "Маркетгруп", як первісний покупець спірних об'єктів нерухомості з біржових торгів в ліквідаційній процедурі третьої особи-1, що в подальшому перепродав спірне майно, залучався до участі у справі про банкрутство під час розгляду спору про визнання недійсним аукціону з продажу спірного майна, оскільки рішення суду по предмету спору стосувалося його прав та майнових інтересів. Вимоги позовного провадження про віндикацію спірного майна від третьої особи не стосуються майнових прав ТОВ "Маркетгруп", ТОВ "Маркетгруп" не зверталося до господарського суду у справі №904/12522/16 з клопотанням про його залучення до участі у справі в якості третьої особи, а подання такої заяви відповідачем - ТОВ "Ренессанс-Клуб" не обґрунтовує, порушення яких майнових прав та інтересів ТОВ "Маркетгруп" згідно статті 12 ЦК України може стосуватися рішення суду про задоволення віндикаційного позову, оскільки правовідносини між сторонами недійсного правочину регулюються положеннями законодавства про реституцію.

Доводи скаржника про неможливість витребування спірного майна у відповідача з посиланням на частину 2 статті 388 ЦК України як такого, що продано на виконання судового рішення (постанови про введення ліквідаційної процедури), колегія суддів Вищого господарського суду України вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до статей 22, 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013, правова природа постанови про визнання боржника банкрутом визначена як судового акта, що визначає введення спеціальної процедури в ході провадження у справі про банкрутство, визначає особливий режим здійснення ним діяльності, як юридичної особи, та регламентує особливості управління даною юридичною особою. Разом з тим, в ході проведення ліквідаційної процедури не виключається можливість передачі ліквідатором окремих видів майна банкрута в комунальну власність згідно статті 26 цього Закону. Відтак, доводи скаржника про те, що постанова суду у справі про банкрутство ВРЖЕП АНД району є судовим рішенням, яке зобов'язує ліквідатора виключно до продажу спірного комунального майна, є необґрунтованими та суперечать застосуванню вимог статей 22, 23, 26 Закону про банкрутство.

Доводи відповідача про необґрунтоване відхилення судами його клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами позивача колегія суддів касаційного суду вважає такими, що суперечать положенням статей 256, 257, 261, 204 ЦК України. Виходячи з презумпції правомірності правочину відповідно до статті 204 ЦК України, первісний власник може довідатися про порушення своїх прав за наслідком визнання оспорюваного правочину недійсним в судовому порядку. Отже, позивач у даній справі, як власник комунального майна, дізнався про порушення своїх прав за наслідком визнання недійсним першого правочину з відчуження такого майна ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі про банкрутство №38/5005/6637/2012, що підтверджує обґрунтованість висновків судів про відсутність пропуску позивачем строків позовної давності та відповідає висновкам Верховного Суду України про застосування положень про позовну давність згідно Постанови №16/092 від 05.10.2016 у справі №916/2129/15.

Доводи скаржника про порушення позивачем вимог частини 9 статті 16 та пункту 7 частини 1 статті 12 ГПК України на предмет виключної підсудності розгляду майнових спорів боржника у межах провадження у справі про банкрутство №38/5005/6637/2012, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке. З позовом у даній справі про витребування майна в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся Перший заступник прокурора Дніпропетровської області. Позивач та особа, в інтересах якої заявлено позов, не перебувають у процедурі банкрутства, отже вимоги частини 9 статті 16 та пункту 7 частини 1 статті 12 ГПК України в даному випадку не застосовуються, а позивач (прокурор в особі власника) самостійно обирає спосіб захисту його майнових прав згідно статей 12, 15 - 16 ЦК України.

З огляду на зазначене та відхилення доводів скаржника касаційним судом, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2017 у справі №904/12522/16 прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2017 у справі №904/12522/16 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Ю. Поліщук

О.С. Удовиченко