Постанова

від 21.09.2017 по справі 910/19847/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2017 р. Справа№ 910/19847/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Лахтарін І.А.;

відповідача: Леонтьєв Г.Є.

третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікно у водяний

всесвіт"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.06.2017

у справі №910/19847/16 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогруп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікно у водяний

всесвіт"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на

предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"

про стягнення 237 791,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогруп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікно у водяний всесвіт" (далі - відповідач) заборгованості за договором на надання маркетингових послуг №43/14 від 10.01.2014 у сумі 237 791,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами, просив суд в позові відмовити повністю. Зокрема, відповідач звертав увагу суду на наступне:

- спірний договір закінчився 31.12.2014 і жодних додаткових умов до нього не підписувалось, а тому послуги не могли надаватись на виконання даного договору;

- акт задачі-приймання робіт на суму 464 216,2 грн., про який зазначає позивач, підписаний на виконання іншого договору, укладеного між сторонами, а саме №НП-ВВВ/030215 від 03.02.2015;

- лист відповідача, яким гарантовано компенсацію знижки, не має відношення до договору №43/14 від 10.01.2014 та не підтверджує домовленість про такий предмет маркетингових послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2016 (том справи - 1, аркуші справи - 1-2), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (далі - третя особа).

Третя особа в наданих місцевому господарському суду поясненнях підтвердила укладення між третьою особою та позивачем договору №314610 від 20.10.2012, а також зазначила про те, що у період з 01.07.2015 по 31.07.2015 третьою особою було організовано проведення акції, у тому числі відносно товарів, поставлених позивачем. Між третьою особою та позивачем було підписано акти виконання робіт (надання послуг) у вересні та листопаді 2015, на підставі яких позивач здійснив оплату наданих послуг платежами від 01.09.2015 у сумі 137 791,02 грн., від 24.09.2015 у сумі 405 000,00 грн. та від 12.11.2015 у сумі 159 216,25 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/19847/16 від 26.06.2017 позов було задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 237 791,00 грн. боргу та 3 566,86 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19847/16 від 26.06.2017 та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2017 для розгляду апеляційної скарги відповідача було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2017.

В судовому засіданні 21.09.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19847/16 від 26.06.2017 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 21.09.2017 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи у судове засідання 21.09.2017 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 21.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.02.2014 між відповідачем, як продавцем, та позивачем, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу №ВВВ/030214 (далі - Договір купівлі-продажу) (том справи - 1, аркуші справи - 15-16).

За умовами Договору купівлі-продажу (розділ 1) продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплати товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від продавця покупцю (далі - накладні), які є невід'ємними частинами цього договору. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання накладної уповноваженими представниками сторін.

Асортимент, кількість та якість товару погоджені сторонами у розділі 2 Договору купівлі-продажу, згідно з п.п.2.1, 2.2 якого загальна кількість товару, що підлягає продажу, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, видами, марками, типами та розмірами визначається накладними, підписаними сторонами. Кількість, асортиментний перелік товару визначається в письмовому замовленні, що надається покупцем на кожну партію товару (далі - замовлення), яке є невід'ємною частиною договору.

Ціни на товар вказуються у накладних продавця, які є невід'ємними частинами цього договору. Оплата здійснюється у національній валюті України (п.3.1 Договору купівлі-продажу).

В п.п.8.1, 8.2 Договору купівлі-продажу передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Якщо жодна із сторін протягом 30 днів до дати припинення дії Договору у зв'язку зі закінченням строку, на який він був укладений, не виявить бажання припинити дію договору, строк його дії вважається продовженим на наступний календарний рік.

На виконання умов Договору купівлі-продажу у період з 2014 по 2015 роки відповідач постачав позивачу товари для басейнів.

Дію Договору купівлі-продажу за згодою сторін було продовжено на 2015 рік і вказаний договір припинив свою дію з 01.01.2016.

10.01.2014 між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір про надання маркетингових послуг №43/14 (далі - Договір маркетингових послуг) (том справи - 1, аркуші справи - 13-14).

За умовами Договору маркетингових послуг (п.п.1.1) виконавець зобов'язався надати замовнику послуги з маркетингових заходів, спрямованих на просування товару замовника - хімія для водопідготовки басейнів та аксесуари (далі - товар), а замовник - прийти та оплатити дані послуги на умовах, що передбачені договором.

В розділі 3 Договору маркетингових послуг визначено вартість послуг та порядок здійснення оплати, згідно з п.3.1 якого після узгодження умов та вартості послуг по проведенню маркетингових заходів сторони складають додаткову угоду до даного договору, де також вказують строки проведення маркетингових заходів, строки подачі звітності та дати внесення необхідних платежів.

Відповідно до п.7.1 Договору маркетингових послуг останній вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2014. Кожна зі сторін має право достроково розірвати даний договір, повідомивши про це іншу сторону не пізніше ніж за 10 календарних днів до бажаної дати розірвання.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у липні 2015 року на виконання укладеного з відповідачем Договору маркетингових послуг, який був укладений в рамках Договору купівлі-продажу, позивач надав маркетингові послуги по просуванню продукції відповідача в торгових мережах третьої особи (Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"). Послуги полягали в наданні знижки на товари відповідача, які постачаються позивачем третій особі, і відповідач зобов'язався компенсувати розмір вказаної знижки.

За твердженням позивача, на виконання доручення відповідача він компенсував знижку третій особі на суму 702 007,27 грн., про що між позивачем та третьою особою були підписані відповідні акти. Однак відповідач лише частково компенсував позивачу вказану знижку, перерахувавши йому грошові кошти у розмірі 464 216,20 грн. і підписавши на дану суму акт здачі-приймання від 23.09.2015. Решту суми у розмірі 237 791,00 грн. відповідач не оплатив.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній звернувся за захистом своїх прав до суду та просив стягнути з відповідача 237 791,00 грн. боргу.

Місцевий господарський суд задовольнив позов, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у сумі 237 791,00 грн. Вказана сума є залишком невиплаченої відповідачем компенсації знижки на товари відповідача, які постачалися позивачем третій особі, і відповідач зобов'язався компенсувати розмір вказаної знижки позивачу.

В процесі судового розгляду було встановлено, що товар, який відповідач продавав позивачу за Договором купівлі-продажу, позивач постачав в тому числі до мережі магазинів третьої особи за договором поставки №38710 від 22.02.2011, який було укладено між позивачем та третьою особою (том справи - 1, аркуші справи - 10-13).

У 2015 році відповідач направив позивачу лист (том справи - 1, аркуші справи - 17-18), в якому гарантував компенсацію знижки, наданої позивачем для третьої особи та ПАТ "Нова Лінія" в рамках акції, яка буде проводитись з 01.07.2015 по 31.07.2015. Окрім того, в листі було вказано перелік товарів та розмір знижки, яка підлягала застосуванню до кожного виду товару в залежності від регіону знаходження магазину.

З наданих суду пояснень та матеріалів вбачається, що у період з 01.07.2015 по 31.07.2015 третьою особою було організовано проведення акції щодо товарів, які постачались позивачем та були придбані у відповідача, про що свідчать надані третьою особою брошури на проведення акцій (том справи - 1, аркуші справи - 89-104), видаткові накладні, згідно з якими придбаний позивачем у відповідача товар був поставлений позивачем третій особі, пояснення третьої особи, а також підписані між позивачем та третьою особою акти виконаних робіт на загальну суму 702 007,27 грн., а саме: від 01.09.2015 на суму 137 791,02 грн., від 24.09.2015 на суму 405 000 грн. та від 12.11.2015 на суму 159 216,25 грн. (том справи - 2, аркуші справи - 16-105, 111-113).

З наведеного вище випливає, що у липні 2015 року розмір знижки при реалізації третьою особою отриманого від позивача товару у підсумку становив 702 007,27 грн. Вказана сума грошових коштів була сплачена позивачем на користь відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 22-24).

Заперечуючи проти розміру знижки, відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б спростовували відомості та обставини, наведені позивачем та третьою особою в своїх поясненнях.

В ст. ст. 641, 654 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в даному випадку лист відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 17-18), про який зазначалося вище, по суті є пропозицією (офертою) щодо зміни ціни товарів, які постачаються в рамках Договору купівлі-продажу та будуть реалізовані через торгову мережу третьої особи у липні 2015 року.

Відтак, до вказаного листа підлягають застосуванню норми ст. ст. 641, 654 Цивільного кодексу України, а саме - пропозиція змінити Договір.

Враховуючи, що позивач вчинив дії відповідно до вказаних у листі (пропозиції), названа оферта відповідача була прийнята (акцептована) позивачем у розумінні ст. 642 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вищезгаданий лист відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 17-18) є складовою Договору купівлі-продажу, у зв'язку з чим визначає права та обов'язки сторін щодо купівлі-продажу товару.

На підтвердження наміру відповідача змінити ціну поставленого позивачу товару (надати знижку), який буде реалізований у липні 2015 року позивачем через торгову мережу третьої особи, суду надано підписаний між сторонами акт №ПГ-0000041 від 23.09.2015 про надання послуг по організації просування товарів в мережі Епіцентр на суму 464 216,26 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 25), а також сплата відповідачем вказаної суми грошових коштів. Підписання вказаного Акту та перерахування коштів за ним не заперечується жодною з сторін.

Колегією суддів враховано, що вказаний вище Акт містить посилання на договір НП-ВВВ/030215 від 03.02.2015. Однак існування цього договору між сторонами заперечує позивач, а відповідач доказів, які б свідчили про протилежне суду не надав. За таких обставин, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що у 2015 році інших правовідносин, ніж постачання товару за Договором купівлі-продажу, між сторонами не існувало, а відтак в даному випадку має місце помилкове зазначення у акті №ПГ-000041 реквізитів договору НП-ВВВ/030215 від 03.02.2015.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов'язання по сплаті різниці між ціною постачання товарів та ціною їх реалізації у липні 2015 року у торговій мережі третьої особи є зобов'язанням, яке покладається на відповідача Договором купівлі-продажу з урахуванням змінених сторонами умов на підставі листа відповідача, про який зазначалося вище (том справи - 1, аркуші справи - 17-18), і який є невід'ємною складовою цього договору.

Надані суду пояснення та матеріали свідчать про те, що відповідач лише частково виконав свої зобов'язання перед позивачем, оплативши 464 216,26 грн. Решту грошових коштів у сумі 237 791,00 грн. відповідач не перерахував.

Доказів проведення розрахунків між сторонами у повному обсязі ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 237 791,00 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на строк дії укладеного з позивачем договору, а також на підстави позову у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, умови Договору купівлі-продажу не містять даних щодо строку виконання відповідачем обов'язку зі сплати різниці між ціною постачання товарів та ціною їх реалізації у липні 2015 року у торговій мережі третьої особи.

Строк дії Договору купівлі-продажу закінчився 31.12.2015 і на новий термін не пролонгувався. Враховуючи норми ч.1 ст. 631 Цивільного кодексу України, вищезгаданий обов'язок перед позивачем відповідач повинен був виконати в строк до 31.12.2015, але не здійснив цього і в даному випадку має місце прострочення відповідача з 01.01.2016.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що підставою позову є невиконання відповідачем обов'язку зі сплати різниці між ціною постачання товарів та ціною їх реалізації у липні 2015 року у торговій мережі третьої особи. Встановивши наявність такого обов'язку, суд не пов'язаний з доводами позивача про підстави виникнення позову, та в разі їх помилковості зобов'язаний самостійно визначити правову природу їх виникнення і норми, які регулюють спірні правовідносини.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікно у водяний всесвіт" на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19847/16 від 26.06.2017 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/19847/16 від 26.06.2017 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19847/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова