Ухвала

від 13.09.2017 по справі 758/5550/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства ОТП Банк до ОСОБА_6, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Манна Трейд , товариство з обмеженою відповідальністю Ацумарі , товариство з обмеженою відповідальністю Трансойлсервіс , ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року публічне акціонерне товариство ОТП Банк (далі ПАТ ОТП Банк , банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача, як поручителя, заборгованість за договором про надання банківських послуг від 4 жовтня 2012 року, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю Мана Трейд (далі ТОВ Мана Трейд ), у розмірі 11 173 217,51 грн.

Позов мотивовано тим, що між ТОВ Мана Трейд та ПАТ ОТП Банк було укладено договір про надання банківських послуг зі змінами та доповненнями. В порушення умов зазначеного договору, позичальником не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачено відсотки, у зв'язку з чим, станом на 29 квітня 2015 року виникла заборгованість у сумі 11 173 217,51 грн, з яких: 7 999 398,38 грн - прострочена заборгованість по кредиту; 84315,84 грн - прострочена заборгованість по відсоткам; 1483352,40 грн - заборгованість по відсоткам, нарахованих на прострочену заборгованість; 1606150,89 грн - заборгованість по пені.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 5 жовтня 2012 року між ОСОБА_6 та банком було укладено договір поруки зі змінами та доповненнями, яким поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов'язань клієнтом, на підставі чого банк звернувся до суд з позовом про стягнення вказаної заборгованості з поручителя.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ ОТП Банк заборгованість за договором про надання банківських послуг від 4 жовтня 2012 року у розмірі 11 173 217,51 грн, яка виникла станом на 29 квітня 2015 року та складається з: 7 999 398,38 грн - прострочена заборгованість по кредиту; 84 315,84 грн - прострочена заборгованість по відсоткам; 1 483 352,40 грн - заборгованість по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість; 1 584 319,20 грн - заборгованість по нарахованій пені на прострочений кредит; 16 294,90 грн - заборгованість по нарахованій пені на прострочені відсотки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 21 договору поруки, 31 жовтня 2014 року (включно) - є генеральним строком. Пунктом 1 договору поруки передбачено, що генеральний строк - це максимально допустимий (дозволений строк термін правовідносин банку і клієнта згідно з договором при умові (обставин) відсутності випадку, невиконання умов договору. Тобто, 31 жовтня 2014 року (включно) є строк зобов'язання (п. 34 кредитного договору). Відповідно останньою датою для звернення позивача з вимогою до відповідача, як поручителя, є 30 квітня 2015 року. Позовна заява здана позивачем 30 квітня 2015 року через поштове відділення, що відповідає вимогам ч. 6 ст.70 ЦПК України. Таким чином, з позовом позивач звернувся у встановлений законом строк для дії поруки.

Місцевий суд визнав доведеним наявність боргових зобов'язань ОСОБА_6 перед банком у зазначеному розмірі, остільки відображені у них дані узгоджуються з долученими до справи доказами, а також підтверджуються встановленими рішенням Господарського суду м. Києва від 10 червня 2015 року обставинами у справі за позовом ТОВ ОТП Банк до іншого поручителя боржника - ТОВ Трансойлсервіс (а.с. 79-81 т.2).

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду та, залишаючи ухвалене ним рішення без змін, крім наведеного, виходив з того, що позовна заява здана позивачем 30 квітня 2015 року через поштове відділення, що відповідає вимогам ч. 6 ст.70 ЦПК України. Отже, позивачем не був пропущений передбачений положеннями ч.4 ст.559 ЦК України строк звернення у суд з позовом до поручителя. Крім цього, п.15 договору поруки ( виконання зобов'язань клієнта ) закріплено, що ... цим банк вимагає від поручителя як солідарного боржника за борговими зобов'язаннями виконувати боргові зобов'язання в порядку та строки, передбачені договором. Сторони підтверджують, що положення цього пункту є достатньою підставою для цілей здійснення поручителем виконання боргових зобов'язань згідно договору без необхідності направлення банком поручителю будь-якої додаткової вимоги. . Отже, направлення повідомлення про порушення, про яке йде мова в цьому пункті договору поруки, не є обов'язком банку. ОСОБА_6, підписуючи договору поруки від 5 жовтня 2012 року з доповненнями до нього, повністю погоджувався з його умовами.

Згідно висновків апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним наявність боргових зобов'язань ОСОБА_6 перед банком у визначеному розмірі, остільки надані банком розрахунки узгоджуються з наявними у справі доказами, а також підтверджуються встановленими рішенням Господарського суду м. Києва від 10 червня 2015 року обставинами у справі за позовом ТОВ ОТП Банк до іншого поручителя боржника - ТОВ Трансойлсервіс .

З такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 жовтня 2012 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ Мана Трейд був укладений договір про надання банківських послуг, зі строком дії до повного виконання зобов'язань клієнта (а.с.11-18 т.1) (надалі - кредитний договір), та в подальшому укладено договори про зміну договору й 31 жовтня 2013 року у відповідності до договору про зміну №5, позивач надав позичальнику банківську послугу - овердрафт - кредитну лінію, що надається шляхом здійснення банком оплати платіжного(их) документа(ів)/доручення(ь) клієнта з банківського рахунку понад наявний на такому рахунку клієнта залишок грошових коштів.

Відповідно до п.28.2.7 договору про зміну № 5 (т.1 стор. 2 а.с. 56) сума кожного траншу підлягає поверненню клієнтом протягом 30 календарних днів з дати надання такого траншу за обставини, що на момент надання такого траншу не існувало заборгованості клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт, а за обставин, що на момент надання такого траншу існувала заборгованість клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт (існуюча заборгованість), то такий транш підлягає поверненню протягом 30 календарних днів з дня виникнення такої існуючої заборгованості.

Таким чином, позивач взяв на себе зобов'язання протягом дії договору про надання банківської послуги надавати позичальнику банківську послугу овердрафт , а позичальник зобов'язався повертати кожен виданий транш овердрафту разом з відсотками позивачу протягом 30 календарних днів з дня отримання чергового траншу за овердрафтом.

Пунктом 4.34 кредитного договору встановлено, що ціна (сума) договору дорівнює генеральному ліміту - 8 000 000 000 грн. (а.с.46-110 т.1).

Відповідно до п.10 кредитного договору банк зобов'язався надати банківську послугу клієнту відповідно до положень кредитного договору.

Банк виконав зобов'язання, передбачені кредитним договором, і надав банківську послугу - банківський кредит у вигляді овердрафту.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором банківських послуг 5 жовтня 2012 року між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_6, як поручителем, укладено договір поруки (а.с.83 т.1) (надалі - договір поруки).

Згідно укладеного між сторонами договору про зміну №3 від 31 жовтня 2013 року п.21 договору поруки було викладено в новій редакції та встановлено генеральний строк дії договору поруки - до 31 жовтня 2014 року включно.

Позивач за період з 24 вересня 2014 року по 24 жовтня 2014 року перерахував на користь позичальника 20 638 789,52 грн. Разом з тим, сума простроченої заборгованості по овердрафту склала 7 999 398,38 грн (а.с. 139 т.1).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 червня 2015 року з іншого поручителя ТОВ МАНА ТРЕЙД за договором поруки - ТОВ Трансойлсервіс на користь ОТП Банк стягнуто кредитну заборгованість, у сумі 11 173 217,51 грн (а.с.79-81 т.2). В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання ТОВ Трансойлсервіс боргових зобов'язань перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 16 жовтня 2013 року у справі №6-107цс13, від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, які, відповідно до ст.360-7 ЦПК України мають враховуватись судами при застосуванні таких норм.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вищевказаного не врахував, доводи апеляційної скарги відповідача щодо припинення поруки належним чином не перевірив, обставин дотримання банком шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя і звернення до суду у шестимісячний строк, визначений ст.559 ЦК України не встановив.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від установлення строку її дії на підставі договору чи закону, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

З настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

З часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (виникнення простроченої заборгованості за овердрафтом) пред'явити вимоги до поручителя.

Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1265цс16, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись судами при застосуванні аналогічних норм.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що позивачем на користь позичальника 25 вересня 2014 року було надано транш овердрафту в сумі 3 983 191, 60 грн.

В подальшому в період з 25 вересня 2014 року по 24 жовтня 2014 року позивачем на користь позичальника було видано овердрафт на загальну суму 20 639 789,52 грн, з яких позичальником було повернуто 12 640 391,14 грн.

Відповідно до умов п. 28.2.7. договору про зміну № 5 від 31 жовтня 2013 року клієнт (позичальник) зобов'язаний повертати суму кожного траншу овердрафту протягом 30 (тридцяти календарних днів з дати надання такого траншу за обставини, що на момент надання такого траншу не існувало заборгованості клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт, а за обставин, що на момент надання такого траншу існувала заборгованість клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт (існуюча заборгованість), то такий транш підлягає поверненню протягом 30 календарних днів з дня виникнення такої існуючої заборгованості.

Положення п. 28.2.7. договору про зміну № 5 від 31 жовтня 2013 року містить умову, що кожен виданий позичальнику транш овердрафту має бути повернутий останнім протягом 30 календарних днів з дня надання такого траншу, якщо у позичальника немає заборгованості за овердрафтом. Якщо ж заборгованість за овердрафтом у позичальника існувала, то транш овердрафту має бути повернутий протягом 30 календарних днів з дня виникнення такої заборгованості.

В обґрунтування своїх доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку пред'явлення вимог до поручителя, встановленого ч.4 ст.559 ЦК України відповідач посилався на те, що з наданого банком розрахунку заборгованості (т. 1 а.с. 139) вбачається, що перший транш овердрафту було видано позичальнику 25 вересня 2014 року на суму 3 983 191, 60 грн і цей транш не було погашено позичальником. Таким чином, станом на 25 вересня 2014 року у позичальника виникла непогашена заборгованість, у зв'язку з чим відповідно до умов п. 28.2.7. договору про зміну № 5 від 31 жовтня 2013 року всі транші видані в подальшому мали бути повернуті протягом 30 календарних днів, з дня виникнення у позичальника заборгованості, тобто 30 днів починаючи з 25 вересня 2014 року.

За доводами відповідача, строк для повернення, виданого 25 вересня 2014 року та всіх наступних траншів встановлювався у 30 календарних днів починаючи з 25 вересня 2014 року, тобто з дати видачі першого неповернутого траншу, оскільки з 25 вересня 2014 року у позичальника виникла заборгованість за овердрафтом. Останньою датою для виконання позичальником своїх зобов'язань за виданими траншами овердрафту є 24 жовтня 2014 року.

Крім того, відповідач посилався на те, що підставою для звернення позивача з позовом стало порушення позичальником вимоги п. 28.2.7. договору про зміну № 5 від 31 жовтня 2013 року, зокрема не була повернута сума траншу протягом 30 календарних днів з дати надання такого траншу, а саме - 24 жовтня .2014 року. Згідно наданих позивачем доказів (т. 2 а.с.141) саме починаючи з 25 жовтня 2014 року позивачем нараховувалася пеня та штрафні санкції за порушенням позичальником своїх зобов'язань за договором банківських послуг, що свідчить про те, що саме 24 жовтня 2014 року і є останнім днем виконання позичальником зобов'язання з повернення грошових коштів.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, апеляційний суд з урахуванням вищенаведених правових норм вказаних обставин не перевірив. Не надавши належної оцінки доводам апеляційної скарги відповідача, висновки щодо їх безпідставності чи необгрунтованості в оскаржуваному рішенні не виклав. Фактично допустив неповноту у встановленні обставин, однобічність у дослідженні доказів та перевірці доводів сторін, на які вони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, зокрема щодо доводів відповідача про пропуск банком визначеного ч.4 ст.559 ЦК України строку для звернення з вимогою до поручителя.

В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог ч. 4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до

ст.338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 березня 2016 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В. Умнова І.М. Фаловська