Постанова

від 14.02.2018 по справі 758/5550/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2018 року м. Київ

Справа № 22-594 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Ларіонова Н.М.

Унікальний номер № 758/5550/15-ц Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Пікуль А.А., Невідомої Т.О.

при секретарях Дука В.В., Телятник І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОТП Банк до ОСОБА_1, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Мана Трейд , Товариство з обмеженою відповідальністю Ацумарі , Товариство з обмеженою відповідальністю Трансойлсервіс , ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство ОТП Банк звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Манна Трейд , Товариство з обмеженою відповідальністю Ацумарі , Товариство з обмеженою відповідальністю Трансойлсервіс , ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг від 4 жовтня 2012 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Мана Трейд у розмірі 11 173 217,51 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що між ТОВ Мана Трейд та ПАТ ОТП Банк було укладено договір про надання банківських послуг № CR 12-193/28- 2 від 04.10.2012 року зі змінами та доповненнями.

В порушення умов зазначеного договору, позичальником не погашено належні до сплати суму кредиту та відсотки, у зв'язку з чим, станом на 29 квітня 2015 року виникла заборгованість у загальній сумі 11 173 217,51 грн., з яких: 7 999 398,38 грн. - прострочена заборгованість по кредиту; 84 315,84 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам; 1 483 352,40 грн. - заборгованість по відсоткам, нарахованих на прострочену заборгованість; 1 606 150,89 грн. - заборгованість по пені.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору 5 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ОТП Банк" було укладено договір поруки зі змінами та доповненнями, відповідно до якого поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов'язань клієнтом, на підставі чого банк звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості з поручителя.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ ОТП Банк заборгованість за договором про надання банківських послуг від 4 жовтня 2012 року у розмірі 11 173 217,51 грн., яка виникла станом на 29 квітня 2015 року та складається з: 7 999 398,38 грн. - прострочена заборгованість по кредиту; 84 315,84 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам; 1 483 352,40 грн. - заборгованість по відсоткам, нарахованим на прострочену заборгованість; 1 584 319,20 грн. - заборгованість по нарахованій пені на прострочений кредит; 16 294,90 грн. - заборгованість по нарахованій пені на прострочені відсотки.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено вимоги ч. 1 ст. 212 ЦПК України (в редакції 2004 року) щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних у справі доказів, в наслідок чого не було повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Окрім цього, судом першої інстанції порушено вимоги ст. 360 7 ЦПК України (в редакції 2004 року) щодо врахування висновків Верховного суду України при застосуванні відповідних норм права.

Також апелянт звертає увагу суду, що при ухвалені оскаржуваного рішення судом першої інстанції внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи порушено норми матеріального права,а саме: не застосовано до спірних правовідносин ч. 4 ст. 559 ЦК України, що підлягала до застосування у спірних правовідносинах.

Крім того, суд першої інстанції не повно з'ясував всі обставини справи, які мають важливе значення для правильного вирішення справи а саме:

- чи був відповідач належним чином повідомлений про факт порушення Договору банківських послуг позичальником, як того вимагає п. 15 Договору поруки;

- враховуючи відсутність повідомлення відповідача позивачем про те, що наявний факт порушення Договору банківських послуг позичальником чи є Договір поруки припиненим, у зв'язку із закінченням строку, встановленого в договорі поруки, оскільки до дати закінчення дії Договору поруки (31.10.2014) позивач не пред'являв жодних вимог до відповідача, як поручителя, та не надсилав жодних повідомлень про порушення;

- чи є поведінка позивача у зв'язку з порушенням умов Договору поруки в частині обов'язку повідомляти Відповідача про факти порушення Договору такою, що умисно сприяє збільшенню заборгованості Відповідача, як поручителя;

- не з'ясовано та не встановлено чи є припиненим Договір поруки у зв'язку з порушенням позивачем 6-ти місячного строку визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України для пред'явлення вимоги поручителю, оскільки позивач звернувся з позовом до Відповідача, як поручителя, через 6 місяців і 6 днів з дати коли мало бути виконане основне зобов'язання позичальником.

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи, в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час, і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судами встановлено, що 4 жовтня 2012 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ Манна Трейд був укладений договір про надання банківських послуг, зі строком дії до повного виконання зобов'язань клієнта (а.с.11-18 т.1), та в подальшому укладено договори про зміну договору й 31 жовтня 2013 року у відповідності до договору про зміну №5, позивач надав позичальнику банківську послугу - овердрафт - кредитну лінію, що надається шляхом здійснення банком оплати платіжного(их) документа(ів)/доручення(ь) клієнта з банківського рахунку понад наявний на такому рахунку клієнта залишок грошових коштів.

Відповідно до п.28.2.7 договору про зміну № 5 (т.1 стор. 2 а.с. 56) сума кожного траншу підлягає поверненню клієнтом протягом 30 календарних днів з дати надання такого траншу за обставини, що на момент надання такого траншу не існувало заборгованості клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт, а за обставин, що на момент надання такого траншу існувала заборгованість клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт (існуюча заборгованість), то такий транш підлягає поверненню протягом 30 календарних днів з дня виникнення такої існуючої заборгованості.

Таким чином, позивач взяв на себе зобов'язання протягом дії договору про надання банківської послуги надавати позичальнику банківську послугу овердрафт , а позичальник зобов'язався повертати кожен виданий транш овердрафту разом з відсотками позивачу протягом 30 календарних днів з дня отримання чергового траншу за овердрафтом.

Пунктом 4.34 кредитного договору встановлено, що ціна (сума) договору дорівнює генеральному ліміту - 8 000 000 000 грн. (а.с.46-110 т.1).

Відповідно до п.10 кредитного договору банк зобов'язався надати банківську послугу клієнту відповідно до положень кредитного договору.

Банк виконав зобов'язання, передбачені кредитним договором, і надав банківську послугу - банківський кредит у вигляді овердрафту.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором банківських послуг 5 жовтня 2012 року між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_1, як поручителем, укладено договір поруки (а.с.83 т.1).

Згідно укладеного між сторонами договору про зміну №3 від 31 жовтня 2012 року п.21 договору поруки було викладено в новій редакції та встановлено генеральний строк дії договору поруки - до 31 жовтня 2014 року включно.

Позивач за період з 24 вересня 2014 року по 24 жовтня 2014 року перерахував на користь позичальника 20 638 789,52 грн. Разом з тим, сума простроченої заборгованості по овердрафту склала 7 999 398,38 грн. (а.с. 139 т.1).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 червня 2015 року з іншого поручителя ТОВ МАНА ТРЕЙД за договором поруки ТОВ Трансойлсервіс на користь ОТП Банк стягнуто кредитну заборгованість, у сумі 11 173 217,51 грн. (а.с.79-81 т.2). В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання ТОВ Трансойлсервіс боргових зобов'язань перед позивачем.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з позовом позивач звернувся у встановлений законом строк для дії поруки, оскільки строк зобов'язання (відповідно до п. 21. генеральний строк) 31 жовтня 2014 року (включно), а тому останньою датою для звернення позивача з вимогою до відповідача, як поручителя, є 30 квітня 2015 року.

Також суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення, визнав доведеним наявність боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед банком у зазначеному в позовних вимогах розмірі, оскільки відображені у них дані узгоджуються з долученими до справи доказами, а також підтверджуються встановленими рішенням Господарського суду м. Києва від 10 червня 2015 року обставинами у справі за позовом ТОВ ОТП Банк до іншого поручителя боржника - ТОВ Трансойлсервіс (а.с. 79-81 т.2).

Проте, в повній мірі з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтею 559 ЦК України визначено підстави припинення поруки.

Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2056цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15.

Колегія суду погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив обставин припинення банком шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя і звернення до суду звернення до суду у шестимісячний строк.

Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ч. 4 ст. 559 ЦК України, що підлягала застосування у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим було порушено норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що порука це строкове зобов'язання, і незалежно від установлення строку її дії на підставі договору чи закону, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора вимагати від боржника виконання зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя.

ПАТ ОТП Банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання мав пред'явити вимоги до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що з наданого банком розрахунку заборгованості (т. 1 а.с. 139) перший транш овердрафту було видано позичальнику 25 вересня 2014 року на суму 3 983 191, 60 грн. і цей транш не було погашено позичальником. Таким чином, станом на 25 вересня 2014 року у позичальника виникла непогашена заборгованість, у зв'язку з чим відповідно до умов п. 28.2.7. договору про зміну № 5 від 31 жовтня 2013 року всі транші видані в подальшому мали бути повернуті протягом 30 календарних днів, з дня виникнення у позичальника заборгованості, тобто 30 днів починаючи з 25 вересня 2014року.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що позивач втратив своє право на задоволення своїх вимог до основного поручителя у зв'язку з припинення строку зобов'язання за порукою, оскільки строк для повернення, виданого 25 вересня 2014 року та всіх наступних траншів встановлювався у 30 календарних днів починаючи з 25 вересня 2014 року, тобто з дати видачі першого неповернутого траншу, оскільки з 25 вересня 2014 року у позичальника виникла заборгованість за овердрафтом. Останньою датою для виконання позичальником своїх зобов'язань за виданими траншами овердрафту є 24 жовтня 2014 року.

Згідно наданих позивачем доказів (т. 2 а.с. 141) саме починаючи з 25 жовтня 2014 року позивачем нараховувалася пеня та штрафні санкції за порушенням позичальником своїх зобов'язань за договором банківських послуг, що свідчить про те, що саме 24 жовтня 2014 року і є останнім днем виконання позичальником зобов'язання з повернення грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції не дотримав вимоги ст. 212 ЦПК України (в редакції 2004 року) щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних у справі доказів, в наслідок чого не було повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року скасуванню.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 23 лютого 2018 року.

Головуючий

Судді