Постанова

від 19.09.2017 по справі 924/272/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа № 924/272/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Тимошенко О.М.

судді Саврій В.А. ,

судді Коломис В.В.

при секретарі Вавринчук А.І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод" с. Довжок Кам'янець-Подільського району на рішення господарського суду Хмельницької області від 12.06.17 р. у справі № 924/272/17

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

до Державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод" с. Довжок Кам'янець-Подільського району

про зобов'язання ліквідаційної комісії державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод" в особі ліквідаційної комісії визнати грошові вимоги ПАТ комерційний банк "Приватбанк" у розмірі 48998,86 грн., з яких: заборгованість за комісією - 33362,65 грн., 15636,21 грн. пені та включити вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 12.06.2017 р. у справі №924/272/17 позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод" задоволено частково. Зобов'язано ліквідаційну комісію державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод" визнати грошові вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в розмірі 10638,41 грн. заборгованості за комісією та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод". У позові в частині стягнення 22724,24 грн. заборгованості за комісією та 15636,21 грн. заборгованості по пені за порушення строків повернення комісії відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Державне підприємство "Довжоцький спиртовий завод" с. Довжок Кам'янець-Подільського району подав апеляційну скаргу, в якій просить останнє скасувати з підстав порушенням норм матеріального права та процесуального права. В обгрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності. Також судом не враховано п. 3.2.6 договору банківського рахунку № 325155 від 18.08.2008 р., за умовами якого клієнт доручає банку самостійно списувати з його рахунку вартість наданих послуг у разі настання строків оплати. Проте, банк навмисне не здійснював списання з метою стягнення не тільки боргу, а й штрафних санкцій. Окрім цього відзначає, що в листопаді 2015 році за зверненням відповідача банк видав довідку про закриття рахунків за № 08.7.0.0.0/151118154450. Відповідно до абз. 3 п. 6.4 договору банківського рахунку, без згоди банку договір не може бути розірваний з ініціативи клієнта за умови наявності у клієнта заборгованості перед банком. Отже, банківський рахунок не міг бути закритим за наявності заборгованості. Разом з цим, надана банком виписка по рахунку свіжчить про списання суми дебуторської заборгованості у розмірі 33362,65 грн. За наведених обставин просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 12.06.2017 р. у справі №924/272/17 скасувати.

В судове засідання представник апелянта не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку представника в судове засідання не забезпечив.

Зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про можливість розгляду скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Хмельницької області від 12.06.2017 р. у справі №924/272/17 залишити без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2008 р. між державним підприємством „Довжоцький спиртовий завод” і публічним акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк” було укладено договір банківського рахунка № 325155.

Відповідно до укладеного договору (п.1.1, п.1.2) позивач відкриває відповідачу поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору. За договором банківського рахунка позивач зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий відповідачем, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження відповідача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком та на умовах, передбачених вищезазначеним договором.

Відповідно до п. 2.2.10 Договору, клієнт взяв на себе зобов'язання здійснювати оплату за виконання Банком операцій та надання послуг за цим Договором згідно з Тарифами, строками та порядком оплати, передбаченим Додатком 1.

Згідно п. 3.2.3 Договору, сторони погодили, що Банк має право доповнювати та коригувати тарифи, змінювати розмір відсотків на залишок вільних коштів на рахунку (рахунках) у порядку, передбаченому п.6.3 договору. Додатково інформація про чинні тарифи та зміни до них розміщується на Дошці оголошень в операційному залі банку.

Відповідно до п. 3.2.6 Договору, сплата послуг з розрахунково-касового обслуговування здійснюється: шляхом перерахування клієнтом коштів за реквізитами банку, зазначеними в тарифах; шляхом списання банком коштів з рахунку клієнта у разі настання строків сплати. Для цього клієнт доручає банку самостійно списувати з його рахунку вартість наданих послуг відповідно до цього договору та тарифів, а також в погашення заборгованості клієнта за іншими договорами про надання банківських послуг (в т.ч. кредитними), в порядку та строки передбачені цими договорами

Договір набирає чинності з дня його підписання і припиняє свою дію відповідно до умов цього договору та чинного законодавства до моменту закриття рахунку (п.6.1 договору.)

Згідно п. 5.8 договору, за несвоєчасну плату послуг, передбачених цим Договором, клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний випадок прострочення.

Також сторонами було підписано Додаток № 3 від 18.01.2008р. до Договору банківського рахунка №325155 від 18.01.2008 - Регламент робіт електронних розрахунково – інформаційних програмних продуктів (надалі Регламент).

Як вбачається з виписки банку, відповідач починаючи з грудня 2011 року перестав здійснювати оплату а розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку, внаслідок чого у нього станом на 23.03.2017р. утворилась перед позивачем:

-           33362,65 грн. – заборгованість за комісією за період з 24.11.2011р. по 14.11.2014р.;

-           15636,21 грн. – заборгованість по пені за період з 14.11.2014р. по 03.02.2017р.;

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з 04.03.2011р. державне підприємство "Довжоцький спиртовий завод” (код ЄДРПОУ 23841854) перебуває в стані припинення.

Заявою від 07.02.2017р. позивач просив розглянути вимоги позивача в розмірі 48998,86 грн., визнати їх та включити до проміжного ліквідаційного балансу. Зазначену заяву позивачем відповідачу було направлено 08.02.2017р. лисом з описом вкладення.

13.02.2017 р. заява від 07.02.2017р. була отримана відповідачем, що підтверджується інформацією з- офіційного сайту УДППЗ „Укрпошта”.

Станом на 23.03.2017р. позивачу відповіді від відповідача не надходило, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду в якому просить зобов'язати відповідача визнати грошові вимоги в розмірі 48998,86 грн., з яких 33362,65 грн. – заборгованість за комісією, 15636,21грн. – заборгованість по пені за порушення строків повернення комісії.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. За ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Відповідно до ч. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п. 1.37 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається закон або банківськими правилами ( ст. 1067 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Положеннями Господарського кодексу України унормовано поняття штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Звертаючись з позовними вимогами позивач просить суд зобов'язати відповідача визнати грошові вимоги в розмірі 48998,86 грн.:

-33362,65 грн. – заборгованість за комісією за період з 24.11.2011р. по 14.11.2014р.;

-15636,21грн. – заборгованість по пені за порушення строків повернення комісії за період з 14.11.2014р. по 03.02.2017р.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з 04.03.2011р. державне підприємство "Довжоцький спиртовий завод” (код ЄДРПОУ 23841854) перебуває в стані припинення.

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 105 ЦК України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію.

Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Відповідно до ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Статтею 112 ЦК України встановлено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач по відношенню до відповідача є кредитором.

Крім того, з приписів ст. 112 ЦК України випливає, що кредиторські вимоги можуть бути заявлені і після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення.

Відповідачу про вимоги позивача відомо з огляду на те, що заявою від 07.02.2017р. позивач просив розглянути вимоги позивача в розмірі 48998,86 грн., визнати їх та включити до проміжного ліквідаційного балансу. Зазначену заяву позивачем відповідачу було направлено 08.02.2017р. листом з описом вкладення.

13.02.2017р. заява від 07.02.2017р. була отримана відповідачем, що підтверджується інформацією з- офіційного сайту УДППЗ „Укрпошта”.

Станом на 23.03.2017р. позивачу відповіді від відповідача не надходило.

При цьому, зважаючи на наявність станом на 23.03.2017р. заборгованості відповідача перед позивачем за договором, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк “Приватбанк” було для ДП "Довжоцький спиртовий завод” (код ЄДРПОУ 23841854) явним (відомим) кредитором.

Таким чином, позивач правомірно звернувся з позовом про зобов'язання відповідача визнати грошові вимоги в розмірі 48998,86 грн., з яких 33362,65 грн. – заборгованість за комісією за період з 24.11.2011р. по 14.11.2014р. та 15636,21грн. – заборгованість по пені за порушення строків повернення комісії за період з 14.11.2014р. по 03.02.2017р. та включення до проміжного ліквідаційного балансу.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності до пред'явлених банком вимог.

Відносно вказаної заяви судом враховується наступне.

Згідно із вимогами ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно із вимогами ст. 254 Цивільного кодексу України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У п. 2.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 №10 зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно п. 4.2 названої постанови Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Цивільний кодекс України у ст. 267 передбачає, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Матеріали справи свідчать, що позивач просить визнати грошові вимоги по заборгованості за комісією в сумі 33362,65 грн. яка виникла за період з 26.05.2009р. по 14.11.2014р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про зобов'язання відповідача визнати грошові вимоги в розмірі 22724,24 грн. заборгованості за комісією за період з 26.05.2009р. по 24.03.2014р., в задоволенні яких слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно, правомірно заявленою сумою по заборгованості за комісією є 10638,41 грн., яка виникла за період з 26.03.2014р. по 14.11.2014р.

Перевіривши розрахунок пені, наведений в позовній заяві вбачається, що позивачем не вірно визначено її розмір, з огляду на визначений позивачем період, тоді як в силу п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що даним приписом (ч. 6 ст. 232 ГПК) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Згідно частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно п. 5.8 договору, за несвоєчасну плату послуг, передбачених цим Договором, клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожний випадок прострочення.

Отже, за розрахунком поданим позивачем до позовної заяви, позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 14.11.2014р. по 03.02.2017р. в сумі 15636,21 грн., на заборгованість по комісії в сумі 33362,65 грн., яка виникла станом на 14.11.2014р. та є сталою.

Враховуючи зазначене, строк на звернення позивача до суду про зобов'язання відповідача визнати грошові вимоги по заборгованості за пенею закінчився 14.11.2015 р., а тому в стягнення пені судом першої інстанції правомірно відмовлено, у зв'язку зі спливом позовної давності щодо вказаних вимог в цій частині.

Наведене спростовує доводи апелянта щодо неврахування судом першої інстанції поданої ним заяви про застосування строку позовної давності.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що закриття банком рахунків клієнта в 2015 році свідчить про відсутність заборгованості. Викладені в п. 6.4 договору підстави закриття рахунку (рахунків) відповідають п. 20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах (затв. постановою НБУ від 12.11.2003 р. № 492), зокрема, рахунок закривається за заявою клієнта, що і відбулось в 2015 році. Однак, закриття клієнтом рахунку і розірвання договору банківського рахунку не являються тотожними поняттями і тим більше одночасною дією. Договір банківського рахунку розривається або припиняє свою дію у встановленому законом порядку. Доказів вчинення таких дій апелянтом не подано. Відтак, закриття рахунку не звільняє зобов'язану сторону (в даному випадку клієнта) виконати договірні зобов'язання.

Також суд вважає необгрунтованими посилання апелянта на списання банком суми дебіторської заборгованості у розмірі 33362,65 грн., як факту відсутності боргу. Відповідно до п.п. 159.4.1 ст. 159 Постанови КМ України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, за рахунок створеного страхового резерву банк відшкодовує заборгованість, яка визначена безнадійною відповідно до методики, встановленої НБУ. На виконання даної норми Національним Банком України затверджено Порядок відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву. Згідно з п. 7 Порядку, відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Таким чином, дослідивши надані позивачем документальні докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши норми діючого законодавства, які регулюють спірні відносини, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог в розмірі 10638,41 грн.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 12.06.2017 року відповідає матеріалам справи і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.          

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Довжоцький спиртовий завод" с. Довжок Кам'янець-Подільського району від 10.08.2017р. залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 12.06.2017 р. у справі №924/272/17 залишити без змін.

3. Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.