Рішення

від 22.09.2017 по справі 910/11079/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2017Справа №910/11079/17

За позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" провизнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивачаВербицький Я.В. (дов. Від 15.05.2017) від відповідачаУдод П.Г. (дов. №02/07/1 від 18.07.2017), Трохимчук І.В. (дов. від 18.07.2017)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" (далі - ОСББ "Щекавиця") звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" (ТОВ "ПУБК "Ківар") в якому просить визнати недійсним договір поставки, укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" 119773,25 грн, що були одержані відповідачем на виконання зазначеного договору.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на перевищення своїх повноважень головою правління ОСББ "Щекавиця" - ОСОБА_4 під час укладення договору поставки з ТОВ "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар", внаслідок чого відповідачу були перераховані грошові кошти за умови відсутності затвердженого загальними зборами ОСББ "Щекавиця" кошторису на 2016 рік, без наявності погодження з боку як загальних зборів позивача так і правління ОСББ "Щекавиця" на укладення цього правочину та оплату грошових коштів, що є порушенням законних прав та інтересів власників квартир та приміщень багатоквартирного будинку №30/39 на вул. Щекавицькій в місті Києві, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати вказаний договір поставки недійсним та зобов'язати відповідача повернути сплачені позивачем кошти.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2017 порушено провадження у справі №910/11079/17 та призначено її до розгляду на 15.08.2017.

03.08.2017 до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зокрема зазначив про те, що провадження у справі №910/11079/17 підлягає припиненню у зв'язку відсутністю предмету спору, оскільки правовідносини сторін щодо поставки товару за договором поставки № б/н від 15.01.2016 є припиненими внаслідок належного виконання, що підтверджується, на думку відповідача, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару відповідальною особою позивача, а також листуванням між сторонами з приводу відвантаження товару відповідачем та тимчасового зберігання ним товару позивача. Також, відповідач зазначив, що договору поставки товару вартістю 119773,25 грн укладеного між сторонами не існує, а на виконання договору поставки №б/н від 15.01.2016 відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято товар на загальну суму 261658,64 грн.

Щодо відсутності повноважень під час укладення договору поставки у голови правління позивача - ОСОБА_4, то відповідач зазначив, що станом на дату вчинення правочинів з позивачем будь - яка інформація щодо наявності обмежень у голови правління позивача на укладення певних видів договорів чи договорів на певну суму в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була відсутня, а крім цього позивачем не надано підтвердження існування відповідних обмежень і в статуті позивача, який був чинний на дату укладення відповідного договору.

В судовому засіданні 15.08.2017 оголошено перерву до 05.09.2017.

Судове засідання призначене на 05.09.2017 не відбулось, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.09.2017 розгляд справи призначено на 19.09.2017.

В судовому засіданні 19.09.2017 оголошено перерву до 22.09.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 22.09.2017 підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка подана позивачем до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва 01.09.2017 та в якій позивач просить суд визнати недійсним договір поставки №б/н від 15.01.2016, укладений між ОСББ "Щекавиця" та ТОВ "ПУБК "Ківар" та зобов'язати ТОВ "ПУБК "Ківар" повернути ОСББ "Щекавиця" 261658,64 грн, що були одержані відповідачем на виконання зазначеного договору. Вказана заява мотивована тим, що уточнені відомості про дату договору та дійсний розмір сплачених позивачем на виконання цього договору грошових коштів стали відомі позивачу з документів, які долучені відповідачем до відзиву на позов, оскільки документація щодо правовідносин сторін у позивача відсутня внаслідок дій голови правління ОСББ "Щекавиця" - ОСОБА_4

Відповідно до приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України вищевказану заяву позивача прийнято судом до розгляду як заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Представники відповідача у судовому засіданні 22.09.2017 проти заявлених позовних вимог заперечили з підстав наведених у відзиві та зокрема просили суд припинити провадження у справі №910/11079/17 у зв'язку із відсутністю предмету спору.

На вказані твердження представників відповідача , суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

В п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК ), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предметом спору у справі №910/11079/17 є визнання недійсним договору та зобов'язання відповідача повернути кошти, а отже предмет спору станом на дату розгляду справи по суті існує, у зв'язку з чим підстави для припинення провадження у справі відсутні.

Також, представники відповідача підтримали подані 15.08.2017 та 19.09.2017 клопотання, в яких відповідач просив суд покласти на позивача витрати на оплату послуг адвоката на загальну суму 9454,00 грн.

В судовому засіданні 22.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2016 між ОСББ "Щекавиця" в особі голови правління ОСОБА_4, який діє на підставі статуту (покупець) та ТОВ "ПУБК "Ківар" (постачальник) був укладений договір поставки №б/н (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується постачати партіями та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (п.1.1), асортимент, кількість та ціна товару визначається в заявках та специфікаціях (видаткових накладних), що мають силу специфікації і які є невід'ємною частиною цього договору. Поставка вважається здійсненою у момент підписання сторонами видаткової накладної. Право власності на товар (партію товару) переходить до покупця у момент укладання сторонами видаткової накладної (п.1.2), ціна на продукцію встановлюється на рівні базових цін постачальника, що діють на день поставки продукції. Ціна товару (партії товару) вважається погодженою шляхом здійснення передоплати покупцем та підтверджується у видатковій накладній (п.2.1), остаточна загальна сума (ціна) договору складає суму всіх специфікацій (видаткових накладних), на підставі яких здійснюється постачання товару, та визначається виходячи із цін на продукцію, асортименту та загальної кількості продукції, поставлених у відповідності до умов договору (п.2.3), постачальник поставляє товар окремими партіями у відповідності із заявками покупця протягом не більше 45 (сорока п'яти) днів з моменту внесення покупцем 100% передплати на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.3), товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних (п.3.8), на прохання покупця після переходу права власності до покупця товар може зберігатися на складі продавця протягом 4 місяців (120 днів). Зберігання товару, протягом зазначеного строку входить у вартість товару. Зберігання товару (партій) понад зазначений строк здійснюється на підставі окремого договору (п.3.8), кошти за сплачений та привезений під замовлення товар не повертаються (п.3.9), покупець зобов'язаний повністю розрахуватись за кожну партію товару наступним чином: 100% предоплата (п.5.2), договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2018 (п.9.1).

Відповідачем були виставлені позивачу для оплати рахунки - фактури №9 від 15.01.2016 на суму 24039,37 грн., №41 від 14.03.2016 на суму 26649,48 грн, №90 від 04.07.2016 на суму 91196,54 грн та №147 від 04.10.2016 на суму 119773,25 грн.

Згідно вище перелічених рахунків-фактур позивачем було оплачено 16.01.2016 - 24039,37 грн, 14.03.2016 - 26649,48 грн, 04.07.2016 - 91196,54 грн, 05.10.2016 - 119773,25 грн, що підтверджується виписками банку з рахунку відповідача.

Відповідно до видаткових накладних №19/01-1 від 19.01.2016 на суму 24039,37 грн, №15/03-1 від 15.03.2016 на суму 26649,48 грн, №06/07-1 від 06.07.2016 на суму 91196,54 грн та №02/11-1 від 02.11.2016 на суму 119773,25 грн відповідачем поставлено, а представником позивача за виданими останнім довіреностями прийнято товар на загальну суму 261658,64 грн.

Також, 02.11.2016 між ОСББ "Щекавиця" в особі голови правління ОСОБА_4, який діє на підставі статуту (поклажодавець) та ТОВ "ПУБК "Ківар" (зберігач) було укладено договір зберігання №02/11-16 відповідно до умов якого поклажодавець передає на склад зберігача товар на відповідальне зберігання без права реалізації. Товар передається по специфікації, узгодженою між сторонами протягом дії цього договору і є невід'ємною складовою цього договору (п.1.1).

Згідно акту приймання - передачі матеріальних цінностей від 02.11.2016 позивачем в особі голови правління ОСОБА_4, який діє на підставі статуту передано товар на суму 119773,25 грн на зберігання відповідачу.

Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що за твердженнями позивача, голова правління ОСОБА_4. не мав повноважень на укладення оспорюваного правочину - договору поставки №б/н від 15.01.2016, у зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню судом недійсним, а грошові кошти сплачені позивачем на виконання цього правочину підлягають поверненню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що договір поставки №б/н від 15.01.2016, довіреності представника на отримання товару та видаткову накладну №02/11-1 від 02.11.2016 на суму 119773,25 грн з боку позивача підписані головою правління ОСББ "Щекавиця" - ОСОБА_4, який був головою правління ОСББ "Щекавиця" та якого було звільнено з посади 16.11.2016, що підтверджується протоколом засідання правління ОСББ "Щекавиця" №16/11 від 16.11.2016.

На момент укладення спірного договору, ОСББ "Щекавиця" здійснювало свою діяльність на підставі статуту в редакції затвердженій установчими зборами членів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №30/39 по вулиці Щекавицькій в м.Києві протоколом №1 від 29.05.2013 та зареєстрованій державним реєстратором 21.11.2013 (далі - статут).

Пунктом 2.1 статуту визначено, що метою створення об'єднання є забезпечення захисту прав його членів, відповідно до пункту 11.1 цього статуту та дотримання ними обов'язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна житлового комплексу, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Відповідно до п.4.1 органами управління об'єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія об'єднання.

Пунктом 4.2 статуту визначено, що вищим органом управління об'єднання є загальні збори.

За змістом п. 4.5 статуту до виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання належить зокрема затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту.

Відповідно до п. 4.6 статуту керівництво поточною діяльністю об'єднання здійснює його правління. Правління має право приймати рішення з усіх питань діяльності об'єднання за винятком тих, які належать до виключної компетенції загальних зборів та ревізійної комісії. Правління є виконавчим органом об'єднання, підзвітне загальним зборам і організує виконання їх рішень.

Згідно п.4.7 до компетенції правління належать зокрема наступні повноваження: складання та подача на затвердження загальним зборам кошторису, балансу та інших форм річної фінансової звітності об'єднання (п.4.7.1), у відповідності із положеннями цього статуту розпоряджатися майном об'єднання в порядку делегованих загальними зборами повноважень, в тому числі коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису, прийняття рішень щодо відкриття рахунків об'єднання у банківських установах та визначення певних банківських установ, у яких такі рахунки мають бути відкриті (п.4.7.4), укладати, розривати, припиняти дію договорів та вносити до них зміни - із управителем та іншими суб'єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, та здійснювати контроль за їх виконанням (п.4.7.5).

Правління об'єднання обирає голову правління і його заступника. Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів об'єднання та рішень правління, діє без доручення і довіреності від імені об'єднання у відповідності із статутом, рішеннями загальних зборів та правління, вчиняє від імені об'єднання юридичні дії, зокрема, укладає в межах своєї компетенції угоди, договори, розпоряджається майном об'єднання, в т.ч коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису. Крім того, голова правління має право підписувати довіреності, договори та інші документи від імені об'єднання (за змістом п.4.8 статуту).

Відповідно до п.6.2 статуту використання та розпорядження коштами здійснюється відповідно до статуту та затвердженого кошторису.

Отже з наведених вище пунктів статуту позивача вбачається, що станом на дату укладення спірного правочину, в якому сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України , голова правління позивача ОСОБА_4. мав право укладати в межах своєї компетенції угоди, договори - із управителем та іншими суб'єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги , розпоряджається майном об'єднання, в т.ч коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису.

Можливість укладення договору поставки товарів правлінням та головою правління статутом позивача не визначена, затверджений кошторис позивача на 2016 рік із передбаченими у ньому витратами на закупівлю будь-яких товарів суду не представлено.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу .

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено перелік умов дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно із роз'ясненнями, наведеними в п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами. Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 Цивільного кодексу України ).

Так, відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України , юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Так, з договору поставки №б/н від 15.01.2016 вбачається, що з боку позивача він підписаний головою правління ОСББ "Щекавиця" - ОСОБА_4 так як і довіреності представника на отримання товару та видаткову накладну №02/11-1 від 02.11.2016 на суму 119773,25 грн.

В силу ст. 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку " (в редакцій, чинній станом на дату укладення спірного правочину) до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься зокрема затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту. Для керівництва поточною діяльністю об'єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об'єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об'єднання і підзвітне загальним зборам. До компетенції правління відноситься зокрема: розпорядження коштами об'єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об'єднання кошторису, укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням, ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об'єднання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір поставки №б/н від 15.01.2016, укладений між ОСББ "Щекавиця" та відповідачем був вчинений головою правління ОСББ "Щекавиця" - ОСОБА_4 поза межами його компетенції, за відсутності затвердженого на 2016 рік кошторису позивача, тобто голова правління не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а отже вказаний правочин є таким, що не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України .

В силу ст. 215 Цивільного кодексу України вказана обставина є підставою для визнання недійсним договору поставки №б/н від 15.01.2016, укладеного між між ОСББ "Щекавиця" та відповідачем.

Твердження відповідача у відзиві на позов про припинення правовідносини сторін щодо поставки товару за оспорюваним правочином внаслідок належного його виконання сторонами є юридично неспроможними та не приймаються судом як законні і обґрунтовані, оскільки всі дії, пов'язані із укладенням спірного договору, здійсненням платежів на його виконання та отримання товару були вчинені головою правління позивача - ОСОБА_4 за відсутності затвердженого 2016 рік кошторису та за відсутності у статуті позивача положень про можливість укладення головою правління договорів поставки, оскільки згідно із статутом та ст. 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку " голова правління наділений правом розпорядження коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису та правом укладення договорів про виконання робіт, надання послуг.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позов про те, що станом на дату вчинення правочину з позивачем будь - яка інформація щодо наявності обмежень у голови правління позивача на укладення певних видів договорів чи договорів на певну суму в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань була відсутня, а позивачем не надано підтвердження існування відповідних обмежень і в статуті позивача, який був чинний станом на дату укладення відповідного договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.

Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.

Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абз.1 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз.2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України ). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абз.2 ч.2 ст. 98 Цивільного кодексу України ), про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Отже, беручи до уваги встановлені судом обставини справи, зокрема, відсутність в статуті ОСББ "Щекавиця" будь-яких положень, які свідчать про наявність у голови правління права на укладення договору поставки від імені позивача, за відсутності затвердженого загальними зборами ОСББ "Щекавиця" кошторису на 2016 рік, тобто без погодження здійснення відповідних витрат із загальними зборами ОСББ "Щекавиця", господарський суд міста Києва відхиляє твердження відповідача у відзиві на позов як необґрунтовані, оскільки відсутність у голови правління ОСОБА_4 зазначених повноважень свідчить про недотримання вимог законодавства, яке врегульовує інститут представництва та діяльність ОСББ в цілому.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору поставки №б/н від 15.01.2016, який укладений між ТОВ "ПУБК "Ківар" та ОСББ "Щекавиця".

Щодо позовних вимог про зобов'язання ТОВ "ПУБК "Ківар" повернути ОСББ "Щекавиця" 261658,64 грн, що були одержані відповідачем на виконання договору поставки №б/н від 15.01.2016, суд зазначає наступне.

За змістом ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно ч.2 ст. 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

За змістом п.2.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України , частиною другою статті 208 ГК України .

Відповідно до позиції, викладеної у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст.16 Цивільного кодексу України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п.17 листа Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" №01-8/211 від 07.04.2008 наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перерахування позивачем на виконання договору поставки №б/н від 15.01.2016 грошових коштів відповідачу на загальну суму 261658,64 грн.

За таких обставин, з огляду на висновки суду щодо недійсності договору поставки №б/н від 15.01.2016, суд задовольняє позовні вимоги про зобов'язання ТОВ "ПУБК "Ківар" повернути ОСББ "Щекавиця" 261658,64 грн, що були одержані відповідачем на виконання зазначеного договору.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом правомірними та обґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача так як і витрати останнього на оплату послуг адвоката.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір поставки №б/н від 15.01.2016, який укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар".

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" (04114, м.Київ, вул. Вишгородська, будинок 52, ідентифікаційний код 23732852) повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" (04071, м.Київ, вул. Щекавицька, будинок 30/39, ідентифікаційний код 38988575) 261658 (двісті шістдесят одна тисяча шістсот п'ятдесят вісім) грн 64 коп, що були одержані Товариством з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" на виконання договору поставки №б/н від 15.01.2016.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" (04114, м.Київ, вул. Вишгородська, будинок 52, ідентифікаційний код 23732852) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" (04071, м.Київ, вул. Щекавицька, будинок 30/39, ідентифікаційний код 38988575) 5524 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн 89 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 27.09.2017

Суддя В.О. Демидов