Постанова

від 10.04.2018 по справі 910/11079/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/11079/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М.,суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця"

представник позивача - Вербицький В. В., адвокат

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Польсько-Українська будівельна компанія "Ківар"

представник відповідача - не з'явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-Українська будівельна компанія "Ківар" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 (Суддя Демидов В. О.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (Головуючий суддя - Буравльов С. І., судді Власов Ю. Л., Андрієнко В. В.) за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-Українська будівельна компанія "Ківар" про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії,

Короткий зміст позовних вимог

1. 07.07.2017 Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" (далі - Позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-Українська будівельна компанія "Ківар" (далі - Відповідач) з позовом про визнання недійсним договору поставки б/н від 15.01.2016 (далі - Договір поставки), укладеного між Позивачем та Відповідачем; зобов'язання Відповідача повернути Позивачу 261658,64 грн., що були одержані на виконання Договору поставки (застосувати реституцію) (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 01/09-1 від 01.09.2017).

Позовна заява мотивована тим, що Позивачу стало відомо про те, що між ним та Відповідачем укладено Договір поставки, предметом якого було постачання кульових кранів, який підписаний колишнім головою правління Позивача ОСОБА_2, який діяв згідно із статутом, за яким у голови правління не було повноважень на укладення подібного договору, оскільки згідно з пунктами 4.7.5, 4.7.1 та 4.7.4 статуту договори щодо надання послуг могли бути укладені правлінням, яке могло своїм рішенням уповноважити голову підписати договір, однак жодного рішення яким би надавалось право голові правління на підписання договору купівлі-продажу чи поставки правлінням не приймалось, а кошторис на 2016 рік загальними зборами не приймався, рішення загальних зборів на розпорядження коштами не було прийнято. Таким чином на підставі статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Відповідач зобов'язаний повернути Позивачеві сплачені кошти у розмірі 261658,64 грн.

Короткий зміст рішень судів І та апеляційної інстанцій

2. 22.09.2017 Господарський суд міста Києва вирішив позов задовольнити повністю. Визнати недійсним Договір поставки, укладений між Позивачем та Відповідачем. Зобов'язати Відповідача повернути Позивачу 261658,64 грн., що були одержані Відповідачем на виконання Договору поставки. Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017.

Прийняті у справі рішення мотивовані тим, що за положеннями статуту Позивача станом на дату укладення Договору поставки, голова правління Позивача ОСОБА_2 мав право укладати в межах своєї компетенції угоди, договори - із управителем та іншими суб'єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, розпоряджатися майном об'єднання, в тому числі коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису. Однак можливість укладення договору поставки товарів правлінням та головою правління статутом Позивача не визначена, в матеріалах справи відсутній затверджений на 2016 рік кошторис Позивача. Враховуючи вимоги статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Договір поставки був укладений головою правління Позивача ОСОБА_2 поза межами його компетенції, за відсутності затвердженого на 2016 рік кошторису Позивача, тобто голова правління не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а отже вказаний правочин є таким, що не відповідає вимогам статті 203 ЦК України. Відповідно до правової позиції, викладеної в листі Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у статті 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Судами встановлено, що на виконання умов Договору поставки Позивачем було сплачено Відповідачу 261658,64 грн., що підтверджується виписками банку з рахунку останнього. Судами встановлено, що на виконання умов договору Відповідачем були виставлені Позивачу для оплати рахунки-фактури № 9 від 15.01.2016 на суму 24039,37 грн., № 41 від 14.03.2016 на суму 26649,48 грн., № 90 від 04.07.2016 на суму 91196,54 грн. та № 147 від 04.10.2016 на суму 119 773,25 грн. Позивачем, у свою чергу, оплачено 16.01.2016 - 24039,37 грн., 14.03.2016 - 26649,48 грн., 04.07.2016 - 91196,54 грн., 05.10.2016 - 119773,25 грн., що підтверджується виписками банку з рахунку Відповідача. Відповідачем поставлено, а представником Позивача за довіреностями прийнято товар на загальну суму 261658,64 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: № 19/01-1 від 19.01.2016 на суму 24039,37 грн.; № 15/03-1 від 15.03.2016 на суму 26649,48 грн.; № 06/07-1 від 06.07.2016 на суму 91196,54 грн.; № 02/11-1 від 02.11.2016 на суму 119773,25 грн. 02.11.2016 між Позивачем в особі голови правління ОСОБА_2, який діє на підставі статуту (далі - поклажодавець), та Відповідачем (далі - зберігач) укладено договір зберігання № 02/11-16 (далі - Договір зберігання), відповідно до пункту 1.1 якого поклажодавець передає на склад зберігача товар на відповідальне зберігання без права реалізації. Товар передається по специфікації, узгодженою між сторонами протягом дії цього договору, і є невід'ємною складовою цього договору. Згідно з актом приймання-передачі матеріальних цінностей від 02.11.2016 Позивачем в особі голови правління ОСОБА_2, який діє на підставі статуту, передано товар на суму 119773,25 грн. на зберігання Відповідачу. За таких обставин вимога Позивача про повернення Відповідачу сплаченої на виконання Договору поставки суми є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. 09.02.2018 Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017, на підставі частини 1 пункту 3 статті 308 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не передаючи справи на новий розгляд, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

4. Відзив на касаційну скаргу у встановлені строки від Позивача не надійшов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. Задовольнивши позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій не застосували наслідків реституції, передбачені статтею 216 ЦК України та частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), вимога про що містилася в позовній заяві, не з'ясували можливості здійснення реституції як такої, не врахував наслідків визнання правочину контрагентом та виконання правочину сторонами.

6. Суди неправильно витлумачили та застосували статтю 216 ЦК України та частину 2 статті 208 ГК України в частині незастосування реституції, та порушили право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на мирне володіння своїм майном, визначене частиною 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Постановивши рішення та задовольнивши позовні вимоги, суд застосував повернення становища лише щодо сторони Позивача.

7. Суд неправильно витлумачив та застосував норму статті 203 ЦК України в розрізі статей 91, 92 ЦК України, статтю 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" щодо відсутності належної дієздатності у Позивача на укладення Договору поставки, ототожнивши голову правління Позивача та Позивача і сплутавши дієздатність Позивача зі спеціальною компетенцією голови правління Позивача, що призвело до неправомірного застосування статті 215 ЦК України та визнання спірного правочину недійсним. Погодження умов договору, що укладався головою Позивача ОСОБА_2, необхідно було лише за умови, що цей договір укладався на суму, що перевищує зазначену в статуті об'єднання. В статуті Позивача 2013 року передбачалось право голови правління на підписання договорів, договір підписано в рамках повноважень останнього, наданих йому як статутом, так і Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". У статуті Позивача станом на час укладення Договору поставки відсутнє обмеження у вигляді заборони чи обмеження укладення договорів поставки, а також відсутні обмеження щодо суми, на яку можуть бути укладені господарські договори головою правління Позивача.

8. Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 203 ЦК України, оскільки при наявності явного виконання та визнання правочину, що частково встановлено обома судами в частині розрахунків між сторонами, не застосовано положення частини 2 статті 241 ЦК України, хоч судам і були надані докази визнання правочину вже новим керівництвом Позивача, а судами не прийнято до уваги здійснення між сторонами розрахунків за поставлений товар. Виходячи з тексту листа-вимоги та претензії Позивача, можна зробити висновок, що останній в особі нового голови правління визнає наявність між Позивачем та Відповідачем відносин поставки товару, однак вважає їх невиконаними в належний строк, чому не надано оцінки судами попередніх інстанцій. Суди не взяли до уваги наступне схвалення Позивачем спірного договору шляхом неодноразового внесення оплат за поставлені товари, отримання представниками Позивача товару на підставі довіреностей, підписання актів приймання-передачі, здійснення досудового врегулювання між сторонами, укладення договору зберігання товару тощо.

9. Не було достеменно встановлено факту належного повідомлення Відповідача про наявність обмежень повноважень голови правління Позивача станом на час укладення спірного договору та протягом його виконання сторонами. Відомості щодо обмеження повноважень голови правління Позивача, якщо вони існували, мали бути внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позиція Верховного Суду

10. Суд не погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для визнання спірного Договору поставки недійсним з огляду на таке. Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За приписами частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частинами 1, 2 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Судами встановлено, що оспорюваний Договір поставки, довіреності представника на отримання товару та видаткову накладну № 02/11-1 від 02.11.2016 на суму 119773,25 грн. підписані від Позивача головою правління ОСОБА_2, якого було звільнено з посади 16.11.2016, що підтверджується протоколом засідання правління Позивача № 16/11 від 16.11.2016.

Щодо обмеження повноважень голови правління

11. Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Встановлено, що на час укладення спірного Договору поставки Позивач здійснював свою діяльність на підставі статуту в редакції, затвердженій установчими зборами членів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 30/39 по вулиці Щекавицькій в м. Києві протоколом № 1 від 29.05.2013, та зареєстрованій державним реєстратором 21.11.2013.

У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності. Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно виступає від імені юридичної особи не може перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення цього обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац 2 частини 3 статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзац 2 частини 2 статті 98 ЦК України), про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

12. Судами встановлено, що відповідно до пункту 4.1 статуту органами управління об'єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія об'єднання. За положеннями пункту 4.8 статуту правління Позивача обирає голову правління і його заступника. Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів об'єднання та рішень правління, діє без доручення і довіреності від імені об'єднання у відповідності із статутом, рішеннями загальних зборів та правління, вчиняє від імені об'єднання юридичні дії, зокрема, укладає в межах своєї компетенції угоди, договори, розпоряджається майном об'єднання, в т.ч. коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису. Крім того, голова правління має право підписувати довіреності, договори та інші документи від імені об'єднання. Також встановлено, що згідно з пунктом 6.2 статуту використання та розпорядження коштами здійснюється відповідно до статуту та затвердженого кошторису, а в матеріалах справи відсутній затверджений на 2016 рік кошторис Позивача.

Наведене положення не містить заборон або обмежень щодо можливості голови правління підписувати від імені Позивача договори, зокрема договори поставки, а тому висновок судів про те, що під час укладення цього Договору голова правління Позивача діяв на підставі статуту, що означає, що Відповідач був ознайомлений з його положеннями та усвідомлював те, що голова правління не мав права укладати спірний Договір без відповідного рішення загальних зборів необґрунтований. Крім того обмеження повноважень голови правління Позивача щодо можливості укладення спірного Договору поставки не зазначені у відомостях в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З огляду на наведене відсутність у статуті записів щодо надання голові правління права підписувати саме Договори поставки від імені Позивача не свідчить про відсутність у голови правління повноважень підписувати такі договори від імені Позивача, оскільки статутом встановлено право останнього підписувати договори, довіреності та інші документи без застереження щодо обмежень повноважень, зокрема з підписання договорів поставки. При цьому відсутність затвердженого кошторису на 2016 рік не свідчить про недійсність спірного правочину.

Щодо наступного схвалення правочину

13. Крім того, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судами встановлено, що на виконання умов договору Відповідачем були виставлені Позивачу для оплати рахунки-фактури. Позивачем, у свою чергу, оплачено за такими рахунками-фактурами 16.01.2016 - 24039,37 грн., 14.03.2016 - 26649,48 грн., 04.07.2016 - 91196,54 грн., 05.10.2016 - 119773,25 грн., що підтверджується виписками банку з рахунку Відповідача. Відповідачем поставлено, а представником Позивача за довіреностями прийнято товар на загальну суму 261658,64 грн., що підтверджується видатковими накладними Позивачем та Відповідачем також було укладено договір зберігання, відповідно до якого Позивач передав на склад Відповідача товар на відповідальне зберігання без права реалізації.

Таким чином, протягом січня - жовтня 2016 року Позивачем та Відповідачем вчинялись дії з виконання спірного правочину, щодо здійснення поставки товару, прийняття його представником Позивача за довіреністю та сплати останнім вартості поставленого товару, що свідчить про подальше схвалення оспорюваного правочину.

14. Враховуючи наведене, Суд доходить висновку, що місцевий та апеляційний господарські суди, повно встановивши обставини справи, не надали їм належної правової оцінки, що призвело до неправильного застосування наведених норм права, у зв'язку з чим рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення у справі про відмову у позові.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-Українська будівельна компанія "Ківар" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2017 у справі № 910/11079/17 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак