Постанова

від 14.12.2017 по справі 910/11079/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа№ 910/11079/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Власова Ю.Л.

Андрієнка В.В.

секретар: Ковальчук Р.Ю.

за участю представників: позивача - Вербицький Я.В.

відповідача - Удод П.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар"

на рішення Господарського суду м. Києва від 22.09.2017 р.

у справі № 910/11079/17 (суддя - Демидов В.О.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар"

про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поставки, укладеного між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку Щекавиця та Товариством з обмеженою відповідальністю Польсько-українська будівельна компанія Ківар , і зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" 119 773,25 грн, що були одержані відповідачем на виконання зазначеного договору.

У вересні 2017 року позивач звернувся до місцевого суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив визнати недійсним договір поставки від 15.01.2016 р., укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку Щекавиця та Товариством з обмеженою відповідальністю Польсько-українська будівельна компанія Ківар , і зобов'язати відповідача повернути ОСББ "Щекавиця" 261 658,64 грн, що були одержані останнім на виконання зазначеного договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/11079/17 від 22.09.2017 р. позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 22.09.2017 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що станом на дату вчинення правочину з позивачем в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була відсутня будь-яка інформація щодо наявності обмежень у голови правління позивача ОСОБА_4

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/11079/17, а розгляд справи призначено на 21.11.2017 р.

У судовому засіданні 21.11.2017 р. було оголошено перерву до 05.12.2017 р.

У судовому засіданні 05.12.2017 р. було оголошено перерву до 14.12.2017 р.

13.12.2017 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відшкодування витрат на послуги адвоката.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.01.2016 р. між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" в особі голови правління ОСОБА_4, який діє на підставі статуту (далі - покупець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" (далі - постачальник) було укладено договір поставки (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується постачати партіями та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.1 договору асортимент, кількість та ціна товару визначається в заявках та специфікаціях (видаткових накладних), що мають силу специфікації і які є невід'ємною частиною цього договору. Поставка вважається здійсненою у момент підписання сторонами видаткової накладної. Право власності на товар (партію товару) переходить до покупця у момент укладання сторонами видаткової накладної.

Як передбачено п. 2.1 договору, ціна на продукцію встановлюється на рівні базових цін постачальника, що діють на день поставки продукції. Ціна товару (партії товару) вважається погодженою шляхом здійснення передоплати покупцем та підтверджується у видатковій накладній.

Остаточна загальна сума (ціна) договору складає суму всіх специфікацій (видаткових накладних), на підставі яких здійснюється постачання товару, та визначається виходячи із цін на продукцію, асортименту та загальної кількості продукції, поставлених у відповідності до умов договору (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору постачальник поставляє товар окремими партіями у відповідності із заявками покупця протягом не більше 45 (сорока п'яти) днів з моменту внесення покупцем 100% передплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних (п. 3.8 договору).

Згідно з п. 3.9 договору на прохання покупця після переходу права власності до покупця товар може зберігатися на складі продавця протягом 4 місяців (120 днів). Зберігання товару протягом зазначеного строку входить у вартість товару. Зберігання товару (партій) понад зазначений строк здійснюється на підставі окремого договору.

Відповідно до п. 5.2 договору покупець зобов'язаний повністю розрахуватись за кожну партію товару наступним чином: 100% предоплата.

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2018 р. (п. 9.1 договору).

На виконання умов договору відповідачем були виставлені позивачу для оплати рахунки-фактури № 9 від 15.01.2016 р. на суму 24 039,37 грн, № 41 від 14.03.2016 р. на суму 26 649,48 грн, № 90 від 04.07.2016 р. на суму 91 196,54 грн та № 147 від 04.10.2016 р. на суму 119 773,25 грн.

Позивачем, у свою чергу, було оплачено 16.01.2016 р. - 24 039,37 грн, 14.03.2016 р. - 26 649,48 грн, 04.07.2016 р. - 91 196,54 грн, 05.10.2016 р. - 119 773,25 грн, що підтверджується виписками банку з рахунку відповідача.

Так, відповідачем було поставлено, а представником позивача за довіреностями було прийнято товар на загальну суму 261 658,64 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- № 19/01-1 від 19.01.2016 р. на суму 24 039,37 грн;

- № 15/03-1 від 15.03.2016 р. на суму 26 649,48 грн;

- № 06/07-1 від 06.07.2016 р. на суму 91 196,54 грн;

- № 02/11-1 від 02.11.2016 р. на суму 119 773,25 грн.

Також, 02.11.2016 р. між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" в особі голови правління ОСОБА_4, який діє на підставі статуту (далі - поклажодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" (далі - зберігач) було укладено договір зберігання № 02/11-16 (далі - договір зберігання).

Відповідно до п. 1.1 договору зберігання поклажодавець передає на склад зберігача товар на відповідальне зберігання без права реалізації. Товар передається по специфікації, узгодженою між сторонами протягом дії цього договору, і є невід'ємною складовою цього договору.

Згідно з актом приймання-передачі матеріальних цінностей від 02.11.2016 р. позивачем в особі голови правління ОСОБА_4, який діє на підставі статуту, передано товар на суму 119 773,25 грн на зберігання відповідачу.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що, на думку позивача, голова правління ОСОБА_4 не мав повноважень на укладення договору поставки від 15.01.2016 р., у зв'язку з чим вказаний договір підлягає визнанню судом недійсним, а грошові кошти, сплачені позивачем на виконання цього правочину, підлягають поверненню в порядку односторонньої реституції.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як передбачено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 р. № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 1, ч. 2 ст. 203 ЦК України).

У відповідності до положень ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Вбачається, що договір поставки від 15.01.2016 р., довіреності представника на отримання товару та видаткову накладну № 02/11-1 від 02.11.2016 р. на суму 119 773,25 грн з боку позивача підписані ОСОБА_4, який був головою правління ОСББ "Щекавиця" та якого було звільнено з посади 16.11.2016 р., що підтверджується протоколом засідання правління ОСББ "Щекавиця" № 16/11 від 16.11.2016 р.

На момент укладення спірного договору ОСББ "Щекавиця" здійснювало свою діяльність на підставі статуту в редакції, затвердженій установчими зборами членів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку № 30/39 по вулиці Щекавицькій в м. Києві протоколом № 1 від 29.05.2013 р., та зареєстрованій державним реєстратором 21.11.2013 р.

Згідно з п. 4.1 статуту органами управління об'єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія об'єднання.

Відповідно до п. 4.2 статуту вищим органом управління об'єднання є загальні збори.

За змістом п. 4.5 статуту до виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання належить зокрема затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту.

Як передбачено п. 4.6 статуту, керівництво поточною діяльністю об'єднання здійснює його правління. Правління має право приймати рішення з усіх питань діяльності об'єднання за винятком тих, які належать до виключної компетенції загальних зборів та ревізійної комісії. Правління є виконавчим органом об'єднання, підзвітне загальним зборам і організує виконання їх рішень.

Згідно з п. 4.7 статуту до компетенції правління належать наступні повноваження: складання та подача на затвердження загальним зборам кошторису, балансу та інших форм річної фінансової звітності об'єднання, у відповідності із положеннями цього статуту, розпорядження майном об'єднання в порядку делегованих загальними зборами повноважень, в тому числі коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису, прийняття рішень щодо відкриття рахунків об'єднання у банківських установах та визначення певних банківських установ, у яких такі рахунки мають бути відкриті, укладення, розірвання, припинення дії договорів та внесення до них змін - із управителем та іншими суб'єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, та здійснюють контроль за їх виконанням.

Правління об'єднання обирає голову правління і його заступника. Голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів членів об'єднання та рішень правління, діє без доручення і довіреності від імені об'єднання у відповідності із статутом, рішеннями загальних зборів та правління, вчиняє від імені об'єднання юридичні дії, зокрема, укладає в межах своєї компетенції угоди, договори, розпоряджається майном об'єднання, в т.ч коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису. Крім того, голова правління має право підписувати довіреності, договори та інші документи від імені об'єднання (п. 4.8 статуту).

Відповідно до п. 6.2 статуту використання та розпорядження коштами здійснюється відповідно до статуту та затвердженого кошторису.

Таким чином станом на дату укладення спірного договору, голова правління позивача ОСОБА_4 мав право укладати в межах своєї компетенції угоди, договори - із управителем та іншими суб'єктами підприємництва, які виконують роботи, в тому числі будівельні, надають житлово-комунальні та інші послуги, розпоряджатися майном об'єднання, в т.ч. коштами об'єднання відповідно до затвердженого кошторису.

Однак можливість укладення договору поставки товарів правлінням та головою правління статутом позивача не визначена.

Крім того, у матеріалах справи відсутній затверджений на 2016 рік кошторис позивача.

Згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься зокрема затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту. Для керівництва поточною діяльністю об'єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об'єднання, визначених статутом. Правління є виконавчим органом об'єднання і підзвітне загальним зборам. До компетенції правління відноситься зокрема: розпорядження коштами об'єднання відповідно до затвердженого загальними зборами об'єднання кошторису, укладення договорів про виконання робіт, надання послуг та здійснення контролю за їх виконанням, ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність об'єднання.

Таким чином договір поставки від 15.01.2016 р. був укладений головою правління ОСББ "Щекавиця" - ОСОБА_4 поза межами його компетенції, за відсутності затвердженого на 2016 рік кошторису позивача, тобто голова правління не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а отже вказаний правочин є таким, що не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про визнання недійсним договору поставки від 15.01.2016 р., укладеного між ТОВ "ПУБК "Ківар" та ОСББ "Щекавиця", є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання ТОВ "ПУБК "Ківар" повернути ОСББ "Щекавиця" 261 658,64 грн, що були одержані відповідачем на виконання договору поставки від 15.01.2016 р., в порядку односторонньої реституції, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Як передбачено п. 2.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України, частиною другою статті 208 ГК України.

Відповідно до правової позиції, викладеної у листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 Цивільного кодексу України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно з п. 17 листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" № 01-8/211 від 07.04.2008 р. наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

Як було зазначено вище, на виконання умов укладеного договору поставки відповідачем були виставлені позивачу для оплати рахунки-фактури № 9 від 15.01.2016 р. на суму 24 039,37 грн, № 41 від 14.03.2016 р. на суму 26 649,48 грн, № 90 від 04.07.2016 р. на суму 91 196,54 грн та № 147 від 04.10.2016 р. на суму 119 773,25 грн.

Позивачем було оплачено 261 658,64 грн, а саме: 16.01.2016 р. - 24 039,37 грн, 14.03.2016 р. - 26 649,48 грн, 04.07.2016 р. - 91 196,54 грн, 05.10.2016 р. - 119 773,25 грн, що підтверджується виписками банку з рахунку відповідача.

За таких обставин, вимога позивача про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" 261 658,64 грн, що були одержані відповідачем на виконання договору поставки від від 15.01.2016 р., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про те, що станом на дату вчинення правочину з позивачем в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була відсутня будь-яка інформація щодо наявності обмежень у голови правління позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як передбачено п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності. Згідно з абз.1 ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно виступає від імені юридичної особи не може перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абз. 2 ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України), про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Так, згідно з укладеним договором поставки голова правління ОСББ Щекавиця ОСОБА_4 діяв на підставі статуту, що означає, що скаржник був ознайомлений зі статутом позивача, і як наслідок усвідомлював те, що голова правління не мав права укладати спірний договір без відповідного рішення загальних зборів.

Отже посилання скаржника на відсутність відомостей про обмеження повноважень голови правління ОСББ Щекавиця ОСОБА_4 є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги також наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 22.09.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання, розгляд та витрати на послуги адвоката покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-українська будівельна компанія "Ківар" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 22.09.2017 р. у справі № 910/11079/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/11079/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Андрієнко