Постанова

від 25.09.2017 по справі 910/6690/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2017 р. Справа№ 910/6690/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Романовій Ю.М.

представники сторін:

від позивача: Ковалюх В.М. за довіреністю;

від відповідача: Сікачов С.Ю. за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017

у справі № 910/6690/17 (головуючий суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг"

про розірвання договору № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 та стягнення 305.354,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" звернулось у Господарський суд міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" про розірвання договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 та стягнення 305.354,29 грн., з яких: 204.081,16 грн. - сума попередньої оплати (авансового платежу) та 101.273,13 грн. процентів нарахованих на суму попередньої оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі №910/6690/17 позов задоволено повністю. Розірвано договір фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" 204.081 грн. 16 коп. попередньої оплати (авансового платежу), 101.273 грн. 13 коп. процентів за користування грошовими коштами, 4.580 грн. 32 коп. витрат по сплаті судового збору, 7.000 грн. 00 коп. витрати на правову допомогу адвоката.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що судом невірно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відносини між сторонами є непрямим лізингом, сплачений позивачем аванс відповідач перерахував продавцю - ТОВ "Техномагнат", який не передав товар та не повернув аванс; відповідачем вжиті всі залежні від нього дії щодо повернення авансу, отже відсутня його вина у порушенні зобов'язання; відповідач не користувався коштами позивача, тому є безпідставним нарахування процентів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Смірнової Л.Г., Чорногуза М.Г.) апеляційна скарга прийнята до розгляду, призначено розгляд справи на 04.09.2017.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.09.2017 р., у зв'язку із перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/6690/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Смірнової Л.Г., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва з 04 до 25.09.2017.

20.09.2017 відповідач подав додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких навів додаткові обґрунтування безпідставності позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

10.07.2014 між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг", як лізингодавцем, та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське", як лізингоодержувачем, був укладений договір фінансового лізингу №ФЛ-2014/07-02 (далі - договір).

Відповідно до п. 3. договору лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та надає його лізингоодержувачу за плату у володіння та користування на умовах цього договору та Правил фінансового лізингу (додаток № 1 до даного договору лізингу). Найменування предмету лізингу, його ціна та технічні характеристики вказані в специфікації (додаток № 2 до договору лізингу). Сторони визначають статус цього договору як договір фінансового лізингу відповідно до норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 8.1. договору загальна сума договору складає 571.863,92 грн., у тому числі ПДВ - 76.106,67 грн.

Пунктом 9 договору визначено, що авансовий платіж (перша частина) в розмірі 78.641,67 грн. має бути сплаченим до 15.07.2014. Авансовий платіж (друга частина) в розмірі 114.160,00 грн. - протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання повідомлення про перебування предмету лізингу на митній території України.

Відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000325 від 11.07.2014 на суму 78.641,67 грн.

Платіжним дорученням № 163 від 15.07.2014 позивач перерахував на рахунок відповідача першу частину авансового платежу в сумі 78.641,67 грн.

Додатковою угодою № 1 від 21.08.2014 внесено зміни до договору, а саме визначено наступне: загальна сума договору становить - 618 440,68 грн., ціна предмету лізингу - 483.640,00 грн.; сума лізингових відсотків 134.800,68 грн.; авансовий платіж (друга частина) - 125.439,49 грн., який сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання рахунку від лізингодавця.

Відповідачем виставлено позивачу наступний рахунок-фактуру № СФ-0000377 від 21.08.2014 на суму 125.439,49 грн.

Позивач 21.08.2014 платіжним дорученням № 198 перерахував на рахунок відповідача другу частину авансового платежу в сумі 125.439,49 грн.

Відповідно до специфікації № 1 предметом лізингу є напівпричіп "Montenegro SCHF-3S/3G", номер шасі VST0030548M002564, рік випуску 2012, вартістю 483.640,00 грн.

Відповідно до п. 5.2. договору строк передачі предмету лізингу - 20 (двадцять) банківських днів з дати отримання всієї суми авансового платежу, що наведений в п. 9 та додатку № 3 до цього договору, і надання всіх необхідних документів з встановленого лізингодавцем переліку.

Згідно з п. 9.4.1 Додатку №1 до Договору "Правила фінансового лізингу" лізингодавець зобов'язаний передати лізингоодержувачу на умовах лізингу предмет лізингу у номенклатурі та кількості, визначених в додатку №2 до договору (специфікація).

Відповідно до п. 3.1 правил фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується передати предмет лізингу у комплектації, відповідно до специфікації у користування лізингоодержувачу протягом строку, що наведений в п. 5.2 договору.

Згідно з п. 3.6 Правил фінансового лізингу документом, який підтверджує передавання предмета лізингу від лізингодавця у користування лізингоодержувачу є акт приймання-передачі предмету лізингу в користування (додаток № 4), який підписується представниками лізингодавця, лізингоодержувача та продавця/постачальника в трьох екземплярах, по одному для кожної сторони і продавця/постачальника.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на те, що позивачем здійснено оплату авансового платежу повністю 21.08.2014, то відповідач з урахуванням умов договору мав здійснити передачу предмету лізингу позивачу до 19.09.2014.

Незважаючи на виконання з боку позивача взятих на себе зобов'язань (сплата у визначений строк авансового платежу в повному обсязі), відповідач в обумовлені договором строки предмет лізингу не передав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору фінансового лізингу, 10 липня 2014 року, між відповідачем, як покупцем і лізингодавцем, та ТОВ "Техномагнат", як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу товару № 5, відповідно до якого продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар відповідно до додатку №1 до цього договору "Специфікації", що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити цей товар.

Пунктом 1.2 вказаного договору купівлі-продажу сторони погодили, що товар купується для наступного передавання його покупцем Товариству з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (лізингоодержувач) на умовах фінансового лізингу.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що право власності на товар переходить до покупця після сплати ним авансового платежу відповідно до умов пункту 4.2.1 та отримання документів згідно з пунктом 5.1.3. цього договору.

У відповідності до умов Договору купівлі-продажу, 16.07.2014 відповідач (покупець) сплатив ТОВ "Техномагнат" (продавцю) 68496 грн. авансового платежу, а 21.08.2014 відповідач сплатив продавцю 124960 грн. авансового платежу, що підтверджується платіжним дорученням № 1046 від 16 липня 2014 року та платіжним дорученням № 1141 від 21 серпня 2014 року.

В порушення умов договору купівлі-продажу продавець прийняті на себе договірні зобов'язання з передачі покупцю у власність товару не виконав, в зв'язку з чим утворилася заборгованість в сумі 193 456 грн. 00 коп.

Пунктом 6.3 договору купівлі-продажу встановлено, що якщо продавець прострочив виконання зобов'язань зазначених в пунктах 3.2, 3.3 цього Договору, він зобов'язаний протягом наступних 5 банківських днів повернути покупцеві всю суму отриманих від покупця за товар коштів.

Однак, у визначний договором купівлі-продажу строк продавець не повернув покупцю (відповідачу у даній справі) суму отриманих за товар коштів.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року в справі №909/76/15, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.06.2015, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномагнат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" - суму авансу в розмірі 193 456 грн. 00 коп., пеню в сумі 17 644 грн. 24 коп., 48 364 грн. 00 коп. штрафу, збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 24 182 грн. 00 коп., 5672 грн. 67 коп. судового збору та 13975 грн. 50 коп. на оплату послуг адвоката.

Позивач звертався до відповідача з листами № 46 від 10.10.2014, № 48 від 17.12.2014, № 52 від 15.07.2015, в яких просив повернути сплачений аванс та повідомити які здійснюються дії щодо повернення сплаченого позивачем авансу.

Відповідач листами № 144 від 23.12.2014, № 56 від 17.07.2015 надав відповідь, в якій зазначив що відповідачем здійснюється все можливе аби повернути кошти від постачальника предмета лізингу, якого обрав позивач, та повернути позивачу авансовий платіж сплачений по договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014. Зазначив, що наразі є рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/76/15, яким стягнуто з постачальника (ТОВ Техномагнат") сплачені за товар кошти.

В подальшому позивач знов звернувся до відповідача з листом № 62 від 28.12.2015, в якому просив повідомити які здійснюються дії щодо повернення сплаченого позивачем авансу.

Відповідач листом № 80 від 30.12.2015 повідомив, що рішення у справі № 909/76/15 перебуває на примусовому виконанні у державній виконавчій службі та пообіцяв одразу, як тільки отримає кошти з рахунків постачальника предмета лізингу - ТОВ "Техномагнат" повернути їх ТОВ "АТП "Батуринське".

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, кошти відповідачем досі позивачу не повернуто.

Спір виник внаслідок того, що після сплати позивачем авансового платежу відповідач предмет лізингу не передав, а тому за доводами позивача є підстави для розірвання договору, повернення сплаченого авансового платежу та процентів нарахованих за користування коштами.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Проте, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду частково не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору фінансового лізингу №ФЛ-2014/07-02.

Статтею 292 ГК України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначаються Законом України "Про фінансовий лізинг".

Так, відповідно до ст. 1 вказаного Закону фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 даного Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Договір, що укладений сторонами, містить всі необхідні для даного типу договорів істотні умови, підписаний уповноваженими особами, отже є чинним.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, з огляду на те, що позивачем здійснено оплату авансового платежу повністю 21.08.2014, то відповідач з урахуванням умов договору мав здійснити передачу предмету лізингу позивачу до 19.09.2014, однак у встановлений строк предмет лізингу позивачу не передав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 ст. 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

В матеріалах справи відсутня заява позивача до відповідача щодо розірвання договору.

Пункт 1 статті 188 Господарського кодексу України визначає, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Верховним Судом України з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова від 17.06.2008 № 8/32пд).

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення умов договору, як істотне, повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що сталися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Обґрунтування істотності (значної міри) порушення умов договору відповідачем і підлягає дослідженню і оцінці в межах цієї справи.

Істотним порушенням умов договору яке, згідно з позовними вимогами, свідчить про наявність підстав для розірвання договору, є те, що відповідач не передав в обумовлений строк предмет лізингу. Відповідачем дану обставину не спростовано.

Матеріалами справи підтверджується факт істотного порушення відповідачем умов договору, що свідчить про наявність передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України підстав для розірвання договору.

З огляду на наведене, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо дострокового розірвання договору фінансового лізингу №ФЛ/2014/07-02 від 10.07.2014 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як зазначалось вище, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення суми попередньої оплати, які залишені відповідачем без задоволення з посиланням на те, що кошти перераховані продавцю і ним не повернуті.

Статтею 808 ЦК України, на застосуванні якої наголошує відповідач, встановлено, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Зазначена стаття встановлює суб'єкта відповідальності перед лізингоодержувачем за стан та якість предмета лізингу в залежності від того, хто здійснював вибір продавця. Якщо продавця обирав лізингоодержувач, лізингодавець звільняється від відповідальності за стан предмета лізингу. Відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо несе продавець.

Проте, положеннями зазначеної статті не передбачено права лізингоодержувача вимагати від продавця повернення сум попередньої оплати, які були сплачені лізингодавцю.

Крім цього, умовами укладеного між відповідачем та продавцем (ТОВ "Техномагнат") договору купівлі-продажу (п.6.3.) встановлено, що якщо продавець прострочив виконання зобов'язань зазначених в пунктах 3.2, 3.3 цього Договору, він зобов'язаний протягом наступних 5 банківських днів повернути покупцеві всю суму отриманих від покупця за товар коштів.

Колегією суддів також враховано, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року в справі №909/76/15, стягнуто з ТОВ "Техномагнат" на користь ТОВ "ЛД-Лізинг" суму авансу в розмірі 193 456 грн., отже у разі звернення позивачем із самостійним позовом до продавця може відбутись подвійне стягнення.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача попередньої оплати (авансового платежу) в сумі 204 081,16 грн.

Позивач також просив стягнути з відповідача 101 273,13 грн. процентів нарахованих на суму попередньої оплати за період з 20.09.2014 по 30.03.2017.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Користування чужими грошовими коштами слід розуміти широко. Тобто це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове використання (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-якими оплатними зобов'язаннями.

Однак, повністю задовольняючи позов в цій частині судом першої інстанції не було враховано, що позивач сплатив відповідачу попередню оплату (авансовий платіж) в загальній сумі 204 081,16 грн. (платіжні доручення №163 від 15.07.2014 на суму 78 641,67 грн. та №198 від 21.08.2014 на суму 125 439,49 грн.), а відповідач, в свою чергу, сплатив продавцю (ТОВ "Техномагнат") аванс в сумі 193 456,00 грн. (платіжні доручення №1046 від 16.07.2014 на суму 68496,00 грн. та №1141 від 21.08.2014 на суму 124960 грн.).

Таким чином, з отриманої відповідачем від позивача суми попередньої оплати в користуванні у відповідача залишились грошові кошти в сумі 10625,16 грн. (204 081,16 грн. - 193 456,00 грн.), отже саме на цю суму повинні нараховуватись проценти.

У частині 6 ст. 231 ЦК України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки у договорі сторони не встановили інший розмір процентів, позивач обґрунтовано визначив їх в розмірі облікової ставки Національного банку України.

Згідно розрахунку, зробленого судом, за період з 20.09.2014 по 30.03.2017 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 5336,72 грн. процентів за користування грошовими коштами, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення господарського суду першої інстанції в частині розміру стягнутої суми процентів за користування грошовими коштами.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову та на оплату послуг адвоката підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, а витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 року у справі №910/6690/17 змінити.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/6690/17 викласти у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2 Н.П. № 43, код ЄДРПОУ 33831779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Ярослава Мудрого, 24, код ЄДРПОУ 38584442) - 204.081 (двісті чотири тисячі вісімдесят одна) грн. 16 коп. попередньої оплати (авансового платежу), 5.336 (п'ять тисяч триста тридцять шість) грн. 72 коп. процентів за користування грошовими коштами, 4.741 (чотири тисячі сімсот сорок одна) грн. 27 коп. витрат по сплаті судового збору, 4.800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 73 коп. витрат на правову допомогу адвоката.

4. В задоволенні позовних вимог про стягнення 95936 грн. 41 коп. процентів за користування грошовими коштами - відмовити."

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Ярослава Мудрого, 24, код ЄДРПОУ 38584442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2 Н.П. № 43, код ЄДРПОУ 33831779) - 1.583 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят три) грн. 19 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/6690/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

Л.Г. Смірнова