Ухвала

від 20.09.2017 по справі 821/1037/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року м. Київ К/800/20969/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Шведа Е.Ю.,

суддів Гончар Л.Я.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року

у справі № 821/1037/16

за позовом ОСОБА_2

до державного реєстратора Скадовської районної державної адміністрації Бабича Владислава Володимировича, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області,

третя особа: ОСОБА_4,

про скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора Скадовської районної державної адміністрації Бабича В.В. (далі - Державний реєстратор), Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, третя особа: ОСОБА_4, в якому просила скасувати рішення про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи № 28804316 від 18 березня 2016 року.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 березня 2016 року № 28803909 та про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи від 18 березня 2016 року № 28804316. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить рішення вказаного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами установлено, що згідно зі свідоцтвом про придбання майна від 13 березня 2008 року позивачу на праві власності належить майно, яке складається з: 1/2 (однієї другої) частини житлового будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок). Житловий будинок позначений в технічних документах під літерою «А», має загальну площу 84,3 кв.м., біля нього на земельній ділянці розташовано гараж літера «Б», сарай літера «В», сарай літера «Г», туалет-душ літера «Д». Дане майно зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом №18280955 від 28 березня 2008 року, реєстраційний номер майна 2983463; тип об'єкта: будинок житловий; власник ОСОБА_2, частка 1/2.

Відповідно до даних технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 22 вересня 2015 року його власниками є ОСОБА_4: 1/2 частина, та ОСОБА_2: 1/2 частина.

На підставі заяви ОСОБА_4 комісія в складі заступника селищного голови смт. Лазурне, спеціаліста з земельних питань ІІ категорії, спеціаліста з юридичних питань І категорії, депутата Лазурненської селищної ради здійснила 08 лютого 2016 року перевірку та обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 Під час обстеження комісія встановила, що будівля, вказана в технічному паспорті бюро технічної інвентаризації під літерою «А», зруйнована. Комісія рекомендувала громадянину ОСОБА_4 після отримання акту обстеження земельної ділянки звернутись до Лазурненської селищної ради для отримання довідки про факт встановлення відсутності частини будівель вказаних у технічному паспорті з бюро технічної інвентаризації.

08 лютого 2016 року тимчасово виконуючим обов'язки селищного голови смт. Лазурне ОСОБА_4 видано довідку № 2-17-19 в тому, що дійсно на земельній ділянці по АДРЕСА_1 позначена в технічному паспорті бюро технічної інвентаризації № 799 під літерою «А», на час обстеження комісії Лазурненської селищної ради, згідно з актом обстеження земельної ділянки від 08 лютого 2016 року зруйнована.

Використовуючи акт перевірки та обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 08 лютого 2016 року та довідку селищної ради від 08 лютого 2016 року, ОСОБА_4 17 березня 2016 року подав до Реєстраційної служби Скадовського районного управління юстиції заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо припинення прав та їх обтяжень у звязку зі знищенням обєкта нерухомого майна).

До зазначеної заяви ОСОБА_4 додав копії таких документів: паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, акта Лазурненської селищної ради про проведення обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 08 лютого 2016 року, план-схему земельної ділянки до акту обстеження від 08 лютого 2016 року, довідку Лазурненської селищної ради № 2-17-19 від 08 лютого 2016 року, технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 16 березня 2016 року.

Не зважаючи на ту обставину, що в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 16 березня 2016 року зазначено два власника, заяву від 17 березня 2016 року підписано одноособово, лише ОСОБА_4, доказів наявності у нього довіреності вчиняти будь-які реєстраційні дії від імені позивача сторони суду не надали, відсутні такі докази і в матеріалах реєстраційної справи.

18 березня 2016 року Державний реєстратор, керуючись ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 18 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 від 25 грудня 2015 року (далі - Порядок № 1127), прийняв рішення № 28803909 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійснив державну реєстрацію припинення прав та їх обтяжень у зв'язку зі знищенням об'єкта нерухомого майна на житловий будинок з реєстраційним номером (не зазначено номер), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки (не зазначено номер), за суб'єктом ОСОБА_4

Рішенням від 18 березня 2016 року № 28804316 Державний реєстратор закрив розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу у зв'язку із знищенням об'єкта нерухомого майна.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з протиправності рішень відповідача, оскільки Державний реєстратору не було надано ОСОБА_4 документ, який посвідчує факт знищення житлового будинку, а також документ, який посвідчує право власності на житловий будинок, який належить двом власникам. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії Державного реєстратора вчинено не в порядку, не в спосіб та всупереч чинному законодавству України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на наступне.

П. 1 Порядку № 1127 визначено, що цей порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ч. 1 ст. 10 цього Закону визначено, що державним реєстратором є, зокрема, громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав тощо.

Таким чином, здійснюючи відповідні реєстраційні дії, зокрема, закриваючи розділи в Державному реєстрі прав, державний реєстратор прав діє як суб'єкт владних повноважень на виконання функцій держави.

За правилами ст. 1 КАС України цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, дійшов висновку, що спірні відносини є цивільно-приватноправовими і не пов'язані безпосередньо із здійсненням владних управлінських повноважень Державним реєстратором прав на нерухоме майно, а тому повинні вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Водночас суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що у рамках цієї справи право власності чи користування спірним будинком не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтуються на протиправності дій та рішень Державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи у зв'язку з недотриманням ним вимог Порядку № 1127 та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме здійснення відповідачем відповідних реєстраційних дій без за відсутності достатніх для цього підстав та документів. Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Державного реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2017 року № 21-3197а16, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України.

Таким чином, у зв'язку з неправильним застосуванням ст.ст. 3, 17 КАС України і безпідставним закриттям провадження у справі суд апеляційної інстанції не виконав своєї функції апеляційного перегляду судового рішення, а отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 1 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: