Рішення

від 22.09.2017 по справі 902/667/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 вересня 2017 р. Справа № 902/667/17

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Павловій Т.С., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-КОМЕРЦ", м.Вінниця

до житлово-будівельного кооперативу "Барський", с.Нова Ободівка Тростянецького району Вінницької області

про визнання договору недійсним,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" м. Вінниця

за участю представників сторін:

позивача і третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06": Клим Василь Ігорович, довіреність № б/н від 16.06.2017 року;

відповідача: Ткачук Богдан Олександрович, довіреність № б/н від 02.01.2017 р.

В С Т А Н О В И В :

Заявлено позов про визнання недійсним договору суперфіцію від 11.06.2015 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" та житлово-будівельним кооперативом "Барський", посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Рудиком В.В. і зареєстрований в реєстрі за №2432. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що спірним договором суперфіцію не встановлено право позивача на одержання плати за користування земельною ділянкою та обов'язок відповідача таку плату вносити.

Ухвалою суду від 10.07.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/667/17, її слухання призначено на 01.08.2017 р.

За спільним клопотанням сторін, яке було подано в судовому засіданні 01.08.2017 р., строк вирішення спору у даній справі, відповідно до ухвали від 01.08.2017 р., продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи на 12.09.2017 р.

Також ухвалою суду від 01.08.2017р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06", яке було стороною спірного договору суперфіцію від 11.06.2015 р.

31.08.2017р. від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, якою останній просив визнати недійсним пункт 2.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 року, посилаючись на те, що даний пункт протирічить правовій природі суперфіцію як права користування земельною ділянкою, оскільки позбавляє позивача права власності на земельну ділянку, що в свою чергу не відповідає приписам ст. 102 1 Земельного кодексу України та ст.ст. 414 - 415 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача стосовно прийняття судом заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-КОМЕРЦ" про зменшення позовних вимог до розгляду не заперечив.

Дана заява прийнята судом до розгляду відповідно до вимог ст.22 ГПК України.

В судовому засіданні 12.09.2017 р. з метою витребування додаткових доказів по справі оголошено перерву до 22.09.2017 р.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судове засідання 22.09.2017 року з'явились представники позивача та відповідача, а також третьої особи.

Представник позивача та третьої особи в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив визнати недійсним пункт 2.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 р.

Представник відповідача у своїх письмових поясненнях та в судових засіданнях проти позову заперечував, посилаючись на те, що на виконання умов договору суперфіцію від 11.06.2015 р. відповідачем було здійснено всі необхідні дії для його належного та повного виконання. Відповідач посилається на те, що укладаючи 11.06.2015 р. договір суперфіцію, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема площу земельної ділянки, строк дії договору, оплату за договором та наслідки його закінчення. На виконання вимог договору суперфіцію в частині забудови земельної ділянки відповідачем було отримано всі необхідні дозвільні документи на початок будівництва та розпочато будівництво житлових будинків. Також в зв'язку із реалізацією договору суперфіцію, між ЖБК "Барський" та іншими суб'єктами виникли цивільно-правові зобов'язання різного характеру, зокрема з: Якушинецькою сільською радою Вінницького району Вінницькою області (на рахунок якої було сплачено кошти згідно договорів про пайову участь), асоційованими членами, що за власний кошт здійснюють забудову земельної ділянки, підрядними організаціями, які здійснюють забудову території, організаціями, що здійснюють водо/газо/електропостачання до об'єктів нерухомості, які збудовані та будуються на земельній ділянці.

Стосовно тверджень позивача про невизначеність порядку розрахунків за договором суперфіцію, відповідач дані твердження позивача відкидає, посилається на те, що при укладанні 11.06.2015 року договору суперфіцію між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" та Житлово-будівельним кооперативом "Барський" були погоджені, нотаріально засвідчені всі істотні умови договору та визначено порядок розрахунків. Відповідач стверджує, що протягом дії договору, так і після його закінчення, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" не висувало жодних вимог щодо внесення будь-яких змін до умов даного договору.

Відповідач стверджує, що "шляхом подання даного позову позивач намагається штучно створити умови, наслідком яких може стати визнання всього будівництва самочинним і рейдерським шляхом відібрати всі об'єкти нерухомості, що знаходяться на вказаній земельній ділянці, оскільки раніше погоджені умови, щодо прийняття у власність 2000 квадратних метрів нерухомості (блоку критих майданчиків) його вже не влаштовують, а він посягає на приватну власність мешканців міста Вінниці, що була отримана ними на законних підставах".

За обставин викладених вище, відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані у справу докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

11.06.2015 р. між третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариством з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" та відповідачем - житлово-будівельним кооперативом "Барський" був укладений договір суперфіцію, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Рудиком В.В. і зареєстрований в реєстрі за №2432.

Згідно п.1.1. вказаного договору від 11.06.2015 р., третя особа як суперфіціар надав, а відповідач як суперфіціарій, прийняв земельну ділянку загальною площею 3,1393 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану в селі Зарванці Вінницького району Вінницької області.

Вказана земельна ділянка належала суперфіціару на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Вінницького районного управління юстиції Вінницької області 09.06.2015 року.

Цільове призначення земельної ділянки - 02:01; категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Відповідно до п.1.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., земельна ділянка передається в користування суперфіціарію для здійснення будівництва багатоквартирних будинків та споруд за умови погодження з відповідними органами у встановленому законом порядку.

Згідно п. 1.3. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., земельна ділянка не вилучається з постійного користування суперфіціара, а суперфіціарій отримує лише право на користування нею для будівництва об'єктів нерухомості. Площа та межі земельної ділянки залишаються без змін.

Розділом 2 договору суперфіцію від 11.06.2015 р. визначено такі умови, як строк дії договору та оплата.

Так, відповідно до 2.1. цього договору від 11.06.2015 р., його укладено строком на два роки до 11 червня 2017 року. За користування земельною ділянкою суперфіціарій зобов'язується в термін до 11 грудня 2016 року передати супефіціару нерухоме майно загальною площею 2000 кв.м.

За умовами оспорюваного позивачем пункту 2.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., після закінчення строку його дії, за умови оформлення суперфіціаром права власності на нерухоме майно, зазначене в п.2 даного договору, суперфіціар зобов'язується передати земельну ділянку у власність Об'єднанню співвласників цього ж багатоквартирного будинку, якщо таке буде створено, або за відсутності Якушинецькій сільській раді Вінницького району Вінницької області.

Розділом 3 договору суперфіцію встановлені наступні обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Згідно п. 3.1. договору суперфіцію, суперфіціар підтверджує, що на момент укладення даного договору земельна ділянка не перебуває під арештом чи забороною відчуження, не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно земельної ділянки не укладено будь-яких договорів відчуження з іншими особами. Треті особи не мають прав на земельну ділянку та розташовані на них об'єкти нерухомого майна.

Обмеження та сервітути щодо земельної ділянки на день підписання цього договору відсутні.

Укладання відносно земельних ділянок договору суперфіцію не припиняє права власності та права пocтійного користування ними. Суперфіціар вправі реалізовувати свої повноваження щодо розпорядження земельними ділянками у повному обсязі, але при цьому він повинен попередити суперфіціарія про права третіх осіб на них (п. 3.2 договору суперфіцію).

Серед прав та обов'язків сторін, визначених розділом 4 договору суперфіцію від 11.06.2015 р., передбачені наступні права та обов'язки суперфіціара:

"4.1. на отримання у власність нерухомості, передбаченої п. 2.1 цього договору;

4.1.2. У разі необхідності самостійно або ж суперфіціарієм по цьому договору у встановленому законом порядку змінити цільове призначення земельної ділянки;

4.1.3. Вимагати від суперфіціарія використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з цим договором.

4.2. Суперфіціар зобов'язаний:

4.2.1. Не вчиняти дій, які можуть перешкодити суперфіціарію користуватися земельною ділянкою та здійснювати будівництво, якщо такі дії суперфіціарія є законними та не суперечать умовам договору та законодавства України;

4.2.2. Попередити суперфіціарія про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі їх використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта договору суперфіція.

Серед прав та обов'язків суперфіціарія, досліджуваний судом договір суперфіцію визначив наступні:

"4.3. Суперфіціарій має право:

4.3.1. Вимагати від суперфіціара надання в користування земельної ділянки після підписання даного договору;

4.3.2. Самостійно господарювати на земельних ділянках з дотриманням умов договору суперфіцію;

4.3.3. Залучати на свій власний розсуд для виконання зобов'язань за даним договором та для досягнення мети цього договору треті організації;

4.3.4. Переважного перед третіми особами придбання у користування або у власність земельних ділянок;

4.3.5. Вимагати дострокового розірвання договору в разі виявлення необумовлених суперфіціаром у договорі недоліків земельної ділянки, які істотно перешкоджають суперфіціарію використовувати земельну ділянку;

4.3.6. Користуватися на умовах і в порядку, обумовлених сторонами, інженерними комунікаціями суперфіціара з метою забезпечення належної господарської діяльності суперфіціарія на земельних ділянках".

Згідно підпунктів п. 4.4. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., суперфіціарій зобов'язаний:

"4.4.1. Використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;

4.4.2. Приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені цим договором".

Розділом 5 договору суперфіцію від 11.06.2015 р. визначено порядок набуття права власності на об'єкти нерухомості.

Так, за умовами п. 5.1. договору суперфіцію, право власності на зведені суперфіціарієм об'єкти нерухомості на земельній ділянці, відповідно до цього договору, належить суперфіціарію. Суперфіціарій має право володіти, користуватися і розпоряджатися зведеними ним будівлями та спорудами.

За умовами п. 5.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., у разі продажу суперфіціарісм об'єктів нерухомості, до його покупця - нового власника, за домовленістю із суперфіціаром, може перейти право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, які були визначені в даному договорі суперфіцію.

Перехід права власності на земельні ділянки до третьої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, не припиняє його дії і не впливає на обсяг прав суперфіціарія щодо користування земельними ділянками відповідно до умов даного договору. Новий власник земельних ділянок (земельної ділянки), обтяжених суперфіцієм, не може на власний розсуд обмежити, змінити чи припинити цей договір (п. 6.6. договору суперфіцію).

За умовами п. 6.7. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., у разі ліквідації або реорганізації суперфіuіарія, положення цього договору зберігають свою чинність для його правонаступника.

Як стверджується оглянутими судом та долученими до матеріалів справи правовстановлюючими документами на земельну ділянку загальною площею 3,1393 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, а саме: свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 41049403 від 22.07.2015 р., витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №41049866 від 22.07.2015 р., витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0503103232015 від 21.07.2015 р., протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ДЮК-06" від 30.06.2016 р., інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 63930328 від 20.07.2016 року, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ДЮК-КОМЕРЦ" № 03-16 від 22.08.2016 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності на земельну ділянку № НВ-0506524482017 від 06.06.2017 року, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "ДЮК-КОМЕРЦ" № 72 від 10.06.2016 року, на момент укладення договору суперфіцію земельна ділянка належала третій особі, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача - товариству з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06". В подальшому земельна ділянка перейшла у власність громадянина ОСОБА_4, який увійшов до складу учасників ТОВ "ДЮК-КОМЕРЦ" та вніс земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "ДЮК-КОМЕРЦ".

Листом від 16.02.2017 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЮК-КОМЕРЦ" - повідомило відповідача про те, що відповідно до протоколу загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-КОМЕРЦ" № 03-16 від 22.08.2016 року, земельна ділянка була внесена до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-КОМЕРЦ". Позивач запропонував відповідачу укласти додаткову угоду, якою замінити сторону супефіціара в договорі суперфіцію з ТОВ "ДЮК-06" на нового власника ТОВ "ДЮК-КОМЕРЦ".

На земельній ділянці, що була передана відповідачу за договором суперфіцію від 11.06.2015 р., останній здійснює будівництво п'ятиповерхових житлових будинків з інфраструктурою по вул. Одеській в с.Зарванці Вінницького району, що стверджується наданими відповідачем деклараціями про початок виконання будівельних робіт та деклараціями про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності.

Так, відповідно до оглянутих судом та долучених до матеріалів справи копій декларацій житлово-будівельного кооперативу "Барський" про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованих 02.12.2016 р. за № ВН 143163370261 та № 143163370352, були закінчені будівництвом об'єкти (5-ти поверхові 36-ти квартирні житлові будинки із улаштуванням квартир у двох рівнях четвертого і п'ятого поверхів по вул. Одеській в с.Зарванці Вінницького району Вінницької області) прийнято в експлуатацію шляхом реєстрації декларації Сектором ДАБК Якушинецької сільської ради.

Також відповідачем надано до матеріалів справи декларації житлово-будівельного кооперативу "Барський" про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровані 14.12.2016 р. за № ВН 143163492361 та № 143163492312, згідно яких закінчені будівництвом об'єкти (5-ти поверхові 36-ти квартирні житлові будинки із улаштуванням квартир у двох рівнях четвертого і п'ятого поверхів по вул.Одеській в с. Зарванці Вінницького району Вінницької області) прийнято в експлуатацію шляхом реєстрації декларації Сектором ДАБК Якушинецької сільської ради.

Як пояснив суду відповідач, на земельній ділянці, переданій в рамках договору суперфіцію від 11.06.2015 р., ним споруджено об'єкти нерухомості на загальну суму 308636376,00 грн.

Свою дію договір суперфіцію від 11.06.2015 р. припинив, оскільки за умовами п.2.1., він був укладений до 11.06.2017 року.

Як уже було процитовано вище, за умовами цього пункту договору суперфіцію від 11.06.2015 р., відповідач як суперфіціарій зобов`язався в строк до 11 грудня 2016 року передати суперфіціару нерухоме майно загальною площею 2000 кв. м.

З переписки між сторонами з цього приводу, поданих документів (зокрема, детального плану забудови території - а.с.94), а також наданих суду письмових пояснень, вбачається, що при укладанні договору суперфіцію від 11.06.2015 р. під нерухомим майном третя особа, а в подальшому і позивач у справі визначає не площу блоку критих майданчиків, а квартири в житлових будинках.

Як пояснив суду представник позивача та третьої особи, голова Житлово-будівельного кооперативу "Барський" Хоменко В.А. звернувся до керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" (якому на той момент належала земельна ділянка) Рибака В.Г. з пропозицією надати відповідачу земельну ділянку в користування для здійснення будівництва багатоквартирних будинків. За надання земельної ділянки в користування відповідачем було запропоновано надання квартир в побудованих будинках загальною площею 2000 кв.м. Пропозиція була прийнята і на момент підписання договору суперфіцію Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" вважало, що під нерухомим майном маються на увазі саме житлові квартири в збудованих на земельній ділянці будинках.

Таким чином, позиція Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" заснована на тому, що укладаючи договір суперфіцію, воно розуміло передачу житлово-будівельним кооперативом "Барський" 2000 кв.м. житлових квартир в будинках.

Натомість відповідач це заперечує і стверджує, що позивач безпідставно ухиляється від прийняття 2000 кв.м. нерухомого майна - блоку критих майданчиків.

07.12.2016 року та 10.01.2017 року відповідач повідомляв ТОВ "ДЮК-06" про свою готовність виконати умови договору та передати нерухоме майно загальною площею 2000 кв. м. При цьому останній звертався з листами про готовність передати нерухоме майно загальною площею 2000 кв. м., яке ТОВ "ДЮК-КОМЕРЦ" (до якого згодом перейшло право власності на земельну ділянку) відмовилося прийняти, оскільки під нерухомим майном загальною площею 2000 кв.м., що мало бути передано позивачу за договором суперфіцію, відповідач розуміє площу критих майданчиків, а позивач - житлову площу в окремих квартирах закінчених будівництвом будинків.

Позивач приймати майно, яке пропонує відповідач, відмовляється, і тому з приводу передачі нерухомого майна між сторонами у справі виник спір, який знаходиться в провадженні господарського суду Вінницької області.

Як вбачається з відомостей бази даних "Діловодство спеціалізованого суду", 02 червня 2017 року житлово-будівельний кооператив "Барський" звернувся з позовом до господарського суду Вінницької області про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-КОМЕРЦ" вчинити дії з прийняття у власність 2000 кв. м. нерухомого майна від житлово-будівельного кооперативу "Барський", вказаного у п. 2.1. договору суперфіцію від 11.06.2015 р.

Ухвалою суду від 06.06.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/554/17.

27.07.2017 р. господарським судом Вінницької області винесено ухвалу про зупинення провадження у справі № 902/554/17 до вирішення цієї справи № 902/667/17.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, суд приходить до наступних висновків.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

Статтею 627 цього ж Кодексу передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За наведеного слідує, що правочин є вольовою дією особи (осіб), що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 6 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Внаслідок укладення договору від 11.06.2015 року, між сторонами склались правовідносини, пов'язані із використанням земельної ділянки, отриманою під забудову, на умовах суперфіцію.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) регулюється главою 16-1 Земельного кодексу України, главою 34 Цивільного кодексу України.

Суперфіцій - це довгострокове, відчужуване та успадковане право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безвідплатно особі або особам для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої (останніх) виникає право власності.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 395 ЦК України, право забудови земельної ділянки, яке іменується "суперфіцій", є окремим видом речових прав на чуже майно. Правовий режим права забудови земельної ділянки (суперфіцію) врегульовано ст.ст. 413-417 ЦК України. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право оренди (суборенди) земельної ділянки є речовими правами, похідними від права власності.

У відповідності до приписів ст. 102-1 Земельного кодексу України (підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови) право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

З аналізу правових норм, що регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) вбачається, що суперфіцій є одним з різновидів користування чужою земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 6 ч.1 ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 6 ч.1 ст.79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.

Згідно зі статтею 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

2) спливу строку права користування;

3) відмови землекористувача від права користування;

4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи, що договір суперфіцію від 11.06.2015 р. в частині права користування земельною ділянкою припинив свою дію, оскільки був укладений до 11.06.2017 р., суд вважає, що з огляду на зведення відповідачем на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, умови подальшого використання земельної ділянки мають бути додатково врегульовані сторонами відповідно до положень ст. 417 ЦК України.

Так відповідно до ч. 1 цієї статті, у разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення.

У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 417 ЦК України, якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки культурної спадщини тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк.

З системного аналізу положень договору суперфіцію від 11.06.2015 року вбачається, що пункт 2.2. цього договору суперечить іншим його умовам і меті укладення договору, через що підлягає визнанню недійсним з огляду на таке.

Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Як передбачено п. 1.3. цього договору, земельна ділянка не вилучається з постійного користування суперфіціара, а суперфіціарій отримує лише право на користування нею для будівництва об'єктів нерухомості. При цьому за умовами п. 5.1. договору, він є власником зведених ним об'єктів нерухомості на земельній ділянці.

В свою чергу, пунктом 2.1. договору суперфіцію передбачено, що саме за користування земельною ділянкою суперфіціарій зобов'язується в термін до 11 грудня 2016 року передати суперфіціару нерухоме майно загальною площею 2000 кв.м.

Таким чином, суд вважає, що даним пунктом договору передбачено проведення розрахунків за користування земельною ділянкою, що, виходячи з сукупності всіх умов договору, не тягне подальшого набуття її у власність третьою особою після припинення дії договору.

Натомість пункт 2.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 р. суперечить попередньому пункту 2.1. договору і встановлює, що після закінчення строку його дії, за умови оформлення суперфіціаром права власності на нерухоме майно, зазначене в п.2 даного договору, суперфіціар зобов'язується передати земельну ділянку у власність Об'єднанню співвласників цього ж багатоквартирного будинку, якщо таке буде створено, або за відсутності Якушинецькій сільській раді Вінницького району Вінницької області.

Відповідно до статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право, володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні за змістом положення містяться в ст. 20 ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що п. 2.2. договору суперфіцію передбачає перехід права власності на земельну ділянку від її власника третій особі, в той час коли договором не встановлено підстав для цього, п. 2.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" та житлово-будівельним кооперативом "Барський", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Рудиком В.В. і зареєстрований в реєстрі за №2432, - слід визнати недійсним.

Оскільки під час судового розгляду справи позивачем було доведено належними та допустимими доказами свої позовні вимоги та порушення свого суб'єктивного права, відтак наявними є всі правові підстави для захисту цього права в судовому порядку та задоволення позову.

Також суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що пунктом 2.2 договору суперфіцію сторони домовились в майбутньому укласти договір дарування земельної ділянки виходячи з наступного.

Так, частиною 1 статті 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Стосовно строків (термінів) укладення основного договору ч.1 ст.635 ЦК України встановлено, що законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Таке обмеження на разі встановлено тільки щодо суб'єктів господарювання (юридичні особи, фізичні особи - підприємці), які згідно з ч.1 ст.182 ГК України зобов'язуються укласти основний господарський договір у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору.

Враховуючи, що юридичні особи, укладаючи договір суперфіцію, пунктом 2.2 домовились, що "...після закінчення строку його дії ... суперфіціар зобов'язується передати земельну ділянку у власність Об'єднанню співвласників цього ж багатоквартирного будинку, якщо таке буде створено, або за відсутності Якушинецькій сільській раді Вінницького району Вінницької області" дана домовленість суперечить ч.1 ст.182 ГК України.

Окрім цього, домовленість сторін, викладена у п.2.2 договору не є договором дарування, оскільки відповідно до Глави 55 ЦК України сторонами договору дарування є дарувальник та обдарований. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий - набуває це майно.

Разом з цим, згідно п.2.2 договору суперфіцію одна сторона (суперфіціар) зобов'язався "...передати земельну ділянку у власність Об'єднанню співвласників цього ж багатоквартирного будинку, якщо таке буде створено, або за відсутності Якушинецькій сільській раді Вінницького району Вінницької області". При цьому ні Об'єднання співвласників, ні Якушинецька сільська рада не є сторонами договору від 11.06.2015, що виключає підстави вважати його договором дарування.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

22.09.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 29, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 2.2. договору суперфіцію від 11.06.2015 р., що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "ДЮК-06" та житлово-будівельним кооперативом "Барський", посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Рудиком В.В. і зареєстрований в реєстрі за №2432.

3. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу "Барський" (вул.Леніна, 104, с.Нова Ободівка, Тростянецький район, Вінницька область, ідентифікаційний код 38813555) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮК-КОМЕРЦ" (проспект Юності, 14а, офіс 407, ідентифікаційний код 33716654) 1600,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02 жовтня 2017 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи