Постанова

від 25.09.2017 по справі 910/13785/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2017 р. Справа№ 910/13785/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Жук Г.А.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Матюхіні І.В.

За участю представників:

від позивача: Буцмак А.Ю. - прокурор за посвідченням № 034564 дійсне до 20.07.2020

від відповідача 2: Бєліков В.О. - представник за довіреністю від 25.09.2017

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017

у справі № 910/13785/16 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1. Київської обласної ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Мисливсько-рибальський клуб Дружба

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

про визнання недійсним рішення та договору

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про:

- визнання недійсним п. 1.4 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливсько-рибальський клуб Дружба та п. 3.1 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 в частині вирішення питання про укладення в установленому порядку з Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливсько-рибальський клуб Дружба договору про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано йому у користування;

- визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 23.09.2013, укладеного між Київський обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливсько-рибальський клуб Дружба про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 19 796 га.

Як на підставу для звернення до суду з цим позовом прокурор послався на те, що рішення № 667-34-YI від 17.09.2013 прийняте на сесії відповідача 1 всупереч вимогам ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання без погодження надання у користування відповідача 2 мисливських угідь з власниками та користувачами земельних ділянок, в зв'язку з чим, з огляду на норми ч. 1 ст. 21 ЦК України, статті 19 Конституції України, є підстави для визнання вказаного рішення недійсним.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, у справі № 910/13785/16 позов задоволено повністю.

Приймаючи вказані судові рішення, суди виходили з того, що з прийняттям оспорюваних пунктів рішення фактично відбулось передання мисливських угідь, що знаходяться на землях приватної власності, без погодження з власниками та землекористувачами земель, що є порушенням порядку, встановленого ст.22 Закону України Про мисливське господарство та полювання .

Постановою Вищого господарського суду України від 13.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 910/13785/16 скасовані, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення у цій справі, суд касаційної інстанції виходив з того, що:

- обґрунтовуючи законність втручання у володіння відповідача 2, прокурор посилався на недотримання вимог ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання щодо необхідності погодження надання в користування мисливських угідь з усіма власниками та користувачами земельних ділянок, що входять до складу спірних мисливських угідь. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами прокурора. Але, при цьому не врахували, що приписами Закону України Про мисливське господарство та полювання не передбачено обов'язок саме відповідача 2 отримувати погодження подання з власниками або користувачами земельних ділянок, що прийняття відповідачем 1 на підставі вказаного подання рішення про передачу мисливських угідь відповідачу 2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства. При цьому ні судом першої інстанції, ні судом другої інстанції не було витребувано та, відповідно, не досліджено доказів недобросовісності відповідача 2 під час набуття та використання зазначеного права чи неналежного виконання ним договірних зобов'язань за спірним договором;

- тобто, судами не з'ясовано законність втручання у право мирного володіння майном відповідача 2 в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також яким чином позбавлення відповідача 2 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу;

- крім того, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України Про мисливське господарство та полювання з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється, зокрема, полювання у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад;

- тобто, ведення мисливського господарства та полювання в межах населених пунктів за загальним правилом заборонено нормами чинного законодавства, а тому судам слід було з'ясувати, чи можуть землі населених пунктів бути мисливськими угіддями в розумінні ст. 1 Закону України Про мисливське господарство та полювання , а території власників та землекористувачів таких земель використовуватись для ведення мисливського господарства.

За результатами нового розгляду, Господарським судом міста Києва 06.07.2017 винесено рішення, повний текст якого складений 11.07.2017, у справі № 910/13785/16, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що:

- обґрунтовуючи законність втручання у володіння відповідача 2, прокурор посилався на недотримання вимог ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання щодо необхідності погодження надання в користування мисливських угідь з усіма власниками та користувачами земельних ділянок, що входять до складу спірних мисливських угідь, проте приписами вказаного закону не передбачено обов'язок саме відповідача 2 отримувати погодження подання з власниками або користувачами земельних ділянок, що прийняття відповідачем 1 на підставі вказаного подання рішення про передачу мисливських угідь відповідачу 2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства;

- прокурором не доведено законність втручання у право мирного володіння майном відповідача 2, а також, яким чином позбавлення відповідача 2 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу;

- Державне Агентство лісових ресурсів України як спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання у Київській області направило до Київської обласної ради подання щодо надання відповідачу 2 у користування мисливських угідь площею 19 796 га, яке відповідно до ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання було погоджене Київською обласною державною адміністрацією, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області та усіма землекористувачами мисливських угідь, наданих спірним рішенням у користування відповідача 2;

- при цьому позивачем не доведено, що під час надання відповідачу 2 у користування мисливських угідь не було отримано погодження власників або землекористувачів, території яких можуть бути використані для ведення мисливського господарства, як і не надано доказів звернень від власників або землекористувачів щодо порушення їх прав та наявності претензій до відповідачів 1, 2;

- позивачем не доведено обставин, на які він посилався в частині необхідності отримання згоди власників паїв, оскільки не було надано доказів того, що частина земель, які були виділені мисливському господарству, були розпайовані між певними особами в порядку, визначеному Указом Президента України від 08.08.1995 №720/95;

- позивачем не надано доказів того, що землі населених пунктів сільських рад Поліського району взагалі є мисливськими угіддями у розумінні ст. 1 Закону України Про мисливське господарства та полювання , та що землі зазначених населених пунктів використовуються відповідачем 2.

Не погоджуючись з рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду місти Києва від 06.07.2017 у справі № 910/13785/16 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Перший заступник прокурора Київської області послався на те, що оспорене рішення прийняте судом за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 9, 10, 22 Закону України Про мисливське господарства та полювання , та порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 32, 33, 43 ГПК України.

В обґрунтування вказаної позиції Перший заступник прокурора Київської області послався на ті саме обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом, додатково зазначивши про те, що мисливські угіддя не є майном в розумінні норм цивільного законодавства, а є галуззю господарства, і до правовідносин у даній сфері неможливо застосувати положення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та про те, що згідно з правовою позицією постанови Верховного суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15 будь-яке рішення Європейського суду з прав людини не може бути безумовним керівництвом до дії, якщо обставин справи, розглянутої вказаним судом, і справи, яка розглядається, суттєво відрізняються.

Ухвалою від 30.08.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Ткаченко Б.О. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 у справі № 910/13785/16 прийнято до розгляду та порушено апеляційну провадження.

Відповідач 1 та третя особа представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 1 та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник відповідача 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Як слідує з матеріалів справи:

- 24.07.2013 рішенням Максимовицької сільської ради Поліського району Київської області № 154-34-VI (а.с.41, 43-45 т.1) погоджено відповідачу 2 надання в користування частини мисливських угідь в межах території Максимовицької сільської ради площею 3 038 га строком на 25 років для створення мисливського господарства;

- 25.07.2013 Мар'янівська сільська рада Поліського району Київської області прийняла рішення № 193-51-VI (а.с.47 т.1) не заперечувати щодо надання згоди відповідачу 2 на користування мисливськими угіддями в межах Мар'янівської сільської ради строком на 49 років для ведення мисливського господарства загальною площею 646,5 га;

- 25.07.2013 рішенням Млачівської сільської ради Поліського району Київської області № 195-30-VI (а.с.38-39 т.1) погоджено надання в користування відповідачу 2 території в межах Млачівської сільської ради строком на 49 років для створення мисливського господарства загальною площею 428 га;

- 29.07.2013 рішенням Орджонікідзенської сільської ради Поліського району Київської області № 195-39-VI (а.с.33 т.1) погоджено надання в користування відповідачу 2 території розміром 9 261,89 га в межах Орджонікідзенської сільської ради для створення мисливського господарства строком на 49 років;

- 30.07.2013 рішенням Радинської сільської ради Поліського району Київської області № 382-37-VI (а.с.50 т.1) погоджено відповідачу 2 надання в користування території для створення мисливського господарства загальною площею 2 199 га в межах Радинської сільської ради строком на 15 років;

- 25.07.2013 рішенням Стещинської сільської ради Поліського району Київської області № 156-43-VI (а.с.53 т.1) погоджено надання відповідачу 2 в користування території Стещинської сільської ради загальною площею 3 278 га строком на 49 років для створення мисливського господарства.

Водночас рішенням Зеленополянської сільської ради Поліського району Київської області № 197-59-VI від 25.07.2013 (а.с.28 т.1) не погоджено надання в користування відповідачу 2 території в межах Зеленополянської сільської ради в частині мисливських угідь, а саме з 1 по 70,75 квартали загальною площею 3 700 га терміном 49 років.

01.08.2013 рішенням Поліської районної ради № 238-33-VI (а.с.25-26 т.1) погоджено надання відповідачу 2 в користування мисливських угідь в межах Максимовицької сільської ради - 3 983 га; Мар'янівської сільської ради - 646,5 га; Млачівської сільської ради - 428 га; Орджонікідзенської сільської ради - 9 261,89 га; Радинської сільської ради - 2 199 га; Стещинської сільської ради - 3 278 га строком на 49 років для ведення мисливського господарства, а всього 19 796,39 га.

17.09.2013 на сесії Київської обласної ради шостого скликання прийняте Рішення № 667-34-VІ Про закріплення мисливських угідь на території Київської області (далі Рішення) (а.с.16 т.1), пунктом 1.4 якого відповідачу 2 надано у користування терміном на 49 років мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 19 796 га на території Поліського району та в межах згідно з додатком 4, а саме: Дільниця 1: Зі сходу: від урочища Топкий Мох по межі зони відчуження до нежилого пункту Бички, від нежилого пункту Бички, далі по межі Поліського району до р. Уж. З півночі: від р. Уж по межі зони відчуження до нежилого пункту Мартиновичі. З заходу: від нежилого пункту Мартиновичі автомобільною дорогою через село Зелена Поляна до с. Млачівка. З півдня: від с. Млачівка автомобільною дорогою через село Масимовичі, с. Буда-Радинська,с. Радинка, с. Стещина, с. Калинівка, с. Орджонікідзе до перетину з межею Іванківського району Київської області, далі межею Іванківського району Київської області до урочища Топкий Мох. Дільниця 2: Держлісфонд Стещинського лісництва Державного підприємства Поліський лісгосп ;

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства уповноважено укласти в установленому порядку з відповідачем 2 договір про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано йому у користування (пп. 3.1 п. 3 Рішення).

23.09.2013 на виконання Рішення третя особа та відповідач уклали договір про умови ведення мисливського господарства (далі Договір) (а.с.18-19 т.1), за яким відповідачу 2 на підставі Рішення надано до 17 вересня 2062 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 19 796 га.

Звертаючись до суду, прокурор просить визнати недійсними п. 1.4 та п. 3.1 Рішення в частині вирішення питання про укладення в установленому порядку з відповідачем договору про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано йому у користування, та Договір.

В обґрунтування вказаних обставин прокурор послався на те, що:

- у матеріалах, що стали підставою для прийняття відповідачем 1 оспореного рішення в частині виділення мисливських угідь відповідачу 2, відсутні погодження 280 власників земельних часток (паїв) в межах Максимовицької селищної ради, 212 власників земельних часток (паїв) в межах Мар'янівської сільської ради, 78 власників земельних часток (паїв) в межах Млачівської сільської ради, 148 власників земельних часток (паїв) в межах Орджонікідзенської сільської ради, 550 власників земельної частки (паю) в межах Радинської сільської ради, 206 власників земельних часток (паїв) в межах Стещинської сільської ради, загальний розмір земельні часток (паїв) яких становить 3 653,16 га, тобто сільських рад, що погодили передачу відповідачу 2 угідь у користування, що підтверджується письмовими поясненнями частини власників земельних ділянок (паїв), наданими під час вибіркового опитування;

- на сесіях сільських рад або на сходах сіл Максимовичі, Мар'янівка, Млачівка, Радинка, Стещина та Орджонікідзе Поліського району питання надання у користування земельних ділянок, які є земельними частками (паями) фізичних осіб - жителів вказаних сільських громад, у користування відповідачу 2 для ведення мисливського господарства не розглядалося, і усна або письмова згода на це власниками земельних частко (паїв) не надавалась;

- угіддя відповідача 2 накладаються на угіддя мисливського господарства ПРГОМР Поліський край по Максимовицькій, Млачівській, Радинській та Стещинській сільських радах Поліського району, площа яких становить 6 118 га, що слідує з інформації управління Держгеокадастру в Іванківському районі від 02.02.2016;

- всупереч інформації ДП Поліське лісове господарство , загальна площа мисливських угідь відповідача 2 по сільських радах Поліського району становить 19 797 га, що підтверджується інформацією управління Держгеокадастру в Іванківському районі від 02.02.2016;

- відповідно до рішення сесії Поліської районної ради № 238-33YI від 01.08.2013 відповідачу 2 надано у користування мисливські угіддя в межах Максимовицької, Мар'янівської, Млачівської, Орджонікідзенської, Радинської та Стещинської сільських рад Поліського району загальною площею 19 796,39 га, в той час як за інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 21.01.15 площа угідь відповідача 2 становить 19 796 га;

- рішенням від 25.07.13 № 197-59-YI Зеленополянською сільською радою Поліського району не погоджено надання відповідачу 2 в користування під мисливські угіддя території в межах вказаної сільської ради.

На думку прокурора, протиправне рішення відповідача 1 призвело до незаконного укладання договору про умови ведення мисливського господарства від 23.09.2013 між третьою особою та відповідачем 2, який не відповідає вимогам ст. 22 ЗУ Про мисливське господарство та полювання , оскільки всупереч її вимогам відповідачу 2 надано у користування для ведення мисливського господарства мисливські угіддя без погодження всіх землекористувачів, землевласників, органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади на місцях, в зв'язку з чим, з огляду на норми ч. 1 ст. 215 та ст. 203 ЦК України, він є недійсним.

Прокурор вважає, що неправомірні дії відповідача 1 порушують державні інтереси, оскільки внаслідок таких дій не лише проігноровано встановлену законом процедуру надання мисливських угідь у користування, а й обмежено право користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні відповідача 2.

Те, що при зверненні до суду з цим позовом не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурор пояснює відсутністю єдиного державного органу, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при наданні у користування мисливських угідь та на звернення до суду з цих питань, тому прокурор звернувся до суду з даною позовною заявою в інтересах держави в якості позивача.

Прокурор повідомляє, що прийняття рішення про передачу земель державної власності та приватних земельних ділянок громадян України для ведення мисливського господарства позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності.

Отже, як слідує зі змісту позовної заяви, прокурор звернувся до суду з позовною заявою, посилаючись на порушення: прав держави, яке полягає у недодержанні встановленої законом процедури надання мисливських угідь у користування, прав фізичних осіб - власників земельних часток (паїв) загальною площею 3 653.16 га, які знаходяться в межах сільських рад, що погодили передачу відповідачу 2 угідь у користування, прав мисливського господарства ПРГОМР Поліський край , на угіддя якого накладаються угіддя, виділені відповідачу 2 оспореним рішенням відповідача 1, і площа яких становить 6 118 га.

Суд першої інстанції відмовив прокурору в задоволенні його позовних вимог повністю, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Статтями 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що:

- земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією;

- земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

- забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Преамбулою Закону України від 22.02.2000 № 1478-III Про мисливське господарство та полювання тут і далі в редакції станом на дату прийняття оспореного рішення (далі ЗУ Про мисливське господарство та полювання ) визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про мисливське господарство та полювання мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 ЗУ Про мисливське господарство та полювання ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Порядок надання у користування мисливських угідь встановлений статтею 22 ЗУ Про мисливське господарство та полювання , відповідно до ч. 1 якої мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Відповідно до абзацу 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ Про мисливське господарство та полювання до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, належить, у тому числі, подання документів з питань надання у користування мисливських угідь.

Статтею 4 ЗУ Про мисливське господарство та полювання внормовано, що державне регулювання у галузі мисливського господарства та полювання здійснюють, в тому числі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства (пункт 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 № 458/2011, яке діяло на дату прийняття оспореного рішення (далі Положення про Держлісагентство).

Держлісагентство України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра (п.2 Положення про Держлісагентство).

Держлісагентство України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує представництво інтересів Держлісагентства України у судових та інших органах (п. 45 п. 4 Положення про Держлісагентство).

Держлісагентство України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України. (п. 13 Положення про Держлісагентство).

Відповідно до ст. 6-1 ЗУ Про мисливське господарство та полювання , до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у галузі мисливського господарства і полювання, належить, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі мисливського господарства і полювання.

Крім того, за правилами ст. 23. Припинення права користування мисливськими угіддями ЗУ Про мисливське господарство та полювання , у випадках систематичного невиконання обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов'язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача, право користування мисливськими угіддями припиняється адміністративним судом за позовом, у тому числі, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

З огляду на викладені правові норми, колегія суддів вважає помилковою думку прокурора про відсутність єдиного державного органу, який наділений повноваженнями щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства при наданні у користування мисливських угідь та на звернення до суду з цих питань, якою прокурор обґрунтовує своє звернення до суду з цією заявою в якості позивача без зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 9 ЗУ Про мисливське господарство та полювання до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, у тому числі, вирішення в установленому порядку питань надання і користування мисливських угідь.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні в редакції станом на дату прийняття оспореного рішення (далі ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ), місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ).

Відповідно до статті 1 Закону України від 09.04.1999 № 586-XIV Про місцеві державні адміністрації в редакції станом на дату прийняття оспореного Рішення виконавчу владу в областях здійснюють обласні державні адміністрації.

Відповідно до ст. 6-1 ЗУ Про мисливське господарство та полювання , до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у галузі мисливського господарства і полювання, належить, зокрема, подання документів з питань надання у користування мисливських угідь.

Згідно з Положенням про Держлісагентство, відповідно до покладених на нього завдань, Держлісагентство, у тому числі вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають ці рішення (п. 27 ч. 3).

Держлісагентство України здійснює повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 7 Положення про Держлісагентство).

Відповідно до пунктів 1, 4.12 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 № 134 (далі Положення про обласні управління Держлісагентства), яке діяло на дату прийняття оспореного рішення, обласні управління лісового та мисливського господарства підпорядковуються Держлісагентству та є його територіальними органами і відповідно до покладених на них завдань забезпечують подання Держлісагентству документів з питань надання у користування мисливських угідь.

Отже, мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування обласними радами за поданням Держлісагентства, підготовленим згідно з документами, поданими обласними управліннями Держлісагентства, погодженим з обласними державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Таким чином, у спірному випадку мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Київської області надаються у користування Київською обласною радою за поданням Держлісагентства, підготовленим згідно з документами, поданими Київським обласними управліннями лісового та мисливського господарства, погодженим з Київською обласною державною адміністрацією, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Оспорене Рішення, як слідує з його преамбули, прийнято відповідачем 1 враховуючи подання Держлісагентства, погодження Київської обласної державної адміністрації, висновки та рекомендації постійної комісії відповідача 1 з питань земельних відносин, тобто в порядку, встановленому чинним законодавством.

При цьому посилання прокурора на рішення від 25.07.13 № 197-59-YI Зеленополянської сільської ради Поліського району, яким не погоджено надання відповідачу 2 в користування під мисливські угіддя території в межах вказаної сільської ради, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не мають значення для справи, оскільки прокурором не доведено, що Поліська районна рада погодила надання відповідачу 2 в користування мисливських угідь в межах вказаної сільської ради, а Київська обласна рада на своїй сесії прийняла відповідне рішення про їх надання відповідачу 2.

Той факт, що листом від 17.07.2013 № 308 (а.с.100 т.1) та листом від 07.06.2013 № 227, про який йдеться в листі від 12.01.2016 № 4 (а.с.54 т.1), ДП Поліський лісгосп погоджувало відповідачу 2 надання в користування чистини мисливських угідь, розташованих у межах, в тому числі, Зеленополянської сільської ради, вказаних обставин не спростовує.

За таких обставин, визнаються безпідставними посилання прокуратури на те, що оспореним Рішенням відповідачу 2 надано у користування для ведення мисливського господарства мисливські угіддя без погодження органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади на місцях.

Відповідно, посилання прокурора на те, що відповідачу 2 надано у користування для ведення мисливського господарства мисливські угіддя без погодження органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади на місцях, визнаються колегією суддів є безпідставними як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Підстави для визнання Рішення недійсним з вказаних підстав відсутні.

Щодо посилань прокурора, як на доказ порушення встановленої законом процедури надання мисливських угідь у користування, на те, що в матеріалах, що стали підставою для прийняття відповідачем 1 оспореного Рішення в частині виділення мисливських угідь відповідачу 2, відсутні погодження власників земельних часток (паїв) загальною площею 3 653.16 га, які знаходяться в межах сільських рад, що погодили передачу відповідачу 2 угідь у користування, та на те, що на сесіях сільських рад або на сходах сіл Максимовичі, Мар'янівка, Млачівка, Радинка, Стещина та Орджонікідзе Поліського району питання надання у користування земельних ділянок, які є земельними частками (паями) фізичних осіб - жителів вказаних сільських громад, у користування відповідачу 2 для ведення мисливського господарства не розглядалося, і усна або письмова згода на це власниками земельних часток (паїв) не надавалась, слід зазначити таке.

На підтвердження вказаних обставин прокурором долучені до матеріалів справи належні копії письмових пояснень фізичних осіб - власників земельних ділянок (паїв) та відповідних державних актів на право власності на земельну ділянку (а.с.61-97, 106-115 т.1).

Проте, як слідує з листа від 03.07.2013 № 427 (а.с.102 т.1), Товариство з обмеженою відповідальністю Розважівське агро-промислове підприємство надало відповідачу 2 згоду на використання земельних часток (паїв), загальною площею 5539,1953 га, що розташовані на території Максимовицької, Стещинської, Радинської, Млачівської сільських рад Поліського району Київської області, для ведення мисливського господарства.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю Зелена хвиля листом від 08.07.2013 № 39 (а.с.101 т.1) надало згоду відповідачу 2 на використання орендованих цим підприємством земельних часток (паїв) загальною площею 737,6177 га, які розташовані на території Максимовицької, Стещинської, Радинської, Орджонікідзенської сільських рад Поліського району Київської області для ведення мисливського господарства.

Загальна площа земельних часток (паїв), згоду на використання яких для ведення мисливського господарства відповідачу 2 надали Товариство з обмеженою відповідальністю Розважівське агро-промислове підприємство та Товариство з обмеженою відповідальністю Зелена хвиля , становить 6 276,8130 (737,6177+5 539,1953) га, і прокурором не доведено, що зазначені ним власники земельних часток (паїв) в межах Максимовицької, Мар'янівської, Млачівської, Орджонікідзенської, Радинської, Стещинської сільських рад загальною площею 3 653.16 га не передавали в оренду вказаним підприємствам своїх земельних часток (паїв), як не доведено й те, що орендар не має права надавати згоду на використання орендованих земельних часток (паїв) як мисливських угідь у встановленому законом порядку.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, листом від 30.07.2013 № 30-07-2013/1 (а.с.24 т.1) відповідач 2 для отримання згоди на надання в користування території в межах Радинської, Максимовицької, Мар'янівської, Орджонікідзенської, Млачівської та Стещинської сільських рад загальною площею 20117,5 га строком на 49 років для створення мисливського господарства звернувся до Поліської районної ради з відповідним зверненням.

Вказаному зверненню передували звернення відповідача до Орджонікідзенської сільської ради (лист від 17.07.2013 № 17-07-2013/5 - а.с.34 т.1), Млачівської сільської ради (лист від 17.07.2013 № 17-07-2013/4 - а.с.36 т.1), Максимовицької сільської ради (лист від 17.07.2013 № 17-07-2013/3 - а.с.42 т.1), Радинської сільської ради (лист від 17.07.2013 № 17-07-2013/6 - а.с.49 т.1), Стещинської сільської ради (лист від 17.07.2013 № 17-07-2013/7 - а.с.52 т.1), ДП Поліський лісгосп (лист від 17.07.2013 № 17-07-2013/1 - а.с.55 т.1), а також відповідне усне звернення відповідача 2 до Мар'янівської сільської ради, про що йдеться у листі останньої від 27.01.2016 № 01-10.3119 на імя начальника Іванківського відділу Броварської місцевої прокуратури Ткаченко Ю. (а.с.46 т.1).

Вищезгадане рішення Поліської районної ради від 01.08.2013 № 238-33-VI, яким погоджено надання відповідачу 2 в користування мисливських угідь в межах Максимовицької сільської ради - 3 983 га; Мар'янівської сільської ради - 646,5 га; Млачівської сільської ради - 428 га; Орджонікідзенської сільської ради - 9 261,89 га; Радинської сільської ради - 2 199 га; Стещинської сільської ради - 3 278 га, а всього 19 796,39 га, строком на 49 років для ведення мисливського господарства, як слідує з його преамбули, прийняте за зверненням відповідача 2 на підставі рішень Максимовицької сільської ради від 24.07.2013 № 154-34-VI, Мар'янівської сільської ради від 25.07.2013 № 193-51-VI, Млачівської сільської ради від 25.07.2013 № 195-30-VI, Орджонікідзенської сільської ради від 29.07.2013 № 195-39-VI, Радинської сільської ради від 30.07.2013 № 382-37-VI, Стещинської сільської ради від 25.07.2013 № 156-43-VI про погодження надання в користування мисливських угідь відповідачу 2, листа ДП Поліське лісове господарство від 17.07.2013 № 308 та з урахуванням висновків та рекомендацій постійної комісії районної ради з питань промисловості, розвитку агропромислового комплексу, лісового господарства, екології, природних ресурсів, з питань земельних ресурсів.

Прокурором не доведено, що законом встановлений обов'язок відповідача 2, з метою отримання в користування мисливських угідь в межах Максимовицької, Мар'янівської, Млачівської, Орджонікідзенської, Радинської та Стещинської сільських рад, звернутися також до фізичних осіб - власників земельних часток (паїв), які знаходяться в межах вказаних сільських рад.

При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що прийняття відповідачем 1 рішення про передачу відповідачу 2 мисливських угідь давало останньому право розраховувати на те, що, отримуючи вказані угіддя у користування, він діє правомірно.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що власники земельних часток (паїв) загальною площею 3 653.16 га, які знаходяться в межах сільських рад, що погодили передачу відповідачу 2 угідь у користування, доручили прокурору представляти їх інтереси і захищати їх права у суді, як не доведено й наявність такого доручення з боку мисливського господарства ПРГОМР Поліський край , на угіддя якого накладаються угіддя, виділені відповідачу 2 оспореним рішенням відповідача 1, і площа яких становить 6 118 га.

При цьому, про той факт, що угіддя мисливського господарства відповідача 2, накладаються на угіддя мисливського господарства ГТРГОМР Поліський край по Максимовицькій, Млачівській, Радинській та Стещинській сільських радах Поліського району, йдеться в Довідці Управління Держгеокадастру в Іванківському районі Київської області Головного управління Держгеокадастру в Київській області Держгеокадастру від 02.02.2016 № 10-1002-99.3-129/2-16 (а.с. 20-21 т. 1), копію якої долучено прокурором до матеріалів справи.

З посиланням на вказану Довідку, прокурор посилається також на те що загальна площа мисливських угідь відповідача 2 по сільських радах Поліського району становить 19 797 га, що суперечить інформації ДП Поліське лісове господарство .

Проте, посилання прокурора на Довідку Управління Держгеокадастру в Іванківському районі Київської області Головного управління Держгеокадастру в Київській області Держгеокадастру від 02.02.2016 № 10-1002-99.3-129/2-16 до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки вказана довідка видана про ОРІЄНТОВНУ наявність земель та кількість земельних часток (паїв), які перебувають у користуванні відповідача 2.

Посилання прокурора на той факт, що відповідач 1, незважаючи на те, що рішенням сесії Поліської районної ради № 238-33YI від 01.08.2013 відповідачу 2 надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 19 796,39 га, оспореним Рішенням надав відповідачу 2 на вказані цілі 19 796 га, тобто на 0,39 га менше, також до уваги колегією суддів також не приймаються, оскільки прокурором не доведено, що вказаний факт може вважатися підставою для визнання Рішення недійсним.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів визнаються безпідставними посилання прокурора, як на підставу для задоволення вимог в частині визнання недійсним Рішення, на порушення фактом його прийняття прав фізичних осіб - власників земельних часток (паїв) загальною площею 3 653.16 га, які знаходяться в межах сільських рад, що погодили передачу відповідачу 2 угідь у користування, та прав мисливського господарства ПРГОМР Поліський край , на угіддя якого накладаються угіддя, виділені відповідачу 2 Рішенням відповідача 1, площа яких становить 6 118 га.

Підстави для визнання Рішення недійсним з вказаних підстав відсутні.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним укладеного між третьою особою та відповідачем 2 договору про умови ведення мисливського господарства від 23.09.2013 про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 19 796 га слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 21 ЗУ Про мисливське господарство та полювання :

Ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь;

Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку;

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь;

Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 6-1 ЗУ Про мисливське господарство та полювання , до повноважень Держлісагентства України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства у галузі мисливського господарства і полювання, належить, зокрема, організація роботи з укладання з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства та здійснення контролю за виконанням цих договорів.

Держлісагентство України здійснює повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п. 7 Положення про Держлісагентство).

Пунктом 3.1 Рішення третю особу уповноважено укласти в установленому порядку з відповідачем 2 договір про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано йому у користування.

На виконання п. 3.1 Рішення 23.09.2013 третя особа та відповідач 2 спірний Договір.

Враховуючи, що правові підстави для визнання Рішення недійсним відсутні, прокурором не доведено наявність підстав для визнання недійсним і укладеного на його виконання у порядку, встановленому законом Договору.

Суд першої інстанції правомірно відмовив прокурору в задоволенні позовних вимог про визнання Договору недійсним.

Крім вищевикладеного, слід зазначити про таке.

Частина 1 ст. 111-12 ГПК України встановлює, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

При розгляді цієї справи Вищім господарським судом України в постановою від 13.04.2017 зазначено про те, що:

- обґрунтовуючи законність втручання у володіння відповідача 2, прокурор посилався на недотримання вимог ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання щодо необхідності погодження надання в користування мисливських угідь з усіма власниками та користувачами земельних ділянок, що входять до складу спірних мисливських угідь. Суди попередніх інстанцій погодились з доводами прокурора. Але, при цьому не врахували, що приписами Закону України Про мисливське господарство та полювання не передбачено обов'язок саме відповідача 2 отримувати погодження подання з власниками або користувачами земельних ділянок, що прийняття відповідачем 1 на підставі вказаного подання рішення про передачу мисливських угідь відповідачу 2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства. При цьому ні судом першої інстанції, ні судом другої інстанції не було витребувано та, відповідно, не досліджено доказів недобросовісності відповідача 2 під час набуття та використання зазначеного права чи неналежного виконання ним договірних зобов'язань за спірним договором;

- тобто, судами не з'ясовано законність втручання у право мирного володіння майном відповідача 2 в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також яким чином позбавлення відповідача 2 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу;

- крім того, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України Про мисливське господарство та полювання з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється, зокрема, полювання у межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад;

- тобто, ведення мисливського господарства та полювання в межах населених пунктів за загальним правилом заборонено нормами чинного законодавства, а тому судам слід було з'ясувати, чи можуть землі населених пунктів бути мисливськими угіддями в розумінні ст. 1 Закону України Про мисливське господарство та полювання , а території власників та землекористувачів таких земель використовуватись для ведення мисливського господарства.

Щодо вказаних обставин суд першої інстанції цілком вірно зазначив про таке.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст. 1 Першого протоколу.

Перший протокол ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 і з огляду на приписи частини першої ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини № 3477-IV від 23.02.2006 застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Обґрунтовуючи законність втручання у володіння відповідача 2, прокурор послався на недотримання вимог ст. 22 ЗУ Про мисливське господарство та полювання щодо необхідності погодження надання в користування мисливських угідь з усіма власниками та користувачами земельних ділянок, що входять до складу спірних мисливських угідь, проте вказаним законом не передбачено обов'язок саме відповідача отримувати погодження подання з власниками або користувачами земельних ділянок, в той час як прийняття відповідачем 1 на підставі подання рішення про передачу мисливських угідь відповідачу 2 давало право останньому розраховувати, що він діє правомірно, отримуючи зазначені угіддя для ведення мисливського господарства.

З огляду обставини справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором не доведено законність втручання у право мирного володіння майном відповідача 2, а також яким чином позбавлення відповідача 2 права користування спірними мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який зазначив про те, що прокурором не доведено обставин, на які він посилався в частині необхідності отримання згоди власників паїв, оскільки не було надано доказів того, що частина земель, які були виділені мисливському господарству, були розпайовані між певними особами в порядку, визначеному Указом Президента України № 720/95 від 08.08.1995, так само як не надано й доказів того, що землі населених пунктів сільських рад Поліського району взагалі є мисливськими угіддями у розумінні ст. 1 ЗУ Про мисливське господарства та полювання , та що землі зазначених населених пунктів і були передані відповідачу 2 спірним Рішенням.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

Частиною 1 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

В цьому випадку прокурор звернувся до суду з позовом, в якому не зазначено як позивача органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, тобто, фактично, саме прокурор є позивачем.

За правилами ст. 1 ГПК України, підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1, п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), та порушує законні права та охоронювані законом інтереси позивача.

Такий висновок висловлений в Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів , де зазначено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин (п.1); Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2).

Зі змісту позову слідує, що, на думку прокурора, прийняттям Рішення в оспорюваній частині фактично порушені права фізичних осіб власників земельних часток (паїв), згоду яких на передачу відповідачу 2 у користування власних земельних часток (паїв) отримано не було, а також ГТРГОМР Поліський край угіддя мисливського господарства якої накладаються на угіддя мисливського господарства відповідача.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо незгоди таких осіб з передачею відповідачу 2 у користування спірних мисливських угідь.

Слід зазначити і про те, що, як зазначає сам прокурор, власниками земельних часток (паїв) згоду яких на передачу відповідачу у користування власних земельних часток (паїв), за твердженням прокурора, отримано не було, є фізичні особи, розгляд спорів за участю яких у спірному випадку не відноситься до компетенції господарських судів.

Водночас вказані особи у випадку наявності порушеного особистого немайнового або майнового права та інтересу не позбавлені права звернутися до суду у встановленому законом порядку з відповідним позовом.

Також, як встановлено колегією суддів, прокурором не надано жодного обґрунтування щодо наявності правових підстав для звернення до суду з позовом в інтересах ГТРГОМР Поліський край (тобто організації мисливців і рибалок), угіддя мисливського господарства якої накладаються на угіддя мисливського господарства відповідача 2.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. В даному випадку це стосувалося позивача, що мав довести факт наявності підстав у їх сукупності (невідповідність вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції та порушення законних прав та охоронювані законом інтересів позивача) для визнання недійсними п. 1.4 та п. 3.1 Рішення в частині вирішення питання про укладення в установленому порядку з відповідачем договору про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано відповідачу 2 у користування, а також Договору.

З огляду на обставини, які викладені вище суд першої інстанції дійшов цілком вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним п. 1.4 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 про закріплення мисливських угідь на території Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливсько-рибальський клуб Дружба та п. 3.1 рішення сесії Київської обласної ради № 667-34VI від 17.09.2013 в частині вирішення питання про укладення в установленому порядку з Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливсько-рибальський клуб Дружба договору про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надано йому у користування та про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 23.09.2013, укладеного між Київський обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливсько-рибальський клуб Дружба про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 19 796 га, та відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Першого заступника прокурора Київської області задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 у справі № 910/13785/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 у справі № 910/13785/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 у справі № 910/13785/16 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13785/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Г.А. Жук

Б.О. Ткаченко