Рішення

від 02.10.2017 по справі 148/1660/15-ц

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/1660/15-ц

Провадження №2/148/65/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 жовтня 2017 року Тульчинський районний суд Вінницької області

В складі:головуючого судді Ковганича С.В.

при секретарі Галькевич І.В.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та стягненні моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та стягненні моральної шкоди.

В ході розгляду справи було залучено третю особу без самостійних вимог - ОСОБА_5

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що з 07.04.1996 на підставі договору дарування йому належить житловий будинок №22 по вул.Кірова в с.Копіївка, Тульчинського району. По сусідству з його домогосподарством проживає відповідач ОСОБА_3, яка протягом тривалого часу порушує правила добросусідства. Незважаючи на його неодноразові звернення, вона продовжує займати частину його господарства.

12.11.2009 Копіївська сільська рада Тульчинського району Вінницької області на 29 сесії 5 скликання, розглянувши його заяву, вирішила встановити межові знаки землекористувачам земельних ділянок та комісійно скласти акт обстеження.

13.11.2009 за його скаргою комісія у складі землевпорядника, депутата та голови сільської ради склали акт та встановили межові знаки в кількості 5 штук між земельними ділянками, які перебувають у його використанні та ОСОБА_3

Однак відповідач не зважала на встановлені межі і продовжила пошкоджувати його майно і користуватись частиною його земельної ділянки, про що свідчить акт обстеження його домоволодіння від 23.04.2012, в якому виявлено пошкодження даху його сараю з правого боку. Також ОСОБА_3 здійснила забудівлю огорожі з порушенням в сторону вулиці на 1,2 м, а в сторону його домоволодіння на 0,6 м.

31.01.2012 знову було складено акт обстеження земельних ділянок, які перебувають у його користуванні та ОСОБА_3, в результаті якого виявлено, що межові знаки в кількості 5 штук знищено, огорожа ОСОБА_3 від дороги установлена з порушенням (лінія земельної ділянки посунута на 1,2 м в бік вулиці та на 0,6 м. в бік його земель).

Згідно з актом обстеження його земельної ділянки від 30.09.2014, членами комісії встановлено, що 29.09.2014 були встановлені межові знаки та передані на зберігання. Цього числа виходом на місце виявлено, що межові знаки знищені.

Згідно з рішенням Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 30.03.2015, за результатами розгляду заяв гр. ОСОБА_1 ОСОБА_3, було вирішено закріпити за ним по вул. Кірова, 22 в с. Копіївка земельну ділянку орієнтовною площею 0,32 га та за гр. ОСОБА_3 по вул. Кірова, 77 в с.Копіївка земельну ділянку орієнтовною площею 0,5418 га по фактичному користуванню, також відновити п'ять межових знаків довгострокового зберігання між даними земельними ділянками, які були встановлені згідно акту та схеми обміру земельних ділянок від 19.04.2010, але знищені землекористувачами.

Згідно з рішенням Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 602 від 03.07.2015, йому було передано у власність земельну ділянку площею 0,3180 га, в тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, 0,0680 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: с. Копіївка, вул. Кірова, 22, кадастровий номер: 0524383300:02:001:0208, 0524383300:02:001:0209.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.07.2015, ідентифікаційний номер 40202779, йому належить земельна ділянка площею 0,068 га, кадастровий номер: 0524383300:02:001:0209, розташована за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, с. Копіївка, вул.Кірова, 22, з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕКА 913662, дата державної реєстрації земельної ділянки площею 0,068 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0209, 20.05.2015.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.07.2015, ідентифікаційний номер 40204448, йому належить земельна ділянка площею 0,25 га, розташована за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, с. Копіївка, вул. Кірова, 22, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, житлових будівель, споруд (присадибна ділянка).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія ЕКА 913659, дата державної реєстрації земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0208, 20.05.2015.

Відповідно до вимог земельного законодавства, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Оскільки відповідач не погодилась на вирішення даної проблеми в досудовому порядку, тому для вирішення даного питання він змушений звернутися до суду з даним позовом. Просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0209 та площею 0,25 га, кадастровий номер 0524383300:02:001:0208, які належить йому на праві власності і розташовані в с.Копіївка Тульчинського району Вінницької області по вул.Кірова, 22, шляхом звільнення ОСОБА_3І самовільно зайнятої частини земельних ділянок та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зобов'язати зрізати всі дерева, які їй належать з боку суміжної межі згідно з кадастровим планом меж земельних ділянок, визначеним в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Також просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 20000 грн. за систематичне порушення з її боку його права вільно користуватись належними йому на праві приватної власності земельними ділянками, та всі судові витрати, в тому числі, судовий збір та витрати на правову допомогу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на викладенні в позовній заяві обставини. Просять позовні вимоги задовольнити в повному обсяці.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали. Просять відмовити в задоволенні позову, пояснивши, що позивач самовільно не займала частину земельних ділянок позивача, так як межі між земельними ділянками встановлені невірно, без її згоди. Огорожа збудована на місці старого паркану по фактичній межі.

Третя особи без самостійних вимог - ОСОБА_5 позовні вимоги не визнала, проти задоволення позову заперечила, пояснивши, що межові знаки встановлені невірно і на земельній ділянці позивача нічого немає.

Заслухавши сторін та їх представників, третю особу, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів є: 4) відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України (надалі ЗК України), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.

В судовому засіданні встановлено, що 12.11.2009 Копіївська сільська рада Тульчинського району Вінницької області на 29 сесії 5 скликання, розглянувши заяву ОСОБА_1, вирішила встановити межові знаки землекористувачам земельних ділянок та комісійно скласти акт обстеження, що підтверджується копією даного рішення (а.с.19).

На підставі даного рішення, 13.11.2009 комісія в складі землевпорядника, депутата та голови сільської ради склали акт та встановили межові знаки в кількості 5 штук між земельними ділянками, які перебувають у використанні ОСОБА_1 та ОСОБА_3, про що свідчить копія даного акту (а.с.20).

Як вбачається з копії акту від 31.01.2012 (а.с.22), було проведено обстеження межових знаків між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_3, встановленими 13.11.2009, та в результаті обстеження комісією виявлено, що межові знаки в кількості 5 штук знищено, огорожа від дороги установлена з порушенням (лінія земельної ділянки посунута на 1,2 м в сторну вулиці та на 0,6 м в сторону до гр.ОСОБА_1А.).

23.04.2012 при обстеження домоволодіння ОСОБА_1, комісією було виявлено пошкодження даху його сараю з правої сторони (пошкодження покриття) та відмічено, що згідно акта від 31.01.2012 гр.ОСОБА_3 здійснила забудівлю огорожі з порушенням в сторону вулиці на 1,2 м, а в сторону до гр.ОСОБА_1 на 0,6 м.(а.с.21), про що було складено відповідний акт (а.с.21).

Згідно копії акту обстеження земельної ділянки ОСОБА_1 від 30.09.2014 (а.с.23) вбачається, що членами комісії при обстеженні земельної ділянки по факту її використання було виявлено, що 29.09.2014 були встановлені межові знаки та передані на зберігання. Цього числа виходом на місце виявлено, що межові знаки знищені.

30.05.2015 на позачерговій 48 сесії 6 скликання Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області було закріплено за гр. ОСОБА_1 по вул.Кірова, 22 в с.Копіївка земельну ділянку орієнтовною площею 0,32 га та за гр.ОСОБА_3 по вул. Кірова, 77 в с. Копіївка земельну ділянку орієнтовною площею 0,5418 га по фактичному користуванню. Також було вирішено встановити п'ять межових знаків довгострокового зберігання між даними земельними ділянками, які були встановленні згідно акту та схеми обміру земельних ділянок від 19.04.2010, але знищені землекористувачами. Даний факт підтверджується копією даного рішення (а.с.11).

Згідно з рішенням Копіївської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 602 від 03.07.2015, ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку прощею 0,3180 га, в тому числі 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,0680 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: с. Копіївка, вул. Кірова, 22, кадастровий номер: 0524383300:02:001:0208, 0524383300:02:001:0209, що підтверджується копією даного рішення (а.с.8).

07.07.2015 ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на вказані земельні ділянки в реєстраційній службі Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області та отримав свідоцтва на право власності на нерухоме майно, про що свідчать копії відповідних свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 07.07.2015, серія СТА 762288, індексний номер 40202779 (а.с.15) та від 07.07.2015, серія СТА 762287, індексний номер 40204448 (а.с.17), та копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.07.2015, серія ЕКА 913662, індексний номер 40202999 (а.с.16) та від 07.07.2015, серія ЕКА 913659, індексний номер 40204654 (а.с.18).

Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст.90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно вимог п. г та е ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Частинами 1, 2 ст.103 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають власності громадян і юридичних осіб.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту прав на земельну ділянку, визначених ч.3 ст.152 ЗК України, є відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, а також застосовування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до абз.3 п.7 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 ЦК України).

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач правомірно володіє вищевказаними земельними ділянками, що розташовані за адресою с.Копіївка вул.Кірова, 22 Тульчинського району, тому відповідно він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном та за захист цього права у відповідності до ст.15 ЦК України.

У відповідності до ст.212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення за допомогою дослідження показів свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок по доказуванню обставин, викладених в позові покладений саме на позивача.

Зважаючи на встановлені обставини, аналіз наведених норм матеріального і процесуального права, суд дійшов висновку, що позивачем доведено обставин, на які він посилається, докази подані ним є належними та допустимими.

Оцінюючи заперечення відповідача ОСОБА_3 щодо невизнання позовних вимог, судом враховано вимоги ч.1 ст.61 ЦПК України, якою визначено, що обставини, встановленні судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановленні ці обставини.

Так, рішенням Тульчинського районного суду від 30.03.2016 в цивільній справі №148/2793/15-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до Копіївської сільської ради, ОСОБА_1, реєстраційної служби Тульчинського РУЮ про скасування рішення сесії Копіївської сільської ради та свідоцтв про право власності (а.с.87-91) встановленні обставини, щодо законності набуття права власності ОСОБА_1 на земельні ділянки та щодо розмірів, які зазначені в рішенні Копіївської сільської ради Тульчинського району№602 від 03.07.2015.

Вказане рішення суду набуло законної сили на підстави ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 16.06.2016 (а.с.92-95).

Також, рішенням Тульчинського районного суду від 09.12.2016 в цивільній справі №1481612/15-ц за позовом ОСОБА_5 до Копіївської сільської ради, ОСОБА_1, третьої особи без самостійний вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення від 30.03.2015, позачергової 48 сесії 6 скликання Копіївської сільської ради Тульчинського району "Про розгляд письмових звернень жителів села Копіївки ОСОБА_1А та ОСОБА_3 (а.с.96-97) встановлено відсутність порушень ЗК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зі сторони Копіївської сільської ради при прийнятті оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування та у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Вказане рішення суду набуло законної сили на підстави ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 11.01.2017.

Суд вважає, що з огляду на положення про диспозитивність цивільного судочинства, відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували доводи позивача. Таким чином, позов є обґрунтованим.

За вищенаведених обставин, суд приходить до висновку щодо неправомірності, без передбачених законом підстав, зайняття відповідачем земельних ділянок, які перебувають у власності позивача, побудови на земельній ділянці капітальної огорожі, а тому суд вважає за можливе поновити права позивача, шляхом звільнення відповідачем ОСОБА_3 земельних ділянок, що розташовані за адресою с.Копіївка вул.Кірова, 22 Тульчинського району, які належать на праві власності ОСОБА_1 та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зрізання дерев, які проникають на територію позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.3 ст.23 ЦК України, роз'яснень, що містяться у п.п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зважаючи на глибину фізичних та душевних страждань, які виразились в порушенні звичного життєвого укладу позивача, подавленого стану, вимушеність його витрачати власний час на відновлення справедливості, з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1000 грн. моральної шкоди, що відповідатиме вимогам розумності, виваженості та справедливості.

Щодо розподілу судових витрат суд встановив наступне.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема витрати на правову допомогу.

Згідно зі ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.48 Постанови Пленуму ВСУ від 17.10.2014 №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2014 між адвокатом ОСОБА_2 та позивачем по справі ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги № 21/2014 по справі: усунення права володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою (а.с. 37), а також видано ордер серія ВН №012720 на надання правової допомоги ОСОБА_1 в Тульчинському районному суді в даній цивільній справі від 06.10.2015 (а.с.38).

З квитанції №15/2017 від 02.10.2017 (а.с.86) вбачається, що позивач згідно вказаного вище договору сплатив 4750 грн..

В матеріалах справи наявний розрахунок витрат на правову допомогу (а.с. 85), згідно якого представник позивача визначив суму витрат за його домомогу в розмірі 4750 грн. за підготовку документів, консультації та відвідування судових засідань та інших процесуальних дій.

Проте з даним розрахунком суд погодитися не може, оскільки в ньому не конкретизовано за що і в якому розмірі представник позивача оцінив свої послуги.

З журналів судових засідань за 19.11.2015, 21.07.2017, 02.10.2017 вбачається, що загальна кількість витраченого представником відповідача часу на участь у судових засіданнях становить 4 год. 04 хв.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Тому, з урахуванням положень ст.1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах , розмір компенсації витрат на правову допомогу становить 2624,38 грн. (4,04х649,60=2624,38).

Виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, з відповідача на користь позивача слід стягнути лише 2624,38 грн.-за здійснення представництва прав та інтересів клієнта в суді.

На підставі викладеного, з врахуванням вимог ст.88 ЦПК, з відповідача на користь позивача суд вважає необхідним стягнути, понесені останнім судові витрати з оплати судового збору в сумі 487, 20 грн. (а.с.1,2) та витрати за надання правової допомоги в сумі 2624,38 грн.

Керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст.14, ст.41 Конституції України, ст.1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах , п.7 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , п.48 Постанови Пленуму ВСУ від 17.10.2014 №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , ст.ст.90, 91, 103, 125, 152, 158, 212 ЗК України, ст. ст.15,16, 23, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 11, 60, 79, 88, 179, 213-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та стягненні моральної шкоди задоволити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючу за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 0,068 га кадастровий номер 0524383300:02:001:0209 та площею 0,25 га кадастровий номер 0524383300:02:001:0208, які належать на праві власності ОСОБА_1, і розташовані за адресою с. Копіївка, вул. Кірова, 22, Тульчинського району, шляхом звільнення вказаних земельних ділянок та знесення побудованої капітальної огорожі, а також зрізання дерев, які проникають на територію ОСОБА_1

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючу за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4, кошти в сумі 1000 грн. (одна тисяча) гривень за спричинену моральну шкоду.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючу за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4, понесенні судові витрати з оплати судового збору в сумі 486,40 грн. (чотириста вісімдесят шість гривень сорок копійок), а також за надання правової допомоги в сумі 2624,38 грн. (дві тисячі шістсот двадцять чотири гривні тридцять вісім копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Вінницької області через Тульчинський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 06.10.2017.

Суддя: