Постанова

від 04.10.2017 по справі 910/15634/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2017 р. Справа№ 910/15634/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Декарчук Ю.О., довіреність б/н від 03.10.2017 року,

від відповідача 2- Пасічна Н.В., довіреність №18 від 10.10.2016 року,

від відповідача 1- не з'явилися,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року

у справі №910/15634/16 (суддя Крудельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп"

про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна" подало до господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" про визнання договору недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 позов задоволено повністю. Визнано договір факторингу від 23.07.2013 № 03-ф/07, укладений товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" та товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" недійсним. Присуджено до стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна" 689,00 грн. судового збору. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна" 689,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується факт укладання спірного договору після порушення провадження у справі про банкрутство №924/1282/13 та підписаний не уповноваженою особою від відповідача 1.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 2 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність та невідповідність висновків обставинам справи. Зокрема апелянт зазначає, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 року у справі №910/15634/16 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Пономаренко Є.Ю. Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 08.08.2017 року.

У зв'язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Пономаренка Є.Ю. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г. Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року у справі №910/15634/16 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 04.10.2017 року.

31.07.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні 04.10.2017 року представник відповідача 2 надав усні пояснення по суті справи, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання був належним чином повідомлений, причин неявки суду не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідач1 був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача1.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а мотивувальна частина рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року належить змінити шляхом викладення цієї частини в редакції даної постанови.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2011 року у справі №5005/4759/2011 стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Зоряна" на користь ТОВ "Євро Лізинг" грошові кошти у сумі 655 484, 64 грн., держмито у розмірі 6 554, 85 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 160, 15 грн., що разом становить 662 199, 64 грн. (т.1, а.с. 38-45).

В матеріалах справи також наявний судовий наказ від 04.07.2011 року, виданий на виконання рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2011 року у справі №5005/4759/2011. (т.1, а.с. 46).

Також, матеріали справи містять копію постанови про відкриття виконавчого провадження №27829730 від 25.07.2011 року за судовим наказом №5005/4759/2011 від 04.07.2011 року. (т.1, а.с. 47).

Згодом, ТОВ "Євро Лізинг" звернулось до Магдалинівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області із заявою від 14.05.2016 року в якій повідомило, що 23.07.2013 року між ТОВ Євро Лізинг та ТОВ Олімп Фінанс Груп укладено договір факторингу №03-ф/07, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу №484 від 24.09.2007 року. (т.1, а.с. 20). На підставі викладеного відповідач 1 просив виконавчу службу кошти, стягнуті з ТОВ Агрофірма Зоряна , перерахувати на рахунок, що належить ТОВ Олімп Фінанс Груп .

В матеріалах справи наявна копія договору факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013 року укладеного між ТОВ Євро Лізинг та ТОВ Олімп Фінанс Груп . (далі договір факторингу; т.1, а.с. 11-12).

Відповідно до п. 2.1. договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (далі - сума фінансування) за плату (далі - винагорода), а клієнт зобов`язується відступити факторові право вимоги, визначене в реєстрі прав вимог. Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція факторингу за Договором не є забезпечувальним відступленням, фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі фактором права вимоги.

Пунктом 3.1.1. договору факторингу встановлено, що сума фінансування, належна до сплати клієнту становить 406 384,12 грн. і сплачується фактором траншами у відповідності до умов додаткової угоди (додаток № 1).

Згідно з п. 4.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного додатку з реєстром прав вимог. Реєстр прав вимог має бути підписаний сторонами у 30 робочих днів після підписання Договору.

Договір вступає в дію з моменту підписання відповідного додатку з реєстром прав вимог (пункт 8.1 договору факторингу).

Пунктом 8.2. договору факторингу передбачено, що договір діє до моменту належного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за Договором.

В матеріалах справи наявний додаток №2 до договору факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013 року в якому зазначено реєстр прав вимоги, відповідно до якого вбачається, що боржником є ТОВ Агрофірма Зоряна , сума заборгованості становить 662 199, 64 грн. (т.1, а.с. 13).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2011 року з ТОВ Агрофірма Зоряна підлягає стягненню 662 199, 64 грн. (т.1, а.с. 46), тобто така ж сама сума боргу, яка й визначена у додатку №2 до договору факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013 року.

З наведеного вбачається, що за договором факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013 року ТОВ Олімп Фінанс Груп було відступлено право вимоги ТОВ Євро Лізинг , яке виникло саме на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2011 року у справі №5005/4759/2011. При цьому відступалось, крім зобов06язання, що виникло у позивача на підставі договору фінансового лізингу №484 від 24.09.2007 року, ще і судові витрати.

Дослідивши вищевказаний договір та заслухавши представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами першою, третьою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Відповідно до ч. 1, ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Згідно з ч. 1, ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Проте, виходячи зі змісту оспорюваного договору, та як встановлено вище, його предметом є уступка права вимоги за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2011 року у справі №5005/4759/2011 , за яким з боржника стягнуто не лише сума заборгованості за договором фінансового лізингу №484 від 24.09.2007 року, укладеного між ТОВ Євро Лізинг та ТОВ Агрофірма Зоряна , а також судові витрати.

Таким чином, уступка права вимоги за спірною угодою відбулась після видачі виконавчого документа на виконання рішення суду.

Відтак, після порушення провадження у справі №5005/4759/2011, ТОВ "Євро Лізинг" набуло статусу сторони у справі, а у виконавчому провадженні - статусу стягувача .

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя. Так, в рішенні ЄСПЛ у справі Моргуненко проти України від 06.09.2007 року наголошено, що виконавче провадження не може бути відокремленим від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Матківська проти України від 12.03.2009 року суд підкреслив, що виконання рішення є другим етапом судового провадження.

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України Про виконавче провадження , який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою статті 8 Закону України Про виконавче провадження визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими (в редакції на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, договір №03-ф/07 від 23.07.2013 року підлягає визнанню недійсним оскільки суперечить чинному законодавству, зокрема, ст. 1078 ЦК України.

Відповідно до абз. 6 пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас, апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Таким чином, оскільки резолютивна частина рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 є правильною, колегія суддів не має підстав для скасування оскаржуваного рішення, не дивлячись на невідповідність деяких висновків суду першої інстанції обставинам справи, про що зазначалося вище.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі №910/15634/16 залишити без змін.

3. Справу №910/15634/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз