Постанова

від 27.03.2018 по справі 910/15634/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/15634/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна",

представник - адвокат Герман М.М. (договір №01-01-03/18 про надання правової допомоги від 01.03.2018)

відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг",

представник не з'явився

відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп"

представник - адвокат Сербіна О.В. (договір №4 про надання юридичних послуг від 01.12.2017)

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

від 04.10.2017

у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуючий), Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

та на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.06.2017

у складі судді: Курдельчука І.Д.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп"

про визнання договору недійсним

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 03.01.2018, на підставі частини 5 статті 31 та підпунктів 4, 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справа №910/15634/16 Господарського суду міста Києва разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" передана до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

2. 05.02.2018, за наслідком проведеного автоматизованого розподілу справи, оформленого протоколом від 24.01.2018, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я. прийнято справу №910/15634/16 до провадження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 та призначено її розгляд в судовому засіданні на 13.03.2018 о 09 год. 30 хв.

3. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна" 13.03.2018 та 27.03.2018 подав відзиви на касаційну скаргу відповідача-2; відповідач-1 відзиву на касаційну скаргу не подав.

4. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування положень статей 512, 516, 1077, 1082 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 32, 36 ГПК України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991, до набрання чинності Законом України №2147-VІІI від 03.10.2017.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог та провадження в суді першої інстанції

5. 25.08.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоряна" (далі - ТОВ "Агрофірма "Зоряна", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг" (далі - ТОВ "Євро Лізинг", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" (далі - ТОВ "Олімп Фінанс Груп", відповідач-2) про визнання недійсним договору факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013, укладеного між відповідачем-1, як клієнтом, та відповідачем-2, як фактором.

6. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний правочин фактично вчинено відповідачами у травні 2016 року безпосередньо перед зверненням відповідача-1, як стягувача у виконавчому провадженні, до органу державної виконавчої служби із заявою від 14.05.2016 про відступлення права вимоги до позивача-боржника на користь відповідача-2 за спірним договором факторингу, тобто в період здійснення з 23.07.2015 щодо позивача ліквідаційної процедури у справі про банкрутство №924/1282/13; такі дії відповідача-1 не узгоджуються з наслідками визнання його банкрутом у вигляді припинення господарської діяльності та за відсутності у директора відповідача-1 Васильєва П.В. права на укладення цивільно-правових договорів; позивач доводить, що його, як боржника у виконавчому провадженні, не повідомлено відповідачами 1, 2 про заміну кредитора у зобов'язанні у зв'язку з відступленням відповідачем-1 права вимоги до нього відповідачу-2 за оспорюваним договором факторингу; при цьому, відповідач-1, як стягувач, в період з моменту відкриття виконавчого провадження 25.07.2011 до травня 2016 року брав участь у процедурі виконання судового рішення про стягнення з позивача грошових коштів з метою захисту своїх майнових прав та інтересів. Позивач доводить, що при вчиненні оспорюваного правочину відповідачі 1, 2 мали намір приховати відступлення права вимоги до позивача відповідачем-1, який перебуває в процедурі банкрутства, а, відтак, такий правочин підлягає визнанню недійсним.

7. За наслідком автоматизованого розподілу 25.08.2016, позовна заява передана для розгляду судді Домнічевій І.О., яка ухвалою суду від 30.08.2016 прийняла її до розгляду та порушила провадження у справі №910/15634/16; розгляд позовних вимог по суті неодноразово відкладався місцевим господарським судом.

8. Ухвалами Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі №910/15634/16 призначено технічну експертизу для визначення періоду укладення оспорюваного договору факторингу та зупинено у зв'язку із цим провадження у справі.

9. 27.12.2016 у зв'язку із звільненням судді Домнічевої І.О. за результатами повторного автоматизованого розподілу справи №910/15634/16 для її розгляду визначено суддю Селівона А.М., який ухвалою від 13.01.2017 прийняв справу №910/15634/16 до свого провадження; в подальшому склад суду у справі №910/15634/16 змінено в автоматизованому порядку у зв'язку із закінченням повноважень судді Селівона А.М. та визначено для розгляду даної справи суддю Курдельчука І.Д. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2017.

10. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2017 справу №910/15634/16 прийнято до провадження суддею Курдельчуком І.Д. та призначено її розгляд на 23.05.2017, який ухвалою суду від 23.05.2017 відкладено на 14.06.2017.

11. 14.06.2017 рішенням Господарського суду міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д. позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2; стягнено з відповідача-1 та відповідача-2 на користь позивача по 689 грн. судового збору.

11.1. Судом встановлено, що відповідно до рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2011 у справі №5005/4759/2011 з ТОВ "Агрофірма "Зоряна" на користь ТОВ "Євролізинг" стягнено 662 199, 64 грн. заборгованості з оплати лізингових платежів, про що видано наказ від 04.07.2011.

11.2. Судом встановлено, що на виконання зазначеного рішення суду у господарській справі №5005/4759/2011 Магдалинівським районним ВДВС відкрито виконавче провадження №27829730 відповідно до постанови від 25.07.2011, який перебував на виконанні.

11.3. Судом встановлено, що 14.05.2016, відповідач-1, як стягувач, подав до органу державної виконавчої служби заяву з повідомленням про відступлення права вимоги до позивача-боржника на користь відповідача-2 на підставі договору факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013, дійсність якого є предметом спору в даній справі №910/15634/16.

12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин укладення спірного договору факторингу між сторонами спору після порушення щодо відповідача-1 провадження у справі про банкрутство ухвалою місцевого господарського суду від 28.10.2013 у справі №924/1282/13 та його підписання від імені відповідача-1, як клієнта, неуповноваженою особою, що не відповідає вимогам статті 203 ЦК України щодо змісту правочину та є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.

12.1. Суд першої інстанції оцінив надану відповідачем-2 копію платіжного доручення №3 від 30.07.2013 на підтвердження факту перерахування відповідачу-1 коштів на суму 406 384, 12 грн., як неналежний доказ здійснення відповідачем-2 фактичної оплати за спірним договором факторингу, з огляду на неподання суду оригіналу такого платіжного документа, а також доказів проведення банківської операції із зарахування спірної суми грошових коштів на рахунок клієнта - відповідача-1 саме 30.07.2013.

12.2. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачами не надано суду пояснень щодо причин подання заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні лише у 2016 році за умов вчинення оспорюваного правочину у 2013 році та зважаючи на встановлені у справі обставини дійшов висновку про укладення спірного договору факторингу між відповідачами 1, 2 безпосередньо перед зверненням відповідача-1 до органу державної виконавчої служби із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні у травні 2016 році та в період здійснення з 23.07.2015 ліквідаційної процедури щодо відповідача-1 у справі про банкрутство №924/1282/13.

Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови

13. 26.06.2017 поштовим відправленням відповідач-2 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі №910/15634/16, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовував його прийняттям з порушенням принципу змагальності сторін у господарському процесі щодо надання належної оцінки доводам відповідача-2, а також за умов неправильного застосування до спірних правовідносин законодавства про визнання правочинів недійсними та неповноти дослідження фактичних обставин справи.

14. 06.07.2017 згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями справа №910/15634/16 передана на розгляд колегії суддів: Агрикова О.В. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Чорногуз М.Г.; в подальшому склад апеляційного суду для розгляду справи №910/15634/16 змінено автоматизованою системою документообігу суду, у зв'язку із перебування судді Пономаренка Є.Ю. у відпустці, та визначено відповідно до протоколу від 07.08.2017 колегію суддів у складі: Агрикова О.В., Жук Г.А., Чорногуз М.Г., яка ухвалою від 08.08.2017 прийняла апеляційну скаргу відповідача-2 до провадження та призначила її розгляд на 04.10.2017.

15. 04.10.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Агрикова О.В. - головуючий, Жук Г.А., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу відповідача-2 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі №910/15634/16 залишено без змін.

15.1. Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами оспорюваного правочину, відповідач-1 зобов'язався відступити відповідачу-2 право вимоги, визначене в реєстрі прав вимог; додатком №2 до спірного договору сторонами погоджено реєстр прав вимоги, згідно з яким боржником є ТОВ "Агрофірма "Зоряна" (позивач у даній справі) із сумою заборгованості перед відповідачем-1 (клієнтом) в розмірі 662 199, 64 грн. (т. 1, а.с. 13).

15.2. Апеляційним судом встановлено обставини стягнення з ТОВ "Агрофірма "Зоряна" на користь відповідача-1 відповідно до наказу суду від 04.07.2011 у справі №5005/4759/2011 грошових коштів на суму 662 199, 64 грн. (т. 1, а.с. 46).

15.3. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за спірним договором факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013 відповідачем-1 відступлено відповідачу-2 право вимоги до позивача, яке виникло на підставі рішення суду від 16.06.2011 у господарській справі №5005/4759/2011 (не лише суму заборгованості позивача перед відповідачем-1 за договором фінансового лізингу №484 від 24.09.2007, стягнення якої було предметом спору у справі №5005/4759/2011, а й судові витрати відповідача-1, які було покладено на позивача за результатами розгляду справи №5005/4759/2011).

16. Апеляційний суд дійшов висновку, що відступлення права вимоги до позивача здійснено відповідачем-1 після видачі виконавчого документа на виконання рішення суду від 16.06.2011 у господарській справі №5005/4759/2011 та не ініційовано перед господарським судом заміни сторони виконавчого провадження (стягувача) її правонаступником, що мало наслідком фактичну заміну стягувача на стадії виконання судового рішення на підставі цивільно-правового договору, що не узгоджується з вимогами законодавства щодо порядку заміни стягувача на стадії виконання судових рішень відповідно до статті 25 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017.

17. Суд апеляційної інстанції погодився в цілому з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та зазначив про недійсність оспорюваного правочину як такого, що суперечить чинному законодавству (статті 1078 ЦК України).

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (відповідача-2)

18. Скаржник доводив, що судами неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 512, 516 ЦК України щодо порядку заміни кредитора у зобов'язанні, що є реалізацією принципу свободи сторін цивільного договору, зазначав про правомірність укладення ним договору факторингу відповідно до статті 1078 ЦК України та відсутність підстав згідно із статтею 203 ЦК України для визнання його недійсним. Зазначав, що положенням пункту 8.5. договору фінансового лізингу №484 від 24.09.2007, укладеного між позивачем та відповідачем-1, передбачено право відповідача-1, як лізингодавця, передати виконання зазначеного договору третій особі на тих же умовах.

19. Скаржник доводив, що оскаржувані судові рішення про задоволення позовних вимог прийняті за умов неповноти з'ясування обставин справи на предмет фактичного укладення відповідачами 1, 2 спірного договору факторингу 23.07.2013 та здійснення відповідачем-2, як фактором, оплати за цим договором 30.07.2013 відповідно до платіжного документа та прийняття оплати відповідачем-1, що свідчить про схвалення клієнтом оспорюваного правочину і передання ним фактору прав вимоги до позивача.

20. Відповідач-1 зазначив про неналежну оцінку судами попередніх інстанцій наданих ним доказів на спростування доводів позивача про наявність підстав для визнання правочину недійсним, а, зокрема, копії платіжного доручення №3 від 30.07.2013 про оплату грошових коштів на суму відступлених відповідачем-1 прав вимоги за спірним договором факторингу, яку фактором надано на підтвердження обставин вчинення ним дій на фактичне виконання оспорюваного правочину.

21. Скаржник доводив помилковість висновків судів про підписання спірного договору від імені відповідача-1 неуповноваженою особою з посиланням на дані установчих документів ТОВ "Євро Лізинг" та відомості з ЄДРЮОФОПГФ щодо осіб, які мають право підпису від імені ТОВ "Євро Лізинг" на час його укладення; при цьому, скаржник зазначив, що позивачем не заявлено про таку підставу для визнання правочину недійсним як його вчинення особою без необхідного обсягу повноважень на його вчинення.

Доводи інших учасників справи

22. Позивач у відзиві на касаційну скаргу погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання спірного договору факторингу недійсним, зазначив про повноту встановлених судами обставин справи при розгляді спору по суті та заперечував доводи відповідача-2 за змістом касаційної скарги.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

23. Цивільний кодекс України

Частина 2 статті 11 - підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частини 1, 2, 5 статті 203 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частини 1, 3 статті 215 - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 статті 626 - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 стаття 1077 - за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частина 1 статті 1078 - предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частини 1, 2 статті 1082 - боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

24. Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991

Частина 1 статті 25 - у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Стаття 101. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції

1. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

2. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

25. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про порушення судами положень статей 512, 516, 1077, 1082 ЦК України при прийнятті оскаржуваних в касаційному порядку судових рішень про визнання недійсним оспорюваного договору факторингу.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій

26. Статтею 129 Конституції України принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості визначені як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 4-2, 4-3 ГПК України в редакції до 15.12.2017. Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою. В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися таким чином, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин укладення договірних зобов'язань, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

27. За змістом рішення та постанови судів вбачається, що задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доводів позивача про неодержання ним, як боржником, повідомлення про відступлення відповідачем-1 права грошової вимоги факторові - відповідачу-2 за спірним договором у липні 2013 року та про звернення відповідача-1 до органу державної виконавчої служби із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні у зв'язку із вчиненням оспорюваного правочину лише у травні 2016 року. Суди надали оцінку зазначеним обставинам як таким, що свідчать про укладення між відповідачами 1, 2 спірного договору факторингу безпосередньо перед зверненням відповідача-1 до органу державної виконавчої служби 14.05.2016 із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні на відповідача-2, тобто під час ліквідаційної процедури відповідача-1, введеної постановою господарського суду від 23.07.2015 у справі №924/1282/13 про банкрутство ТОВ "Євро Лізинг".

Разом з тим, судами не надано оцінки доводам відповідача-2, викладеним у його письмових поясненнях від 23.05.2017, про те, що договір факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013 не оспорювався його сторонами - відповідачем-1, як клієнтом, та відповідачем-2, як фактором, а також про наявність реального наміру сторін на виконання спірного правочину в моменту його укладення та настання правових наслідків, які ним обумовлюються (набуття відповідачем-2 права вимоги відповідача-1 до позивача за договором фінансового лізингу №484 від 24.09.2007) (т. 2, а.с. 26-27).

28. Апеляційний суд дійшов висновку, що фактично відповідачем-1 відступлено на користь відповідача-2 право вимоги до позивача, яке виникло на підставі рішення суду від 16.06.2011 у господарській справі №5005/4759/2011, з посиланням на зміст додатка №2 до оспорюваного договору факторингу №03-ф/07 від 23.07.2013, за яким до реєстру прав вимоги включено вимоги відповідача-1 до ТОВ "Агрофірма "Зоряна" на суму 662 199, 64 грн., що відповідає розміру суми боргу, стягненої з позивача на користь відповідача-1 за результатами розгляду спору у справі №5005/4759/2011.

Однак, в порушення вимог статті 101 ГПК України в редакції до 15.12.2017, апеляційний суд не звернув увагу на те, що в додатку №2 до оспорюваного правочину сторони погодили передання відповідачем-1 відповідачу-2 права вимоги до боржника саме на підставі договору фінансового лізингу №484 від 24.09.2007 із зазначенням залишку заборгованості позивача за договором на суму 662 199, 64 грн. (т. 1, а.с. 62).

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що стягнення заборгованості за господарським договором на підставі судового рішення не змінює договірної природи правовідносин між сторонами укладеного договору факторингу, не позбавляє кредитора можливості відступити право вимоги до боржника за договором, навіть, якщо розмір заборгованості є безспірним, виходячи з рішення суду, а відповідно до статті 25 ГПК України в редакції до 15.12.2017 заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні є підставою для здійснення процесуального правонаступництва сторони, зокрема, на стадії виконавчого провадження.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недійсність оспорюваного правочину як такого, що суперечить порядку виконання судових рішень, у зв'язку з його укладенням на стадії виконання судового рішення про стягнення з позивача заборгованості за договором фінансового лізингу, право вимоги за яким було відступлено відповідачем-1 відповідачу-2 за спірним договором факторингу.

29. Відхиляючи, як належний доказ виконання відповідачем-2 (фактором) обов'язку з оплати грошових коштів на суму 406 384, 12 грн. за спірним договором на користь відповідача-1 (клієнта), подане відповідачем-2 платіжне доручення №3 від 30.07.2013 з підстав його надання суду в копії, суди порушили вимоги статей 65, 43, 101 ГПК України в редакції до 15.12.2017 щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, зважаючи на процесуальне право суду на витребування в учасників справи оригіналів поданих ними документів для огляду в судовому засіданні з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, що є реалізацією принципу змагальності при здійсненні судочинства (т. 1, а.с. 67).

Як вбачається з матеріалів справи, належно засвідчену копію платіжного доручення №3 від 30.07.2013 про оплату відповідачем-2 коштів на суму 406 384, 12 грн. на користь відповідача-1 за спірним договором факторингу відповідачем-2 надано суду на спростування позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним, як такого, що укладений із зазначенням фіктивної дати його укладення та з метою передачі права вимоги від особи, яка перебуває в ліквідаційній процедурі, поза межі процедури банкрутства до особи (відповідача-2), яка продовжуватиме господарську діяльність (т. 1, а.с. 35-37, 67).

Розглядаючи справу в період з вересня 2016 року по червень 2017 року, суд першої інстанції не зобов'язував відповідача-2 надати суду оригінал зазначеного платіжного документа, а в судовому засіданні 14.06.2017 при прийнятті рішення по суті спору оцінив його як неналежний доказ у справі. Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, не витребував оригіналу платіжного доручення №3 від 30.07.2013 у відповідача-2 та погодився з висновками суду першої інстанції про непідтвердження відповідачами належними та допустимими доказами факту вчинення ними оспорюваного правочину саме 23.07.2013, що свідчить про порушення принципу об'єктивності в оцінці доказів судами.

30. У Рішенні "Мала проти України" у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи … є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення у справі "Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства"). Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення від 26.05.2009 у справі "Бацаніна проти Росії"). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення у справах "Проніна проти України" від 18.07.2006 та "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011).

Отже, неповно дослідивши надані відповідачем-2 докази на спростування заявлених позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним, суди першої та апеляційної інстанції не дотримались "справедливого балансу між сторонами".

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, суду касаційної інстанції надано право за результатами розгляду касаційної скарги скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

На підставі викладеного, Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги відповідача-2, скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі №910/15634/16 та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам належить дослідити обставини правомірність вимог позивача про визнання недійсним спірного договору факторингу, виходячи з підстав, зазначених ним у позовній заяві, дослідити надані відповідачем-2 докази здійсненого фінансування у 2013 році під відступлене йому право вимоги відповідачем-1, дослідити відповідність зазначеного договору вимогам статей 1077-1078 ЦК України та правомірність його укладення на стадії виконавчого провадження, виходячи з можливості заміни сторони у виконавчому провадженні відповідно до статті 25 ГПК України у випадку сингулярного правонаступництва.

В. Судові витрати

32. У зв'язку із частковим задоволенням касаційної скарги та скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій про задоволення позову, питання про розподіл судових витрат касаційним судом не вирішується, оскільки розгляду справи по суті позовних вимог не відбулося.

На підставі викладеного та керуючись статтями 308, 310, 315 ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп Фінанс Груп" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі №910/15634/16 скасувати.

Справу №910/15634/16 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк