Постанова

від 04.10.2017 по справі 826/6705/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2017 року № 826/6705/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоконд Україна" доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2015 р. №0006782207, №0006792207 ,

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю Біоконд Україна (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним податкові повідомлення-рішення №0006782207 та №0006792207 від 11.11.2015 року ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 419612,00 грн. і застосовано штрафні санкції у розмірі 104903,00 грн., а також збільшено суму податку на прибуток товариства на 273140,00 грн. та зафіксовано фінансові санкції в розмірі 68285,00 грн. та скасувати їх.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ Біоконд Україна правомірно сформувало податковий кредит із податку на додану вартість у перевіряє мий період по взаємовідносинам із ТОВ СКАЙ ХОЛДИНГ ЛТД та ТОВ Центрокомбуд відповідно до вимог Податкового кодексу України, що виключає прийняття рішення контролюючим органом про збільшення грошового зобов'язання для товариства перед бюджетом з податку на додану вартість.

Крім того, позивач стверджував, що податковий орган неправомірно включив у доходи перераховані кошти ТОВ Біоконд Україна за поставлений товар ТОВ СКАЙ ХОЛДИНГ ЛТД та ТОВ Центрокомбуд , які підлягають оподаткуванню та збільшив суму податку на прибуток товариства. На думку позивача, у податкового органу немає підстав стверджувати про безтоварність правочинів, укладених між ТОВ Біоконд Україна та ТОВ СКАЙ ХОЛДИНГ ЛТД , ТОВ Центрокомбуд .

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав того, що аналіз первинних документів, що надані до суду, але не надані до перевірки, не є достатніми доказами для підтвердження реальності господарських операцій із спірними контрагентами. При цьому, позивачем до перевірки та до суду не надано товарно-транспортних накладних, заявок до пункту поставки, довіреностей на отримання товару тощо. Крім того, податковий орган стверджував, що позивач мав фінансово-господарські зв'язки з особами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи.

На підставі п. 6 ст. 128 КАС України суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення №2214/26-58-22-07-09 від 19.10.2015 року, виданого ДПІ у Солом'янському м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві, згідно з пп. 78.1.11 п.78.1 ст. 78 та п.82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, у зв'язку з надходженням постанови від 13.07.2015 року начальника другого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві та відповідно до наказу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Головного управління ДФС від 19.10.2015 року №1336 проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Біоконд України (код ЄДРПОУ 33077819) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року та податку на додану вартість за період з 01.01.2014 року по 31.08.2015 року при взаємовідносинах з ТОВ Скай Холдинг ЛТД (податковий номер 39270629), ТОВ Центрокомбуд (податковий номер 39438568) по операціях з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг), за результатами якої складено відповідний акт перевірки №37/26-58-22-07-11/38612715 від 30.10.2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Біоконд Україна :

- п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 419612 грн., в т.ч. по періодах за листопад 2014 року на суму 152859,5 грн., за грудень 2014 року на суму 150629,70 грн., за січень 2015 року на суму 31177,60 грн., за лютий 2015 року на суму 84945,20 грн.;

- п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, в загальному розмірі 273140 грн., в т.ч. по періодам: за 2014 рік на суму 273140 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 11.11.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- 0006782207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 419612 грн. за основним платежем та 104903 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями;

- 0006792207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 273140 грн. за основним платежем та 68285 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Незгода позивача із вказаними повідомленнями-рішеннями від 11.11.2015 року зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Тобто, починаючи з 1 січня 2015 року податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО ) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).

Базою оподаткування визначено грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п. 135.1 ст. 135 ПК України), а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік (п. 137.4 ст. 137 ПК України).

В силу норм п.п. 44.1, 44.2 і 44.3 ст. 44 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі по тексту - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону № 996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності закріплені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248). Так, відповідно до положень п.п. 5 - 9 цього НП(С)БО витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Відповідно до норм пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого ) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу. Зокрема, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Аналіз вищевикладених норм Кодексу та Закону № 996-ХІV свідчить про те, що витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Зі змісту акта перевірки та пояснень позивача, наведених в тексті позову, вбачається, що протягом перевіряємого періоду позивач мав господарські правовідносини з ТОВ Центрокомбуд (код ЄДРПОУ 39438568) та ТОВ Скай Холдинг ЛТД (код ЄДРПОУ 39270629).

При цьому, відповідно до вимог п.85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Як вбачається з акта перевірки та пояснив представник позивача в позовній заяві, листом від 23.10.2015 року №231015-1 ТОВ Біоконд Україна повідомило про втрату всіх необхідних для перевірки документів та надано перевіряючим копію довідки від 23.10.2015 року №59/62107, виданої СДІМ 4-го ТВМ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві.

Посадовими особами відповідача в ході перевірки складено акт ненадання позивачем документів фінансово-господарської діяльності, що належать до предмета перевірки або пов'язані.

У взаємозв'язку з вищевикладеним та відносно обставин, викладених в Акті перевірки щодо ненадання позивачем під час перевірки первинних документів , слід зазначити наступне.

Так, відповідно до статей 61 та 44 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При цьому, відповідно до підпунктів 16.1.2., 16.1.3., 16.1.12. ПК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний , зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів , регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.2. ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з п. 44.3. ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

При цьому, відповідно до п. 75.1.2. ПК України, саме на підставі вищевказаних документів податковий орган проводить перевірку дотримання норм податкового законодавства.

Відповідно до положень п. 85.2. ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи , що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У взаємозв'язку з наведеним слід також зазначити , що згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції на час виникнення спірних відносин) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова , статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи , які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведеного у сукупності вбачається, що на підтвердження задекларованих даних платник податків зобов'язаний під час перевірки надати контролюючому органу первинні документи на підтвердження задекларованих даних.

У той же час, згідно з приписами п. 44.6. ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби , які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Окрім того, п. 44.7. ПК України передбачено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Однак , як встановлено під час розгляду справи на підставі відомостей, наведених у акті перевірки (перелік документів, які були використані під час перевірки), та в акті ДПІ впро відмову у наданні документів фінансово-господарської діяльності позивача, позивачем під час перевірки не було надано жодних документів (договорів, актів, накладних, платіжних документів) на підтвердження задекларованих у податковій звітності показників за відносинами з ТОВ Центрокомбуд (код ЄДРПОУ 39438568) та ТОВ Скай Холдинг ЛТД (код ЄДРПОУ 39270629).

В контексті вищезазначеного слід додати, що під час розгляду справи позивачем не доведено наявності непереборних обставин, які об'єктивно перешкоджали позивачу у наданні цих документів податковому органу під час проведення перевірки на підтвердження правомірності формування спірних сум податкових вигод.

При цьому, під час розгляду справи позивачем не надано документальних підтверджень щодо відмови ДПІ від прийняття первинних документів під час перевірки та надання цих документів до прийняття оскаржуваного рішення в порядку положень абзацу другого п. 44.6. ПК України. Під час розгляду справи не надано доказів втрати документів та здійснення заходів по їх відновленню, звернення в цьому контексті до податкового органу, правоохоронних органів.

Відтак, в силу закону (п. 44.6. ПКУ) вважається, що вказані документи були відсутні. Під час проведення перевірки позивачем не було підтверджено первинними документами спірні суми податкових вигод, у зв'язку з чим спірні суми податкових вигод сформовані у період їх декларування безпідставно, відповідні суми за наслідками вказаних операцій не підлягали включенню до складу податкового кредиту з ПДВ та витрат.

Наведене є достатньою та самостійною підставою для висновку суду про обґрунтованість та законність оскаржуваних рішень.

Надання цих документів згодом , у т.ч. під час розгляду справи у суді, не змінює статусу цих документів, як таких, що були відсутні на час складання звітності та їх надання згодом не має правових наслідків для цілей підтвердження правомірності формування спірних сум податкових вигод у відповідний податковий період.

Оцінюючи ж доводи позивача про реальність вищезгаданих операцій, суд, з метою з'ясування всіх обставин, які мають значення для з'ясування фактичних відносин позивача з його контрагентами, зазначає, що вже під час розгляду справи у суді позивачем надано копії договорів та первинних документів, які на думку позивача підтверджують фактичне виконання спірних операцій.

З наданих документів вбачається, що 17.12.2014 року між ТОВ Центрокомбуд в особі директора Коломінської Ірини Дмитрівни (постачальник) та ТОВ Біоконд Україна (покупець) укладено договір поставки №171214-1, згідно умов якого постачальник зобов'язується передавати (поставляти) у зумовлені строки покупцеві кондиціонери, вентиляційне обладнання та комплектуючі елементи, певної якості та асортименту, а покупець зобов'язується приймати товар і сплачувати за нього певну грошову суму.

При цьому, поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000), місце поставки - склад/магазин постачальника.

Постачальник зобов'язується поставляти товари необхідної якості та асортименті у комплекті з документацією, що до них відноситься. Зокрема, у разі необхідності постачальник зобов'язується поставляти на вимогу покупця разом з товарами сертифікати відповідності, сертифікати якості, гігієнічні сертифікати, ветеринарні сертифікати, інструкції з експлуатації тощо.

В матеріалах справи містяться складені податкові та видаткові накладні, а також копії платіжних доручень, згідно з якими перерахування коштів здійснювалось на р/р контрагента в ПАТ КБ Євробанк , в той час як за умовами вказаного договору, банківськими реквізитами ТОВ Центрокомбуд є рахунок, відкритий у ПАТ Профін Банк . При цьому, матеріали справи не містять доповнень до договору в частині зміни банківських реквізитів.

Крім того, 04.11.2014 року між ТОВ Скай Холдинг ЛТД в особі директора Погребняка Євгена Володимировича (постачальник) та ТОВ Біоконд Україна (покупець) укладено договір поставки №041114-1, згідно умов якого постачальник зобов'язується передавати (поставляти) у зумовлені строки покупцеві кондиціонери, вентиляційне обладнання та комплектуючі елементи, певної якості та асортименту, а покупець зобов'язується приймати товар і сплачувати за нього певну грошову суму.

При цьому, поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000), місце поставки - склад/магазин постачальника.

Постачальник зобов'язується поставляти товари необхідної якості та асортименті у комплекті з документацією, що до них відноситься. Зокрема, у разі необхідності постачальник зобов'язується поставляти на вимогу покупця разом з товарами сертифікати відповідності, сертифікати якості, гігієнічні сертифікати, ветеринарні сертифікати, інструкції з експлуатації тощо.

В матеріалах справи містяться складені податкові та видаткові накладні, а також копії платіжних доручень.

При цьому, істотними умовами вказаних договорів передбачено складання в процесі поставки технічного товару заявок, рахунків-фактур, специфікацій або додатків до договору, технічної документації на товар, документів, що засвідчують отримання товару, як то довіреності, товаро-супровідні документи, документи, що підтверджують готовність постачальника до відвантаження і поставки, однак у позивача вказані документи відсутні.

Крім того, згідно умов вказаних договорів, поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000), місце поставки - склад/магазин постачальника.

Так, згідно умов на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000) продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включаючи вантаження, отримати експортні ліцензії, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.

Всі ризики випадкового псування і загибелі товару, починаючи з моменту надання його продавцем (експортером), несе покупець.

Так, відповідно до положень Закону України Про автомобільний транспорт та згідно Переліку документів, необхідних для здійснення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207, документами на перевезення вантажів автомобільним транспортом є дорожній лист або товарно-транспортна накладна.

Пп.11.1 п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

При цьому, обов'язковість складання таких документів сторонами договірних відносин із поставки товару визначена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.06.2014 року №К/800/45861/18, від 17.09.2014 року №К/800/21863/13.

Додатково, суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться протоколи допиту директорів контрагентів позивача, з яких вбачається, що останні заперечують свою участь в ході здійснення господарської діяльності ТОВ Центрокомбуд (код ЄДРПОУ 39438568) та ТОВ Скай Холдинг ЛТД (код ЄДРПОУ 39270629) відповідно.

Крім того, в матеріалах справи міститься вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 04.09.2015 року, яким Погребняка Євгена Володимировича визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Оскільки наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач мав фінансово-господарські відносини з особами, діяльність яких містить ознаки фіктивного підприємства, адже щодо їх засновників наявний вирок, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідача, викладених в акті перевірки, а відтак збільшення позивачу сум грошового зобов'язання правомірними.

В даному випадку, як приходить до висновку суд за всіма вищезгаданими епізодами (щодо договорів підряду та поставки), за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів, які не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку та задекларованих позивачем податкових вигод.

При цьому, суд враховує, що наявність оплати за спірними операціями (у тому числі попередньої) сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, під час розгляду справи, в порядку виконання вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій та свідчить про необґрунтованість отриманої позивачем податкової вигоди.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість висновків Акту перевірки щодо оцінки обставин взаємовідносин позивача із зазначеними контрагентами та відносно безпідставності формування спірних сум податкових вигод.

Наведені позивачем доводи та надані ними пояснення та матеріали, які відповідно досліджені та оцінені судом, не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, оцінивши доводи та заперечення сторін, дослідивши і оцінивши всі надані сторонами докази в кореспонденції з вищезгаданими нормами податкового законодавства, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень, які, як приходить до висновку суд, є законними та обґрунтованими, вірними по суті, а отже, підстав для задоволення позову не має та, відповідно, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Біоконд Україна відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук