Постанова

від 29.04.2021 по справі 826/6705/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6705/16 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.,

судді: Ключкович В.Ю.,

Парінов А.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоконд Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоконд Україна" до Державної податкової інспекція у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Біоконд Україна звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним податкові повідомлення-рішення №0006782207 та №0006792207 від 11.11.2015 року ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, якими збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 419612,00 грн. і застосовано штрафні санкції у розмірі 104903,00 грн., а також збільшено суму податку на прибуток товариства на 273140,00 грн. та зафіксовано фінансові санкції в розмірі 68285,00 грн. та скасувати їх.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким позові вимоги задовольнити. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт наголошував на тому, що ТОВ Біоконд Україна правомірно сформувало податковий кредит із податку на додану вартість у перевіряє мий період по взаємовідносинам із ТОВ СКАЙ ХОЛДИНГ ЛТД та ТОВ Центрокомбуд що підтверджується належними первинними документами, які були відновлені після їх втрати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Біоконд Україна задоволено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 р. - скасовано, та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року.

Постановою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року касаційну скаргу задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

В постанові від 11.02.2021 Верховний Суд вказував на передчасність висновків суду апеляційної інстанції щодо підтвердження господарських операцій позивача з контрагентами належним первинними документами, не надано належну оцінку доводам відповідача про наявність матеріалі досудового розслідування за фактом фіктивного підприємництва відносно контрагентів позивача та не звернув увагу на протоколи допиту в якості свідків посадових осіб контрагентів які заперечували свою причетність до здійснення господарської діяльності та підписання будь-яких бухгалтерських документів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2021 року призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 квітня 2021 року.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи убачається, що на підставі направлення №2214/26-58-22-07-09 від 19.10.2015 року, виданого ДПІ у Солом`янському м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві, згідно з пп. 78.1.11 п.78.1 ст. 78 та п.82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, у зв`язку з надходженням постанови від 13.07.2015 року начальника другого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві та відповідно до наказу ДПІ у Солом`янському районі м. Києва Головного управління ДФС від 19.10.2015 року №1336 проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Біоконд України з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року та податку на додану вартість за період з 01.01.2014 року по 31.08.2015 року при взаємовідносинах з ТОВ Скай Холдинг ЛТД , ТОВ Центрокомбуд по операціях з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг), за результатами якої складено відповідний акт перевірки №37/26-58-22-07-11/38612715 від 30.10.2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Біоконд Україна п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 419612 грн., в т.ч. по періодах за листопад 2014 року на суму 152859,5 грн., за грудень 2014 року на суму 150629,70 грн., за січень 2015 року на суму 31177,60 грн., за лютий 2015 року на суму 84945,20 грн.; п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, в загальному розмірі 273140 грн., в т.ч. по періодам: за 2014 рік на суму 273140 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 11.11.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- 0006782207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 419612 грн. за основним платежем та 104903 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями;

- 0006792207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на суму 273140 грн. за основним платежем та 68285 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Незгода позивача із вказаними повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за спірними операціями з контрагентами лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Крім того, судом зазначено, що позивач мав фінансово-господарські відносини з особами, діяльність яких містить ознаки фіктивного підприємства, адже щодо їх засновників наявний вирок.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних індивідуальних актів, суд першої інстанції встановив таке.

Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пункту 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

З аналізу наведених норм вбачається, що до складу валових витрат можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов`язані з його господарською діяльністю.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

З матеріалів справи убачається, що що 17.12.2014 року між ТОВ Центрокомбуд в особі директора ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ Біоконд Україна (покупець) укладено договір поставки №171214-1, згідно умов якого постачальник зобов`язується передавати (поставляти) у зумовлені строки покупцеві кондиціонери, вентиляційне обладнання та комплектуючі елементи, певної якості та асортименту, а покупець зобов`язується приймати товар і сплачувати за нього певну грошову суму.

При цьому, поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000), місце поставки - склад/магазин постачальника.

Постачальник зобов`язується поставляти товари необхідної якості та асортименті у комплекті з документацією, що до них відноситься. Зокрема, у разі необхідності постачальник зобов`язується поставляти на вимогу покупця разом з товарами сертифікати відповідності, сертифікати якості, гігієнічні сертифікати, ветеринарні сертифікати, інструкції з експлуатації тощо.

В матеріалах справи містяться складені податкові та видаткові накладні, а також копії платіжних доручень, згідно з якими перерахування коштів здійснювалось на р/р контрагента в ПАТ КБ Євробанк , в той час як за умовами вказаного договору, банківськими реквізитами ТОВ Центрокомбуд є рахунок, відкритий у ПАТ Профін Банк . При цьому, матеріали справи не містять доповнень до договору в частині зміни банківських реквізитів.

Крім того, 04.11.2014 року між ТОВ Скай Холдинг ЛТД в особі директора ОСОБА_2 (постачальник) та ТОВ Біоконд Україна (покупець) укладено договір поставки №041114-1, згідно умов якого постачальник зобов`язується передавати (поставляти) у зумовлені строки покупцеві кондиціонери, вентиляційне обладнання та комплектуючі елементи, певної якості та асортименту, а покупець зобов`язується приймати товар і сплачувати за нього певну грошову суму.

При цьому, поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000), місце поставки - склад/магазин постачальника.

Постачальник зобов`язується поставляти товари необхідної якості та асортименті у комплекті з документацією, що до них відноситься. Зокрема, у разі необхідності постачальник зобов`язується поставляти на вимогу покупця разом з товарами сертифікати відповідності, сертифікати якості, гігієнічні сертифікати, ветеринарні сертифікати, інструкції з експлуатації тощо.

В матеріалах справи містяться складені податкові та видаткові накладні, а також копії платіжних доручень.

При цьому, істотними умовами вказаних договорів передбачено складання в процесі поставки технічного товару заявок, рахунків-фактур, специфікацій або додатків до договору, технічної документації на товар, документів, що засвідчують отримання товару, як то довіреності, товаро-супровідні документи, документи, що підтверджують готовність постачальника до відвантаження і поставки, однак у позивача вказані документи відсутні.

Крім того, згідно умов вказаних договорів, поставка товару здійснюється на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000), місце поставки - склад/магазин постачальника.

Так, згідно умов на умовах EXW (EX WORKS) франко завод (правила ІНКОТЕРМС-2000) продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Імпортер (покупець) повинен укласти договір з перевізниками товару і сплатити перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включаючи вантаження, отримати експортні ліцензії, виконати і сплатити митні процедури, а також податки і збори, сплатити товар продавцеві за ціною виробника.

Всі ризики випадкового псування і загибелі товару, починаючи з моменту надання його продавцем (експортером), несе покупець.

Так, відповідно до положень Закону України Про автомобільний транспорт та згідно Переліку документів, необхідних для здійснення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207, документами на перевезення вантажів автомобільним транспортом є дорожній лист або товарно-транспортна накладна.

Відповідно до підпункту 11.1 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Наразі, позивачем такі докази суду першої інстанції не надано.

Колегія суддів, також вважає правомірним врахування судом першої інстанції висновків суду викладених у вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 04.09.2015 року у кримінальній справі, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі, мотивуючи свою позицію наступним.

Так, в даному вироку робиться посилання на протоколи допитів свідків, зокрема: гр. ОСОБА_2 , який рахується директором ТОВ Скай-Холдинг ЛТД і який підтвердив, що жодних документів що стосуються фінансово-господарської діяльності, реєстраційних документів ТОВ Скай-Холдинг ЛТД не підписував, печатку не отримував, рахунками даного підприємства не користувався. Під час реєстрації ТОВ Скай-Холдинг ЛТД він не мав мети здійснювати господарську діяльність, лише підписав документи, необхідні для реєстрації, за грошову винагороду.

Також, з письмового протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_1 від 31.08.2015 року, остання зазначає, що вона не має жодного відношення до діяльності ТОВ Центрокомбуд та здійснила реєстрацію даного підприємства за винагороду без мети здійснення господарської діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Отже, факт отримання позивачем послуг від контрагентів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

Таким чином, оскільки позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факт реальної зміни матеріального та грошового стану контрагента, а первинні документи, які надані до суду, свідчать лише про факт оформлення господарської операції для заниження бази оподаткування позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність висновків контролюючого органу викладених в акті перевірки.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновку суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, та не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоконд Україна" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 29.04.2021р.)