Постанова

від 11.02.2021 по справі 826/6705/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/6705/16

адміністративне провадження № К/9901/46512/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (головуючий суддя Аліменко В.О., судді: Безименна Н.В., Карпушова О.В.) у справі №826/6705/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Біоконд Україна до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Біоконд Україна (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2015 року №0006782207 та №0006792207.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство правомірно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість у перевіряємому періоді по взаємовідносинам із Товариствами з обмеженою відповідальністю Скай Холдинг ЛТД та Центрокомбуд відповідно до вимог Податкового кодексу України, що виключає прийняття рішення контролюючим органом про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість. Стверджує про неправомірність включення податковим органом у доход підприємства перераховані кошти від контрагентів за поставлений товар, які підлягають оподаткуванню та збільшив суму податку на прибуток товариства. Зазначає про відсутність підстав у податкового органу стверджувати про безтоварність правочинів, укладених між підприємством та його контрагентами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивач мав фінансово-господарські відносини з особами, діяльність яких містить ознаки фіктивного підприємства, що свідчить про відсутність реального здійснення господарських операцій.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2015 року №0006782207 та №0006792207.

Рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано тим, що надані позивачем первинні документи та пояснення в сукупності підтверджують реальний характер здійснення господарської діяльності підприємством у перевіряємий період з контрагентами позивача та підтверджують наявність у позивача права на формування податкового кредиту та витрат за даними відносинами.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом нереальності здійснення господарських операцій, наявності ознаків фіктивності і кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача, які підписували первинні документи. Зазначає про відсутність відповідних первинних документів.

Верховний Суд, переглянувши рішення апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та податку на додану вартість за період з 01 січня 2014 року по 31 серпня 2015 року при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Скай Холдинг ЛТД та Товариством з обмеженою відповідальністю Центрокомбуд по операціях з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг), за результатами якої складено акт перевірки від 30 жовтня 2015 року №37/26-58-22-07-11/38612715 (надалі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2015 року №0006782207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем в сумі 419612 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 104 903 грн; №0006792207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 273140 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 68 285 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, підприємство оскаржило їх в адміністративному порядку, за результатами якого рішеннями Головного управління ДФС у м. Києві від 15 січня 2016 року №465/10/261510-06-35 та Державної фіскальної служби України від 17 березня 2016 року №5810/6/99-99/10-01-04-25 скарги підприємства залишені без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі 273 140 грн; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 419 612 грн.

Актом перевірки встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Центрокомбуд та Товариством з обмеженою відповідальністю Скай Холдинг ЛТД за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року в розмірі 1 517 446 грн та податкового кредиту на загальну суму 419 612 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Податкового кодексу України. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов`язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пункту 138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

З аналізу наведених норм вбачається, що до складу валових витрат можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов`язані з його господарською діяльністю.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять придбання товарів/послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають його цілям господарської діяльності, підтвердження обліковими, розрахунковими документами, в тому числі й податковою накладною. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутністю факту придбання товару/послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Центрокомбуд в особі директора Коломінської Ірини Дмитрівни (постачальник) та підприємством (покупець) укладено договір поставки від 17 грудня 2014 року №171214-1.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Скай Холдинг ЛТД в особі директора ОСОБА_1 (постачальник) та товариством (покупець) укладено договір поставки 04 листопада 2014 року №041114-1.

Предметом договорів є поставка кондиціонерів, вентиляційного обладнання та комплектуючих елементів.

Судами встановлено, що позивачем в підтвердження наведених господарських операцій надано податкові та видаткові накладні, копії платіжних доручень.

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи надані первинні документи за спірними правовідносинами, дійшов висновку про складання та підписання таких документів повноважними особами підприємств-контрагентів, та відповідність таких документів вимогам Закону №996-XIV.

Натомість, суд першої інстанції, встановлюючи наявність кримінальних проваджень відносно посадових осіб наведених контрагентів позивача, які підписували договори та первинні документи, дійшов висновку про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Скаржник у касаційній скарзі наполягає на наявності кримінальних проваджень та посилається на непідтвердження реальності здійснення таких господарських операцій.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 04 вересня 2015 року, яким визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України, доводить лише винні дії засудженого ОСОБА_1 при створенні та реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю Скай Холдинг ЛТД , та факт відсутності мети займатися діяльністю товариства не може беззаперечно свідчити про відсутність реально здійснених господарських операцій за вказаними договорами від імені товариства іншими уповноваженими особами.

Разом з тим, податкові накладні, які сталі підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема, у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

З матеріалів справи вбачається, що податковий орган неодноразово звертав увагу суду на протоколи допитів свідків, які підписували договори та первинні документи від імені контрагентів позивача, з яких вбачається, що останні заперечують свою участь в ході здійснення господарської діяльності підприємств-контрагентів.

Проте, судом апеляційної інстанції не досліджено зазначені обставини, на які посилався податковий орган під час розгляду цієї справи. Дослідження таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки наведені матеріали містять відомості щодо фіктивності саме суб`єктів господарювання, які є контрагентами позивача у цій справі.

Суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про підтвердження господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Центрокомбуд , не надав оцінку доводам податкового органу про наявність протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 31 серпня 2015 року, яка свідчила про непричетність до спірних правовідносин. Судами не перевірено наявність або відсутність судових рішень по кримінальній справі відносно ОСОБА_2

Судом апеляційної інстанції не досліджено, чи є по наведеним матеріалам судові рішення або рішення правоохоронних органів відносно посадових осіб контрагентів позивача, які безпосередньо підписували первинні документи за наведеними господарськими операціями чи охоплені цими матеріалами досудового розслідування або рішеннями періоди здійснення господарських операцій позивача з контрагентами.

Вказані документи та обставини не досліджені, не оцінені судом апеляційної інстанції, зміст та правові наслідки цих документів не встановлені.

Факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена рішенням суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому відображення в податковому обліку наслідків такої господарської операції є безпідставним.

Крім того, податковий орган неодноразово звертав увагу суду на відсутність товарно-транспортних накладних, заявок по пункту поставки, довіреностей на отримання товару, проте судом апеляційної інстанції не досліджено наявність або відсутність наведених первинних документів та не надано оцінку доводам відповідача щодо їх відсутності.

Верховний Суд зазначає, що витрати для цілей формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи зазначене, Суд вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанцій про те, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджуються належними первинними документами як підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Судом фактично по іншому здійснена оцінка тих самих доказів, які досліджувались судом першої інстанції, але зроблено інший висновок без наведення належних мотивів.

За приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідив зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року скасувати, справу №826/6705/16 направити на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник