Ухвала

від 04.10.2017 по справі 495/792/16-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/29513/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року

у справі № 495/792/16-а

за позовом ОСОБА_3

до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся в суд із адміністративним позовом до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21 січня 2016 року №0001461701.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено: постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 січня 2016 року №0001461701.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Іллічівська ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області подала касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в Інспекції розглядалися за дорученням Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області скарги гр. ОСОБА_4 щодо порушень вимог податкового законодавства внаслідок відсутності декларування доходів гр. ОСОБА_3

Інспекцією направлявся на адресу позивача запит № 8989/1701 від 12 серпня 2015 року про надання пояснень та документального підтвердження щодо можливих порушень законодавства, а саме отримання безоплатної долі у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР , неподанням податкової декларації про отримання доходів та несплати відповідних податків. В даному листі гр. ОСОБА_3, попереджено, що у разі ненадання у 10 денний термін первинних документів та пояснень, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, буде здійснена документальна позапланова перевірка.

Однак, позивачем відповіді на даний запит надано не було.

Також Інспекцією направлявся на адресу ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР запит №8990/1701 від 12 березня 2015 року про надання відомостей щодо отримання гр. ОСОБА_3 безоплатної долі у статутному капіталі та їх документальні підтвердження.

ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР повідомило податковий орган про відсутність можливості надати запитувані первинні документи, у зв'язку з закінченням терміну їх зберігання, а саме: завірених копій документів, які пов'язані з отриманням безоплатної частки в статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР . Також товариство повідомило про те, що згідно даних, наданих ОСОБА_5, статутні документи в старій редакції ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР загублені.

На підставі викладеного Інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_3 з питань дотримання податкового законодавства при оподаткуванні податком на доходи фізичних осіб доходу, отриманого у вигляді долі у статутному капіталі юридичної особи в 2010 році, за результатами якої складено акт № 04/15-05-17-01/НОМЕР_1 від 4 січня 2016 року, в якому встановлені порушення, зокрема: пункту 164.1, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 284 491,20 грн.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що у червні 2010 року фізична особа ОСОБА_3 фактично отримав дохід у вигляді переуступки прав на частку в статутному капіталі, яка у грошовому еквіваленті склала 1 683 000,00 грн. - 8 500,00 грн., = 1 674 500,00 грн., де 8 500 грн. - внесок, який сплачено ОСОБА_3 раніше до статутного фонду. Також вказано, що ОСОБА_3, не подано до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2010 рік.

На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем 21 січня 2016 року винесене податкове повідомлення-рішення №0001461701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 355 784,00 грн., з них за основним платежем на 284 491,20 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями на 71 292,80 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не подавав податкову декларацію за результатами звітного 2010 року та не сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб з отриманого доходу в сумі 1 674 500,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем не доведено, що позивач, маючи право на участь в управлінні ТОВ Курортний комплекс Фієстатур з 2010 року, отримував будь-який дохід від діяльності цього підприємства. Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що ТОВ Курортний комплекс Фієстатур з 2010 року не має прибутку від діяльності.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно рішення загальних зборів учасників ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР вирішено погодити переуступку юридичною компанією Правовий Дім на користь ОСОБА_3 всіх прав на частку в статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР , яка повинна належати юридичній компанії за надання послуг по готелю Южная і оформлення (реєстрацію) права власності на готель на ім'я ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР . Також прийнято рішення перерозподілити частки у статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР та за ОСОБА_3 визначена часка у статутному капіталі 49,50%, що у грошовому еквіваленті становить 1 683 000,00 грн., що підтверджується протоколом № 7 ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР від 31 травня 2010 року.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 3 червня 2010 року та від 4 червня 2010 року ОСОБА_3 є засновником ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР з розміром внесків до статутного фонду - 8 500,00 грн. та 1 683 000,00 грн.

З зазначених документів вбачається, що ОСОБА_3, 4 червня 2010 року безоплатно отримав у власність корпоративні права на ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР в сумі 1 674 500,00 грн., (1 683 000,00 грн. - 8 500,00 грн.).

Згідно з підпунктом 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з частиною 1 статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Отже, переуступка юридичною компанією Правовий Дім на користь ОСОБА_3 всіх прав на частку в статутному капіталі ТОВ Курортний комплекс ФІЄСТАТУР з розміром внеску до статутного фонду в сумі 1 674 500,00 грн., (1 683 000,0 грн. - 8 500,0 грн.) є фактично договором дарування.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи та фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

У відповідності з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, та є базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб визначено пунктом 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Зокрема, згідно з підпунктом 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України таким є: дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Пунктом 171.2 статті 171 Податкового кодексу України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету (підпункт б ).

Відповідно до пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Приписами підпункту є пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України (в редакції чинній під час виниклих правовідносин) визначено, що платники податку зобов'язані подавати податкову декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, встановленими пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу, виплачується платнику податку двома або більше податковими агентами, і при цьому загальна сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Пунктом 179.1 статті 179 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу або інших законів України.

У пункті 179.7 статті 179 Податкового кодексу України вказано, що фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до підпункту 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач не подавав податкову декларацію за результатами звітного 2010 року та не сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб з отриманого доходу в сумі 1674500,00 грн.

Відповідно до підпункту 20.1.28 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Інспекцією правомірно нараховано суму грошового зобов'язання за основним платежем з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 284 491,20 грн.

Крім того, згідно підпункту 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Положення статті 127 Податкового кодексу України визначають міру відповідальності, яка покладається на платника податків, саме за несплату (неперерахування) податків, а саме штраф в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету

Інспекцією нараховано ОСОБА_3, штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 25% від суми грошового зобов'язання (284 491,20 грн.), що становить 71 122,80 грн.

Також положеннями пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України передбачено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Таким чином, відповідачем визначено ОСОБА_3 суму штрафу в розмірі 170 гривень за неподання платником податків податкової декларації відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Іллічівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області подано клопотання про заміну по даній справі відповідача - Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області її правонаступником.

На підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції вважає за можливе допустити по даній справі заміну відповідача - Білгород-Дністровську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області її правонаступником Іллічівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області.

Керуючись статтями 55, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Допустити заміну відповідача - Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області її правонаступником Іллічівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області.

Касаційну скаргу Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько