Ухвала

від 03.10.2017 по справі 759/3715/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №759/3715/13-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Гаращенка Д.Р., Ратнікової В.М.

секретар: Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС про визнання договору оренди недійсним та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС до ОСОБА_1 про визнання права власності,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ТОВ Трініті-БС про визнання договору оренди недійсним.

Визнано недійсним договір оренди, укладений між ТОВ Трініті-БС (код ЄДРПОУ 32491363) та ОСОБА_1, від 24.01.2013 року в частині передачі ТОВ Трініті-БС в оренду нежитлової будівлі, загальною площею 2100,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині заявленого позову відмовлено.

Зустрічний позов ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1, про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано право власності за ТОВ Трініті-БС (код ЄДРПОУ 32491363) на нежитлову будівлю, загальною площею 2052,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Трініті-БС судовий збір у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.. 00 коп.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києві від 25 березня 2014 року внесено виправлення в мотивувальну та резолютивну частини рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року, відповідно до якої вважати правильним та читати в рішенні суду: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1925,7 кв. м.

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/9909/2017

Головуючий у суді першої інстанції: П'ятничук І.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Юморанов Д.І. та ЧураковаН.М. в інтересах ПАТ Укрзалізниця подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС .

При цьому зазначають, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке стосується прав та інтересів ПАТ Укрзалізниця , як правонаступника ДТГО Південно-Західна залізниця , оскільки судом визнано право власності на самочинне будівництво, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні ПАТ Укрзалізниця .

Ухвалою Апеляційного суду міста Києві від 31 жовтня 2016 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця задоволена.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційна скарга ТОВ Трініті-БС задоволена частково, рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року та передаючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

На думку суду касаційної інстанції, судом апеляційної інстанції не було звернуто уваги та не надано оцінки доводам представника ТОВ Трініті-БС про те, що позивач за зустрічним позовом отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо передачі ТОВ Трініті-БС земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення, на якій розташована нежитлова будівля по АДРЕСА_2 разом з планом-схемою, у якій зазначено, що земельна ділянка, яка планувалась до передачі в оренду знаходиться під будівлею, що перебуває у власності ТОВ Трініті-БС , і жодним чином не зачіпає споруду басейну плавального наливного, ані будівлю павільйону плавального басейну, які знаходяться поряд по АДРЕСА_3.

Після розроблення проекту землеустрою ТОВ Трініті-БС погодило проект, внаслідок чого 29 вересня 2016 року Київською міською радою прийнято рішення № 104/1108 про передачу ТОВ Трініті-БС в оренду на 15 років земельної ділянки площею 0,2890 га для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення по АДРЕСА_2.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до свідоцтва про право власності від 22 травня 2014 року НОМЕР_1 ТОВ Трініті-БС є власником нежитлової будівлі (літ. Б ), тенісний корт загальною площею 1 925,7 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Власником нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 є держава в особі Міністерства інфраструктури України. Таким чином, майно публічного акціонерного товариства Українська залізниця , за апеляційною скаргою якого суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову, та майно ТОВ Трініті-БС знаходиться на сусідніх земельних ділянках, а тому суду апеляційної інстанції також слід обґрунтувати, яким чином ухвалене судом першої інстанції рішення порушує права та обов'язки публічного акціонерного товариства Українська залізниця .

Також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на наявність у матеріалах справи копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві 27 лютого 2014 року № КВ 14314058026.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

В ході повторного апеляційного розгляду, Станицьким О.Б. в інтересах ТОВ Трініті-БС , висловлені міркування та наголошено на тому, що апеляційна скарга подана ПАТ Українська залізниця безпідставно, оскільки його (товариства) права та законні інтереси не порушені.

При цьому зазначає, що поняття тимчасовий кадастровий номер в законодавстві України відсутнє. Ні ДТГО Південно-Західна залізниця , ні ПАТ Укрзалізниця , клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до вимог ст. 123 ЗК України до Київської міської ради не подавали, проект землеустрою не розроблявся, земельну ділянку сформовано не було та не було присвоєно кадастрового номеру. Відповідно, рішення Київською міською радою про передачу земельної ділянки у постійне користування або у власність, не приймалось. Єдиним власником землі, на якій розташована нежитлова будівля, яка належить ТОВ Трініті-БС , є територіальна громада міста Києва, єдиним органом, який має право нею розпоряджатися, є Київська міська рада, якій і належить право оскарження ухваленого судом рішення.

З огляду на характер та зміст пояснень, наданих в судовому засіданні в ході повторного апеляційного розгляду, з ініціативи суду на обговорення поставлено питання про закриття апеляційного провадження на підставі положень ст. 292 ЦПК України, як помилково відкритого.

Яковенко А.О. в інтересах ПАТ Українська залізниця підтримав апеляційну скаргу, з наведених в ній підстав, просив скасувати рішення суду першої інстанції, постановивши нове, яким повністю відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимогах ТОВ Трініті-БС , заперечував проти закриття апеляційного провадження, посилаючись на те, що ухвалене судом рішення стосується права ПАТ Українська залізниця на земельну ділянку, при цьому не заперечував відсутність будь-яких письмових доказів на підтвердження даної обставини.

Станицький О.Б. в інтересах ТОВ Трініті-БС підтримав питання про закриття апеляційного провадження.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 8 Постанови Пленуму №12 від 24.10.2008 року при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, …, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

З аналізу наведеної статті вбачається, що особи, які не брали участь у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Отже, суд апеляційної інстанції може захистити право особи, яка не брала участі у справі, лише у разі якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов'язки. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб'єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог особи. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.ст. 1, 3 ЦПК, ст.ст. 15, 16 ЦК, абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі ).

В поданій апеляційній скарзі Юморанов Д.І. та Чуракова Н.М. в інтересах ПАТ Українська залізниця вказували на порушення прав ПАТ Українська залізниця , оскільки прийнятим рішенням визнано право власності на самочинне будівництво, яке розташоване на земельній ділянці, що перебуває в постійному користуванні ПАТ Українська залізниця .

Перевіряючи доводи апеляційної скарги у цій частині, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року подану апеляційну скаргу ПАТ Українська залізниця було залишено без руху та запропоновано надати документ, який підтверджує користування товариством земельною ділянкою.

Виконуючи вимоги суду, представники особи, що подала апеляційну скаргу посилались на те, що нерухомість за адресою: АДРЕСА_3, яка розміщена на земельній ділянці за тимчасовим кадастровим номером НОМЕР_2 знаходиться у їх постійному користуванні і як користувач земельної ділянки товариство кожен рік сплачує відповідні платежі до бюджету, при цьому будь-яких доказів на підтвердження даної обставини, суду надано не було.

Слід відмітити, що чинне земельне законодавство не передбачає поняття тимчасовий кадастровий номер .

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються підприємствам, установам та організаціям, що належать до державної та комунальної власності, лише на праві постійного користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Нормами ст. 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Так, відповідно до даної статті Земельного кодексу України вказано, що для отримання земельної ділянки у користування, особа повинна подати до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

При отриманні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та погоджується в порядку встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Проте, ані ДТГО Південно-Західна залізниця , ані ПАТ Укрзалізниця , клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до Київської міської ради не подавали, проект землеустрою не розроблявся, земельну ділянку сформовано не було та не було присвоєно кадастрового номеру. Відповідно до цього, рішення Київською міською радою про передачу земельної ділянки у постійне користування або у власність, не приймалось, що підтверджується відповіддю Департаменту земельних ресурсів КМДА та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.10.2016 року, наявних в матеріалах справи.

Матеріали цивільної справи не містять будь яких доказів на підтвердження того факту, що Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування, приймало рішення про передачу в оренду або у власність ПАТ Українська залізниця , або ДТГО Південно-західна залізниця земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3, та видачі актів на право постійного користування на зазначені земельні ділянки.

Так, з матеріалів справи убачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.04.2016 року власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 252 кв.м. є держава в особі Міністерства інфраструктури України (т.1, а.с.171).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.05.2014 року власником нежитлової будівлі (літ. Б ), тенісний клуб за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1925,7 кв.м. є ТОВ Трініті-БС (т.1, а.с.201).

Рішенням Київської міської ради № 104/1108 від 29 вересня 2016 року земельна ділянка площею 0,2890 га для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення по АДРЕСА_2 передана в оренду на 15 років ТОВ Трініті-БС .

В ході апеляційного розгляду, представник ПАТ Українська залізниця не заперечував того факту, що розгляд питання про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ Трініті-БС вирішувався за їх безпосередньої участі.

Таким чином, представники ПАТ Українська залізниця не надали жодного доказу на підтвердження факту належності або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп /2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

За змістом ч. 1 ст. 292 ЦПК України право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках (постанова Верховного Суду України від 03.02.2016 року справа № 6-76цс16)

В ході повторного апеляційного розгляду ПАТ Українська залізниця не довело, що ухвалене рішення стосується прав та обов'язків товариства, та завданням цим рішенням несприятливих для них наслідків.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не вирішував питання про права та обов'язки ПАТ Українська залізниця , а тому воно не є особою, що має право на оскарження рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, апеляційне провадження слід закрити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2013 року закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

В.М. Ратнікова