Постанова

від 09.10.2017 по справі 914/594/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2017 р. Справа № 914/594/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Коростенській О.І.,

за участю представників:

від прокуратури (скаржника) - Пиць Н.В.

від позивача (за первісним позовом) - не з'явився

від відповідача (за первісним позовом) - Кобільник С.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області, вих.№08-474вих-17 від 28 липня 2017року

на рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2017 року (суддя Запотічняк О.Д.)

у справі №914/594/17

за первісним позовом Керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства Львівської обласної ради Технічний нагляд , м. Дрогобич

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія , м. Львів

про стягнення неустойки в сумі 170 297,26 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія , м. Львів

до відповідача Комунального підприємства Львівської обласної ради Технічний нагляд , м. Львів

про визнання пункту 15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року недійсним

в с т а н о в и в :

20 березня 2017 року Керівник Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Комунального підприємства Львівської обласної ради Технічний нагляд до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія про стягнення неустойки в сумі 170 297,26 грн., нарахованої на підставі п.15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року.

12 квітня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія звернулось до суду із зустрічним позовом до Комунального підприємства Львівської обласної ради Технічний нагляд про визнання недійсним пункту 15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року.

Ухвалою суду від 19 квітня 2017 року зустрічний позов прийнято до розгляду та об'єднано з первісним.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15 червня 2017 року по справі №914/594/17 у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено в повному обсязі: визнано недійсним пункт 15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року.

Рішення суду в частині задоволення зустрічного позову мотивоване тим що, пункт 15.9 договору №РО 30/11/15 від 15.11.2015 року суперечить чинному законодавству, зокрема, ст.549 Цивільного кодексу України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в тій частині, що пеня не може нараховуватись за несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання. Суд у рішенні зазначив, що у справі між сторонами виник спір у зв'язку з невчасним проведенням заліку авансу, тобто у цьому випадку господарське зобов'язання є не грошовим, що виключає можливість нарахування пені за невиконання зобов'язання. Разом з тим, суд вказує, що ні прокурором, ні позивачем за первісним позовом не долучено до матеріалів справи доказів, яку саме частину авансу не було використано відповідачем за первісним позовом. В частині відмови в задоволенні первісного позову, суд вказує, що враховуючи визнання п.15.9 Договору недійсним первісні вимоги про стягнення 170297,26 грн. пені, передбаченої п.15.9 Договору є такими, що не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Заступник прокурора Львівської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2017 року по справі №914/594/17 та прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволити в повному обсязі: стягнути з відповідача на користь позивача 170 297,26 грн. неустойки та відмовити в задоволенні зустрічного позову. Зокрема, зазначає, що оскільки оспорюваний пункт договору був включений до правочину за волевиявленням обох сторін, в даному випадку твердження відповідача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями за договором, що не може бути підставою для визнання оспорюваного пункту недійсним. Поряд з тим, посилаючись на ст.231 ГК України, вказує на можливість застосування відповідальності у вигляді пені як до грошових так і негрошових зобов'язань. Одночасно наголошуючи, що між сторонами виникли грошові зобов'язання (щодо повернення авансу), відтак, стягнення з відповідача пені в будь-якому випадку є можливим за доведеності підстав такого стягнення, а спірний пункт 15.9 Договору не суперечить законодавству в цілому.

Прокурор Львівської області в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2017 року по справі №914/594/17 та прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволити в повному обсязі: стягнути з відповідача на користь позивача 170 297,26 грн. неустойки та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у запереченнях на апеляційну скаргу (вих.№05/10/17-01 від 05 жовтня 2017 року). Зокрема, зазначав, що неосвоєння авансу в даному випадку не є грошовим зобов'язанням, оскільки аванс, сплачений за виконані роботи не входить до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення. З огляду на наведене, вважає, що п.15.9 Договору суперечить чинному законодавству, а саме: Цивільному кодексу України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань . Поряд з тим, ТзОВ ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія стверджує, що використало всю суму отриманого авансу, на підтвердження чого долучило до матеріалів справи видаткові накладні №РН-365 від 28.12.2015 року на 167499,96 грн., №РН-368 від 28.12.2015 року на 664902,73 грн., №РН-381 від 30.12.2015 року на 144231,92 грн., №РН-385 від 30.12.2015 року на 167466,07 грн. та №РН-395 від 31.12.2015 року на 18137,77 грн., на загальну суму 1162.238,45 грн. та акти виконаних робіт. При цьому, про закупівлю матеріально-технічних засобів для виконання робіт підрядник повідомив замовника шляхом надання наручно листа за вих.№11/03/16 від 11 березня 2016 року. Також вказує, що акт ревізії не є належним доказом порушення товариством договірних зобов'язань, а позивачем акти виконаних робіт підписано без жодних зауважень.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується витягом з реєстру поштових відправлень суду від 12.09.2017 року.

Оскільки явка представника позивача не визнавалась обов'язковою, а останній належним чином повідомлений про судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2015 року між Комунальним підприємством Львівської обласної ради Управління капітального будівництва (в тексті договору - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія (в тексті договору - підрядник) укладено договір підряду №РО 30/11/15, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання власними силами і засобами, із можливістю залучення до виконання робіт інших осіб (субпідрядників), з використанням власних будівельних матеріалів, монтажних робіт по об'єкту: Реконструкція з добудовою загальноосвітньої школи в с. Ролів Дрогобицького району Львівської області .

Рішенням Львівської обласної ради №136 від 15 березня 2016 року припинено юридичну особу - комунальне підприємство Львівської обласної ради Управління капітального будівництва шляхом ліквідації; функції останнього покладено на комунальне підприємство Львівської обласної ради Тотальне перероблення відходів . Поряд з тим, комунальне підприємство Львівської обласної ради Тотальне перероблення відходів перейменовано в комунальне підприємство Львівської обласної ради Технічний нагляд .

Відповідно до п.2.1 Договору підрядник виконує роботи по реконструкції з добудовою загальноосвітньої школи в с. Ролів Дрогобицького району Львівської області згідно календарного графіку виконання робіт, який є невід'ємною частиною Договору (додаток 2). Початок виконання робіт: листопад 2015 року, закінчення - грудень 2016 року при умові повного фінансування або до повного виконання.

Договірна ціна робіт визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору, є твердою і складає - 15 781 412,29 грн. в т.ч. ПДВ 2 630 235,38 грн.: з них на 2015 рік - 4 931 422,80 грн. в т.ч. ПДВ 821 903,80 грн.; на 2016 рік - 10 849 989,49 грн. в т.ч. ПДВ 1 808 331,58 грн. (п.3.1 Договору).

Згідно з п.15.6 Договору замовник протягом 15 днів з дня підписання договору надає підрядникові на 2015 рік аванс для придбання необхідних для виконання робіт матеріалів, виробів, обладнання у розмірі 30 відсотків вартості річного обсягу робіт в розмірі - 1 479 426,84 грн., в т.ч. ПДВ 246 571,14 грн., строком на 3 (три) місяці.

Пунктом 15.8 Договору погоджено, що залік авансу здійснюється на підставі актів виконаних робіт протягом 3 (трьох) місяців з дня його отримання.

У відповідності до п.15.9 Договору на невикористану частину авансу накладається неустойка у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день невикористання коштів.

На виконання умов Договору 08 грудня 2015 року позивач за первісним позовом перерахував відповідачу за первісним позовом 1 479 425 грн. попередньої оплати за договором, які перераховано 14 грудня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням №1, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Поряд з тим, 28 грудня 2015 року позивачем за первісним позов перераховано відповідачу за первісним позовом 3 451 982,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2, копія якого долучена до матеріалів справи.

Виконання підрядником передбачених договором робіт підтверджується актами виконаних робіт №1 за грудень 2015 року та №№2, 3, 4, 5, 6 за червень 2016 року на загальну суму 4 931 422,80 грн.

За результатами перевірки, проведеної Державною фінансовою інспекцією у Львівській області, щодо повноти використання бюджетних коштів по об'єкту, встановлено, зокрема, що підрядником ТзОВ ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія залік авансу був проведений із порушенням трьох місячного терміну лише 21 та 22 червня 2016 року на підставі актів приймання-виконаних робіт (довідка ДФІ у Львівській області №6 від 01.07.2016 року).

Зважаючи на наведене вище, у березні 2017 року керівник Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області звернувся до суду з даним позовом, заявленим в інтересах держави в особі Комунального підприємства Львівської обласної ради Технічний нагляд до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія про стягнення неустойки в сумі 170 297,26 грн., нарахованої на підставі п.15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року.

Поряд з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія звернулось із зустрічним позовом до Комунального підприємства Львівської обласної ради Технічний нагляд про визнання недійсним пункту 15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року, як такого, що суперечить чинному законодавству України.

Беручи до уваги предмет первісного та зустрічного позовів, колегія суддів вважає за доцільне спочатку вирішити спір за зустрічним позовом (щодо визнання недійсним пункту 15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно з положеннями даної статті: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись із зустрічним позовом ТзОВ ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія вказувало на те, що зазначений вище пункт договору суперечить Цивільному кодексу України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Пунктом 15.9 договору №РО 30/11/15 від 30.11.2015 року передбачено, що на невикористану частину авансу накладається неустойка у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день невикористання коштів.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Одночасно, у ч.6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами , якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Поряд з тим, аналізуючи положення Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань можна зробити висновок, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов'язання перед своїм контрагентом.

Грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку щодо сплати цих грошей.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Слід зазначити, що між сторонами у справі виникли грошові зобов'язання, однак ТзОВ ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія в цих зобов'язаннях є кредитором (який вправі вимагати від позивача сплатити кошти за виконані ним роботи), а Комунальне підприємство Львівської обласної ради Технічний нагляд є боржником (який зобов'язаний прийняти та оплатити роботи, виконані підрядником).

У п.15.9 Договору передбачено відповідальність у вигляді пені на невикористану підрядником частину авансу.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що використання (освоєння) попередньої оплати (авансу) в даному випадку не можна вважати грошовим зобов'язанням, оскільки, невикористання авансу не є наслідком порушення боржником грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За своєю суттю обов'язок щодо використання та повернення грошових коштів, отриманих як передоплата (аванс), не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.ст.549, 625 ЦК України.

У пункті 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань також роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку , повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний суд України у постанові №921/266/13-г/7 від 16.09.2014 року, в якій вказує, що за своєю суттю передоплата (аванс) не може розцінюватись як грошове зобов'язання.

З огляду на все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 15.9 договору №РО 30/11/15 від 15.11.2015 року, яким передбачено відповідальність підрядника у вигляді пені за невикористання ним авансу протягом 3 місяців, суперечить чинному законодавству України, зокрема, ст.549 Цивільному кодексу України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , з огляду на те, що пеня не може нараховуватись на несвоєчасне виконання негрошового зобов'язання.

Разом з тим, згідно з ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем за зустрічним позовом такі обставини доведено та прокурором і відповідачем за зустрічним позовом не спростовано.

Разом з тим, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про визнання недійсним пункту 15.9 договору №РО 30/11/15 від 15.11.2015 року, первісні вимоги щодо стягнення з ТзОВ ВІ.АЙ.ПІ Будівельна компанія на користь Комунального підприємства Львівської обласної ради Технічний нагляд пені, передбаченої п.15.9 договору №РО 30/11/15 від 15.11.2015 року, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

При цьому, судом встановлено, що виникнення та погодження додаткових робіт по об'єкту Реконструкція з добудовою загальноосвітньої школи в с. Ролів Дрогобицького району Львівської області не залежало від підрядника та призвело до збільшення термінів виконання робіт за Договором та до того, що підрядник не мав можливості своєчасно виконувати роботи, що призвело до невчасного заліку авансових коштів (укладення актів виконаних робіт), в той час, освоєння підрядником авансу в розмірі 1 479 425 грн. відбулось до спливу трьохмісячного строку, що підтверджується видатковими накладними на придбання матеріалів, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

З огляду на все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

При прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2017 року по справі №914/594/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника прокурора Львівської області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №914/594/17 повернути до Господарського суду Львівської області .

Повну постанову складено 13.10.2017 року

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

Бонк Т.Б.