Постанова

від 15.06.2006 по справі 18/157

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/157

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

ПОСТАНОВА

 "15" червня 2006 р.                                                  Справа № 18/157

За позовом Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До Відкритого акціонерного товариства „Срібнянський райагрохім”

17300, смт. Срібне, вул. Леніна, 71

про   стягнення 1515 грн. 00 коп.

                                                                                     Суддя   А.С.Сидоренко Секретар судового засідання І.В.Морська

Представники сторін:

Від позивача: Зайковська М.В. –нач. від., дов. від 17.05.2006р. № 04-115/974

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області (далі –Позивач) заявлено адміністративний позов до відкритого акціонерного товариства „Срібнянський райагрохім” (далі –Відповідач) про стягнення штрафних санкцій в сумі 1686,67 грн. за недотримання у 2005 році передбаченого законодавством нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Представник Позивача в судовому засіданні заявив клопотання про зменшення розміру позовних вимог до суми 843,33 грн. Дане клопотання мотивоване тим, що згідно ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, розмір штрафних санкцій для Відповідача за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, оскільки у нього працювало в 2005 році 15 осіб.

До початку судового розгляду справи Відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Також, Відповідач повністю визнав адміністративний позов в сумі 1686,67 грн. Несплата штрафних санкцій пояснюється тяжким фінансовим становищем на підприємстві.

Згідно ст. ст. 51, 136 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач –визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи. Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Суд не приймає визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї –небудь права, свободи або інтереси (ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши вищевказану заяву, суд вважає за можливе прийняти визнання адміністративного позову Відповідачем частково на суму 843,33 грн., оскільки повне визнання адміністративного позову Відповідачем суперечить закону, зокрема, ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ:

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-ХІІ, в редакції до 01.01.2006р., (надалі – Закон № 875-ХІІ) передбачено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Відповідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно форми № 10-ПІ поштова –річна “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила у Відповідача 15 осіб. Чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ, становила 1 особу.

Як вбачається із вищевказаного звіту в 2005 році у Відповідача не працював жоден інвалід. Таким чином, невиконання нормативу становить 1 робоче місце.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника Відповідача обчислена шляхом ділення фонду оплати праці на середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу, становила в 2005 році 1686,67 грн., таким чином сума штрафних санкцій, яку має сплатити Відповідач, становить 843,33 грн.

Відповідно до п. 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту  інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Дані вимоги Відповідач не виконав та штрафні санкції в установлений строк не сплатив.

Згідно ч. 2 п. 11 зазначеного Порядку, контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

У відповідності зі ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995р. (надалі –Положення), передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Разом з тим п. 5 цього Положення покладає на підприємства обов'язки по розробленню заходів щодо створення робочих місць для інвалідів, включенню їх до колективного договору, інформуванню центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділень Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно п. 14 Положення, підприємства:

·          у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;

·          визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;

·          інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;

·          створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

·          розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Відповідно до п. 12 Положення державна служба зайнятості:

·          веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні;

·          веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди.

З наведених вище пунктів 10, 12 Положення вбачається, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів покладений на державну службу зайнятості.

Однак, згідно пунктів 5 та 14 Положення, направленню інваліда для працевлаштування на конкретне підприємство має передувати створення підприємством робочого місця для інваліда та інформування державної служби зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, оскільки, згідно п. 12 Положення, державна служба зайнятості направляє інвалідів для працевлаштування на робочі місця, які перебувають в службі зайнятості на обліку. Направлення інвалідів для працевлаштування на підприємство, яке не має вільних робочих місць, в тому числі пристосованих для інвалідів, позбавлене смислу.

Даний висновок повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в його постанові від 20.07.2004 у справі № 2-23/9789-03, надісланій інформаційним листом Вищого господарського суду України від 06.09.2004 № 01-8/1520 “Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.02.2004 № 01-8/345 “Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів за участю Фонду України соціального захисту інвалідів”.

Відповідно до інформації Срібнянського районного центру зайнятості (лист від 02.06.2006р. № 02/378) протягом 2005 року на обліку в центрі зайнятості з метою працевлаштування перебувало 3 особи з обмеженими можливостями щодо працевлаштування, з яких дві особи працевлаштовані. Відповідач, в свою чергу, не подавав щомісячні звіти по формі 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантих посад) та потребу в працівниках”.

Управління праці та соціального захисту населення Срібнянської райдержадміністрації, листом від 06.06.2006р. № 513, повідомило суд про відсутність в 2005 році від Відповідача інформації про створення або наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. Інвалідів, бажаючих працевлаштуватися, на обліку в Управлінні не було і до Відповідача вони не направлялися.

За таких обставин, слід зробити висновок про невиконання Відповідачем свого обов'язку по створенню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

На підставі викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст. ст. 94, 112, 136, 158 –163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства „Срібнянський райагрохім”, смт. Срібне, вул. Леніна, 41 (р/р 26007301265 в Талалаївському відділенні Ощадбанку, МФО 343109, код 05491971) в доход державного бюджету (Отримувач: Держбюджет Срібнянського району, код 21406858, рахунок 31210230600493 в УДК в Чернігівській області, МФО 853592) 843 грн. 33 коп. штрафних санкцій.

Дана постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду в наступному порядку: про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                  (підпис)                               А.С.Сидоренко