Постанова

від 18.10.2017 по справі 913/534/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД



донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.10.2017р.           справа № 913/534/17

                                         Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю представників сторін:

від позивача:

Не з’явився

від відповідача:

Не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукове-виробниче об‘єднання «Клівер», м. Хрустальний, Луганська область

на рішення Господарського суду

Луганської області

від

28.08.2017

по справі

№ 913/534/17 (суддя Зюбанова Н. М.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Високовольтний союз – РЗВА», м. Рівне

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукове-виробниче об‘єднання «Клівер», м. Хрустальний, Луганська область

про

стягнення 30’ 000,00 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Високовольтний союз – РЗВА», м. Рівне (далі – «Позивач») звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукове - виробниче об‘єднання «Клівер», м. Хрустальний, Луганська область (далі – «Відповідач») суми попередньої оплати в розмірі 30’ 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 28.08.2017р. по справі № 913/534/17 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Високовольтний союз – РЗВА» задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукове - виробниче об‘єднання «Клівер» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Високовольтний союз – РЗВА» суму боргу в розмірі 30’ 000,00 грн та суму витрат зі сплати судового збору в розмірі 1’ 600,00 грн.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що рішення Господарського суду Луганської області у цій справі не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки останнє ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В основу заперечень скаржника покладено твердження про те, що у зв’язку із настанням форс-мажорних обставин (проведення антитерористичної операції на території Луганської області) господарська діяльність підприємства відповідача була призупинена, що не залежало від волі апелянта, однак, зазначені обставини, в порушення п. 1 ст. 617 ЦК України не були прийняті судом першої інстанції до уваги, що призвело до ухвалення незаконного рішення по справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Татенко В. М., судді – Стойка О. В., Марченко О. А.

Судом апеляційної інстанції, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення були створені необхідні умови для всебічного та повного розгляду справи в суді, а саме: повідомлення належним чином про час та місце судового розгляду та витребування у сторін необхідних доказів та пояснень для правильного вирішення спору.

Фіксація судового процесу апеляційної інстанції здійснювалась без застосування засобів аудиофіксації у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представники стоін у судове засідання не з’явилися, поважність причин неявки апеляційному суду не повідомили.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін, адже наявних матеріалів і витребуваних додатково відомостей достатньо для надання належної правової оцінки правовідносинам у цій справі.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду ухваленим з дотриманням норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, листом № 22410-04-67 від 01.07.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Високовольтний союз – РЗВА» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукове-виробниче об‘єднання «Клівер» з проханням прийняти замовлення на виготовлення продукції (стойка 8ка.040.090 – 60 шт. та стойка 8ка.040.090-01 – 60 шт) з гарантією оплати належним чином та строком виготовлення 20.07.2014р..

З матеріалів справи вбачається, що вказану пропозицію було прийнято відповідачем до виконання, оскільки останній надіслав замовнику рахунок на оплату № 183 від 08.07.2014р. на суму 49’ 708,80 грн, що містить умови, які є істотними для договору поставки, а саме предмет поставки, ціна товару, його кількість, належним чином засвідчена копія якого, наявна в матеріалах справи.

09.07.2014р. позивачем було здійснено передоплату по зазначеному вище рахунку № 183 від 08.07.2014р. на суму в розмірі 30’ 000,00 грн, що підтверджується, наявним у матеріалах справи, платіжним дорученням № 4544 від 09.07.2014р.

Втім, обумовлену сторонами у листі № 22410-04-67 від 01.07.2014 продукцію у визначений строк, відповідачем поставлено не було, передоплату в сумі 30’ 000,00 грн позивачу не повернуто, що стало підставою для звернення останнього до суду.

Докази на підтвердження поставки відповідачем продукції або повернення останнім сплаченої позивачем передоплати, станом на час розгляду цієї справи у суді першої та апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи у їх сукупності та наявним у останній матеріалам, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Високовольтний союз – РЗВА» у повному обсязі, виходячи з того, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем зобов'язання по виготовленню і передачі у власність позивача замовленої продукції.

Донецький апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів ст.ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Місцевим господарським судом обґрунтовано встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини 2,3 ст.693 Цивільного кодексу України встановлює, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отримавши передоплату за продукцію та не поставивши її у обумовлений сторонами строк, відповідач порушив умови прийнятого до виконання зобов’язання та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін у цій справі, а отже вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 30' 000,00 грн є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача, стосовно неможливості підтвердження або спростування наявності заборгованості у розмірі 30’ 000,00 грн суми попередньої оплати, перерахованої позивачем для виготовлення продукції у зв’язку із форс-мажорними обставинами, - відсутність у відповідача доступу до первинних документів та бухгалтерських реєстрів, які підтверджують або спростовують факти на які посилається позивач через проведення на частині території Донецької та Луганської областей АТО – судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13.04.14р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.14. № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.14. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.14р. № 405/2014.

Згідно ч. 1 ст. 11 («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Закон набув чинності з 15.10.2014р. та діє до цього часу. За ч. 2 цієї ж статті Закону дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Відповідно до Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.14р. Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13.04.14. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» антитерористичну операцію було розпочато з 14.04.2014 р. Відтак, дія зазначеного Закону поширюється й на період з 14.04.14р. - до 15.10.14р. (дата набуття чинності Законом).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції») Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України (підпункту 2.5 п.1 абз. 1) зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Тобто, у даній справі єдиним допустимим доказом наявності у відповідача форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України. Такий сертифікат ТПП України в матеріалах справи відсутній. Доказ його наявності відповідачем суду не доведена.

Сертифікат Торгово-промислової палати України № 5137 про форс – мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Наукове-виробниче об‘єднання «Клівер» засвідчує форс – мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території: Луганської області, м. Красний Луч, щодо обов’язку платника податків. Відтак, зазначений сертифікат Торгово-промислової палати України № 5137 не приймається апеляційним судом, як належний доказ по справі, як такий, що не має відношення до спірних правовідносин.

Судова колегія зауважує на тому, що з моменту набуття чинності Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» відповідач мав достатньо часу для звернення до ТПП України для отримання відповідного сертифікату, втім - своїм правом не скористався.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукове-виробниче об‘єднання «Клівер», м. Хрустальний, Луганська область – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 28.08.2017р. по справі № 913/534/17 – залишити без змін.

Головуючий суддя: В. М. Татенко

Судді: О. В. Стойка

                                                                                 ОСОБА_3                                                                       

                    Надруковано примірників:

                                                                                                     1 – позивачу;

                                                                                                     1 – відповідачу;

                                                                                                     1 – до справи;           

                                                                                                     1 – ГСЛО;

                                                                                                    ОСОБА_4

                                                                                                    тел.: 702-01-54