Ухвала

від 12.10.2017 по справі 820/1865/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 р.Справа № 820/1865/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника відповідача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2017р. по справі № 820/1865/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" (далі - позивач, ТОВ фірма "АВТОФАСТЕРА") звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі- відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), про скасування податкових повідомлень - рішень від 24.04.2017 року №0000121405 та №0000111405.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2017 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 24.04.2017 року №0000121405 та №0000111405.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (код 39599198, вул. Пушкінська, 46, м.Харків, 61057) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" (код ЄДРПОУ 30591431, 61142, Харків, АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 38306,17 (тридцять вісім тисяч триста шість) грн. 17 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про безпідставне завищення позивачем податкового кредиту та від ємного значення з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ Амні Інвест .

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 21.02.2017р. №908 та відповідно до наказу від 21.02.2017 р. №613 виданого Головним управлінням ДФС у Харківській області, в період з 22.02.2017р. по 28.02.2017р. проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ фірми «Автофастера» за результатами якої складено ОСОБА_3 від 07.03.2017р. №853/20-40-14-05-19/30591431 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ фірма «Автофастера» (податковий номер 30591431) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «АмніІнвест» (податковий номер 39778847), ТОВ «Венера Інвестмент» (податковий номер 39763563) за період 01.01.2015р. по 31.12.2016р.» .

Перевіркою встановлено порушення ТОВ фірмою «Автофастера» пп. «а» п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014р. за №1267/26044, з 01.02.2016р. Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016р. №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016р. за №159/28289, внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності, внаслідок чого ТОВ фірма «Автофастера» занижено податку на додану вартість до сплати, а також пп. «а» п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014р. за №1267/26044, внаслідок чого перевіркою зменшено рядок 24 «Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» декларації з податку на додану вартість за листопад 2015р. (№9255895502 від 17.12.2015р.).

Позивач в адміністративному порядку оскаржив висновки викладені в ОСОБА_3 перевірки і надіслав до ГУ ДФС у Харківській області свої письмові заперечення від 07.03.2017р. №853/20-40-14-05-19/30591431.

За результатами розгляду заперечень ТОВ фірми «Автофастера» та ОСОБА_3 перевірки, контролюючим органом складено податкове повідомлення-рішення від 24.04.2017р. №0000121405, в якому вказано, що на підставі ОСОБА_3 перевірки встановлено порушення пп. «а» п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014р. за №1267/26044, з 01.02.2016р. Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.01.2016р. №21 у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Крім цього, складено податкове повідомлення-рішення від 24.04.2017р. №0000111405, яким на підставі ОСОБА_3 перевірки встановлено порушення пп. «а» п. 198.1 та абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, абзацу дев'ятнадцятого п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI в редакції що діяла до 01.01.2017р., п. 5 розділу ІІІ, п.п. 1 п. 4, п.п. 5 п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №996 і зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість та згідно з пунктом 123.1 статтею 123 розділом 2 Податкового кодексу України застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).

Не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом факту порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо завищення суми податкового кредиту, завищення суми від'ємного значення з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ Амні Інвест .

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту стали доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ «Венера Інвестмент» , ТОВ «Амні Інвест» належними первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2016 року ( справа № 761/31309/16-к) директора і засновника ТОВ «Венера Інвестмент» , ТОВ «Амні Інвест» визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.205, ч.3 ст.358 КК України, тому видані від імені останніх первинні документи не можуть підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій, а отже й бути підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту.

Проте, колегія суддів з такими доводами контролюючого органу не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, податковий кредит складається із сум податку на додану вартість нарахованого (сплаченого) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що податкова накладна не є вичерпним первинним документом для нарахування податкового кредиту з ПДВ, оскільки визначальною умовою для формування податкового кредиту за певними господарськими операціями є реальне здійснення цих господарських операцій.

Вимоги до підтвердження даних, наведених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має містити дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року мав фінансово-господарські відносини з ТОВ Венера Інвестмент та ТОВ Амні Інвест з поставки запчастин та експлуатаційних матеріалів.

Так, між ТОВ фірмою «Автофастера» та ТОВ «АмніІнвест» 01.09.2015 року укладено договір поставки від №95, відповідно до пп.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

Також, між ТОВ фірмою «Автофастера» та ТОВ «ОСОБА_2 інвестмент» укладено договір поставки від 01.12.2015 року №99, відповідно до пп.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його.

В підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за вказаними договорами позивачем надано податкові та видаткові накладні.

В підтвердженна факту перевезення товару, отриманого від ТОВ Амні Інвест та ТОВ Венера Інвестмент , позивачем надано товарно-транспортні накладні (а.с.167-169,175 т.1, 193-195, 217-219, т.4, а.с. 6-8, т.5).

З товарно-транспортних накладних вбачається, що перевезення товару здійснювалось автомобілями марки VOLKSWAGEN T4 (реєстраційний номер НОМЕР_1) та VOLKSWAGEN Т4 (реєстраційний номер НОМЕР_2), які перебувають в оренді у ТОВ Фірма "Автофастера" з 07.10.2015 р. по 07.10.2018 р. на підставі договору оренди автомобілів від 06.10.2015 р. № 1437, що також підтверджується актами приймання-передачі автомобілів, свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 128-131 т.9).

Перевезення товару здійснювали водії-експедитори ОСОБА_3, ОСОБА_4, які є працівниками позивача, що підтверджується наказами № 153-К від 01.04.2013 р., № 201-к від 01.07.2014 р.(а.с.133,135 т.9)

Отримання товару відбувалося на підставі довіреностей, які були видані водіям- експедиторам ТОВ Фірма "Автофастера". Видача довіреностей та їх облік, підтверджується журналом реєстрації довіреностей за 2014 - 2017 р.р.

Згідно наказів № 62 від 01.01.2014 р., № 70 від 01.01.2015 р. ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виконували навантажувально-розвантажувальні роботи на складі підприємства позивача, що розташований за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул.. Київська, 15 (а.с.136,137 т.9).

В підтвердження використання на складі навантажувального обладнання -навантажувач CPQD 15 позивачем надано паспорт технологічного транспортного засобу № 08-107 та сертифікат відповідності.

Зберігання товару отриманого від ТОВ АмніІнвест та ТОВ Венера Інвестмент здійснювалось у складських приміщеннях підприємства позивача за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 15, які орендувалися позивачем у ПАТ Рембудкомплект на підставі договорів оренди № 07 від 01.01.2013 р., № 01 від 01.01.2016р. (а.с.108-110, 142-144 т.9).

Згідно письмових пояснень позивача від контрагентів постачальників ТОВ Амні Інвест та ТОВ Венера Інвестмент було отримано товару на суму 15 329 972, 40 грн., з них оплачено товару на суму 9 974 498, 00 гри., що підтверджується виписками з банківського рахунку (а.с.154-156 т.9).

Товар, отриманий від ТОВ АмніІнвест та ТОВ Венера Інвестмент в подальшому було частково реалізовано іншим суб єктам господарювання, що підтверджується договорами постачання, податковими накладними, видатковими накладними.

Від подальшої реалізації товару позивачем отримано прибуток у розмірі 29 324, 00 грн, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями за рахунком № 631 (а.с.37 т.4).

Частина товару зберігається на складі, що підтверджується описом номенклатури та кількості товару (а.с.2-43 т.8).

Отже, операції по придбанню та продажу товару, отриманого від ТОВ Амні Інвест та ТОВ Венера Інвестмент , спричинили зміни майнового стану та зміни у структурі зобов'язань підприємства позивача, які виражені у отриманні прибутку у розмірі 29 324 гри.

Відповідачем не було вчинено дій щодо проведення перевірки фактичної наявності товару на складі та його рух до покупців.

Податковий орган, стверджуючи про відсутність у позивача реальних господарських операцій, доказів в спростування факту подальшої реалізації товару отриманого від ТОВ Амні Інвест та ТОВ Венера Інвестмент третім особам не надав.

Посилання відповідача на те, що позивачем всупереч умовам спірних договорів не було здійснено розрахунки за товар, отриманого від контрагентів ТОВ Амні Інвест та ТОВ Венера Інвестмент колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.3.1 спірних договорів, укладених позивачем з ТОВ Амні Інвест та ТОВ Венера Інвестмент , оплата згідно договорів здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальнику на підставі рахунку-фактури та за умов зазначених в п.2 договорів.

Пунктом 2 умов вказаних договорів передбачено, що товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу.

Отже, умовами спірних договорів передбачено, що товар продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу.

З рахунків-фактури, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що товар позивачем придбавався на умовах відстрочення платежу.

Також, з наявної в матеріалах справи виписки по рахунку позивача з 01.01.2015 р. по 31.12.2016 р. вбачається, що позивачем проводилася оплата товару за договором №95 від 01.09.2015 року, укладеного з ТОВ АмніІнвест .

Отже, доводи відповідача щодо не проведення позивачем розрахунків за товар є необгрунтованими.

Таким чином, первинними документами підтверджено реальний характер спірних господарських операцій.

Між тим відповідач вважає, що правом користування податковою вигодою у вигляді податкового кредиту позивач не наділений, оскільки документи, що підтверджують здійснення господарських операцій, видані контрагентами ТОВ «Амні Інвест» та ТОВ «Венера Інвестмент» , щодо яких рішенням у кримінальній справі встановлено фіктивне підприємництво.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, враховуючи наступне.

Згідно ст. 205 Кримінального кодексу України під терміном «фіктивне підприємництво» розуміється вчинення таких дій: «створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона» .

Такий злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності на нього (формальний склад злочину).

Суб'єктами цього злочину є громадяни України, особи без громадянства, іноземці (як службові особи, так і не службові), які з визначеною в цій статті метою вчинили дії, спрямовані на створення (заснування чи реєстрацію) або придбання суб'єкта підприємницької діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфікації за ст. 205 необхідно встановити наявність у винної особи зазначеної мети на момент створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності.

Виходячи з викладеного, межі вказаного складу злочину не охоплюють подальші правові дії, вчинені від імені цієї юридичної особи після її створення (придбання) та подальшу господарську діяльність вказаного підприємства. Визначальною ознакою цього складу злочину є наявність спеціальної мети саме в момент створення (придбання) суб'єкта підприємницької діяльності - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Якщо вчинення злочинів супроводжує діяльність легального суб'єкта підприємництва, під час створення або придбання якого не переслідувалась мета прикрити незаконну діяльність, інкримінування ст. 205 виключається, а кримінально-правова оцінка має даватись на підставі відповідних норм КК (наприклад, за статтями 190, 201, 202, 203, 204, 209, 213, 222).

Обґрунтовуючи порушення позивачем вимог податкового законодавства, що встановлені під час проведеної перевірки, контролюючий орган посилається на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016 року (справа № 761/31309/16-к), яким встановлено факт створення ТОВ Амні Інвест та ТОВ Венера Інвестмент з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та яким директора та засновника ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «АмніІнвест» ОСОБА_7 визнано винною у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205 та частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України.

Дослідивши копію вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, суд встановив, що ним дійсно визнано винною ОСОБА_7 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 2 статті 205 та частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, оскільки, як встановлено Шевченківським районним судом міста Києва, придбаючи корпоративні права у ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «АмніІнвест» вона не бажала здійснювати господарську діяльність.

Колегія суддів зазначає, що первинні документи від імені ТОВ Амні Інвест по господарським операціям з позивачем були підписані ОСОБА_7

Проте, у вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к відсутнє будь-яке посилання на визнання неправомірними дій ОСОБА_7 щодо складання та підписання первинних документів по взаємовідносинам між ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «АмніІнвест» з ТОВ фірмою «Автофастера» .

Отже, посилання відповідача на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к є безпідставним, оскільки цим вироком не було встановлено обставини нереальності або незаконності операцій з купівлі-продажу товару, що відбувалися між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФМВ «Фарфор-Фаянс» та в постанові Верховного Суду України від 12.01.2016 по справі за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» , на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, не підлягає застосуванню в межах даної справи, оскільки у вказаних постановах Верховного Суду України досліджувалась господарська діяльність підприємств, яка знаходилось в межах контролю єдиного директора.

Відповідно до даних наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_7, з приводу якої складено вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, була не єдиним учасником ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «АмніІнвест» , а лише володіла 50% статутного капіталу кожного товариства.

З приводу інших співзасновників ТОВ «Венера Інвестмент» - ОСОБА_8 та ТОВ «АмніІнвест» - ОСОБА_9, відповідачем не надано жодних доказів того, що з приводу них наявні будь-які рішення, що вони не здійснювали господарську діяльність у вказаних суб'єктах господарювання.

Крім цього, як встановлено судом, підтверджено представниками сторін та вбачається з ОСОБА_3 перевірки, між ТОВ фірмою «Автофастера» та ТОВ «Венера Інвестмент» у перевіряємому періоді укладено Договір поставки від 01.12.2015р. №99, який, з боку ТОВ «Венера Інвестмент» , підписаний директором ОСОБА_8

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_8 є керівником ТОВ «Венера Інвестмент» з 13.08.2015р., а отже на момент підписання Договору поставки від 01.12.2015р. №99 у неї були повноваження керівника ТОВ «Венера Інвестмент» , вона була одним із його співзасновників і вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к ОСОБА_8 не стосується.

Отже, колегія суддів зазначає, що обставини та висновки, викладені у вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 17.11.2016р. у справі №761/31309/16-к, не поширюються на господарські операції між позивачем та ТОВ «Венера Інвестмент» .

На час укладання та виконання договорів контрагенти позивача ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «АмніІнвест» були належним чином зареєстровані платником ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, мали статус юридичної особи, наділені правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори.

Відповідачем не було наведено доводів та надано доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Таким чином, позивач під час укладення договорів поставки не міг передбачити вчинення контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Відповідно до підпункту 4.1.3 пункту 4 ПК, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі невідворотності настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.

Тобто, у разі здійснення ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «АмніІнвест» фіктивної діяльності, то відповідальність за це мають нести саме ці підприємства, а не позивач, оскільки він не має відношення до діяльності ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «АмніІнвест» та не вчиняло незаконних дій.

Також чинне законодавство України покладає відповідальність на особу, яка вчинила порушення певних норм податкового законодавства, і не містить норм, які можуть бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Колегія суддів зазначає, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив наступне:

« 69. Суд окремо зазначає, що компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання з подання звітності з ПДВ постачальник.

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1» .

Таким чином, за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в зазначеному рішенні, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо особи, яка допустила порушення. Ця обставина не є підставою для позбавлення іншого платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту» .

Аналогічний висновок Європейський суд з прав людини виклав у справі «Інтерсплав проти України» (заява №803/02) у рішенні від 09.01.2007 року: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.»

Отже, платник податків не має повноважень та обов'язку відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, обов'язку сплати податку, а також вчинення інших дій, пов'язаних з провадженням господарської діяльності контрагента.

Якщо податковий орган володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, він може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

За умови своєчасного та повного виконання платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування та сплати ПДВ, а також відсутності інформації про порушення контрагентом правил оподаткування, про які платник податків знав чи міг знати, останній не повинен нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.

Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а тому не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.

Отже, позивачем були вчинені всі необхідні дії для досягнення конкретних економічних результатів від господарських операцій з ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «Амні Інвест» .

Відповідно до ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. Саме дотримання суб'єктом владних повноважень всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, а недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

За змістом положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту за наслідками господарських відносин з ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «Амні Інвест» .

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, злочин, передбачений ст. 205 Кримінального кодексу України вважається закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або набуття права власності на нього та не поширюється на подальшу діяльність фіктивно створеної юридичної особи.

Реальність вчинення господарських операцій підтверджується первинними документами складеними на виконання спірних господарських операцій.

Також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо негативних наслідків для позивача через порушення, допущені ТОВ «Венера Інвестмент» та ТОВ «Амні Інвест» ., оскільки юридична відповідальність носить індивідуальний характер.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2017р. по справі № 820/1865/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_10 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_11 ОСОБА_12 Повний текст ухвали виготовлений 17.10.2017 р.