Ухвала

від 17.10.2017 по справі 296/78/12-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/78/12-ц Головуючий у 1-й інст. Драч Ю.І.

Категорія 47 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Комунального підприємства "Житомирський міський центр земельних відносин", третя особа - Житомирська міська рада, про встановлення меж земельної ділянки, усунення перешкод в її користуванні, знесення самочинного будівництва, визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, усунення перешкод у користуванні будинком та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2017 року,

встановила:

У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулась з даним позовом та після його уточнення остаточно просила:

- встановити межі земельної ділянки за адресою: м. Житомир, провулок 3-й Селецький, 17 а ;

- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, яке належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4, побудоване на межі та на земельній ділянці позивача, а саме: житлові кімнати, ванну кімнату та літню кухню, і шляхом приведення земельної ділянки у первісний стан;

- стягнути із ОСОБА_3 на її користь 9044 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 15000 грн. моральної шкоди і понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що відповідно до договору дарування від 13.07.1995, що зареєстрований 27.07.1995 за №96 вона стала власницею житлового будинку за вищезазначеною адресою. 07.03.2006 вона звернулася до КП Житомирський міський центр земельних відносин щодо проведення землевпорядних робіт щодо обміру земельної ділянки по тій же адресі, площа якої була встановлена в розмірі 0,0607 га. Площа земельної ділянки є меншою, ніж та, яка зазначена в технічному паспорті на будинок від 02.08.1993 і становила 0,0615 га. Вона намагалася приватизувати земельну ділянку в розмірі 0,0615 га, однак власники сусідніх будинків - відповідачі зайняли частину її земельної ділянки в порушення вимог глави 17 Земельного кодексу України та не погоджують їй зовнішні межі, відмовляючись підписати протокол зовнішніх меж. Також вказує на те, що ОСОБА_3 під час будівництва новобудови до стіни її гаража Г-1 , розібрала дах її гаражу (робітники позривали з даху гаражу руберойд, пообрізали балки і позрізали дошки з перекриттям). На даний час пошкоджено її майно, яке знаходиться в гаражі, що спричинило майнову шкоду на суму 9440 грн. Також своїми діями ОСОБА_3 завдала їй моральну шкоду в розмірі 15000 грн.

У лютому 2010 року ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом та після його уточнення спільно із ОСОБА_4 просили:

- встановити постійний та безоплатний земельний сервітут на право проходу на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 по провулку 3-му Селецькому, 17 а у м. Житомирі, для обслуговування та поточного ремонту А-1 , що розташований по провулку 3-му Селецькому, 15 у м. Житомирі;

- зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні будинком № 15 по провулку 3-му Селецькому у м. Житомирі, який належить ОСОБА_4 шляхом забирання насипного грунту на фундамент будинку;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду - вартість відновлювального ремонту у розмірі 17080 грн.;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди по 5000 грн. кожному;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати та витрати на проведення судових експертиз.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначали, що вони проживають у житловому будинку за адресою: м. Житомир, провулок 3-й Селецький, 15, який є сусіднім до будинку ОСОБА_2 і межує з її земельною ділянкою. В свою чергу остання своїми діями створює перешкоди для нормального користування будинком, що завдало часткової його руйнації, також вона встановила три вигрібні ями на відстані 40 см від стіни, що завдає перешкоди у проведені ремонтних робіт стяни будинку.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2017 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення по суті позовних вимог.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України. При його ухваленні суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував всі обставини справи, що мають значення для справи, в наслідок чого дійшов помилкового про відмову у задоволенні позову. Зокрема, судом не взято до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи, яким встановлено наявність причинного зв'язку між діями ОСОБА_2 та заподіяними збитками нерухомому майну апелянта.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18.12.2009 передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК ).

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судове рішення у частині первісного позову не оскаржується, тому підлягає перегляду в апеляційному провадженні лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно договору дарування від 13 липня 1995 року ОСОБА_2 є власником будинку № 17 а по провулку 3-му Селецькому у м. Житомирі.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками будинку № 15 по провулку 3-му Селецькому у м. Житомирі. Зокрема, ОСОБА_3 на підставі договору дарування житлового будинку від 04 жовтня 2000 року та відповідно до договору про поділ (виділ частки ) від 05 квітня 2007 року належить квартира № 1 у будинку літ. А та квартира № 3 у будинку літ. Б . ОСОБА_4 на підставі договору дарування частини житлового будинку від 03 квітня 2007 року та відповідно до договору про поділ (виділ частки ) від 05 квітня 2007 року є власником квартири № 2 в будинку літ. А .

ОСОБА_5 відповідно до договору дарування від 17 жовтня 2003 року є власником житлового будинку за адресою: м. Житомир, провул. 3-й Селецький, 17 та земельної ділянки для обслуговування цього будинку згідно Державного акту ЖТ № 113167 від 21 грудня 2004 року.

Право власності або користування на земельну ділянку в порядку статей 123 , 124 Земельного кодексу України за ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не оформлено, що підтверджується відсутністю таких документів у матеріалах справи.

Так, відповідно до положень ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Із зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 убачається, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні належним позивачам будинку, насипала грунт вище рівня фундаменту, не дозволяє здійснити ремонт зовнішньої стіни їх будинку, водостічної системи, зробити цементний відмосток. Внаслідок чого їм спричинено матеріальну та моральну шкоду. Також просили встановити постійний безоплатний сервітут ОСОБА_4 з метою проходу на земельну ділянку ОСОБА_2 для обслуговування будинку.

Відповідно до частини 3 статті 10 , частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 690/10.16 від 20 жовтня 2016 року стіна житлового будинку літ. А, належного ОСОБА_3, який входить до складу садиби № 15 по провулку 3-му Селецькому у м. Житомирі, розміщена безпосередньо на межі земельних ділянок садиби № 15 та № 17 а (власник ОСОБА_2В.).

Експертом також встановлено, що фундамент будинку ОСОБА_3 не відповідає вимогам п. 7.5.1. ДБН В.2.1-10-2009. Відсутні цоколь та вентиляційні отвори, гідроізоляція не захищає стіну від проникнення вологи з цоколю, нижня відмітка стіни розташована на 0,11- 0,16 м нижче рівня планування землі, що приводить до зволоження нижньої частини стіни. Крім того, водовідведення з даху цього будинку не відповідає вимогам 3.25 ч.3 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень.

У висновку зазначено, що грунт вздовж стіни частини будинку, приналежного ОСОБА_6, що межує з садибою № 17 а в останні роки не зазнавав змін.

Пошкодження приміщень кімнат 2-4, 2-6, 2-7 та потреба у ремонтних роботах перебувають у причинному зв'язку з виявленими при проведенні дослідження недоліками фундаменту, гідроізоляції стін, системи водовідведення, відсутністю цоколю та вентиляційних отворів підпілля в ньому, а також відсутністю вимощення вздовж стіни.

Таким чином, належних та допустимих доказів у розумінні приписів статті 57 ЦПК України, які підтверджують наявність причинного зв'язку і вини ОСОБА_2 у заподіянні шкоди нерухомому майну ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не встановлено.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання ОСОБА_2 вчинення певних дій та стягнення із останньої матеріальної та моральної шкоди на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Також колегія суддів погоджується із висновком суду про безпідставність зустрічних позовних вимог в частині встановлення земельного сервітуту з огляду на наступне.

Законом передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом як сервітут. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (статті 401, 402 ЦК України).

Згідно положень частини 1 статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (частина 2 статті 100 ЗК України).

Судом встановлено, що право власності або користування на земельні ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не оформлено, спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності Житомирської міської ради.

Відтак, правових підстав для встановлення земельного сервітуту ОСОБА_4 не вбачається.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення в частині його оскарження, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до положень ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд визнає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування та ухвалення нового рішення не вбачається, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: