Ухвала

від 18.10.2017 по справі 820/621/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/9823/17

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Цвіркуна Ю.І.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника відповідача: Морозова П.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада Ойл"

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року у справі № 820/621/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада Ойл"

до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області,

Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЛАДА ОЙЛ" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Інспекція), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2015 року №0001512201, №0001522201, які прийняті на підставі висновків акта перевірки від 28 вересня 2015 року №889/13-50-22-02-13/37123376;

- зобов'язати відповідачів відновити суми податкового кредиту та податкових зобов'язань Товариства в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України "Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в акті перевірки від28 вересня 2015 року № 889/13-50-22- 02-13/37123376

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 22 жовтня 2015 року №0001512201, №0001522201; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, яка апеляційну скаргу Інспекції задоволено: постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу Інспекція просила залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судове рішення, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 28 вересня 2015 року № 889/13-50-22-02-13/37123376, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 138.2, 138.4,138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 36 785 576, 00 грн., в тому числі за 2013 рік в сумі 15 034 701, 00 грн., за 2014 рік в сумі 21 750 875, 00 грн.

- пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 12 883 990,00 грн., в тому числі за січень 2013 року в сумі 574 406, 00 грн., за лютий 2013 року в сумі 416 695, 00 грн., за квітень 2013 року в сумі 111 024, 00 грн., за травень 2013 року в сумі 2 150 237, 00 грн., за червень 2013 року в сумі 1 269 588, 00 грн., за липень 2013 року в сумі 3 876 052, 00 грн., за жовтень 2013 року в сумі 3 775 426, 00 грн., за листопад 2013 року в сумі 710 562, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2015 року:

- №0001512201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 55 178 364,00 грн., з яких: за основним платежем - 36 785 576,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 392 788,00 грн.;

- №0001522201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 325 985,00 грн., з яких: за основним платежем - 12 883 990,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6 441 995,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення позивачем у податковому обліку результатів господарських операцій з ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус", ТОВ "Антарес" та ТОВ "Уністрой", оскільки, на думку Інспекції, господарські операції Товариства із зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що виконання правочинів між позивачем та його контрагентами підтверджуються наявними у матеріалах справи документами.

Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком та зазначив, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, підтверджено протиправне формування позивачем податкового обліку по господарських операціях із ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус", ТОВ "Антарес" та ТОВ "Уністрой".

Вищий адміністративний суд України вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак таке судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суд апеляційної інстанції не дотримався.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції наведеному уваги не надав та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості товарів (робіт, послуг), належним чином не перевірив реальності господарських операцій та не з'ясував чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Вважаючи обставину реальності операцій між позивачем та його контрагентами не підтвердженою, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судовим рішенням по справі № 820/8256/15, яке набрало законної сили, підтверджено правомірність здійснених Інспекцією нарахувань грошових зобов'язань на підставі податкових повідомлень-рішень за порушення позивачем положень податкового законодавства при здійсненні операцій з ТОВ "Барилит плюс", ТОВ "Київ Ліквід Петролеум", ТОВ "Талис плюс", ТОВ "Праус", ТОВ "Антарес" та ТОВ "Уністрой". Суд апеляційної інстанції зазначив, що за встановлених у судовому рішенні по справі №820/8256/15 обставин, попередніми перевірками на підставі податкових повідомлень-рішень здійснювались донарахування податку на додану вартість, а на підставі оскаржених податкових повідомлень-рішень здійснювалось нарахування по цих же операціях, з цими ж контрагентами, за цей же період, тільки з податку на прибуток, окрім ТОВ "Уністрой", де йшли нарахування і з податку на додану вартість і з податку на прибуток.

Водночас, висновки суду апеляційної інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, на які, між іншим, суд апеляційної інстанції посилався в судовому рішенні, а саме:

- підставою нарахування позивачу грошових зобов'язань на підставі оскаржених податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивачем занижено податок на прибуток за 2013 рік та за 2014 рік (І, ІІ, ІІІ квартали), а також занижено податок на додану вартість за січень - лютий 2013 року, квітень - липень 2013 року, жовтень - листопад 2013 року.

- підставою нарахування позивачу грошових зобов'язань на підставі податкових повідомлень-рішень, що оскаржувались у судовому порядку в справі № 820/8256/15, стали висновки відповідача про те, що позивачем занижено податок на додану вартість за серпень, листопад 2013 року, травень - липень 2014 року.

Тобто здійснена Інспекцією правова кваліфікація господарських операцій позивача з його контрагентами як таких, що фактично не здійснювались, у даній справі охоплює значно більший період, аніж у справі № 820/8256/15, а відтак, обставини, встановлені на підставі рішення у справі № 820/8256/15, не можуть свідчити про відсутність у суду обов'язку досліджувати докази, які надані сторонами для підтвердження або спростування фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентами.

Варто відзначити й те, що відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач спростовував обставини фактичного нездійснення операцій з контрагентами, натомість суд апеляційної інстанції взагалі не надав жодної оцінки доказам, наданим позивачем.

Роблячи оцінку господарським операціям як таким, що є реальними/не нереальними, необхідно надавати оцінку всім важливим доводам, якими сторони обґрунтовували свою позицію.

А відтак, для правильного вирішення спору суд апеляційної інстанції повинен був на підставі належних та допустимих доказів, оцінка яким надається з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, встановити, зокрема, якими критеріями керувався позивач при виборі контрагентів, яким чином укладались договори між суб'єктами господарювання, в чому полягала суть господарських операцій, чи необхідно було вчинення будь-яких інших дій (як-от транспортування, зберігання) для виконання контрагентами взятих на себе обов'язків, чи були у контрагентів достатні ресурси для виконання господарських операцій, чи пов'язані такі операції з господарською діяльністю позивача. Суд також повинен був надати оцінку й доводам Інспекції, якими вона обґрунтовувала нереальність операцій позивача з контрагентами, зокрема щодо відсутності останніх за юридичною адресою, маніпулювання такими податковою звітністю, відсутність основних фондів та трудових ресурсів, анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість контрагентів, відсутність у позивача документів, передбачених Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерством палива та енергетики України, Міністерством Економіки України, Міністерством транспорту та зв'язку України, Державним Комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155 (далі - Інструкція).

При наданні оцінки доводу Інспекції щодо необхідності надання пакету документів, передбачених Інструкцією, суд повинен, зокрема, встановити, який саме товар придбавався і яким чином здійснювалось транспортування та зберігання товару, а також перевірити чи дотримано позивачем і його контрагентами вимог вказаної Інструкції щодо оформлення первинних документів при здійсненні приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти, в залежності від виду транспорту, яким транспортувався товар (автомобільний, залізничний чи нафтопровідний) та ким зберігався товар (позивачем чи іншим суб'єктом господарювання).

Водночас слід мати на увазі, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що надання оцінки всім важливим аргументам сторін, що беруть участь у справі, становить гарантію дотримання принципу справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків суду апеляційної інстанції в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Варто відзначити й те, що суд апеляційної інстанції ухвалою від 6 січня 2017 року відстрочив Інспекції сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року в розмірі 3 031, 00 грн. до ухвалення судом рішення по справі.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Натомість, суд апеляційної інстанції, відстрочивши сплату судового збору, в порушення названої норми не стягнув з позивача судовий збір після ухвалення судового рішення.

Приймаючи до уваги те, що сплату судового збору ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2017 року відстрочено до ухвалення судового рішення по суті, несплачена сума судового збору підлягає стягненню.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада Ойл" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Влада Ойл" (код за ЄДРПОУ 37123376) судовий збір в сумі 1 161 078,28 грн. (один мільйон сто шістдесят одну тисячу сімдесят вісім гривень двадцять вісім копійок) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач УДКСУ у Печерському районі, рахунок отримувача 31210255700007, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, код банку отримувача 820019, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код класифікації доходу бюджету 22030105 "Судовий збір (Вищий адміністративний суд України, 075)".

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова Ю.І. Цвіркун