Рішення

від 11.10.2017 по справі 327/370/16-ц

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 327/370/16-ц

Провадження № 2/327/9/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.10.2017 року смт.Розівка

Розівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Вьюкіній Г.В.,

за участю:

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Розівського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Розівської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України (далі - Розівська дослідна станція) про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення, -

В С Т А Н О В И В :

На підставі частини 3 статті 209 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в судовому засіданні 11 жовтня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

05 грудня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з урахуванням поданих уточнень, звернулись з вищезазначеним позовом до Розівської дослідної станції.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 30 серпня 2012 року їх мати - ОСОБА_5 померла. За життя ОСОБА_5 набула право власності на земельні ділянки площею 5,52 гектара (далі - га) кожна, які розташовані на території Кузнецівської селищної ради Розівського району Запорізької області (далі - Кузнецівська сільрада), та належали останній згідно державного акту на право власності на землю серії ІІ-ЗП №029518, виданого на підставі рішення Кузнецівської сільської ради від 28 квітня 2000 року за №2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №388 від 14 серпня 2001року, та згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП №012141, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 липня 2003 року реєстр №963, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №25 від 01 вересня 2003 року. За договорами оренди від 11 вересня 2003 року, що були зареєстровані у Розівській філії державного підприємства Бердянський районний центр державного земельного кадастру Запорізької області (далі - РФ ДП Бердянський РЦДЗК , про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено записи від 15 вересня 2003 року за реєстраційними №303 та №304, ОСОБА_5 за життя вказані земельні ділянки передала в оренду Розівській дослідній станції строком на п'ять років кожну, тобто до 15 вересня 2008 року. Проте відповідач продовжував користуватися земельними ділянками після закінчення строку дії договорів, у зв'язку з чим ОСОБА_5 у 2001 році зверталася до суду з позовом про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на те, що після смерті матері вони прийняли у спадщину вищезазначені земельні ділянки у рівних частках по 1/2 частці кожний, уточнивши позовні вимоги на протязі розгляду справи в суді, остаточно прохали суд стягнути з Розівської дослідної станції на користь кожного із позивачів по 25 936 грн. 48 коп. неустойки в розмірі подвійної плати за час простроченого повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 2324982000:01:004:0053 та 2324982000:01:004:0052 після закінчення договорів оренди від 11 вересня 2003 року, укладених між померлою ОСОБА_5 та відповідачем. Крім того, позивачі прохали стягнути на користь позивача ОСОБА_2 з відповідача суму понесених судових витрат.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кожен з них окремо, підтримали позов та прохали задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі по тих підставах, які були викладені в позовній заяві з урахуванням останніх уточнень позовних вимог. Позивачі зазначили, що вони є спадкоємцями померлої ОСОБА_5, яка за життя перебувати в орендних відносинах з відповідачем. Після смерті матері та отримання свідоцтв про право на спадщину за законом, позивачам стало відомо, що відповідач у 2011-2012 роках продовжував користуватися належними їх матері земельними ділянками без достатніх правових підстав та в 2011 році фактично не виплатив ОСОБА_5 орендну плату за користування земельними ділянками, оскільки, як стало відомо з матеріалів кримінального провадження, орендну плату за користування земельними ділянками в 2011 році отримала не їх мати, а інша людина. Крім того, орендовані земельні ділянки було повернуто ОСОБА_5 під час в примусового виконання рішення суду лише 23 листопада 2011 року та 26 березня 2012 року відповідно, оскільки у вказаний період часу відповідач як орендар не виконав обов'язку щодо повернення земельних ділянок ОСОБА_5 в добровільному порядку. За таких обставин позивачі прохали стягнути на їх користь неустойку у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення їх повернення, посилаючись на те, що ОСОБА_5 за життя не встигла звернутися до суду з відповідною вимогою, а вони як спадкоємці мають право на отримання належних їх матері грошових коштів, оскільки вони це право успадкували.

В судовому засіданні позицію позивачів підтримав їх повноважний представник - адвокат ОСОБА_3, надавши судові відповідні пояснення.

В судовому засіданні та письмових поясненнях, наданих суду, представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та пояснив, що після закінчення строку договорів оренди земельних ділянок Розівська дослідна станція за відсутності відповідної заяви ОСОБА_5 вважала строк їх дії подовженими на той самий строк, у зв'язку з чим продовжувала користуватися ними та сплачувати орендну плату до вирішення зазначеного питання в апеляційному порядку. Після ухвалення в 2011 році судових рішень про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідач по справі, за відсутності будь-яких вимог ОСОБА_5 про відшкодування збитків, провів з останньою повний розрахунок за користування земельними ділянками, сплативши кошти в розмірі 5100 грн. 00 коп. відповідно до платіжної відомості №ДС000000079 від 22 грудня 2011 року, а також під час примусового виконання рішень суду Розівська дослідна станція повернула належні ОСОБА_5 земельні ділянки. З приводу встановленого в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню факту підробки підпису ОСОБА_5 у вищевказаній платіжній відомості представник відповідача зазначив, що на час розгляду цивільної справи рішення по кримінальному провадженню не прийнято та винну особу не встановлено. Крім того, представник відповідача прохав суд застосувати позовну давність, оскільки на час звернення позивачів з позовною заявою строк позовної давності сплив, а також вважав, що позивачі не успадкували право на пред'явлення вимог щодо стягнення на їх користь неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення їх повернення.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

11 вересня 2003 року між ОСОБА_5 та Розівською дослідною станцією було укладено два договори оренди земельних ділянок площею 5,52 га кожна з кадастровими номерами 2324982000:01:004:0053 та 2324982000:01:004:0052 відповідно, які розташовані на території Кузнецівської сільради, та належали останній згідно державного акту на право власності на землю серії ІІ-ЗП №029518, виданого на підставі рішення Кузнецівської сільської ради від 28 квітня 2000 року за №2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №388 від 14 серпня 2001року, та згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП №012141, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 липня 2003 року реєстр №963, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №25 від 01 вересня 2003 року відповідно, строком на п'ять років кожну. Вказані договори оренди були зареєстровані у РФ ДП Бердянський РЦДЗК , про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено записи від 15 вересня 2003 року за реєстраційними №303 та №304 (а.с.27-31,32-36,170-174,198-199,202-203).

Таким чином, вищезазначене свідчить про те, що між Розівською дослідною станцію та ОСОБА_5 дійсно існували договірні відносини з приводу оренди належних останній земельних ділянок.

Рішеннями колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 09 березня 2011 року та 05 квітня 2011 року Розівську дослідну станцію зобов'язано повернути ОСОБА_5 вищевказані земельні ділянки (а.с.23-26,200-201,204-205).

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 22 липня 2013 року ОСОБА_5 померла 30 серпня 2012 року, а все її майно, зокрема, вищевказані земельні ділянки, успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках, тобто по 1/2 частці кожний (а.с.9-22).

За життя ОСОБА_5 уповноважила свою дочку ОСОБА_2 отримувати рішення суду, виконавчі листи, отримувати грошові кошти, надавати заяви для представлення її інтересів в державних установах запорізької області (а.с.37).

З письмового повідомлення від 29 грудня 2016 року за №2155/06-39/2 встановлено, у Розівському районному відділі державної виконавчої служби Головного управління територіального управління юстиції у Запорізькій області перебували на примусовому виконанні виконавчі листи №22/1082/11, виданий 28 жовтня 2011 року апеляційним судом Запорізької області, та №2-837, виданий 12 березня 2012 року Розівським районним судом Запорізької області, про зобов'язання Розівську дослідну станцію повернути ОСОБА_5 земельні ділянки та стягнення на користь останньої понесених судових витрат. 23 листопада 2011 року та 26 березня 2012 року відповідно винесено постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що суми боргу сплачені в повному розмірі та земельні ділянки повернуто стягувачці (а.с.206).

Разом з тим, з письмових відповідей Розівської дослідної станції №613, №614 та №615 від 03 листопада 2015 року, №447 від 17 листопада 2016 року, письмової довідки №26 від 12 січня 2017 року, а також платіжної відомості №ДС000000079 від 22 грудня 2011 року, вбачається, що Розівська дослідна станція провела повний розрахунок з ОСОБА_5 (а.с.40,42,43,44-45,73,169,207).

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази, які б свідчили про наявність вимог ОСОБА_5 чи будь-кого з її повноважних представників до Розівської дослідної станції щодо невиплати та/або невчасної виплати орендної плати за користування земельними ділянками, а також з приводу відшкодування збитків, завданих за час користування земельними ділянками після закінчення строку дії договорів оренди.

11 грудня 2013 року до Куйбишевського РВ ГУМВС України в Запорізькій області надійшла письмова заява ОСОБА_2 про те, що у 2011 році невідома особа підробила підпис її матері ОСОБА_5, яка померла 30 серпня 2012 року, в результаті чого отримала гроші за використання земельних ділянок в розмірі 5100 гривень від представників Розівської дослідної станції. За вищевказаним фактом розпочато кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013080270001357 від 12 грудня 2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (а.с.46).

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а також сприяти особам, які беруть участь у справі у здійсненні ними їхніх прав. Тобто, процесуальний закон покладає на суд обов'язок сприяти сторонам у здійсненні ними їх прав, а не вчиняти дій, спрямованих на реалізацію ними їх прав, зокрема, в обранні ними способу захисту своїх прав.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При цьому, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві.

Позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на протязі розгляду справи неодноразово роз'яснювалися права та обов'язки сторін, можливість заявляти клопотання, наслідки вчинення тих чи інших дій, право користуватися правовою допомогою. При цьому, з часу звернення до суду із позовом позивачі користувалися правовою допомогою кваліфікованого юриста - адвоката ОСОБА_3.

Під час проведення досудового розслідування, а також в ході розгляду даної цивільної справи за клопотанням позивачів було призначено судову почеркознавчу експертизу, за результатами проведення якої встановлено, що підпис в графі під порядковим №5 в платіжній відомості Розівської дослідної станції №ДС000000079 від 22 грудня 2011 року виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою (а.с.51-58,161-167).

При цьому, як вбачається з відповіді №1624/53/02-2017 від 18 серпня 2017 року, та додатково встановлено в судовому засіданні з пояснень учасників процесу, рішення по кримінальному провадженню №12013080270001357 від 12 грудня 2013 року за фактом підроблення офіційних документів посадовими особами Розівської дослідної станції не прийнято, слідство триває (а.с.208).

Згідно зі ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, докази, які б достовірно підтверджували вину посадових осіб Розівської дослідної станції, які є в причинному зв'язку із невиплатою ОСОБА_5 орендної плати за користування земельними ділянками чи будь-яких інших грошових коштів із певним цільовим призначенням, у матеріалах справи відсутні. При цьому, за вказаних обставин суд самостійно не має можливості встановити вину посадових осіб Розівської дослідної станції в частині підробки підпису ОСОБА_5, оскільки проведені експертизи під час досудового розслідування в кримінальному провадженні та в цивільній справі за клопотанням позивачів торкаються лише встановлення конкретного факту, а саме факту вчинення підпису в платіжній відомості за отримані кошти без вказівки їх цільового призначення не померлою ОСОБА_5. Разом з тим, питання про можливість вчинення підпису у платіжній відомості іншими особами, у тому числі повноважними представниками ОСОБА_5, якими могли бути ОСОБА_6 та ОСОБА_2, а ні під час досудового розслідування, а ні в ході розгляду цивільної справи позивачами не ставились.

Оскільки позивачами не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні стст.58-59 ЦПК України на підтвердження вини посадових осіб Розівської дослідної станції у скоєнні підроблення офіційного документу, за відсутності вироку у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, суд приходить до висновку, що вина відповідача - Розівської дослідної станції в частині невиплати грошових коштів ОСОБА_5 у 2011 році не встановлена та не доведена, а тому первісні вимоги позивачів в частині стягнення на їх користь орендної плати, на переконання суду, є необґрунтованими.

Позивачами в ході розгляду справи було уточнено позовні вимоги та замість стягнення орендної плати за користування Розівською дослідною станцією у 2011 році спірними земельними ділянками, які на той час належали померлій ОСОБА_5, було заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення їх повернення.

Так, відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) , якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, представником відповідача ОСОБА_4 в ході судового розгляду справи було заявлено усне клопотання про застосування позовної давності, оскільки від дня, коли позивачі довідалася або могли довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, пройшло більше трьох років.

Позивачі та їх повноважний представник ОСОБА_3 заперечували проти застосування позовної давності у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 померла ще до спливу строку позовної давності, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як спадкоємці померлої, про те, що земельні ділянки повернуті стягувачці ОСОБА_5, фактично дізналися лише під час розгляду цивільної справи в суді. Позивач ОСОБА_2 додатково пояснила, що на підставі довіреності, виданою ОСОБА_5, отримувала за згодою останньої лише стягнені з відповідача грошові кошти за понесені судові витрати при зверненні її матері до суду, проте про повернення земельних ділянок їй нічого не було відомо.

Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність, яка встановлена тривалістю у три роки.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 20 березня 2012 року (справа №3-13гс12), неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до неї не підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, що передбачена п.1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.786 ЦК України, перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Проте, застосування позовної давності, на переконання суду, є недоречним з огляду на наступне.

Так, за змістом приписів частини першої і частини другої статті 786 ЦК України правило щодо початку перебігу позовної давності застосовується лише до відповідних вимог наймодавця і наймача, передбачених частиною першою цієї статті (інформаційний лист №01-06/735/2012, від 29 травня 2012 року Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України ).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено з пояснень сторін, між Розівською дослідною станцію та ОСОБА_5 дійсно існували договірні відносини з приводу оренди належних останній земельних ділянок.

Як встановлено в судовому засіданні та визнано позивачами, спірні земельні ділянки було повернуто стягувачу 23 листопада 2011 року та 26 березня 2012 року. За життя ОСОБА_5 не зверталась з будь-якими вимогами до відповідача щодо відшкодування збитків чи стягнення неустойки. Проте, ОСОБА_5 померла 30 серпня 2012 року, тобто до спливу строку позовної давності.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вступали з Розівською дослідною станцію в орендні правовідносини в спірний період, оскільки прийняли спадщину лише 22 липня 2013 року. Як встановлено в судовому засіданні, про факт повернення належних померлій земельних ділянок дізналися лише під час розгляду цивільної справи в суді.

Достовірних даних про те, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могли дізнатись чи повинні були дізнатись про порушення, як вони вважають, своїх прав, як спадкоємців, представником відповідача не надано, а тому його клопотання задоволенню не підлягає, оскільки, за таких обставин, позивачі звернулись до суду з відповідним позовом в межах строку позовної давності.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з наступного.

Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.

При цьому, законодавець передбачає низку особливостей переходу майнових прав спадкодавця, а сааме, право спадкоємця на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (ч.2 ст.1230 ЦК України).

Зі змісту вказаної статті слідує, що, зокрема, право на стягнення неустойки (штрафу, пені) переходить у спадщину лише тоді, коли було прийняте відповідне судове рішення на користь спадкодавця, яке не було виконане до настання його смерті.

Як встановлено в судовому засіданні, за життя ОСОБА_5 не прохала відповідача сплатити на її користь неустойку у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення, а також не зверталась з відповідним позовом до суду. При цьому, відповідні суми грошових коштів, які вимагають стягнути з відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на користь померлої ОСОБА_5 за її життя присуджені їй не були.

Зважаючи на ці обставини, у спадкоємців не виникло права на стягнення неустойки, яка не була стягнута судовим рішення на користь спадкодавця, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до ст.88 ЦПК України вимоги позивачів щодо відшкодування понесених ними судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки їм в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст.10,11,57-60,88,209,212-215,218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Розівської дослідної станції Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування земельними ділянками за час прострочення , - відмовити.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції - Розівський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Т.М. Кущ